Ухвала

Іменем України

13 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 713/1184/23

провадження № 61-14514ск23

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, в якому просив встановити порядок користування житловим будинком, який розташований на АДРЕСА_1 , а саме: кімнату на першому поверсі будівлі площею 16,60 кв. м залишити в користуванні ОСОБА_2 , мансарду залишити в користуванні ОСОБА_1 , а в спільному користуванні залишити коридор та кухню.

Позивач посилався на те, що він та відповідач не можуть досягти домовленості щодо порядку користування будинком. ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванні будинком.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року позов задоволено частково. Встановлено порядок користування житловим будинком, який розташований на АДРЕСА_1 , а саме кімнату на першому поверсі будівлі площею 16,60 кв. м залишено в користуванні ОСОБА_3 . В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд виходив з того, що між сторонами має місце спір щодо користування житловим будинком. Позивач та відповідач не погодили в добровільному порядку порядок користування вказаним будинком, а тому порушене право позивача підлягає захисту у судовому порядку.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 вересня 2023 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року змінено, викладено його резолютивну частину в наступній редакції.

Встановлено порядок користування житловим будинком, який розташований на АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_2 у житловому будинку в користування на першому поверсі кімнату № 5 площею 16,60 кв. м, на мансарді кімнату № 11 площею 7,90 кв. м та кімнату № 12 площею 11 кв. м.

Виділено ОСОБА_1 у житловому будинку в користування на першому поверсі кімнату № 4 площею 24,20 кв. м та кімнату № 6 площею 13,20 кв. м.

Залишено в спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підвал I площею 14,70 кв. м, веранду № 1 площею 13,50 кв. м, кладову № 2 площею 3,10 кв. м, передпокій № 3 площею 12 кв. м, кухню № 7 площею 20,60 кв. м, кухню № 8 площею 7,40 кв. м, коридор № 9 площею 6,10 кв. м, сходову клітку № 10 площею 5,80 кв. м.

В решті рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив із складу сім`ї сторін, розміру житлової площі, що припадає на одну особу, норми житлової площі для надання одній особі й вимоги, що ставляться до жилого приміщення, взаємовідносини сторін.

Встановлюючи вказаний порядок користування спірним будинком апеляційний суд враховував, що ОСОБА_2 виділяється в користування 35,5 кв. м житлової площі, що становить 48,70 відсотків від загальної житлової площі (72,90 кв. м). ОСОБА_1 виділяється в користування 37,4 кв. м житлової площі, що становить 51,30 відсотків від загальної житлової площі (72,90 кв. м). Вказане найбільш наближено відповідає розміру часток сторін у житловому будинку, який розташований на АДРЕСА_1 .

Також апеляційний суд врахував те, що ОСОБА_1 заперечувала проти встановлення порядку користування спірним житловим будинком та не надавала свого власного варіанту встановлення порядку користування таким будинком.

06 жовтня 2023 року ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 вересня 2023 року у зазначеній вище справі.

Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд установив, що 26 березня 2003 року сторони зареєстрували шлюб, який зареєстрований виконавчим комітетом Берегометської селищної ради Чернівецької області, актовий запис 58.

В шлюбі у них народилося двоє дітей, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 23 березня 2022 року, шлюб між сторонами розірвано.

Згідно із договором довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюк Н. В., зареєстрований за № 4585/157, 24 травня 2008 року ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_1 , житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Даний договір не змінений та не скасований.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 травня 2022 року визнано житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами, які знаходяться у АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 . Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок, який розташований у АДРЕСА_1 вказаний будинок складається з підвалу I площею 14,70 кв. м, приміщень на першому поверсі, а саме: веранди № 1 площею 13,50 кв. м, кладової № 2 площею 3,10 кв. м, передпокою № 3 площею 12 кв. м, кімнати № 4 площею 24,20 кв. м, кімнати № 5 площею 16,60 кв. м, кімнати № 6 площею 13,20 кв. м, кухні № 7 площею 20,60 кв. м, кухні № 8 площею 7,40 кв. м, коридору № 9 площею 6,10 кв. м та мансардного приміщення, а саме сходової клітки № 10 площею 5,80 кв. м, кімнати № 11 площею 7,90 кв. м, кімнати № 12 площею 11 кв. м.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21).

Вказані висновки були застосовані апеляційним судом при розгляді цієї справи.

У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18), на яку зокрема посилається й заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.

Ураховуючи зазначені правові норми, склад сім`ї сторін, розмір житлової площі, що припадає на одну особу, норму житлової площі для надання одній особі й вимоги, що ставляться до жилого приміщення, взаємовідносини сторін апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зміну резолютивної частини рішення суду першої інстанції.

При цьому, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 , в свою чергу, не запропонувала іншого варіанта користування спірним житлом, а лише заперечувала проти позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим приміщенням.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров