УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2023 Справа №607/3511/22

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі колегії суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , у м.Тернополі в залі суду під час відкритого судового засідання в об`єднаних кримінальних провадженнях №12021216040001652 та №12022211040000096, на підставі обвинувальних актів стосовно ОСОБА_6 про обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.187 КК України, -

                                                встановив:

Прокурор ОСОБА_5 звернувся до суду із клопотанням про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 .

В обґрунтування вказаного клопотання прокурор посилається на те, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.187 КК України, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна, ніде не працює, не має постійного заробітку та джерел доходу. Крім того, у поданому клопотанні зазначено: «Метою продовження застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, а також запобігання спробам:

1) вчиняти інші кримінальні правопорушення. Ризиком того, що ОСОБА_6 може вчинити інші кримінальне правопорушення є те, що він неодноразово раніше вчиняв злочини, в тому числі проти власності, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, продовжив вчиняти нові умисні злочини, за які, зокрема у серпні 2022 року вже був засуджений.

Вищенаведене свідчить про стійку протиправну поведінку обвинуваченого, підвищену суспільну небезпеку та схильність до вчинення злочинів.

2) переховуватись від суду. Ризиком того, що ОСОБА_6 може навмисно переховуватись від суду є те, що він ніде не працює, у нього немає міцних соціальних зв`язків, а тому, з врахуванням покарання яке грозить останньому, він може покинути місце фактичного проживання та територію міста Тернополя.

Також, слід звернути увагу на те, що ОСОБА_6 оголошувався в розшук Тернопільським міськрайонним судом у кримінальному провадженні про обвинувачення останнього за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України, як особа, яка переховується від суду.

Разом з тим, зазначаю, що пунктом 58 рішення ЄСПЛ у справі «Beccievv. Moldova» від 04.10.2005 (Бекчієв проти Молдови), ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. У даному випадку ОСОБА_6 стійкий до спокуси заволодіння чужим майном, ніде не працює, є суспільно небезпечною особою, схильний до протиправної поведінки, ігнорування норм чинного законодавства України, а також порушення гарантованих Конституцією України прав інших учасників суспільних відносин.

3) незаконно впливати на потерпілого та свідка у цьому кримінальному провадженні. Ризиком того, що ОСОБА_6 може незаконно впливати на потерпілого та свідка у даному кримінальному провадженні, особисті дані яких йому добре відомі, оскільки вони не були засекречені під час здійснення досудового розслідування та інформація про які міститься в матеріалах кримінальних проваджень, з якими підозрюваний ознайомлений, адже, усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, може навмисно схиляти зазначених учасників до зміни наданих раніше показів чи до відмови давати покази.

Вищевикладене свідчить про неможливість запобігання переліченим ризикам, які передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та забезпечення належного виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, його належну поведінку, шляхом застосування м`якшого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, зокрема:

- застосування застави щодо ОСОБА_6 не є можливим, оскільки останній ніде не працює, не має постійного джерела доходів і, перебуваючи на волі, може вчиняти нові корисливі злочини, з метою особистого незаконного збагачення, та незаконно впливати на потерпілого.

- застосування домашнього арешту щодо ОСОБА_6 не є можливим, оскільки останній своєю поведінкою не вважає за необхідне виконувати покладені на нього законом обов`язки щодо виправлення його поведінки та не вчинення нових злочинів.

- застосування особистого зобов`язання та особистої поруки щодо ОСОБА_6 не є можливим, оскільки перебуваючи на волі, останній може ухилятися від явки до органів досудового розслідування та суду, а також може вчиняти нові злочини, як зазначено вище, не дотримуватиметься виконання покладених на нього обов`язків, передбачених КПК України.

Строк тримання під вартою ОСОБА_6 закінчується, а тому на даний час виникає необхідність у зверненні до суду з клопотанням про продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою.

З врахуванням вказаного, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виходячи з усіх обставин провадження, вважаю, що у кримінальному провадженні наявні підстави для продовження застосування обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою».

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 клопотання підтримав в повному обсязі посилаючись на зазначені у ньому мотиви.

Захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні стосовно задоволення клопотання прокурора заперечив, зазначивши, що на даний час відсутні ризики, які стали підставою для застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Просить обрати обвинуваченому запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав доводи захисника.

Потерпілий ОСОБА_8 та представник потерпілого ОСОБА_9 щодо задоволення клопотання прокурора не заперечили.

На підставі статей 8, 129 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Суддя, здійснюючи правосуддя є незалежним та керується верховенством права; Основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стороною обвинувачення доведено достатньо підстав вважати, що ОСОБА_6 , обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 187 КК України – напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаний з проникненням у житло та ч.2 ст.185 КК України - таємні викрадення чужого майна (крадіжки), вчинені повторно. Однак суд звертає увагу на те, що згідно ст. 198 КПК України висловлені в ухвалі суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.

Крім того, у даному кримінальному провадженні продовжують існувати та не зменшились ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які враховувались судом при обранні та продовженні дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: ОСОБА_6 може навмисно переховуватись від суду тому, оскільки він ніде не працює, у нього немає міцних соціальних зв`язків, а тому, з врахуванням покарання яке грозить останньому, він може покинути місце фактичного проживання та територію міста Тернополя. Також суд звертає увагу на те, що ОСОБА_6 оголошувався в розшук Тернопільським міськрайонним судом у кримінальному провадженні про обвинувачення останнього за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України, як особа, яка переховується від суду.

Також доведеним є ризик того, що ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки він неодноразово раніше вчиняв злочини, в тому числі корисливі, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, продовжив вчиняти нові умисні злочини, за які, зокрема у серпні 2022 року був засуджений, що свідчить про стійку протиправну поведінку обвинуваченого, підвищену суспільну небезпеку та схильність до вчинення злочинів.

Обгрунтовуючи клопотання прокурор посилається також на те, що обвинувачений ОСОБА_6 може незаконно впливати на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні, зокрема, чинити на них відповідний тиск, шляхом погрози схиляти до дачі неправдивих показань чи зміни показань на свою користь. При цьому, враховуючи те, що свідки та потерпілий на даний час допитані, тому суд вважає посилання прокурора на вказані обставини не доведеними.

При цьому, в судовому засіданні сторона захисту заявила клопотання про виклик для допиту понятих, які були під час проведення слідчого експерименту, яке судом задоволено. Враховуючи наведені обставини суд вважає, що на даний час наявний ризик передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки обвинувачений може незаконно впливати на понятих, які були під час проведення слідчого експерименту, та у допиті яких виникла необхідність в ході судового розгляду.

Під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом встановлено, що вищезазначені обставини є також обставинами, які передбачені п.3 ч.1 ст.194 КПК України, та які достатньо переконливо свідчать про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

Зокрема, в ході розгляду даного клопотання, судом не здобуто доказів, які би свідчили про те, що інший, більш м`який запобіжний захід, крім тримання під вартою, зможе забезпечити виконання обвинуваченим належним чином покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігти ризикам, передбаченим п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Згідно з частиною першою статті 183 Кодексу тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

ЄСПЛ через призму рішень зазначає, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення у справі «Смирнова проти Росії»). В усіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення від 23.09.2008 у справі «Вренчев проти Сербії»).

Вирішуючи подане прокурором клопотання, суд також враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину та можливість ухилення від явки до суду.

Стороною обвинувачення доведено, що наявність декількох ризиків у сукупності, які об`єктивно існують, унеможливлюють застосування менш суворих запобіжних заходів, тому жоден з таких не буде достатнім для запобігання їм та забезпечення належної поведінки обвинуваченим і виконання ним своїх обов`язків.

Колегія суддів вважає, що продовження строку застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого кореспондується з характером суспільного інтересу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі “Летельє проти Франції” особлива тяжкість деяких злочинів, яка викликає негативну реакцію суспільства і соціальні наслідки, виправдовує попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Доказів існування будь-яких обставин, що виникли після прийняття рішення про застосування запобіжного заходу та його продовження, та які б спростовували наявність чи свідчили про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також спростовують суспільну небезпеку особи обвинуваченого, стороною захисту суду не надано, тому доводи захисника про наявність підстав для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу не пов`язаного з позбавленням волі, колегія суддів оцінює критично.

З метою забезпечення належної поведінки обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків, запобігання можливому переховуванню від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень, запобігання ризику незаконного впливу на понятих, а також з метою створення необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, із врахуванням особи ОСОБА_6 , стану здоров`я, майнового стану, інкримінованого правопорушення, соціальних зв`язків, колегія суддів приходить до переконання що ОСОБА_6 необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяці, враховуючи хід судового розгляду даного кримінального провадження.

Керуючись статтями 8, 129 Конституції України, Главою 18, ст. 291, 331 КПК України, суд,-

постановив:

Клопотання прокурора ОСОБА_5 задовольнити.

ОСОБА_6 продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на два місяці, до 04 грудня 2023 року.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення і припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу.

Строк дії ухвали про продовження запобіжного заходу закінчується 04 грудня 2023 року о 23 год. 59 хв.

Копію ухвали негайно вручити сторонам та надіслати до Державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№26)» Міністерства юстиції України.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення копії ухвали.

СуддіОСОБА_1

                                                                                                ОСОБА_2

                ОСОБА_3