РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/782/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114;

електронна адреса: chernigiv.prok@chrg.gp.gov.ua

в інтересах держави в особі

позивача: Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04412018

вул. Молодіжна, 10, с. Киселівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15530

електронна адреса: kiselivska-sr@ukr.net

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФДС БУД",

код ЄДРПОУ 43459201,

вул. Громадська, 45, м. Чернігів, 14000

електронна адреса: aron0035@gmail.com

предмет спору: про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 373798,24 грн

За участю: Кравченко А.А., прокурор відділу.

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі позивача: Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФДС БУД» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 373798,24 грн.

Поданий позов мотивовано порушенням вимог чинного законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткової угоди.

Ухвалою суду від 12 червня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті.

Про отримання ухвали від 12 червня 2023 року прокуратурою 13 червня 2023 року свідчать повідомлення про вручення у матеріалах справи.

Про отримання 15 червня 2023 року ухвали від 12 червня 2023 року позивачем свідчить повідомлення про вручення у матеріалах справи.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 12 червня 2023 року, направлена на адресу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФДС БУД" (код ЄДРПОУ 43459201): вул. Громадська, 45, м. Чернігів, 14000, повернулась неврученою з відміткою поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

З витягу з Єдиного реєстру /а.с.44/ вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "ФДС БУД" є: вул. Громадська, 45, м. Чернігів, 14000, на яку судом і було здійснено направлення судової кореспонденції відповідачу.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи від відповідача не надходило.

У зв`язку з оголошенням по Чернігівській області 06 липня 2023 року повітряної тривоги, судове засідання 06 липня 2023 року не відбулось, у зв`язку з чим суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відклав підготовче судове засідання на 15 серпня 2023 року.

20 липня 2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

31 липня 2023 року на адресу суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 15 серпня 2023 року суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів; закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 12 вересня 2023 року.

12 вересня 2023 року суд перейшов до розгляду справи по суті та відклав судове засідання з розгляду по суті на 05 жовтня 2023 року.

02 жовтня 2023 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника відповідача.

03 жовтня 2023 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача. Заява не підписана ЕЦП.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, перевіривши та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважного представника прокуратури, господарський суд встановив:

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

10.12.2021 опубліковано оголошення про проведення процедури закупівлі робіт за кодом згідно Національного класифікатора України - "ДК 021:2015:45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація, очікуваною вартістю 1496440,00 грн. Ідентифікатор закупівлі UА-2021-12-10-005672-а.

Кінцевою датою подання тендерних пропозицій визначено - 21.12.2021.

Строк поставки товарів (надання послуг, виконання робіт) визначено до 31 грудня 2021 року.

Розкриття пропозицій відбулось 21.12.2021 та згідно з реєстром отриманих тендерних пропозицій, участь у процедурі закупівлі взяли 2 (два) учасника: Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 24838096) та Товариство з обмеженою відповідальністю "ФДС БУД" (код ЄДРПОУ 43459201).

Протоколом уповноваженої особи Замовника від 22.12.2021 переможцем визначено TOB "ФДС БУД" (код ЄДРПОУ 43459201) та оприлюднено повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

23.12.2021 між Киселівською сільського радою (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФДС БУД" (Виконавець) було укладено Договір №372 (Договір).

Згідно п.1.1. Договору Виконавець приймає на себе зобов`язання із своїх матеріалів, своїми силами та засобами виконати роботи: "Капітальний ремонт (технічне переоснащення) внутрішньої системи опалення (встановлення котла(ів) на альтернативному виді палива в Киселівському навчально-виховному комплексі "Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад" Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за адресою: с. Киселівка, вул. Нова 1-а" (код ДК 021:2015:45453000-7- Капітальний ремонті і реставрація)" (Об`єкт), а Замовник - прийняти та оплатити їх.

Відповідно до п. 1.3. Договору роботи за цим Договором мають бути виконані у термін до 31.12.2021.

Згідно п. 2.1. Договору загальна вартість робіт за цим Договором складає 1489235,94 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 2.2. Договору джерело фінансування - Субвенція з Державного бюджету місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток окремих територій.

Згідно п. 2.3. Договору оплата здійснюється на підставі актів виконаних робіт, в національній валюті шляхом перерахування у безготівковій формі грошових коштів Замовником на поточний рахунок Виконавця, вказаний у цьому Договорі протягом 10 робочих днів.

Відповідно до п. 3.1.1. Договору Виконавець зобов`язаний виконати роботу, обумовлену договором, своїми засобами, зі своїх матеріалів, якісно та у встановлений строк.

За порушення умов цього Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим Договором (п. 6.1. Договору).

Згідно п. 6.2. Договору якщо Виконавець своєчасно не розпочав роботу за цим Договором, або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її в строк стає явно неможливим, Замовник має право відмовитися в односторонньому порядку від Договору та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 6.3. Договору у разі порушення з вини Виконавця кінцевого строку завершення виконання робіт, який передбачений ц. 1.3. цього договору, Виконавець сплачує Замовнику згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України пеню в розмірі 0,1% від загальної вартості робіт за цим Договором (ціни Договору), за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% (сім відсотків) від загальної вартості робіт за цим Договором (ціни Договору).

Згідно п. 6.6. Договору, застосування штрафних санкцій до сторони, яка порушила зобов`язання, не звільняє її від виконання таких зобов`язань, крім випадків, коли Замовник відмовляється від прийняття виконання зобов`язань згідно умов договору.

Збитки, завдані Замовнику неналежним виконанням/невиконанням Виконавцем зобов`язань за цим договором, підлягають відшкодуванню у повній сумі встановлені договором штрафні санкції (п. 6.7. Договору).

Додатками №1 та №2 до Договору №372 від 23.12.2021, Сторонами погоджено календарний графік виконання робіт та план фінансування виконаних робіт, згідно з якими, протягом грудня 2021 року TOB "ФДС БУД" зобов`язалось здійснити монтаж транспортабельної модульної котельні та придбання устаткування на загальну суму 1489235,94 грн.

31.12.2021 між Киселівською сільського радою Чернігівського району Чернігівської області (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФДС БУД" (Виконавець) було укладено Додаткову угоду №1 до Договору №372 від 23.12.2021, якою продовжено строк виконання робіт за договором №372 від 23.12.2021 до 31.03.2022. Також сторонами погоджено календарний графік виконання робіт та план фінансування виконаних робіт, відповідно до яких протягом січня - березня 2022 року TOB "ФДС БУД" зобов`язалося здійснити монтаж транспортабельної модульної котельні вартістю 31552,51 грн (березень 2022 року) та придбання устаткування вартістю 1489235,94 грн (січень - лютий 2022 року).

01.04.2022 між Киселівською сільського радою Чернігівського району Чернігівської області (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФДС БУД" (Виконавець) було укладено Додаткову угоду №2 до Договору №372 від 23.12.2021, якою продовжено строк виконання робіт за договором №372 від 23.12.2021 до 31.12.2022. Також сторонами погоджено календарний графік виконання робіт та план фінансування виконаних робіт, відповідно до яких протягом квітня - серпня 2022 року TOB "ФДС БУД" зобов`язалося здійснити монтаж транспортабельної модульної котельні вартістю 31552,44 грн (червень 2022 року) та придбання устаткування вартістю 1457683,50 грн (квітень - серпень 2022 року).

30.12.2022 між Киселівською сільського радою Чернігівського району Чернігівської області (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФДС БУД" (Виконавець) було укладено Додаткову угоду №3 до Договору №372 від 23.12.2021, якою сторони дійшли згоди розірвати Договір №372 від 23.12.2021, відповідно до ст. 651, 653, 654 ЦК України, за взаємною згодою сторін, у зв`язку з неможливістю виконання Виконавцем його умов.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що на виконання умов Договору №372 від 05.12.2021, Товариством з обмеженою відповідальністю "ФДС БУД" роботи не виконано, а об`єкт не здано до експлуатації, у той час, як кошти на закупівлю вказаних робіт були цільовими, виділеними згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.10.2021 №1337-р "Деякі питання розподілу у 2021 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій", у зв`язку з чим умовами договору від 23.12.2021 передбачалося виконання робіт з капітального ремонту (технічного переоснащення) внутрішньої системи опалення (встановлення котла(ів) на альтернативному виді палива у Киселівському навчально-виховному комплексі "Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад" Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, про що зазначено у додатку до вказаного розпорядження.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що предметом даного позову є визнання додаткових угод недійсними та стягнення з TOB "ФДС БУД" штрафних санкцій, а підставою - неналежне виконання товариством зобов`язань щодо виконання робіт з капітального ремонту (технічне переоснащення) внутрішньої системи опалення (встановлення котла (ів) на альтернативному виді палива в Киселівському НВК "Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад" Киселівської сільської ради протягом 2021-2022 років.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що необхідність звернення з зазначеним позовом зумовлена потребою захистити інтереси держави у зв`язку з нездійсненням відповідних повноважень Киселівською сільською радою, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження щодо розпорядження бюджетними коштами, а укладання додаткових угод з порушенням вимог законодавства свідчить про нераціональне і неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором у даній справі.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Разом з цим, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або в випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави у судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави у суді.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави у суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18).

Згідно частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з частинами 4 та 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Відповідно правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Прокурором подано позов в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, в зв`язку з невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі бюджету, фінансів і цін, зокрема, віднесено фінансування видатків з місцевого бюджету в установленому законом порядку (пункт 4 частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування).

Матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Киселівська сільська рада, як орган місцевого самоврядування, є розпорядником бюджетних коштів у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України, що уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, водночас, зобов`язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Тобто сільська рада є органом, до компетенції якого віднесені повноваження контролю за використанням виділених їй бюджетних коштів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").

Прокурор звертався до Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області з листом від 14.02.2023 №55-75-1424ВИХ-23 про надання інформації, зокрема щодо укладання договору №372 від 23.12.2021 та додаткових угод до нього.

Киселівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області, на звернення прокурора, листом №02-18/266 від 01.03.2023 повідомила, що 31.12.2022 між сільською радою та ТОВ "ФДС БУД" була укладена додаткова угода №3 про розірвання договору за взаємною згодою через неможливість ТОВ "ФДС БУД" виконати умови договору.

Киселівською сільською радою Чернігівського району Чернігівської області підтверджено нездійснення жодних заходів, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом.

Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі, оскільки Киселівська сільська рада є замовником послуг при здійсненні процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів за законодавством України.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є стороною спірних правочинів, юридичною особою, що може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки, є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету за законодавством України і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства у сфері публічних закупівель, та у позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави у суді.

У порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до ТОВ "ФДС БУД" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 373798,24 грн за прострочення виконання зобов`язання за договором №372 від 23.12.2021.

За таких обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.

Щодо визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 373798,24 грн.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України "Про публічні закупівлі".

Положеннями частини 1 статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (істотні умови господарського договору) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як встановив суд, позивач та відповідач уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів, а на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" у попередній редакції.

Загальна вартість робіт по договору - 1489235,94 грн, строк виконання робіт - до 31.12.2021.

Разом з цим згідно з Додатковими угодами №1 та №2 строк виконання робіт було продовжено до 31.03.2022 та 31.12.2022 відповідно.

Згідно п.4 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

При цьому для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об`єктивна неможливість настання правового результату, а також те, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі повинен довести, що такий правочин, саме у момент його укладання суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суд не вбачає підстав для визнання недійсними додаткових угод №1 та №2 до договору №372 від 23.12.2021 виходячи з наступного.

Закон України "Про публічні закупівлі" передбачає, що істотні умови договору про закупівлю, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо виконання робіт можуть змінюватися після його підписання у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі про закупівлю.

Як вбачається з матеріалів справи, договір №372 укладено сторонами 23.12.2021, термін виконання робіт визначено до 31.12.2021, тобто фактично сторони об`єктивно повинні були розуміти, що виконання робіт з капітального ремонту внутрішньої системи опалення не можливо виконати за 7 (сім) днів, вирішенням чого стало укладання Додаткової угоди №1 до Договору №372 від 23.12.2021 з терміном виконання робіт до 31.03.2022.

З 5 години 30 хвилин 24.02.2022 на всій території України на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 було запроваджено військовий стан, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Листом від 28.02.2022 Торгово-промислової палати України, на підставі ст. 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердило, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Визначення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) закріплене у ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати". Так, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору та обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 зазначив, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Суд враховує те, що факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 є загальновідомим, як і той факт, що бойові дії на території Чернігівщини почалися 24 лютого 2022 року, а вся Чернігівська область офіційно була деокупована лише 03 квітня 2022 року.

Через активну фазу військової агресії російської федерації у період з 24.02.2022 по 02.04.2022 на території Киселівської територіальної громади, коли фактично робота всіх підприємств, установ і організацій була паралізована, роботи у визначений сторонами термін відповідачем не були виконані, що стало підставою для укладання Додатковї угоди №2 від 01.04.2022, що також підтверджує позивач у листі адресованому прокурору Чернігівської обласної прокуратури та відповідач у своєму відзиві та позовну заяву.

На підставі викладеного вище, суд не приймає твердження прокурора стосовно того, що відповідач не дотримався порядку повідомлення та підтвердження настання та існування форс-мажорних обставин у передбачений договором спосіб та строк.

Судом враховано те, що на даний час договір №372 від 23.12.2021 припинив свою дію, згідно укладеної між сторонами додаткової угоди №3 від 30.12.2022.

У відповідності до ч. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

Згідно ст. 651, 653 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Оскільки суд не вбачає підстав для визнання додаткових год №1 та №2 до Договору недійсними, враховуючи, що сторонами було досягнуто домовленості про розірвання Договору №372 від 23.12.2021, внаслідок чого зобов`язання відповідача по виконанню робіт з капітального ремонту внутрішньої системи опалення припинились, підстави для покладення на відповідача відповідальності за порушення строків виконання робіт відсутні, а тому вимоги прокурора про стягнення штрафу та пені є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Інші докази та пояснення судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені прокуратурою, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 42, 73-81, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено та підписано 05 жовтня 2023 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/