Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 507/1130/20

провадження № 61-6996св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б.І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Зеленогірська селищна рада Любашівського району Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Божнюк Дар`єю Юріївною, на постанову Одеського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Зеленогірської селищної ради Любашівського району Одеської області про захист права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 10 червня 2020 року рішенням Любашівського районного суду Одеської області у справі № 507/461/20 задоволено його позов до Зеленогірської селищної ради Любашівського району Одеської області та за ним визнано право власності на житловий будинок, позначений літерою «А», загальною площею 12,5 кв. м, житловою площею 12,5 кв. м, площа під забудовою 18 кв. м на АДРЕСА_1 , загальною вартістю 9 842 грн.

Зазначав, що звернувся до Зеленогірської селищної ради для отримання дозволу на розробку проекту відведення присадибної ділянки під успадкований житловий будинок, оскільки згідно з погосподарською книгою за вказаним будинком рахувалась присадибна ділянка 0,50 га. Однак, йому було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту відведення присадибної ділянки, так як земельна ділянка за вказаною адресою була передана іншій особі. Відповідачу було відомо про ухвалене судове рішення, однак 14 липня 2020 року Зеленогірською селищною радою Одеської області було ухвалено рішення № 732-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність». Відповідно до зазначеного рішення земельна ділянка площею 0,3387 га, кадастровий номер 5123381400:02:002:0094 було передано у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 , який і зареєстрував своє право власності на земельну ділянку. Вказана земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважав вказане рішення селищної ради незаконним та таким, що підлягає скасування, так як воно порушує його права на спадкове майно.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Зеленогірської селищної ради від 14 липня 2020 року № 732-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність»;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер №5123381400:02:002:0094 загальною площею 0,3387 га на ім`я ОСОБА_2 ;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 12 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів щодо конфігурації, розмірів земельної ділянки на АДРЕСА_2 щодо житлового будинку. Тому суд вважав, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами, що внаслідок ухвалення рішення Зеленогірської селищної ради Любашівського району Одеської області про затвердження рішення Зеленогірської селищної ради від 14 липня 2020 року № 732-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_2 » були порушені його права на отримання земельної ділянки для обслуговування житлового будинку. При цьому районний суд зазначив, що клопотань про витребування доказів, призначення судових експертиз від позивача не надходило, а відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації він не оскаржував.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 12 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Зеленогірської селищної ради від 14 липня 2020 року № 732-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_2 ».

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер №5123381400:02:002:0094, загальною площею 0,3387 га на ім`я ОСОБА_2 , розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 , як власник об`єкта нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, якою він користується на тих самих умовах, на яких користувалася цією земельною ділянкою спадкодавець ОСОБА_4 , набув права вимагати оформлення на своє ім`я документів щодо користування земельною ділянкою, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості -житловий будинок, та яка необхідна для його обслуговування.

Суд апеляційної інстанції посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, у якій зазначено, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

Також апеляційний суд посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц щодо єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди.

Апеляційний суд зазначив, що, оскільки Зеленогірська селищна рада Любашівського району Одеської області передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,3387 га за адресою: АДРЕСА_2 , яка перебуває на праві користування у ОСОБА_1 у зв`язку із прийняттям спадщини на домоволодіння за цією ж адресою, отже, порушені права ОСОБА_1 як користувача земельної ділянки підлягають захисту.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного суду від 31 січня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Любашівського районного суду Одеської області від 12 березня 2021 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Божнюк Д. Ю., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам, що містяться у матеріалах справи та дійшов неправильного висновку про те, що позивач є належним землекористувачем спірної земельної ділянки, а його спадкодавці мали належно оформлене право користування цією земельною ділянкою.

Зазначає, що апеляційний суд застосував до спірних правовідносин законодавчий акт, а саме частини першу, другу, четверту статті 30 ЗК УРСР 1990 року, з порушенням положень статті 5 ЦК України, оскільки ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ЗК УРСР 1990 року набрав чинності у грудні 1990 року. Відтак, ОСОБА_4 не успадкувала права користування земельною ділянкою на підставі зазначених норм ЗК УРСР.

Суд не взяв до уваги положення статті 106-1 ЗК УРСР 1970 року, у якій визначено, що перехід права власності на будівлю, розташовану в сільському населеному пункті, не тягне за собою переходу права користування присадибною земельною ділянкою. Надання присадибної земельної ділянки особі, до якої перейшло право власності на будівлю, провадиться на загальних підставах відповідно до вимог цього Кодексу.

Посилається на те, що позивачем не надано докази, що його права порушені. Також він не надав доказів з відображеною графічною площею, межами та конфігурацію будинку чи земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку, надану йому у власність.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 128/2884/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає що суд апеляційної інстанції помилково застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, які не підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають нормам матеріального права, відтак, оскаржувана постанова скасуванню не підлягає.

Посилається на те, що апеляційним судом правильно враховано принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, враховано обставину належності йому на праві власності житлового будинку й користування спірною земельною ділянкою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 червня 1979 року ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_6 житловий будинок в с. Гвоздавка-2 Любашівського району Одеської області (а. с. 18).

Згідно з довідкою № 359 від 17 березня 2020 року ОСОБА_5 проживала в с. Гвоздавка Друга Любашівського району Одеської області, погосподарська книга № 82, особовий рахунок НОМЕР_1 (а. с. 20).

Відповідно до рішення Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області № 811-VII від 10 серпня 2018 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,40 га за адресою АДРЕСА_2 (а. с. 28).

14 липня 2020 року Зеленогірською селищною радою Одеської області було ухвалено рішення № 732-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність». Згідно з вказаним рішенням земельна ділянка площею 0,3387 га, кадастровий номер 5123381400:02:002:0094 була передана у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 , який і зареєстрував своє право власності на неї. Вказана земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 27, 29-30).

З огляду на інформацію з Державного земельного кадастру на право власності та речові права на земельну ділянку земельній ділянці площею 0,3387 га на АДРЕСА_2 , яку надано у власність ОСОБА_2 присвоєно кадастровий номер 5123381400:02:002:0094 (а. с. 29-30).

Згідно з рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 10 червня 2020 року у справі № 507/461/20 за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок, позначений літерою «А», загальною площею 12,5 кв. м, житловою площею 12,5 кв. м, площа під забудовою 18 кв. м на АДРЕСА_1 , загальною вартістю 9 842 грн (а. с. 7-16).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності своє право власності на будинок на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 зареєстрував 22 вересня 2020 року (а. с. 8)

Згідно з витягом із погосподарської книги № 82, особовий рахунок НОМЕР_1 за будинком, в якому проживала ОСОБА_5 , станом на 01 червня 1979 року рахувалась земельна ділянка площею 0,50, в тому числі під забудовою - 0,01 без зазначення одиниць виміру (а. с. 21-24).

ОСОБА_1 подав 25 вересня 2020 року на ім`я голови Зеленогірської селищної ради заяву про надання дозволу на розробку документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 25).

З огляду на лист Зеленогірської селищної ради № 762/02-09 від 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви, а саме в наданні дозволу на розробку документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 26).

З матеріалів цивільної справи № 507/461/20 вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дочка померлої ОСОБА_4 (мати позивача ОСОБА_1 ) проживала з січня 1990 року у с. Гвоздавка Друга Любашівського району Одеської області, а також використовувала будинок та присадибну ділянку своєї матері ОСОБА_5 .

Отже, ОСОБА_4 фактично успадкувала житловий будинок на АДРЕСА_2 після смерті матері ОСОБА_5 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13 грудня 2019 року серії НОЕ 085260, ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 за заповітом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Божнюк Д. Ю., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що положення статті 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Виходячи зі змісту вищевказаних норм, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Встановлено, що на підставі рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 червня 2020 року у справі № 507/461/20 за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок, позначений літерою «А», загальною площею 12, 5 кв. м, житловою площею 12,5 кв. м, площа під забудовою 18 кв. м на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 набув право власності на зазначений житловий будинок в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 , яка, в свою чергу, успадкувала вказане нерухоме майно після смерті матері ОСОБА_5 .

Під час розгляду справи № 507/461/20 встановлено, що ОСОБА_4 з січня 1990 року проживала в с. Гвоздавка-2 Любашівського району Одеської області та використовувала будинок та присадибну ділянку своєї матері ОСОБА_5 .

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що з набуттям права власності на житловий будинок до ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок та яка була виділена для користування, на умовах та розмірах, які належали попередньому власнику.

При цьому суд надав неправильну оцінку наявній у матеріалах справи інформації з погосподарської книги № 82, особовий рахунок НОМЕР_1 , відповідно до якої за будинком, в якому проживала ОСОБА_5 , рахувалась станом на 01 червня 1979 року земельна ділянка площею 0,50, в тому числі під забудовою 0,01 без зазначення одиниць виміру (а. с. 21-24).

Так, з 06 червня 1979 року ОСОБА_5 належав житловий будинок на АДРЕСА_2 з правом користування земельною ділянкою за заначеною адресою, який на підставі статті 549 ЦК УРСР (у редакції 1963 року) успадкувала ОСОБА_4 .

Відповідно до частини п`ятої статті 20 ЗК УРСР (в редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )) право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Отже, наявність права користування спірною земельною ділянкою у ОСОБА_5 підтверджено записами погосподарської книги.

Частинами першою, другою статті 16 ЗК УРСР 1970 року (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_5 ) передбачено, що надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до частини п`ятої статті 20 ЗК УРСР 1970 року право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно зі статтею 22 ЗК УРСР 1970 року приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Відповідно до статті 106-1 ЗК УРСР УРСР 1970 року (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_5 ) перехід права власності на жилий будинок, розташований у сільському населеному пункті, не тягне за собою переходу права користування присадибною земельною ділянкою. Надання присадибної земельної ділянки особі, до якої перейшло право власності на жилий будинок, провадиться на загальних підставах відповідно до вимог цього Кодексу.

У випадках переходу в спадщину права власності на розташований у сільському населеному пункті жилий будинок до спадкоємців, якщо вони не мають права на одержання в установленому порядку присадибної земельної ділянки, а також придбання громадянами, які постійно проживають у містах і селищах міського типу, жилого будинку в сільській місцевості для сезонного або тимчасового проживання або наявності, у них у цій місцевості жилого будинку на праві особистої власності, який вони бажають використовувати для зазначеної мети, цим особам надається у користування земельна ділянка для утримання жилого будинку і виробництва сільськогосподарської продукції в порядку і розмірах, що визначаються законодавством Союзу РСР.

Аналіз наведених правових норм в їх сукупності дає підстави для висновку про те, що в період дії ЗК УРСР 1970 року до набувача будинку не переходило право на земельну ділянку на тих умовах, на яких воно належало попередньому власнику цієї нерухомості. Земельна ділянка мала бути надана новому власнику в установленому законом порядку.

Зазначені висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 439/1644/15 (провадження № 61-6756св18).

У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про набуття ОСОБА_4 права користування спірною земельною ділянкою для утримання житлового будинку після смерті ОСОБА_5 .

Відтак, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки відповідно до положень ЗК УРСР УРСР 1970 року набуття права власності на житловий будинок не створювало автоматичне набуття права власності/користування земельною ділянкою.

При цьому посилання ОСОБА_2 про застосування судом апеляційної інстанції статті 30 ЗК УРСР 1990 року, з порушенням положень статті 5 ЦК України, є обґрунтованими, оскільки зазначені норми ЗК УРСР 1990 року не застосовуються до правовідносин, які виникли у 1989 році (на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 ).

Із цих самих причин обґрунтованими є й посилання заявника на помилкове застосування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, які не підлягали застосуванню до даних правовідносин, оскільки не стосуються присадибної земельної ділянки і дії ЗК УРСР у часі.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд погоджується з висновками районного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю ним позовних вимог, а саме, що його мати ОСОБА_4 набула права користування спірною земельною ділянкою.

Відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення селищної ради виключає можливість задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Неправильно встановивши обставину наявності у ОСОБА_7 права користування спірною земельною ділянкою, апеляційний суд ухвалив судове рішення, яке не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України.

Натомість, суд першої інстанції дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

В оцінці дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20 сформовано правовий висновок, відповідно до якого відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Отже, встановивши відсутність порушеного права позивача, судам не слід здійснювати оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору.

Зазначене відповідає висновками Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, сплачений у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції судовий збір у розмірі 3 363,20 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Крім того, представником ОСОБА_2 - адвокатом Божнюк Д. Ю. подано клопотання про стягнення з ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу у зв`язку з поданням касаційної скарги.

До уточненої редакції касаційної скарги щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником ОСОБА_2 - адвокатом Божнюк Д. Ю. долучено: копію договору про надання правової допомоги № 02/23 від 13 березня 2023 року, рахунок від 20 березня 2023 року на суму 4 000 грн, акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги № 02/23 від 20 березня 2023 року, платіжну інструкції від 13 березня 2023 року на суму 4 000 грн, ордер серії АВ № 1068501 від 21 березня 2023 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000765 від 25 лютого 2021 року, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 01 червня 2023 року.

Верховний Суд вважає подане представником ОСОБА_2 - адвокатом Божнюк Д. Ю. клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, Верховний Суд вважає, що заявлені представником ОСОБА_2 - адвокатом Божнюк Д. Ю. витрати на правничу допомогу є справедливим та відповідають складності справи, а тому підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Божнюк Дар`єю Юріївною, задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 31 січня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Любашівського районного суду Одеської області від 12 березня 2021 року.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір за розгляд справи судом касаційної інстанції у розмірі 3 363 (три тисячі триста шістдесят три) гривні 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б.І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець