Єдиний унікальний номер 725/5385/22

Номер провадження 2/725/745/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        03.10.2023 року м. Чернівці

Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Федіної А.В.,

за участю секретаря судового засідання Ватаманюк В.В.,

представника позивача Демчук О.В. в режимі відеоконференції,

та відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року позивач через свого представника звернувся до суду з вище вказаним позовом та в ході судового розгляду подав позовну заяву в новій редакції, яка була прийнята судом до розгляду ухвалою від 27.03.2023 року.

Так, згідно нової редакції позовної заяви, позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту з Правилами №11474189000 від 21.07.2015 року та підписавши цей договір, відповідач погодився з викладеними у договорі та у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування, які оприлюднені у офіційному виданні «Голос України» №85 від 13.05.2011 року та розміщені на сайті банку www.my.ukrsibbank.com. (п. 1.1.1. кредитного договору). Вказані Правила є невід`ємною частиною кредитного договору, не підлягають додатковому підписанню сторонами і вступають в силу для сторін одночасно із підписанням кредитного договору. Сторони підписавши договір, стверджують що досягли згоди за усіма істотними умовами договору та Правил.

Так, відповідно до умов укладеного між позивачем та позичальником ОСОБА_2 кредитного договору банк надав позичальнику кредит у загальній сумі 2921325,23 грн. двома траншами, а саме: траншем №1 (11474189000) у сумі 772552,81 грн. та траншем № 2 (11474189001) у сумі 2148772,42 грн. шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника, а позичальник в свою чергу зобов`язався щомісячно повертати кредит у повному обсязі та сплачувати проценти шляхом сплати 09 числа кожного місяця ануїтетних платежів у розмірі встановленому п. 2.5 кредитного договору, але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 21.03.2051 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.1.2. кредитного договору ).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 були укладені договори поруки від 21.07.2015 року № 261826 (основний борг) та №261826 (проценти та інші платежі), а також договори поруки № 261827 (основний борг) та №261827 (проценти та інші платежі) від 21.07.2015 року, укладені між банком та ОСОБА_3 .

Вказував на те, що всупереч умовам кредитного договору позичальник не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам тривалий час, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов`язання, у зв`язку з чим позивач направив відповідачам вимоги про усунення порушень кредитного договору протягом 31 календарного дня та у разі не погашення простроченої заборгованості - про дострокове повернення кредиту. Натомість, відповідачі вимоги банку у вказаний строк не задовольнили, заборгованість не погасили у повному обсязі та станом на 13.09.2022 року заборгованість за кредитним договором становила 3 000 326,84 грн., з яких: 1) заборгованість за траншем 1 (що в системі обліку банку обліковується за договором №11474189000) у розмірі 952859,91 грн., з яких: 769056,42 грн. - заборгованість за кредитом, 183803,49 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, що нарахована з 21.08.2021 року по 22.08.2022 року; заборгованість за траншем 2 (що в системі обліку банку обліковується за договором №11474189001) у розмірі 2047466,93 грн., з яких: 2047446,48 грн. - заборгованість за кредитом, 20,45 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, що нарахована з 21.08.2021 року по 20.08.2022 року.

Таким чином, вважає, що у банку виникло право на дострокове повернення боргу та відсотків на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Разом з тим, після подання позову до суду, в рахунок погашення боргу за вказаним кредитним договором надійшли грошові кошти 07.11.2022 року у розмірі 58000,05 грн. та 27.12.2022 року у розмірі 175000, які були направлені на погашення процентів за двома траншами. Також боржником було відшкодовано на користь позивача суму судових витрат у розмірі 37096,25 грн.

Таким чином, станом на 06.03.2023 року за відповідачами рахується заборгованість в сумі 2 859 239,07 грн. з яких заборгованість за траншем 1 (що в системі обліку банку обліковується за договором №11474189000), у розмірі: 769056,42 грн. - заборгованість за кредитом; 42731,05 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, що нараховані з 21.11.2022 року по 21.02.2023 року, заборгованість за траншем 2 (що в системі обліку банку обліковується за договором №11474189001) у розмірі: 2047446,48 грн. - заборгованість за кредитом, 5,12 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, що нарахована з 21.11.2022 року по 21.02.2023 року.

На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального права та умови договору, просив стягнути на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту з Правилами №11474189000 від 21.07.2015 року у розмірі 2859239,07 грн. солідарно з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_1 , з ОСОБА_3 у солідарному порядку з ОСОБА_2 ; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

На позовну заяву в її первісній редакції від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив в якому останній позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні. Вказував на те, що введення на території України воєнного стану та погіршення економічної ситуації в цілому негативно вплинуло на можливість позичальників виконувати свої зобов`язання, а тому з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» вважає, що будь-які штрафні санкції та інші платежі за договором, а також нарахування відсотків за користування кредитом після 24.02.2022 року не можуть бути стягнуті з позичальників. Крім того, просив врахувати, що сума простроченої заборгованості становила близько 43318 грн, натомість після пред`явлення позову до суду ним було сплачено в рахунок погашення заборгованості грошові кошти в сумі 58000 грн., що є більше простроченої заборгованості. Таким чином, на час розгляду справи судом позичальник сплачує заборгованість відповідно до встанволеного графіку, що є частиною договору, а тому дострокове стягнення всієї суми боргу не є логічним та не буде відповідати інтересам обох сторін. Також, зазначав, що має намір вести переговори з позивачем з метою укладення додаткової угоди в частині погашення відсотків за користування кредитом.

У тексті відзиву зазначено, що викладена у ньому позиція погоджена з іншими відповідачами у справі.

В подальшому, відповідач ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи, в яких зазначав, що веде домовленості з банком з метою подальшого погашення заборгованості шляхом сплати ануїтентних платежів щомісячно згідно графіку обумовленого у кредитному договорі, а також в процесі розгляду справи окремими платежами здійснював часткове погашення боргу, зокрема на суму 58000 грн., 175000 грн., 166400 грн., а також компенсовано позивачу судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду з даним позовом, проте відповідачам невідоме цільове використання сплачених ними на рахунок банку коштів у вказаних сумах. Зазначав, що на даний час виконує умови угоди та своєчасно сплачує щомісячні платежі.

Також, 05.09.2023 року до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи звернувся представник позивача, який вказував, що сторони вживають заходів з метою позасудового врегулювання спору, що потребує додаткового часу.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві. Вказував на те, що позичальник допустив прострочення сплати заборгованості по договору, у зв`язку з чим банк скористався своїм правом на дострокове стягнення всієї суми боргу згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України та направив досудову вимогу позичальнику та поручителям на яку останні належним чином не відреагували, що зумовило необхідність звернення до суду з даним позовом. Вказував на те, що між боржниками та банком дійсно велись перемови щодо врегулювання даного спору, відповідачі частково погасили заборгованість та компенсували судові витрати, проте домовленості досягнути не вдалось, а тому банк наполягає на стягненні усієї суми боргу.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав, вказуючи на те, що в ході судового розгляду даного спору неодноразово були внесені кошти в рахунок погашення боргу та на даний час позичальник здійснює погашення заборгованості щомісячно згідно графіку, сплативши більш ніж було прострочено. При цьому визнав, що сплату щомісячних платежів за кредитним договором тимчасово було припинено з моменту введення на території України карантину, а в подальшому воєнного стану, натомість на даний час вся прострочена заборгованість погашена та повернення кредиту і сплата відсотків відбуваються згідно графіку. Також, надав суду пояснення аналогічні змісту письмових клопотань.

Решта відповідачів в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлялись судом про час та місце розгляду справи, причини своєї неявки суд не повідомили.

В подальшому, 02.10.2023 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи за відсутності відповідачів та відмову в задоволенні позову.

В рамках судового розгляду даного спору судом витребовувались докази у позивача, а саме актуальний розрахунок заборгованості, з урахуванням здійснених в ході судового розгляду даного спору платежів, за договором про надання споживчого кредиту з Правилами №11474189000 від 21.07.2015 року, відповідно до якого позичальнику було надано кредит в сумі 2921325,23 грн. двома траншами; інформацію щодо підтвердження чи спростування пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо відсутності у нього прострочення  сплати чергових щомісячних  платежів  згідно визначеного договором  графіку та досягнення  домовленості  про подальше погашення заборгованості відповідно до визначеного договором графіку шляхом сплати кожного місяця ануїтентних платежів у розмірі встановленому договором.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_1 , дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1, 2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

   Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, судом встановлено, що 21.07.2015 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту (з Правилами) №11474189000 відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується користуватися кредитом та повернути його, сплатити плату за користування кредитними коштами. Сума кредиту становить 2921325,23 грн. та кредитування позичальника здійснюється шляхом надання двох окремих частин кредитних коштів (двох траншів) в межах ліміту кредитування, зокрема транші надаються шляхом перерахування на поточний рахунок в національній валюті № НОМЕР_1 . відкритий позичальником в банку у наступних розмірах: Транш 1 (11474189000) у сумі 772552,81 грн., Транш 2 (11474189001) у сумі 2148772,42 грн. Мета кредиту: погашення заборгованості за Договором про надання валютного кредиту № 11222574000 від 25 вересня 2007 року, укладеного між банком та позичальником (а/с 15 Том 1).

Згідно вказаного договору, такий кредит надається строком до 21 березня 2051 року та позичальник зобов`язується повернути заборгованість за кредитом у відповідні терміни згідно з цим Договором, зокрема позичальник погашає кредитну заборгованість за Траншем 1 та Траншем 2 шляхом сплати ануїтентних платежів.

Розміри ануїтентних платежів за кожним із траншів визначено у п. 2.5 договору та згідно п. 2.6 кредитного договору дата сплати таких платежів - 21 число кожного місяця.

Також, вказаним договором передбачено, що підписуючи цей договір, позичальник погоджується з викладеною у Правилах споживчого кредитування, оприлюдненнх у газеті «Голос України» №85 (5085) 13 травня 2011року із усіма змінами і доповненнями, пропозицією Банку надати Позичальнику споживчий кредит на умовах, встановлених у цьому Кредитному договорі та Правилах споживчого кредитування, які після підписання Сторонами цього Кредитного договору, стають його невід`ємною частиною.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Так, ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи вбачається, що боржник належним чином своїх зобов`язань за договором не виконував та допускав періодичні прострочення сплати чергових ануїтентних платежів, що підтверджеється наявними в матеріалах справи розрахунками заборгованості, які неодноразово долучались банком до справи, а також розрахунком, що був наданий банком на вимогу суду з метою підтвердження актуального розміру заборгованості на момент розгляду справи судом та випискою за кредитним договором за період з 21.07.2015 року по 12.09.2022 року. Крім того, відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив, що сплата чергових щомісячних платежів протягом дії договору тимчасово припинялась, що було зумовлено карантином, воєнним станом, погіршенням економічної ситуації в країні.

З огляду на вказані пояснення відповідача слід зазначити наступне.

Так, Законом України від 17 березня 2020 року № 533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширен-ню коронавірусної хвороби ( COVID-19 )»,  розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнений пунктом шостим, що передбачає у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит ( у тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року виконання зобов`язань зі сплати платежів ) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку ( штраф, пеню ) та інші платежі, сплата яких перед-бачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором.

Однак Законом України від 13 травня 2020року №591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби ( COVID-19 )», який набрав чинності 29 травня 2020 року, у пункті шостому розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у першому реченні слова та цифри «по 30 квітня 2020 року» замінені словами та цифрами «по останній календарний день місяця ( включно ), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби ( COVID-19 )».

Крім того, згідно з пунктом п`ятнадцятим розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Вказані положення набрали чинності 04 липня 2020 року.

Отже, з системного аналізу вище наведеного вбачається, що в період дії карантину позичальник не звільняється від обов`язку платити вчасно і в повному обсязі за кредитом (тіло боргу та проценти), а лише звільняється позичальника від штрафних санкцій за порушення цих обов`язків.

Крім того, з урахуванням положень Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, позичальники також не звільняються від обов`язку сплачувати щомісячні платежі за споживчими кредитами в період дії на території України воєнного стану.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Положеннями ч. 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту п. 5.1.2, п. 5.2 Правил споживчого кредитування, які є частиною укладеного між банком та позичальником кредитного договору, у разі порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань за договором строком більше ніж на один місяць та у випадку непогашення простроченого грошового зобов`язання протягом 31 календарного дня, з дня отримання відповідної письмової вимоги, направленої рекомендованим листом із повідомленням або кур`єром за адресою позичальника, Банк визнає термін повернення кредиту таким, що настав та вимагає від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит з 32 календарного дня, з дати одержання позичальником вимоги про дострокове повернення кредиту.

Вказаними Правилами також передбачено, що у випадку неотримання позичальником відповідної письмової вимоги термін повернення кредиту вважається таким, що настав з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту (а/с 13-14 Том 1)

10.06.2017 року набрав чинності Закон України "Про споживче кредитування", який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування" (стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України "Про захист прав споживачів", а з 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України "Про споживче кредитування", а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України "Про захист прав споживачів".

Якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не заявивши вимогу про дострокове повернення споживчого кредиту на підставі ст. 16 Закону України "Про споживче кредитування" або на підставі частини 10 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", то у споживача (позичальника) відсутній обов`язок повернути достроково споживчий кредит.

Такі ж висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц та у Постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-223цс16.

Таким чином, наведені приписи підтверджують обов`язковість досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

При цьому, як зазначено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, кредитодавець не може заявляти вимогу про дострокове повернення споживчого кредиту у позовній заяві. Подання кредитодавцем позову є складовою цивільного процесу, а не цивільних правовідносин. Тому таке подання не можна кваліфікувати, як вимогу у розумінні статті 16 Закону України "Про споживче кредитування". Якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не заявивши на підставі Закону вимогу про дострокове повернення коштів за договором, у споживача (позичальника) немає обов`язку здійснити таке дострокове повернення.

З матеріалів справи вбачається, що на адресу позичальника ОСОБА_2 банком 05.07.2022 року було направлено відповідну письмову вимогу від 01.07.2022 року рекомендованим листом (а/с 37, 40 Том 1).

Таким чином, доведеним є факт укладення сторонами кредитного договору а також, те, що боржник, отримавши кредитні кошти, не виконав своїх зобов`язань за договором, допусти прострочення у сплаті ануїтетних платежів, чим порушив взяті на себе зобов`язання, що і стало наслідком настання цивільно-правової відповідальності, а саме вимоги банку дострокового повернення боргу. При цьому, та обставина, що боржник в процесі розгляду справи судом здійснював погашення простроченої заборгованості не звільняє його від цивільно-правової відповідальності передбаченої ч. 2 ст. 1050 ЦК України, оскільки умовами договору, зокрема Правилами споживчого кредитування, що є частиною договору, передбачено право банку змінити строк виконання зобов`язання та вимагати дострокового повернення боргу у випадку порушення термінів погашення будь-яких грошових зобов`язань за договором строком більше ніж на один місяць.

Не зважаючи на неодноразові спроби досудового врегулювання спору, що підтверджується заявленими сторонами в ході судового розгляду даного спору клопотаннями про відкладення розгляду справи, банк не відмовився від свого права передбаченого договором, що узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 1050 ЦК України, на дострокове стягнення заборгованості та в судовому засідання представник банку наполягав на задоволенні позовних вимог.

Отже, суд приходить до висновку про правомірність заявлених АТ «Укрсиббанк» позовних вимог та наявність підстав для стягнення боргу за кредитним договором, проте в меншому розмірі ніж просить позивач в останній редакції позовних вимог, оскільки згідно розрахунку заборгованості, який надано банком на виконання ухвали суду про витребування доказів, станом на 20.09.2023 року за позичальником рахується заборгованість за вказаним вище кредитним договором в сумі 2713662,48 грн., яка складається з суми боргу за кредитом - 2699392,47 грн. та за процентами за користування кредитом - 14269,72 грн. (а/с 40-54 Том 2).

Також, судом при наданні належної оцінки вказаному розрахунку та визначені суми боргу враховується висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, а саме проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Також, за наслідками судового розгляду даного спору  встановлено,  що  виконання  позичальником  ОСОБА_2  свого зобов`язання за кредитним договором було забезпечене договорами поруки відповідно до яких поручителями виступали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується копіями договорів поруки від 21.07.2015 року № 261826 (основний борг) та №261826 (проценти та інші платежі), укладеного між банком та ОСОБА_1 , а також № 261827 (основний борг) та №261827 (проценти та інші платежі) від 21.07.2015 року, які укладені між банком та ОСОБА_3 (а/с 29,31, 33, 35 Том 1).

За змістом ч. 1 ст. 553, ч. 1, ч. 2 ст. 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом вказаних договорів поруки, поручителі зобов`язуються відповідати у повному обсязі за належне виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору та відповідальність позичальника і поручителя є солідарною.

Так, на адресу поручителів банком були направленні вимоги аналогічного змісту, що і на адресу позичальника, в яких поручителів повідомлено про наявність простроченої заборгованості за обома траншами наданими позичальнику на виконання умов договору та про наслідки не усунення таких порушень протягом 31 дня з моменту отримання такої вимоги або з 41 календарного дня з дати відправлення вимоги у випадку відсутності підтвердження про її отримання, зокрема про право банку дострокового стягнення усієї суми боргу (а/с 38 – 40 Том 1).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15 щодо застосування положення частини четвертої статті 559 ЦК України, наявні підстави для висновку, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

За наслідками розгляду спору судом не встановлено підстав вважати поруку припиненою, а тому поручителі мають нести солідарну відповідальність разом із боржником за невиконання ним грошового зобов`язання.

Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника й кількох поручителів не створює солідарного обов`язку для останніх. Такий висновок зробив Верховний суд  у  постанові від 03.07.2019  року у  справі  №1519/2-3165/11, а тому поручителі, кожен окремо, несуть солідарну відповідальність з боржнком.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, за наслідками розгляду справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в сумі 37096,25 грн. та в процесі судового розгляду даного спору відповідачем ОСОБА_2 сплачено вказану суму судового збору відповдіно до копії квитанції від 07.11.2022 року (а/с 119 Том 1).

Крім того, позивачем було уточнено позовні вимоги та доплочено суму судового збору в розмірі 5792,34 грн. та згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 21.06.2023 року в рахунок сплати судового збору ОСОБА_2 сплочено на користь банку 5000 грн. (а/с 240 Том 1).

Таким чином, сума судового збору не компенсована відповідачами позивачу становить 792,34 грн.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. в п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові  витрати у цивільних справах», солідарне  стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Таким чином, із відповідачів на користь позивача в рівних частках підлгяє стягненню залишок некомпенсованого судового збору, а саме по 264,11 грн. з кожного.

        На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 553, 554, 611, 626, 628, 1048, 1050, п. 15, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (код 09807 місцезнаходження - 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12) заборгованість за договором надання споживчого кредиту з Правилами №11474189000 від 21.07.2015 року у розмірі 2713662,48 грн. (два мільйони сімсот тринадцять тис. шістсот шістдесят дві грн. 48 коп.) солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний ном НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 . 58000) з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 місце проживання: АДРЕСА_2 ), та з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) у солідарної порядку з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» в рівних частках судовий збір, а саме по 264,11 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна  скарга  на  рішення  суду  подається протягом  тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд м. Чернівці відповідно до вимог п. 15.5 Розділу ХІІІ ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 10 жовтня 2023 року.

       Суддя Першотравневого

       районного суду м.Чернівці                                         А. В. Федіна