Справа № 303/307/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.09.2023                 м. Ужгород

       Закарпатський апеляційний суд у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

       за участі секретаря: ОСОБА_4 ,

       учасників судового розгляду: обвинуваченого – ОСОБА_5 , захисника – ОСОБА_6 , прокурорів – ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

       розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11-кп/4806/331/21 за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_9 , заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_10 та прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_11 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Лавки Мукачівського району, мешканця АДРЕСА_1 , з вищою освітою, пенсіонера, раніше не судимого, громадянина України,

- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 342 КК України,

В С Т А Н О В И В:

       Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року ОСОБА_5  визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною 2 статті 342 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Речовий доказ у даному кримінальному провадженні – магнітні носії з відеозаписами залишено на зберіганні у матеріалах кримінального провадження.        

Згідно з вироком, -  ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

03 вересня 2020 року близько 21 години 59 хвилин ОСОБА_5 , перебуваючи на території автозаправної станції «ОККО», по вулиці Томаша Масарика,21 в місті Мукачеві Закарпатської області, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність, караність та суспільну небезпечність своїх дій, а також настання суспільно небезпечних наслідків, активно протидіяв здійсненню працівниками поліції лейтенантом поліції ОСОБА_9 та лейтенантом поліції ОСОБА_12 своїх службових обов`язків шляхом відштовхування від себе працівників поліції ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , хватання останніх за формений одяг, руки та інші частини тіла, після чого, захвативши лівою рукою за шию лейтенанта поліції ОСОБА_9 , а правою рукою лейтенанта поліції ОСОБА_12 , здійснив поворот навколо своєї осі та повалив працівників поліції на землю, в результаті чого ОСОБА_9 отримала закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, множинні забої та садна обличчя, гематому волосистої частини голови та забій м`яких тканин правого плеча.

Такі дії обвинуваченого ОСОБА_5  кваліфіковані за частиною 2 статті 342 КК України – опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_9 просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_5 та призначити йому справедливе покарання. Вказує, що вирок суду першої інстанції грунтується не на безпореседньо досліджених в ході судового розгляду доказах, а на власних припущеннях суду. Вважає, що судом порушено засади змагальності сторін, залишено поза увагою та не обґрунтовано відхилено докази сторони обвинувачення, не досліджено ряд доказів.

В апеляційній скарзі заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_10 просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 визнати винним та призначити йому покарання у виді 2 років позбавлення волі. Вказує, що суд не надав належної оцінки усім доказам у їх сукупності, безпідставно визнав частину доказів недопустимою, не вмотивував належним чином, чому прийняв до уваги одні докази та відхилив інші; безпідставно надав преюдиціальне значення постанові дізнавача та необґрунтовано – судовим рішенням, винесеним не у порядку кримінального процесуального законодавства, тому дійшов хибної думки про відсутність в діях обвинуваченого складу інкримінованого йому правопорушення.

В апеляційній скарзі прокурор Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_11  вказує на те, що оскаржуваний вирок є незаконним, невмотивованим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.  Просить суд вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5  визнати винним  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 342 КК КК України та призначити покарання у вигляді 2 двох років позбавлення волі.

Від потерпілої ОСОБА_9 надійшла заява про розгляд справи у її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, промову прокурорів, які підтримали доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст.17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Крім того, ст.62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніві щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

У відповідності до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення. В мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, - рішення суду про виправдання ОСОБА_5 є правильним, оскільки в його основу покладено досліджені в судовому засіданні докази, у тому числі і ті, на які вказує в апеляційних скаргах прокурор та потерпіла, яким суд дав належну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності.

          Зокрема, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази,  у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено ОСОБА_5 обвинувачення, допитав безпосередньо свідків, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них в їх сукупності і взаємозв`язку.

Так, з матеріалів кримінального провадження та виправдувального вироку вбачається, що в ході судового розгляду ОСОБА_5 свою вину не визнав та пояснив,що дійсно 03 вересня 2020 року повертався з ресторану, що у селі В.Визниця Мукачівського району. За кермом був знайомий, з яким вони попередньо домовились що він його забере, оскільки у той день він вживав алкогольні напої і не мав наміру сідати за кермо. По дорозі вони зрозуміли, що у них пошкоджено колесо, вирішили його підкачати або взагалі замінити на інше. Зателефонували знайомому, який погодився дати їм запасне колесо. Приїхавши на автозаправну станцію, товариш відразу вийшов і короткою дорогою пішов на техстанцію, яка належить знайомому. Він залишився підкачувати колесо, до нього під`їхали працівники поліції, які повідомили про порушення ПДР. Спочатку він не заперечив, дав згоду на складання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Обвинувачений категорично заперечив факт вчинення протиправних дій з його боку. Ствердив що безперешкодно надав працівникам поліції посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Однак, в подальшому, після того, як працівники поліції повідомили йому про складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, почав сперечатися оскільки вважав що така норма виключена з липня 2020 року.

Вказуючи, що дії працівників поліції є неправомірними він мав намір направився в туалет, про що їх повідомив. Зробив декілька кроків, і працівники поліції почали хапати його за руки, намагалися затримати. Він спочатку намагався ухилитися від їх неправомірних дій. Працівники поліції намагалися завести його руки за спину, при цьому жодних повідомлень з їх боку щодо застосування спецзасобів не було. Такі дії працівників поліції для нього були незрозумілими тому, щоб не впасти за результатами цієї штовханини, він охопив руками спочатку за плечі свідка ОСОБА_12 , потім потерпілу, яка намагалася підсікти його ногу, внаслідок чого вони всі разом впали, при цьому потерпіла впала першою і вдарилася обличчям об бруківку. Через декілька хвилин під`їхали колеги потерпілої та застосували стовно нього спецзасіб кайданки.

Заперечуючи свою вину, обвинувачений категорично ствердив, що свідомо не наносив потерпілій жодного удару, намагався уникнути їх неправомірних дій, потерпілу та її колегу схопив за шию, щоб втриматись і не впасти на землю (ці рухи були рефлекторними). Все це відбувалося декілька хвилин.

Зазначених показань ОСОБА_5 дотримався і в ході апеляційного перегляду даної справи.

Натомість, ключовими доказами сторони обвинувачення, на якому ґрунтувалося обвинувачення  ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.342 КК України, які були досліджені судом першої інстанції, є наступне.

Відповідно до наказу начальника УПП в Закарпатській області від 06 грудня 2019 року за №953 о/с ОСОБА_9 призначено на посаду інспектора взводу №2 роти №1 управління патрульної поліції в Закарпатській області. ОСОБА_12 призначений на посаду інспектора взводу №1 роти №1 на підставі наказу начальника УПП в Закарпатській області від 10 серпня 2020 року за №575 о/с.

Згідно довідки від 21 жовтня 2020 року № 58/11-345 обвинувачений ОСОБА_5 проходив військову службу в органах Служби безпеки України в період з 15 серпня 1997 року до 15 жовтня 2020 року.

Наданим суду протоколом огляду місця події від 03 вересня 2020 року підтверджується, що здійснено огляд місця події, а саме території автозаправної станції по вулиці Т.Масарика в місті Мукачеві, де зафіксовано місце розташування транспортних засобів, та виявлено сліди боротьби, проте не встановлено які саме.

Відповідно до протоколу перегляду відеозапису від 16 вересня 2020 року в ході перегляду відеозапису, який здійснювався з зовнішньої камери відео спостереження, яка закріплена на стіні фасаду АЗС по вулиці Томаша Масарика в місті Мукачеві встановлено, що о 21 годині 59 хвилин між обвинуваченими та працівниками поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_12 виник конфлікт в ході якого останні із застосування фізичної сили намагаються провести затримання обвинуваченого, під час якого останній ухиляється, намагається вирвати свої руки з рук працівників поліції.

Після чого обвинувачений своєю лівою рукою тулить потерпілу до низу і вони разом падають на землю вкриту бруківкою. Спочатку падає потерпіла, потім обвинувачений та ОСОБА_12 . Потім о 22 годині 01 хвилина з автозаправної станції вибігають свідки, які намагаються допомогти працівникам поліції. Потерпіла намагається одягнути кайданки на обвинуваченого але безуспішно. 0 22 годині 02 хвилини прибув ще один екіпаж працівників поліції, за допомогою яких, о 22 годині 03 хвилини стосовно обвинуваченого застосовано спецзасіб (кайданки).

Під час перегляду відеозапису в судовому засіданні в апеляційній інстанції встановлено, що дійсно між обвинуваченим та працівниками поліції виник конфлікт, у ході якого працівники поліції намагалися застосувати стосовно ОСОБА_5 фізичну силу, але він ухилявся та не надавав можливість працівникам поліції завести руки за спину. Також, встановлено що в ході даної штовханини потерпіла намагається підсікти ногу обвинуваченого, який схопив за плечі свідка ОСОБА_12 . Внаслідок чого обвинувачений хапає потерпілу за шию і вони разом падають на землю. Першою падає потерпіла, відразу підводиться і намагається завести руки обвинуваченого за спину, щоб одягнути кайданки. Через хвилину на місце події приїхав ще один екіпаж патрульної поліції і вже спільними зусиллями одягнули на обвинуваченого кайданки. Подія відбувалася близько 4-5 хвилин.

Відповідно до протоколу перегляду відеозапису від 19 жовтня 2020 року в ході перегляду відеозапису, який здійснювався з нагрудних камер відео реєстратора встановлено хронологію подій, що мали місце на автозаправній станції в місті Мукачеві по вулиці Т.Масарика.

Під час перегляду відеозапису в судовому засіданні також підтверджується факт виникнення конфлікту між обвинуваченим та працівниками поліції, які з метою застосування спецзасобів намагалися завести руки обвинуваченого за спину проте він, намагається ухилитися. З відео також вбачається що на 21:59:55 хвилині потерпіла намагається підсікти ногу обвинуваченого на що той хапає її за шию, після чого на 21:59:55 хвилині обвинувачений тримаючись за шию обвинуваченої лівою рукою і правою рукою за спину свідка падають разом на землю. При цьому потерпіла падає першою.

Слід зазначити що дане відео не містить повної інформації щодо обставин події, зокрема відсутні відомості про роз`яснення працівниками поліції обвинуваченому його прав, передбачених статтею 63 Конституції України та статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Висновком експерта Мукачівського районного відділення СМЕ №453/2020 від 26 жовтня 2020 року підтверджується, що у потерпілої виявлено струс головного мозку, множинні садна обличчя, гематома у волосистій частині голови, забій м`яких тканин лівого плеча. Виявлені тілесні ушкодження виникли від дії твердих тупих предметів по ударному механізму спричинення, чим могли бути руки сторонньої людини. Можливо їх виникнення внаслідок падіння з висоти власного росту на тверде покриття при наданні тілу прискорення. По давності виникнення вкладаються в дату події та відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

Стосовно протоколів проведення слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_12 від 26 жовтня 2020 року слід зазначити, що такі проведені з недотриманням вимог статей 223, 240 КПК України. Зокрема частиною 7 статті 223 КПК України визначено обов`язкове залучення не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) під час проведення слідчого експерименту.

Проте, слідчим Другого СВ СУ ТУ ДБР у м.Львові ОСОБА_13 проведено слідчі експерименти виключно за участі статиста та самих учасників події. Стосовно свідка ОСОБА_12 слідчий експеримент проведено не за місцем події.

Колегія суддів погоджується із висновком суду, що відповідно до статті 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

З урахуванням наведеної вище норми КПК України, суд вважає, що стороною обвинувачення необґрунтовано надані письмові докази - протоколи проведення слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_12 від 26 жовтня 2020 року, які зібрані з порушенням кримінально-процесуального законодавства, а тому їх слід визнати недопустимими доказами.

03 вересня 2020 року, відповідно до наданої суду копії постанови № 1792, на обвинуваченого накладено адміністративне стягнення за вчинення ним адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Стороною захисту, на підтвердження своїх доводів, надано копію рішення Ужгородського міськрайоннного суду від 16 грудня 2020 року, яким скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_5 від 03 вересня 2020 року.

Також, наданими суду письмовими доказами, а саме постановою Мукачівського міськрайонного суду від 12 жовтня 2020 року та постановою дізнавача СД Мукачівського РУП в Закарпатській області від 26 листопада 2020 року підтверджується, що в діях обвинуваченого відступній склад як адміністративного правопорушення, так і кримінального проступку за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Слід зазначити, що опором в значенні статті 342 КК України є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень, тому виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.

Крім того, при вирішенні питання щодо наявності у діях обвинуваченого опору , суд повинен взяти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред`явлення ними вимоги і за подальшого розвитку подій у зв`язку із цими вимогами.

Згідно статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція, відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.

При цьому, стаття 29 Закону України «Про Національну поліцію» вимагає, щоб поліцейський захід був, серед іншого, необхідним і пропорційним. Тому, вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого склад опору, суд має переконатися, що застосовані до обвинуваченої особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури, установленої законом.

Допитані у суді першої інстанції потерпіла та свідок ОСОБА_12 підтвердили, що з метою освідчення обвинуваченого на стан алкогольного сп`яніння наказали йому перебувати на місці події, на що він почав сперечатися і направився до будівлі автозаправної станції. Така непокора з боку обвинуваченого стала наслідком застосування стосовно нього фізичної сили, а в подальшому спеціальних засобів.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров`я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.

Встановлено що працівники поліції, маючи намір застосувати стосовно обвинуваченого спеціальні засоби (кайданки), у зв`язку з невиконанням ним законної вимоги працівника поліції залишатися на місці події, не попередили його, як це вимагає зазначена вище норма.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що до моменту виникнення інциденту обвинувачений надав працівникам поліції безперешкодно посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу для складання постанови про накладення адміністративного стягнення за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, працівники поліції не позбавлені були можливості скласти стосовно  ОСОБА_5  протокол про відмову особи від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, натомість потерпіла та свідок ОСОБА_12 застосували стосовно нього спеціальні засоби, не попередивши обвинуваченого про намір своїх дій.

Стороною обвинувачення не надано суду належних доказів на підтвердження факту затримання обвинуваченого в порядку статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, або статті 208 КПК України, проте обвинувачений майже дві години перебував у кайданках.

Приймаючи судове рішення колегія суддів бере до уваги і те, що сторона обвинувачення – прокурор та потерпіла ОСОБА_9 під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, маючи свободу у наданні доказів, доведення їх переконливості перед судом, який зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює учасникам судового провадження умови для реалізації ними повноважень, поза розумним сумнівом не довела вину  ОСОБА_5  за ч. 2 ст. 342 КК України. Тому доводи прокурора про неповноту судового розгляду визнаються такими, що не ґрунтуються на приписах КПК України, відхиляються.

При цьому колегія суддів бере до уваги і приписи ст. 17 КПК України,  які регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

З огляду на те, що прокурор не вказує у чому саме полягає істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів доводи апелянта у цій частині також відхиляє.

Тобто, у діях ОСОБА_5 відсутній склад злочину кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 342 КК України.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора та потерпілої не можуть бути визнані достатніми підставами для скасування вироку суду, так як  є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурорів та потерпілої задоволенню не підлягають, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування норм кримінального закону, що могли б бути підставами для скасування вироку суду першої інстанції, не встановлено, вирок суду першої інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим.

Приймаючи рішення, апеляційним судом береться до уваги те, що до апеляційних скарг не додано належних, достатніх та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та підтверджували доводи апеляційних скарг, і будь-яких обґрунтованих клопотань із цього приводу, у тому числі й про виклик свідків, дослідження доказів потерпілою ОСОБА_9 не заявлялось; що потерпіла ОСОБА_9 , не з`явилася на розгляд справи, позбавили себе можливості довести обґрунтованість доводів апеляційних скарг та надати відповідні докази у їх підтвердження.

Керуючись  ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд

                                        ПОСТАНОВИВ :

               Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_9 , заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_10 та прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_11 – залишити без задоволення.

               Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року відносно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 342 КК України, залишити без змін.

               Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців із дня її проголошення.

Судді