Номер провадження: 11-кп/813/2103/23

Справа № 522/10942/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2023 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

представника потерпілого – ОСОБА_7 ,

захисника – ОСОБА_8 ,

обвинуваченого – ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.08.2023 року, щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021162480001831 від 21.10.2021 року, відносно:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ониськове Лиманського району Одеської області, громадянина України зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 263 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.08.2023 рокузадоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 .

Продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 16.10.2023 року включно.

Визначено розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, у розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 161040 грн.

У разі внесення застави покладено на обвинуваченого відповідні обов`язки передбачені п. 5 ст. 194 КПК України.

Рішення суду мотивоване обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та тим, що інші менш суворі види запобіжних заходів, крім застави, не зможуть забезпечити мети заходів забезпечення кримінального провадження.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, прокурор Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити клопотання сторони обвинувачення та продовжити ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом при продовженні ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою належним чином не обґрунтовано підстав визначення розміру застави у кримінальному провадженні щодо вчинення злочину із застосуванням насильства до потерпілого ОСОБА_10 . Зазначає, що судом не наведено жодних належних доказів, що свідчать про меншу суспільну небезпечність (ризиків, передбачених ст. 177 КПК України) обвинуваченого ОСОБА_9 . Вказує, що приймаючи рішення про визначення застави, судом не враховано, що ОСОБА_9 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, не має постійного місця проживання та місця роботи, тобто у останнього відсутні міцні соціальні зв`язки. Наголошує, що судом при визначенні ОСОБА_9 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України навіть не зазначено жодного зобов`язання, який дійсно зменшував ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків, які станом на теперішній час не допитані в суді. Крім того, зазначає, що визначена судом застава у розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не відповідає особі обвинуваченого, обставинам злочинів в яких ОСОБА_9 обвинувачується та ризикам у кримінальному провадженні.

Позиції учасників судового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача,прокурора та представника потерпілого, які підтримали апеляційну скаргу, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти її задоволення, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.

Мотиви апеляційного суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).

У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 , суд першої інстанції виконав вимоги статей 199, 331 КПК та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою останнього.

Зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_9 злочинів, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (відповідно до санкції ч. 2 ст. 146 КК України – позбавлення волі на строк до 5 років, відповідно до санкції ч. 1 ст. 263 КК України – позбавлення волі на строк до 7 років), колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду.

При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Також апеляційний суд вважає, що існує ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_9 офіційно не працевлаштований, тобто не має постійного джерела доходу та шляхи надходження його доходів для життєдіяльності не відомі, притягується до кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення аналогічної спрямованості, зокрема, у кримінальному провадженні №12020160500003036 від 27.02.2021 року за ч. 1 ст. 121 КК України та у кримінальному провадженні №12015160490002892 від 05.06.2015 року за ч. 2 ст.146, ч. 2 ст. 189, ч. 5 ст. 186 КК України, тому може вдатися до спроб вчинення інших злочинів.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора щодо визначення судом застави обвинуваченому в порушення вимог закону, який не здатний забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 183 слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор у поданому до суду першої інстанції клопотанні про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив не визначити розмір застави.

В оскаржуваній ухвалі суддя не обґрунтувавши положення закону, практику ЄСПЛ та обставини, які необхідно враховувати при визначені розміру застави, визначив заставу в розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 161040 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо розгляду клопотання прокурора, апеляційний суд виходить з того, що з урахуванням ступеня тяжкості, ролі обвинуваченого на час вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, враховуючи те, що злочин вчинено із застосуванням насильства, а також з врахуванням зазначених вище ризиків та даних про особу обвинуваченого, існують виключні обставин, які б вказували на необхідність обрання запобіжного заходу лише у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки вказаний запобіжний захід не зможе унеможливити настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Колегія суддів суд зауважує, що можливість внесення застави та звільнення з під варти, у разі обвинувачення у вчиненні насильницького злочину, створює хибне уявлення у інших осіб про відсутність одного з основних принципів кримінального провадження – невідворотності покарання, що негативно впливає на захист особи, суспільства від кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право:1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити, оскаржувану ухвалу – скасувати, та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити, продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави з утриманням в ДУ «Одеській слідчий ізолятор».

Сплачений розмір застави у розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 161040 грн. слід повернути заставодавцю.

Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 - задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.08.2023 року, щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021162480001831 від 21.10.2021 року, відносноОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 263 КК України - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 – задовольнити.

Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в ДУ «Одеській слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 24.11.2023 без визначення розміру застави.

Сплачений розмір застави у розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 161040 грн. повернути заставодавцю.

Обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затримати у залі Одеського апеляційного суду, взяти під варту і доставити в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».

Організацію виконання ухвали покласти на прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4