Справа № 2-42/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2010 року М.Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого - судці Дзюба М.В. при секретарі - Петрухіной Т.Л.

з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4

третьої особи ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на його користь у відшкодування матеріальної шкоди внаслідок ДТП 13 291,77 гривень, у відшкодування моральної шкоди 15 000 гривень та понесені судові витрати.

Рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя від 17 червня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, з відповідача на його користь у відшкодування завданої внаслідок ДТП матеріальної шкоди стягнуто 9686,40 гривень, моральної шкоди 1000 гривень, судових витрат 946,32 гривень, а всього - 11632,72 гривень.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04.09.2008 року рішення Приморського районного суду М.Маріуполя від 17 червня 2008 року скасоване, а справу направлено на новий судовий розгляд у зв'язку із незалученням до участі у справі ОСОБА_3, який керував автомобілем позивача під час дорожньо-транспортної пригоди.

В суді позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача на його користь у відшкодування матеріальної шкоди 13291,77 гривень, витрати на проведення експертизи 2070 гривень, витрати на правову допомогу, у відшкодування моральної шкоди -15000 гривень. В обґрунтування моральної шкоди посилався на те, що внаслідок пошкодження автомобілю був порушений його звичайний уклад життя, він не міг їздити на дачу та перевезти зібраний врожай, не міг придбати та перевезти продукти на весілля сина та використовувати авто в особистих цілях.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що винним у скоєнні ДТП суд визнав водія автонавантажувача ОСОБА_5, який згідно висновку експерта порушив вимоги ПДР України. Вартість спричиненої позивачеві матеріальної шкоди підтверджена висновком автотоварознавчої експертизи. Документально підтверджені також і понесені судові витрати та витрати на правову допомогу.

Третя особа ОСОБА_3 позовні вимоги вважав обґрунтованими, по суті справи пояснив, що він є працівником органів МВС та 04.08.2006 року він перебував на території ДП «Маріупольський морський торговельний порт» у зв'язку із проведенням оперативно-розшукової діяльності. Проїжджаючи по території складу зі швидкістю не більше 5-10 кмгодину, він побачив, що ліворуч від нього виїжджає автонавантажувач та одразу вжив заходи щодо зупинки свого автомобілю, однак запобігти зіткненню не зміг, внаслідок чого автонавантажувач передніми колесами наїхав на капот автомобілю та вилами проткнув скло лівої передньої двері та вітрове скло.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнала та проти його задоволення заперечувала. В обґрунтування заперечень посилалась на те, що територія порту є режимним об'єктом та на нього не розповсюджується дія правил дорожнього руху та вимог Закону України «Про дорожній рух», які встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на автомобільних шляхах загального користування (позаміських), міських вулицях та дорогах, залізничних переїздах в межах смуги їх відведення та червоних ліній забудов. ОСОБА_3 не мав права рухатись з великою швидкістю по території складу, на в'їзді в який встановлений знак 3.21 «В'їзд заборонено». У задоволенні позову просила відмовити в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_5 заперечував наявність в його діях вини в настанні ДТП, посилаючись на те, що він, виконуючи вантажні роботи на території складу порту, виїжджав зі складу та через складовані рулони металу не міг своєчасно побачити автомобіль ОСОБА_3, який рухався праворуч від нього. Він став піднімати вила для того, щоб запобігти зіткненню, однак запобігти не вдалось та вилами проткнув легковий автомобіль. Наполягав на тому, що він мав перевагу перед іншими транспортними засобами, а легковий автотранспорт не мав права проїзду на територію складу, посилаючись в обґрунтування своєї позиції на Правила промислової безпеки, Міжгалузеві правила з охорони праці при проведенні вантажних робіт, вимоги з охорони праці в портах України тощо, згідно яких ніхто не може створювати перешкоди під час виконання вантажних робіт.

Вислухавши сторони та дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5, працюючи в Державному підприємстві «Маріупольський морський торговельний порт» водієм автонавантажувача «Кальмар» реєстраційний номер 724, 04 серпня 2006 року, приблизно о 19 годині, виконуючи вантажні роботи на складі металу на території порту, при виїзді зі складу із-за рулонів металу не поступився дорогою автомобілю НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та який належить позивачу ОСОБА_1, який рухався з правого боку, чим допустив зіткнення і заподіяв автомобілю механічні ушкодження.

Право власності на автомобіль НОМЕР_1 належить ОСОБА_1, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу ЯНВ №364480 (т.1 а.с.27)

Власником автонавантажувача «Кальмар», реєстраційний номер 724, є відповідач ДП «Маріупольський морський торговельний порт», що підтверджується технічним паспортом та випискою з реєстру основних засобів підприємства, (т.1 а.с.135-157).

ОСОБА_6 ст..П87 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана із використанням, зберіганням чи утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких тварин, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст.Л187 ЦК України шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, на відповідних правових підставах володіє транспортним засобом. ОСОБА_6 ч.5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює таку діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за спричинену шкоду якщо не доведе, що шкоду було спричинено внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого. Тобто діюче законодавство покладає такий обов'язок по відшкодуванню шкоди на особу, що здійснює діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від вини.

Відповідно до ч.І ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Той факт, що ДТП сталось з вини водія ОСОБА_5, підтверджується постановою Жовтневого районного суду М.Маріуполя від 28.08.2006 року, якою на ОСОБА_5 за скоєння правопорушення, передбаченого ст.,124 КУпАП, накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в сумі 20 гривень.(а.с.5).

Окрім того, за висновком судової автотехнічної експертизи №1912 від 05.05.2010 року, в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автонавантажувача «Кальмар» ОСОБА_5 мав бути уважним та стежити за дорожньою обстановкою, а при перехрещенні рівнозначного роздоріжжя мав поступитись дорогою автомобілю ВАЗ 2107 під керуванням водія ОСОБА_3, який наближався до роздоріжжя справа, тобто діяти відповідно до вимог п.2.3 «б», 16.12 Правил дорожнього руху України. В умовах даної події водій автомобіля ВАЗ 2107 ОСОБА_3 не мав технічної можливості попередити зіткнення, а тому невідповідність його дій вимогам дорожнього знаку 3.21 не знаходилось у причинному зв'язку з виникненням даної події. Водій автонавантажувача мав технічну можливість попередити настання ДТП шляхом виконання вимог п.16.12 ПДР та перешкоди технічного характеру до цього в нього відсутні. Причиною ДТП є невідповідність дій водія автонавантажувача ОСОБА_5 вимогам п.2.3 «б», 16.12 ПДР. (т.2 а.с.31-34).

Таким чином відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки зобов'язаний відшкодувати заподіяну матеріальну та моральну шкоду.

Разом з тим, суд вважає винним в ДТП і водія автомобіля ВАЗ 2107 ОСОБА_3, який в'їхав на територію складу порту під заборонений знак 3.21 та рухався із перевищенням встановленої для проїзду по території порту швидкістю (за висновком тої ж авто технічної експертизи ОСОБА_3 рухався зі швидкістю не менше 21 кмгодину). При цьому суд наполягає на тому, що той факт, що перебуваючи на території порту він виконував свої посадові обов'язки працівника міліції, не звільняє його від відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. А тому, з урахуванням обставин справи, суд вважає винним ОСОБА_5 на 80%, а водія ОСОБА_3 - на 20%.

При цьому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача та третьої особи ОСОБА_5 про те, що дія Правил дорожнього руху України не розповсюджується на рух на території режимного об'єкту ДП «Маріупольський морський торговельний порт», оскільки за п. 1.1 ПДР України ці правила встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, які стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух по закритій території тощо), повинні ґрунтуватись на вимогах цих правил.

Не погоджується суд із доводами заперечень третьої особи ОСОБА_5 в тій частині, що він при виконанні робіт має керуватись лише галузевими та спеціальними нормативними актами, які регламентують безпеку праці в промисловості та в портах України, оскільки це не звільняє його від дотримання Правил дорожнього руху, а нормативні акти, на які він посилається, регламентують умови безпеки праці, а не руху транспортних засобів.

Доводи відповідача та третьої особи ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_3 не мав права перебувати на території складу порту суд до уваги не приймає, оскільки це не звільняє ОСОБА_5 від відповідальності за скоєне, а ОСОБА_3 є працівником органів МВС України та відповідно до положень Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» має право перебувати на будь-якій території у зв'язку із виконанням ним службових обов'язків.

Розмір заподіяної майну ОСОБА_1 матеріальної шкоди складає 12108,87 гривень та підтверджується висновком автотоварознавчої експертизи (т.1 а.. 14-37). Вартість робіт по проведенню експертизи 2393,40 гривень (2070 грн + 323,40 гривень) та підтверджуються наявними в матеріалах справи квитанціями про оплату.

З урахуванням ступеню вини ОСОБА_5 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відшкодування заподіяної матеріальної шкоди 11 601,82 гривень ( 12108,87 грн + 323,40 грн + 2070 грн х 80% : 100%).

Вирішуючи справу в частині відшкодування моральної шкоди суд виходив з наступного.

Згідно ст..23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: в фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я; душевних стражданнях внаслідок протиправної поведінки відносно її, членів родини або інших близьких родичів; душевних стражданнях внаслідок втрати або пошкодження її майна; приниженні честі та гідності особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

ОСОБА_6.1167 ЦК України моральна шкода, спричинена фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її спричинила, за наявності її вини.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заподіяної моральної шкоди, суд враховує наведені позивачем доводи щодо тих негативних наслідків, які спричинені неправомірними діями відповідача, зміну звичного образу життя та моральних страждань позивача внаслідок пошкодження належного йому майна.

Однак стосовно розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд керувався положеннями ст..23 ЦК України та роз'ясненнями, які містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.9 якої розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог в залежності від характеру та об'єму заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин. В даному конкретному випадку, виходячи з обставин справи та наданих позивачем доказів, враховуючи що позивач учасником ДТП не був, іншої шкоди йому спричинено не було, заявлений позивачем розмір моральної шкоди - 15 000 гривень суд вважає завищеним та знижує цей розмір до розумних меж.

Прийшовши до висновку про часткове задоволення позову, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені та підтверджені документально витрати на правову допомогу в сумі 800 гривень, суму сплаченого ним судового збору 121,08 гривень (51 грн + 70,08 грн), витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 8,5 гривен. Однак виходячи із суми задоволених позовних вимог, до сплати підлягає судовий збір в частині позовних вимог майнового характеру - в сумі 124,01 гривень ( 1% від суми шкоди 11 601,82 + витрати на пр.допомогу 800), в частині вимог немайнового характеру - 8,5 гривень, а всього 132,51 гривень (124,01грн + 8,5 грн). Фактично сплачено позивачем 129,58 гривень, а різниця в сумі 2,93 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст.З, 10, 57-60, 212-215 ЦПК України, ст.23, 1187, 1188 ЦК України, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 11 601,82 гривень, витрат на правову допомогу 800 гривень, моральної шкоди - 500 гривень, судових витрат 129,58 гривень. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на користь держави судовий збір в сумі 2,93 гривень.

На рішення може бути подано апеляцію до Апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення, з подальшою подачею апеляційної скарги у 20-денний строк, або в порядку, передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя М.В. Дзюба