Справа № 511/2744/23

Провадження № 2-о/517/21/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 року                                                                 смт Захарівка

Суддя Фрунзівського районного суду Одеської області Меєчко О.М., розглянувши заяву представника заявника - адвоката Стаценка Джамала Руслановича подану в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , -

встановив:

До Фрунзівського районного суду Одеської області з Роздільнянського районного суду Одеської області для розгляду за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом адвоката Стаценка Д.Р. поданим в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

У даній заяві представник заявника просить суд встановити юридичний факт для можливості його доведення в державних органах, а саме встановити, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває четверо дітей віком до 18 років.

В обґрунтування поданої заяви представник вказав, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває четверо дітей віком до 18-ти років, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призивом під час мобілізації, він зарахований у списки військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу № 75 від 20 червня 2022 року. Підтвердження факту перебування на його утриманні чотирьох дітей віком до 18 років необхідне заявнику, в тому числі, для звільнення з військової служби згідно з положенням п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу».

Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зокрема, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Таким чином, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право (Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).

При вирішенні питання про підвідомчість справи необхідно враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. У кожному разі суддя зобов`язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові в справі № 591/5199/20 від 22.09.2021 зазначив, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито закриває провадження у ній.

Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

За змістом підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Як вбачається зі змісту заяви та доданих матеріалів ОСОБА_1 проходить військову службу за призивом під час мобілізації та зарахований у списки військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу № 75 від 30 червня 2022 року. Встановлення факту утримання чотирьох дітей є підставою для звільнення з військової служби згідно із п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу».

Так , у серпні 2023 року ОСОБА_1 подав рапорт командиру взводу про звільнення з військової служби, як особа у якої перебуває на утриманні четверо дітей віком до 18 років. Проте, як зазначає заявник, вказане питання на даний не вирішене у зв`язку з тим, що його необхідно встановлювати у судовому порядку.

Таким чином, вбачається, що між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 виникли правовідносини щодо реалізації права останнього на звільнення з військової службина підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу».

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

За змістом ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, закріпленими у ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Визначаючи, чи пов`язується з встановлення факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю фізичних осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Вимоги представника заявника пов`язані з доведенням наявності підстав для звільнення заявника із військової служби, що не пов`язано з цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням, реалізацією та припиненням. За своїм предметом та правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо наявності підстав для звільнення з лав ЗСУ, а отже, вони не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи, що між заявником та посадовими особами військової частини виникли правовідносини (спір), пов`язані з доведенням наявності підстав для звільнення з військової служби (про що заявником вказано у заяві, адже він зазначив, що у серпні 2023 року подав рапорт командиру взводу про звільнення, однак йому фактично було відмовлено), і не пов`язаний з цивільними правами та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

У спірних правовідносинах суд повинен ураховувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у даному випадку в підтвердженні підстав для звільнення з військової служби. Наявність таких підстав має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері публічної служби.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 визначила, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.

Урахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, недопустимим є ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, з урахуванням наведеного, вимоги представника заявника пов`язані з доведенням наявності підстав для підтвердження певних обставин, зокрема встановлення факту утримання чотирьох дітей віком до 18 років та взагалі спрямовані для отримання підстав щодо звільнення з військової служби, а тому не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за доцільне роз`яснити представнику заявника – адвокату Стаценку Д.Р. право звернення з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 2, 4, 19, 186, 260, 294, 315 ЦПК України, -

постановив:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою представника заявника – адвоката Стаценка Джамала Руслановича поданою в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Роз`яснити представнику заявнику – адвокату Стаценку Джамалу Руслановичу право на звернення з позовною заявою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали невідкладно направити представнику заявника – адвокату Стаценку Джамалу Руслановичу.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: