ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року                                                                           Справа № 906/1141/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. ,  суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

позивача - Присяжнюк О.А.

відповідача - Слуцька Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.05.2023, повний текст складено 06.06.2023, у справі №906/1141/23 (суддя Соловей Л.А.)

за позовом Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області (с. Волиця Житомирського району Житомирської області)                 

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" (м. Київ)

про визнання договору укладеним та стягнення 298 420, 66 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.05.2023 у справі №906/1141/23 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням від 23.05.2023 у справі №906/1141/23 Волицька сільська рада Житомирського району Житомирської області звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 23.05.2023 у справі №906/1141/23 та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що відповідач свідомо, самовільно, без будь-яких документів, використовує земельні ділянки комунальної власності під господарськими будівлями та дворами, загальною площею 34,7482 га, в тому числі: діл. № 1 - загальною площею 3,7000 га. з кадастровим номером 1820384800:07:000:0252, діл. № 2 - загальною площею 3,1422 га, з кадастровим номером 1820384800:07:000:0254, діл. № 3 - загальною площею 27,9060 га, з кадастровим номером 1820384800:07:000:0268, що розташовані на території Івницького старостинського округу Волицької сільської ради Житомирського району, Житомирської області, які перебувають у комунальній власності позивача та не сплачує жодних коштів за користування вищевказаними земельними ділянками, чим порушує право позивача на отримання належних платежів за користування землями комунальної власності та забезпечення законних надходжень до місцевого бюджету, а також уникає укладення з власником земельних ділянок комунальної власності договору оренди.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №906/1141/23/4350/23 від 04.07.2023 витребувано матеріали справи №906/1141/23 з Господарського суду Житомирської області. 11.07.2023 матеріали справи №906/1141/23 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.05.2023 у справі №906/1141/23; розгляд апеляційної скарги призначено на "19" вересня 2023 р. об 15:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 1.

Запропоновано відповідачу у строк до 11.08.2023 надати суду відзив на апеляційну скаргу та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу.

Роз`яснено учасникам справи право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, передбачене статтею 197 Господарського процесуального кодексу України.

Копію ухвали направлено сторонам на електронні адреси, відомості про які наявні в матеріалах справи (а.с. 22, т. 2).

10.08.2023 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.05.2023 у справі №906/1141/23, в якому відповідач вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (а.с. 25-35, т. 2).

В судове засідання 19.09.2023 з`явились представник позивача, яка підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та представник відповідача (в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів системи "Easy Con"), яка заперечила доводи, викладені в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві, та надали пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 19.09.2023 оголошувалась перерва до 04.10.2023 14:00 год.

В судове засідання 04.10.2023 з`явились ті ж самі представники та надали додаткові усні пояснення з приводу винесеного судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.08.2021 року №269673412:

- право власності на частину цілісного майнового комплексу згідно переліку по вул.Леніна, 31, с.Івниця, Житомирський район, Житомирська область з 06.10.2009 року по теперішній час зареєстроване за ТОВ "Васильківське КСМ" на підставі договору міни, ВМЕ №384472 р.№3988, 24.06.2009;

- право власності на комплекс, частина цілісного майнового комплексу згідно переліку по вул.Леніна, 33, с.Івниця, Житомирський район, Житомирська область з 06.10.2009 року по теперішній час зареєстроване за ТОВ "Васильківське КСМ" на підставі договору міни, ВМЕ №384464 р.№3976, 24.06.2009;

- право власності на частину цілісного майнового комплексу згідно переліку по вул.Леніна, 32, с.Івниця, Житомирський район, Житомирська область з 06.10.2009 року по теперішній час зареєстроване за ТОВ "Васильківське КСМ" на підставі договору міни, ВМЕ №384474 р.№3990, 24.06.2009;

- право власності на частину цілісного майнового комплексу згідно переліку по пров.Залізничний, 11, с.Івниця, Житомирський район, Житомирська область з 06.10.2009 року по теперішній час зареєстроване за ТОВ "Васильківське КСМ" на підставі договору міни, ВМЕ №384466 р.№3982, 24.06.2009;

- право власності на частину цілісного майнового комплексу (адміністративно-побутовий корпус, загальною площею 906,8кв.м. по вул.Леніна, 1а, с.Івниця, Житомирський район, Житомирська область 06.10.2009 року по теперішній час зареєстроване за ТОВ "Васильківське КСМ" на підставі договору міни, ВМЕ №384476 р.№3992, 24.06.2009.

Земельні ділянки мають загальну площу 34,7482 га, в тому числі: ділянка №1 загальною площею 3,7000га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0252; ділянка №2 загальною площею 3,1422га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0254; ділянка №3 загальною площею 27,9060га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0268.

На вказаних земельних ділянках розташовані об`єкти нерухомого майна, що перебувають у приватній власності ТОВ "Васильківське КСМ" та використовуються відповідачем, про що свідчать акти обстежень земельних ділянок №1, №2, №3 від 08.04.2021 (а.с.144-155, т. 1).

Рішеннями Волицької сільської ради №513 від 10.12.2021 та №610 від 18.02.2022 затверджено Волицькій територіальній громаді в особі Волицької сільської ради технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності під господарськими будівлями та дворами загальною площею 27,9060га, загальною площею 3,7000га, загальною площею 3,1422га, що розташовані на території Івницького старостинського округу Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області; прийнято у комунальну власність та передано на баланс Волицької сільської ради земельні ділянки з цільовим призначенням: 01.01 - для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва, а саме: ділянка №1 загальною площею 3,7000га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0252; ділянка №2 загальною площею 3,1422га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0254; ділянка №3 загальною площею 27,9060га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0268, що розташовані на території Івницького старостинського округу Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області (а.с.67-68,104-105, т. 1).

Волицькою сільською радою направлено на адресу ТОВ "Васильківське КСМ" лист від 17.06.2022 №515 із зазначенням необхідності укладення договорів оренди землі з власником земельних ділянок комунальної власності під господарськими будівлями та дворами загальною площею 34,7482га, в тому числі: ділянка №1 загальною площею 3,7000га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0252; ділянка №2 загальною площею 3,1422га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0254; ділянка №3 загальною площею 27,9060га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0268 (а.с. 219-221, т. 1).

Однак відповідач відповідь на лист від 17.06.2022 №515 не надав; станом на момент прийняття рішення у даній справі договір оренди вищезазначених земельних ділянок між ТОВ "Васильківське КСМ" та Волицькою сільською ради не укладено.

На підставі викладеного, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з вимогами про визнання договору оренди земельних ділянок укладеним у запропонованій позивачем редакції; про стягнення з ТОВ "Васильківське КСМ" 209 073, 28 грн безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками загальною площею 34,37482га без правовстановлюючих документів у вигляді орендної плати за землю та 89 347, 38 грн шкоди за самовільне зайняття земельних ділянок.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.05.2023 у справі №906/1141/23 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.05.2023 у справі №906/1141/23 та мотивами суду першої інстанції, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 6 Закону).

Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

У Законі України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (ст. 18).

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, орендар набуває речове право оренди земельної ділянки з моменту державної реєстрації такого права.

Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Таким чином, підставою укладення договору оренди землі комунальної власності є відповідне рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Вказаний порядок визначений, зокрема, статями 638-650 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ст.641 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, протягом нормально необхідного для цього часу.

Згідно з ч. 1 ст. 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Отже, чинним законодавством України передбачено можливість укладення договору оренди землі за умови наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування та направлення пропозиції укласти договір, яка має містити істотні умови договору оренди землі, передбачені Законом України "Про оренду землі".

Однією з позовних вимог є вимога позивача про визнання договору оренди земельних ділянок укладеним.

Позивач, усвідомлюючи необхідність укладання договору оренди земельних ділянок та маючи дійсний намір укласти такий договір, мав право звернутися з відповідною пропозицією до відповідача, а у разі наявності розбіжностей між сторонами при укладанні договору - звернутися до суду для їх вирішення, у відповідності до ст. 649 ЦК України, ст. 181 ГК України.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до матеріалів справи не надано доказів звернення до відповідача з пропозицією укласти договір оренди землі в порядку, передбаченому ст. 641 ЦК України, ст. 181 ГК України, яка б містила істотні умови договору (проєкт договору).

З наявного в матеріалах справи листа Волицької сільської ради від 17.06.2022 №515 вбачається, що позивач лише направляв на адресу ТОВ "Васильківське КСМ" повідомлення про необхідність подачі клопотання щодо передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності для вирішення на черговій сесії сільської ради питання по суті (а.с.220-221, т. 1).

Відповідно до частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

За змістом пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями частин першої, четвертої статті 124 Земельного кодексу України визначено порядок передачі земельних ділянок в оренду та встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач з відповідним клопотанням про передачу в оренду земельних ділянок комунальної власності до Волицької сільської ради не звертався, рішення з даного питання органом місцевого самоврядування не приймалось.

Враховуючи ту обставину, що позивачем не дотримано процедури та порядку укладання договору оренди земельних ділянок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання укладеним договору оренди землі.

Щодо заявленої вимоги про стягнення 209 073, 28 грн безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками загальною площею 34,7482га без правовстановлюючих документів за періоди з 2018 по 2021 роки та з 01.01.2022 по 31.10.2022 року, колегія суддів вважає, що вказана вимога підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на нежитлові будівлі за адресами: вул.Леніна, 31, с.Івниця, Житомирський район, Житомирська область; вул.Леніна, 33, с.Івниця, Житомирський район, Житомирська область; вул.Леніна, 32, с.Івниця, Житомирський район, Житомирська область; пров.Залізничний, 11, с.Івниця, Житомирський район, Житомирська область; вул.Леніна, 1а, с.Івниця, Житомирський район, Житомирська область, зареєстровані за ТОВ "Васильківське КСМ".

Водночас, предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача як власника об`єктів нерухомого майна у спірний період безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельними ділянками комунальної власності, на яких розміщене нерухоме майно.

З приводу стягнення безпідставно збережених коштів з 2018 по 2021 рік суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав до суду доказів існування протягом вказаного періоду земельних ділянок з кадастровим номером 1820384800:07:000:0268 площею 27,9060га, з кадастровим номером 1820384800:07:000:0252 площею 3,7000га, з кадастровим номером 1820384800:07:000:0254 площею 3,1422га - як об`єктів цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислювати розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити таке.

Так, колегія суддів звертає увагу, що ст. 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Норми статей 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Статтею 90 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок, окрім іншого, мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

При цьому норми ст. 90 ЗК України, у випадку використання земельних ділянок особами, що не є їх власниками, кореспондуються з нормами ст. 96 цього ж Кодексу відповідно до якої землекористувачі, зокрема, зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частиною 1 ст. 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі, також, зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Згідно з п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Таким чином, предметом позову у даній справі є стягнення із власника об`єктів нерухомого майна коштів за фактичне користування земельними ділянками, на яких ці об`єкти розміщені.

Разом із тим, будь-які правові підстави для користування відповідачем земельними ділянками у період з 01.01.2018 по 31.12.2021 відсутні.

Доказів належного оформлення відповідачем права користування земельними ділянками у спірний період, зокрема укладення відповідного договору оренди, державної реєстрації такого права, а також здійснення відповідачем плати за використання земельних ділянок матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, товариство як фактичний користувач земельних ділянок, без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав би сплатити за користування ними, а отже зобов`язане повернути ці кошти Волицькій сільській раді (як власнику земельних ділянок у заявлений період) на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи, що у зазначений період відповідач не був власником чи постійним користувачем земельних ділянок, тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а відтак єдиною формою здійснення плати за землю для відповідача як землекористувача є орендна плата.

З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст. 174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов:

1) відбувається набуття чи збереження майна;

2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні;

3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Колегією суддів враховується, що в даному випадку наявні усі три вище перелічені ознаки.

ТОВ "Васильківське КСМ" дійсно зберегло (заощадило) майно - кошти у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельними ділянками.

Збереження (заощадження) цього майна почалося з моменту набуття права власності на нерухоме майно. Це є проявом правової природи нерухомого майна.

Набуті будівлі, будучи, згідно ст. 181 ЦК України, нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є нерозривно пов`язаними з цією земельною ділянкою, тому набуття відповідачем права власності на будівлі автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельними ділянками, на яких розташовані ці будівлі.

Відсутність правовстановлюючих документів на земельні ділянки має фактичним наслідком володіння і користування ними без відповідної грошової компенсації.

По-перше, у результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою, згідно ст. 206 ЗК України, п. п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь Волицької сільської ради.

По-третє, майно (кошти у вигляді орендної плати) збережено саме за рахунок Волицької сільської ради. Власником відповідної земельної ділянки у заявлений період була саме територіальна громада в особі Волицької сільської ради.

Положення глави 15 ЗК України, ст.ст. 120, 125, 206 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташовано цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17).

Таким чином, збереження (заощадження) товариством коштів у вигляді орендної плати за користування земельними ділянками призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у товариства за рахунок їх неодержання Волицькою сільською радою.

Сам факт несплати відповідачем коштів за користування земельними ділянками свідчить про втрату Волицькою сільською радою майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною практикою в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Як зазначає позивач в період з 2018 по кінець 2021 року спірні ділянки не були сформовані, а отже нормативна грошова оцінка не проводилась.

Статтею 288 ПК України унормовано, що орендна  плата:

п. 288.5.1. не може бути меншою за розмір земельного податку:

для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області;

п. 288.5.2. не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Загальна площа земельних ділянок, які займає відповідач складає 34,7482 га.

З розрахунку позивача за 2018-2021 роки недоотримана вигода внаслідок недоотримання орендної плати становить: 34,7482 га * 21 411 грн. * 4 роки * 0,05 = 148 798, 74 грн (де 34,7482 га - загальна площа земельних ділянок; 21 411 грн - нормативна грошова оцінка ріллі по Житомирській області; 0,05 - відсоток, встановлений ст. 288.5.2 ПКУ)

Нарахування плати за землю позивачем здійснено відповідно до вимог п. 102.2 ст. 102 ПКУ, а саме за 2018-2021 роки.

Однак, відповідно до ст. 102 Податкового кодексу строк за який можна стягнути заборгованість по сплаті за землю складає 1095 дні, тобто 3 роки.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

З матеріалів справи вбачається, що у поданому до суду першої інстанції відзиві відповідачем зроблено відповідну заяву (а.с.195-206, т. 1).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тому колегія суддів вважає за вірне стягнути недоотримані кошти з 2019 року, тобто в межах строку позовної давності, 3-ьох річного строку, що передував зверненню до суду.

Таким чином суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок безпідставно збережених коштів за період з 2019 по 2021 роки, приходить до висновку, що до стягнення за вказаний період підлягають кошти в сумі 111 599, 06 грн. (34,7482 га * 21 411 грн. * 3 роки * 0,05 = 111 599, 06 грн.).

Колегія суддів не приймає доводи відповідача щодо неможливості нарахування кондикційних зобов`язань у зв`язку з відсутністю формування та реєстрації земельних ділянок як окремих об`єктів цивільного права в силу наступних причин:

по-перше, право власності на об`єкти нерухомості зареєстровані за відповідачем з 2009 року. Як зазначалось судом вище, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельних ділянок та розташованих на них об`єктів нерухомості, відповідач автоматично став користувачем землі та платником за землю;

по-друге, з Актів обстеження земельних ділянок №1, №2, №3 від 08.04.2021 вбачається, що на земельних ділянках розташовані об`єкти нерухомого майна - господарські будівлі та двори, які перебувають у власності ТОВ "Васильківське КСМ", земельні ділянки огороджені парканом. Комісією встановлено, що земельні ділянки використовуються господарством в повній мірі;

по-третє, відповідач не надав доказів користування земельними ділянками  іншим (меншим) розміром аніж 34, 7482га;  

по-четверте, чинне законодавство, зокрема ст. 288 ПК України, надає право на визначення орендної плати і за земельні ділянки, які не сформовані, і нормативно-грошова оцінка яких не проведена.

Щодо стягнення та обрахунку з відповідача безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів після їх формування за період з січня 2022 по жовтень 2022 колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки були сформовані в кінці 2021 року, а отже виникла можливість отримання витягів з технічної документації з нормативної грошової

оцінки земельних ділянок, яка становить:

діл. № 1 - загальною площею 3,7000 га. з кадастровим номером 1820384800:07:000:0252 - 77 413, 20 грн. (витяг від 09.11.2022) ;

діл. № 2 - загальною площею 3,1422 га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0254 - 62 018, 68 грн. (витяг від 25.01.2022);

діл. № 3 - загальною площею 27,9060 га, з кадастровим номером 1820384800:07:000:0268 - 583 862, 61 грн. (витяг від 09.11.2022).

Суд першої інстанції зазначив, що позивач обґрунтовував фактичний розмір безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період січень - жовтень 2022 року в сумі 60 274, 54 грн, що був визначений самостійно на підставі наведеного ним арифметичного розрахунку виходячи з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за 2022 року в розмірі 723 294, 49 грн * 10% (розмір орендної плати на рівні 10% (від нормативної грошової оцінки земельної ділянки) / 12 (місяців) * 10 (місяців). Однак, визначаючи відсоток 10, який було застосовано при розрахунку розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, позивач керувався виключно рішенням Волицької сільської ради від 16.04.2021 №148 "Про перегляд орендної плати по діючих договорах оренди", яким переглянуто діючі договори оренди земельних ділянок та встановлено розмір орендної плати на рівні не менше 10% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Колегією суддів враховується, що рішенням Волицької сільської ради від 16.04.2021 №148 (п`ята сесія восьмого скликання) "Про перегляд орендної плати по діючих договорах оренди землі" переглянуто діючі договори оренди земельних ділянок та встановлено розмір орендної плати на рівні не менше 10% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Однак, як пояснив представник позивача і як вбачається з тексту самого рішення, в ньому не зазначено, що встановлення розміру орендної плати на рівні не менше 10% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок стосується виключно діючих договорів оренди.

Так, згідно п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже розмір 10% знаходиться в межах допустимого діапазону законодавчо визначеного розміру орендної плати.

Рішення Волицької сільської ради від 16.04.2021 №148 на час подання позовної заяви і до часу подання апеляційної скарги є чинним і ніким не скасоване, як в цілому та і в окремих  частинах.

З розрахунку, наданого позивачем, недоотримана вигода внаслідок недоотримання орендної плати за 10 місяців 2022 року становить: 77 413, 20 грн. + 62 018, 68 грн. + 583 862, 61 грн. = (723 294, 49 грн. * 10%) / 12 (місяців) * 10 (місяців) = 60 274, 54 грн

Таким чином в даному випадку розрахунок кондикційних зобов`язань за вищевказаний період проведено з дотриманням норм чинного законодавства України та позовна вимога в цій частині підлягає до задоволення.

Суд першої інстанції не врахував вищезазначеного та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Щодо вимоги про стягнення шкоди у розмірі 89 347, 38 грн, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення шкоди позивач вказує, що спірні земельні ділянки, що перебувають у комунальній власності позивача огороджені парканами та мають ворота, які обмежують доступ власника (позивача) до об`єкту. Відповідач незаконно (без будь-яких правовстановлюючих документів) використовує не тільки земельні ділянки під об`єктами нерухомого майна, що перебувають у власності відповідача, а і прилеглу незабудовану територію загальною площею 34,7482га, з них площа вільна від забудови 31,5314га.

Суд першої інстанції, відмовляючи в цій частині позовних вимог вказав, що позивачем в розумінні ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України не доведено належними засобами доказування факт самовільного зайняття ТОВ "Васильківське КСМ" земельної ділянки площею 31,5314га.

Так, за змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до п.п. 13, 17.3 постанови ВС від 19.06.2019 № 910/4055/18 у вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним, від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. При ньому, відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.

Подібних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 14.05.2020 у справі №908/394/19, від 13.09.2019 у справі №910/2944/18, від 03.09.2019 у справі №904/5076/18, від 04.04.2019 у справі №910/2655/18.

Велика Палата ВС в постанові від 23.05.2018 №629/4628/16-ц в п. 79 зазначила, що враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на як її будинок, будівля, споруда розташовані.

Відповідно до інформаційної довідки від 05.08.2021 №269673412 ТОВ "Васильківське КСМ” набуло право власності на все своє майно у 2009 році на підставі договорів міни.

Таким чином, правомірне набуття відповідачем нерухомого майна у 2009 році за договорами міни свідчить про відсутність самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року по справі 922/3412/17 виснувала, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Колегією суддів апеляційної інстанції у даній постанові зроблено висновок, що відносини, які виникли між сторонами є кондикційними.

В свою чергу користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів виключає юридичну кваліфікацію відносин як самовільне зайняття земельної ділянки, оскільки це є взаємовиключними юридичними поняттями.

Таким чином колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлене судом апеляційної інстанції, враховуючи положення ст.ст. 275, 277 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.05.2023 у справі №906/1141/23  підлягає частковому задоволенню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони, згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 277, 278, 279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.05.2023 у справі №906/1141/23 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 23.05.2023 у справі №906/1141/23 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" (м. Київ, вул. Будіндустрії, 6 код 33801629) на користь Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області (с. Волиця Житомирського району Житомирської області, вул. Житомирська, 105/10, код 04346824) кошти в сумі 171 873, 60 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" (м. Київ, вул. Будіндустрії, 6 код 33801629) на користь Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області (с. Волиця Житомирського району Житомирської області, вул. Житомирська, 105/10, код 04346824) 2 578, 10 грн. витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви та   3 867, 15 грн. витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

В решті позовних вимог - відмовити.

5. Господарському суду Житомирської області видати наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 287-291 ГПК України.

7. Справу №906/1141/23 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "09" жовтня 2023 р.

Головуючий  суддя                                                                      Розізнана І.В.

Суддя                                                                                              Грязнов В.В.  

Суддя                                                                                              Павлюк І.Ю.