ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2023 р. Справа№ 927/1064/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Копитової О.С.

Сотнікова С.В.

за участю секретаря судового засідання: Михайленко С.О.

у присутності представників сторін:

від боржника: Хомишин М.А. - ордер серії АА №1239529 від 30.08.2023

арбітражний керуючий Пода В.В. - посвідчення №886 від 23.04.2013

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 року

у справі №927/1064/21 (суддя Белов С.В.)

за заявою Приватного підприємства "Трансвіт"

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці"

Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної

академії аграрних наук України

за участю Національної академії аграрних наук України

Державного органу з питань банкрутства - Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми)

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 року у справі №927/1064/21 задоволено клопотання розпорядника майна боржника та накладено арешт на посіви, що знаходяться на земельних ділянках, визначених в резолютивній частині ухвали, площею 4176,9587 га, які належать на праві постійного користування ДП "Дослідне господарство "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН; накладено арешт на врожай, що зібраний на земельних ділянках, визначених в резолютивній частині ухвали, площею 4176,9587 га, які належать на праві постійного користування ДП "Дослідне господарство "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН; накладено арешт на всі біологічні активи, в тому числі поголів`я великої рогатої худоби, свиней, коней тощо, що знаходяться у власності ДП "Дослідне господарство "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН; зобов`язано арбітражного керуючого - розпорядника майна ДП "Дослідне господарство "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН Лященка П.В. укласти договори охорони посівів, врожаю, біологічних активів, у тому числі поголів`я великої рогатої худоби, свиней, коней тощо, що знаходяться у власності ДП "Дослідне господарство "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, боржник звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 у справі №927/1064/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про забезпечення вимог кредиторів.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.08.2023 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Поляков Б.М., Копитова О.С.

Ухвалою суду від 08.08.2023 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 року у справі №927/1064/21, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/1064/21 про банкрутство ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України, де міститься ухвала Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 року, прийнята за наслідками розгляду клопотання розпорядника майна боржника про забезпечення вимог кредиторів.

15.08.2023 року через відділ документального забезпечення суду від ініціюючого кредитора надійшла заява, в якій останній не погоджується з висновками суду першої інстанції.

01.09.2023 супровідним листом Господарського суду Чернігівської області №927/1064/21/10-07/1128/23 від 29.08.2023 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

У зв`язку з перебуванням судді Полякова Б.М. у відпустці, витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2023 року для розгляду справи №927/1064/21 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Копитова О.С.

Ухвалою суду від 13.09.2023 вищевказаною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 у справі №927/1064/21, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 26.09.2023 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Представник скаржника та розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Пода В.В. в судовому засіданні 26.09.2023 року вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 у справі №927/1064/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про забезпечення вимог кредиторів.

Представники інших учасників провадження у справі в судове засідання не з`явились, прочини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляли.

У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

26.09.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала оскаржувана суду першої інстанції у даній справі - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні клопотання арбітражного керуючого Лященка П.В. про забезпечення вимог кредиторів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у провадженні господарського суду Чернігівської області перебуває справа №927/1064/21 про банкрутство ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України", провадження в якій відкрито ухвалою суду від 14.12.2021 року за заявою ПП "Трансвіт". Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Поду В.В.

12.06.2023 року СТОВ "Батьківщина" звернулось до суду зі скаргою, в якій заявник просив суд відсторонити арбітражного керуючого Поду В.В. від розпорядження майном боржника.

Разом з тим, 22.06.2023 до суду надійшла заява арбітражного керуючого Лященко П.В. про участь у справі про банкрутство ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України", в якій останній просив суд призначити його розпорядником майна у справі, додавши до заяви низку документів.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 22.06.2023 року у справі №927/1064/21, зокрема, відсторонено арбітражного керуючого Поду В.В. від виконання повноважень розпорядника майна боржника; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Лященка П.В.

25.07.2023 року розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Лященко П.В. звернувся до господарського суду Чернігівської області з клопотанням про забезпечення вимог кредиторів, в якому просив суд вжити заходи забезпечення шляхом накладення арешту на біологічні активи, посіви та врожай боржника.

В обґрунтування поданого клопотання заявник зазначає , що він звернувся до керівника боржника Антонюк В.М. з вимогою про організацію та забезпечення останнім проведення суцільної інвентаризації активів та зобов`язань підприємства-боржника разом з розпорядником майна.

Також, з метою проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища боржника та його становища на ринках, розпорядник майна звернувся до керівника боржника Антонюк В.М. із запитом про надання копій наявних документів та звітності боржника, поданої протягом трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Крім того, розпорядник майна звернувся до керівника боржника з проханням надати письмову інформацію про заходи, які вживаються керівником для забезпечення збереження майна боржника.

Станом на день звернення розпорядника майна з клопотанням до суду вищевказані запити керівником боржника залишено без відповіді, документи, необхідні для проведення інвентаризації майна боржника, не передані, докази вжиття заходів збереження майна відсутні.

Розпорядник майна у клопотанні зазначає, що виходячи з Єдиного реєстру судових рішень та заявлених кредиторських вимог, існують реальні ризики розтрати або розкрадання майна боржника, що приведе та вже привело до порушення прав кредиторів по справі та може завдати непоправної шкоди правам та законним інтересам боржника - державного підприємства, у зв`язку з чим є необхідність у забезпеченні прав кредиторів у даній справі.

За твердженням заявника, всі активи ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" повинні бути збережені, знаходитися у власності боржника та мають бути задіяні для виконання головної мети при проведенні процедури банкрутства залежно від її подальшої стадії: або бути залученими для функціонування та відновлення платоспроможності боржника, або бути реалізованими, грошові кошти від чого спрямовуються на задоволення кредиторських вимог боржника.

З клопотання вбачається, що боржником використовувалися поля, розташовані на земельних ділянках, які належать ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" на підставі двох державних актів на право постійного користування землею: серії І-ЧН №000017 від 07.07.2003 (площа ділянки 4710,4679 га) та серії ІІ-ЧН №000384 від 21.05.2004 (площа ділянки 301,0 га).

47 (сорока семи) земельним ділянкам, що передані на праві постійного користування ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН України", присвоєно відповідні кадастрові номери, загальна площа яких складає 4176,9587 га.

Крім того, боржник має власні біологічні активи, що складаються з поголів`я великої рогатої худоби та коней, що за свідченнями працівників боржника активно розпродаються без відома арбітражного керуючого.

Також, при здійсненні діяльності ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" має багато контрагентів, які у зв`язку з відкриттям провадження у справі про банкрутство можуть мати підстави та бажання якимось чином задовольнити свої претензії до боржника за рахунок його майна.

Як стверджує арбітражний керуючий, у розпорядника майна відсутні будь-які відомості щодо наявності договорів на охорону і збереження біологічних активів і земельних ділянок, які належать ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України", відповідно до яких здійснюється фізична охорона, майна, приміщень, будівель, споруд, земельних ділянок та врожаю на відповідних ділянках, що може сприяти заволодінню ним третіми особами та подальшим відчуженням з власності боржника, реалізацією тощо.

Таким чином, розпорядник майна зазначає про необхідність забезпечити збирання та збереження врожаю на земельних ділянках боржника ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" для нормального функціонування підприємства, ведення господарської діяльності господарством та задоволення у повному обсязі або частково вимог кредиторів та захист прав та інтересів боржника у даній справі, а невжиття таких заходів, в свою чергу, спричинить збирання врожаю боржника та його реалізацію третіми особами.

За наслідками розгляду заявлених вимог, ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 року у справі №927/1064/21 задоволено клопотання розпорядника майна боржника та накладено арешт на посіви, що знаходяться на земельних ділянках, визначених в резолютивній частині ухвали, площею 4176,9587 га, які належать на праві постійного користування ДП "Дослідне господарство "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН; накладено арешт на врожай, що зібраний на земельних ділянках, визначених в резолютивній частині ухвали, площею 4176,9587 га, які належать на праві постійного користування ДП "Дослідне господарство "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН; накладено арешт на всі біологічні активи, в тому числі поголів`я великої рогатої худоби, свиней, коней тощо, що знаходяться у власності ДП "Дослідне господарство "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН; зобов`язано арбітражного керуючого - розпорядника майна ДП "Дослідне господарство "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН Лященка П.В. укласти договори охорони посівів, врожаю, біологічних активів, у тому числі поголів`я великої рогатої худоби, свиней, коней тощо, що знаходяться у власності ДП "Дослідне господарство "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН.

Задовольняючи клопотання про забезпечення вимог кредиторів, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості такого клопотання та задля забезпечення збереження майна боржника.

За висновками суду, вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на майно боржника в даному випадку не позбавить його права власності на таке майно та не спричинить останньому будь-яких збитків.

Проте, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується та вбачає підстави для скасування оскаржуваної ухвали виходячи з наступного.

Статтею 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

З моменту відкриття справи про банкрутство стосовно боржника боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Правові засади забезпечення позову у господарському судочинстві врегульовано главою 10 розділу І ГПК України, тоді як спеціальним законом про банкрутство (стаття 40 КУзПБ) визначено особливі різновиди забезпечувальних заходів вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі, та надано право застосування таких заходів як за клопотанням розпорядника майна чи кредитора, так і за ініціативою суду.

Відповідно до частини першої статті 40 КУзПБ господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику вчиняти без згоди арбітражного керуючого правочини, а також зобов`язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його нерухомим майном або цінними паперами без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.

У статті 40 КУзПБ законодавець визначив і мету задля якої такі заходи застосовуються - для збереження майна боржника, усунення перешкод для виконання розпорядником майна своїх повноважень та захисту прав і законних інтересів боржника або кредиторів.

Стосовно застосування заходів забезпечення позову у справі про банкрутство Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173 сформував висновок про те, що в силу статей 136, 137 ГПК України право здійснення забезпечення вимог кредитора у справі про банкрутство та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

Системний аналіз зазначених норм ГПК України та КУзПБ дозволяє зробити висновок про те, що загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до ст. 136 ГПК України (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173).

Отже, з метою захисту прав та інтересів кредиторів, а також збереження майнових активів боржника, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вправі вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, які передбачені загальними положеннями ГПК України, а також інших заходів, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку, з урахуванням спеціальних норм КУзПБ (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2019 у справі №925/100/15, від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173, від 16.09.2020 у справі №10/13208/19, від 22.06.2022 у справі №910/15043/21).

Відповідно до положень статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Пунктами 1,4 частини першої статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно із ч. 4 статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини шостої статті 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову.

З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (аналогічні правові висновки викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах № 914/2157/19 від 20.07.2020, № 910/19256/16 від 10.04.2018, № 910/20479/17 від 14.05.2018, № 922/1605/18 від 11.09.2018, № 909/526/19 від 14.01.2019, № 925/288/17 від 25.01.2019, № 904/1417/19 від 26.09.2019).

Водночас, саме лише посилання заявника в заяві на потенційні ризики відчуження теперішніми власниками об`єктів нерухомості на користь третіх осіб, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути достатньою підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, а докази мають відповідати встановленим статтями 76-79,80, 91, 96 ГПК України вимогам.

У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

При цьому, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Так, звертаючись до суду з відповідним клопотанням, розпорядник майна боржника, з доводами якого погодився місцевий господарський суд, обґрунтовує необхідність накладення арешту на посіви, врожай та на біологічні активи боржника задля забезпечення збирання та збереження врожаю на земельних ділянках боржника ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" для нормального функціонування підприємства, ведення господарської діяльності господарством та задоволення у повному обсязі або частково вимог кредиторів та захист прав та інтересів боржника у даній справі.

Отже, невжиття таких заходів, на думку заявника, спричинить збирання врожаю боржника та його реалізацію третіми особами.

За твердженням арбітражного керуючого велика рогата худоба та зерно з підприємства активно розпродаються без відома арбітражного керуючого та вивозяться у невідомому напрямку, на підтвердження чого до клопотання додано пояснення свідка ОСОБА_1 від 24.07.2023 року.

Разом з тим, така заява свідка не є належним доказом по справі, оскільки не відповідає вимогам ст. 88 ГПК України в частині підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань, зазначення про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень, а також нотаріального засвідчення підпису свідка на заяві та, з рештою, не підтверджує вчинення боржником та третіми особами дій щодо розтрати або розкрадання майна боржника.

Будь-яких інших доказів на підтвердження вчинення дій, спрямованих на підготовку до реалізації або реалізацію належного боржнику майна чи іншим чином зменшення активів боржника, останнім до суду не надано.

Крім того, заявником також не надано доказів того, що майно, на яке просить накласти арешт арбітражний керуючий, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент ймовірного погашення вимог кредиторів та не обґрунтовано потенційних труднощів у подальшому погашенні вимог кредиторів за рахунок відповідного майна.

Тобто, заявником у клопотанні не доведено суду, що невжиття заходів забезпечення вимог кредиторів, про вжиття яких просить заявник, спричинить збирання врожаю боржника та його реалізацію третіми особами, та з рештою, унеможливить погашення вимог кредиторів.

Жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин арбітражним керуючим не надано та судом не встановлено.

При цьому, суд зазначає, що процесуальний інститут забезпечення спрямований на захист інтересів заявника проти несумлінних, недобросовісних дій певних осіб. Водночас, заявник не посилається, не обґрунтовує та не доводить відповідними доказами недобросовісні наміри (які мають бути реальними, а не потенційно можливими) чи недобросовісні дії боржника або третіх осіб.

Судова колегія наголошує, що саме лише посилання заявника у клопотанні на те, що невжиття таких заходів спричинить збирання врожаю боржника та його реалізацію третіми особами, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів, не може бути достатньою підставою для винесення ухвали про задоволення такої заяви.

Зі змісту поданого клопотання судом не встановлено реальної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів кредиторів, за захистом яких звернувся розпорядник майна, а відповідні доводи заявника, якими мотивовано клопотання про забезпечення вимог кредиторів, ґрунтуються лише на його припущеннях.

Крім того, судова колегія зазначає, що станом на момент звернення арбітражного керуючого Лященка П.В. з відповідним клопотанням про забезпечення вимог кредиторів щодо боржника введено процедуру розпорядженням майном.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 44 КУзПБ, під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації).

За приписами ст.44 КУзПБ, протягом процедури розпорядження майном органи управління боржника не мають права приймати рішення, зокрема, про відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачу в заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства; надання позик (кредитів), надання поруки, гарантій, а також передачу в довірче управління майна боржника.

Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна приймають рішення про:

- участь боржника в об`єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об`єднаннях юридичних осіб;

- передачу нерухомого майна в оренду;

- одержання позик (кредитів);

- задоволення вимог поточних кредиторів.

У процедурі розпорядження майном боржник не має права без згоди комітету кредиторів (зборів кредиторів - до моменту формування комітету кредиторів) вчиняти значні правочини, вчинення яких не заборонено цим Кодексом.

У процедурі розпорядження майном боржник не має права без згоди комітету кредиторів (зборів кредиторів - до моменту обрання комітету кредиторів) здійснювати продаж істотних активів боржника.

З аналізу положень Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що підприємство, відносно якого відкрито провадження у справі про банкрутство та яке знаходиться в процедурі розпорядження майном, не має права приймати рішення щодо відчуження нерухомого майна, вчиняти значні правочини та здійснювати продаж істотних активів боржника без згоди на це розпорядника майна та комітету кредиторів (зборів кредиторів - до моменту формування комітету кредиторів), а режим збереження належного боржнику майна повною мірою забезпечується в силу прямих норм Кодексу України з процедур банкрутства.

Отже, за висновками апеляційного господарського суду, сама процедура розпорядження майном включає в себе певні обмеження розпорядження майном боржника. Такі заборони і обмеження діють в силу закону та, за загальним правилом, не потребують реалізації (установлення) у судових рішеннях, а наслідком їх недотримання є недійсність/нікчемність рішення, правочину чи майнової дії боржника.

Разом з тим, будь-яких належних доказів на підтвердження вчинення дій, спрямованих на підготовку до реалізації або реалізацію належного боржнику майна без згоди розпорядника майна та комітету кредиторів (зборів кредиторів), розпорядником майна суду не надано та судом апеляційної інстанції не встановлено.

Окрім наведеного, як розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Лященко П.В. у поданому клопотанні, так і суд першої інстанції, задовольняючи таке клопотання, залишили поза увагою та не врахували негативних наслідків, які можуть настати в результаті вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів.

Суд наголошує, що вжиті заходи забезпечення не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, оскільки обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися майном може призвести до незворотних наслідків. Необхідно враховувати інтереси не тільки заявника, а й осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Так, при вирішенні питання щодо накладання арешту на майно боржника у даній справі судом не враховано, що вжиті заходи перешкоджають господарській діяльності ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України".

Згідно відомостей з ЄДРПОУ основним видом діяльності боржника є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Іншими видами діяльності є: вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; вирощування інших однорічних і дворічних культур; розведення великої рогатої худоби молочних порід; розведення свиней; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; забір, очищення та постачання води

Таким чином, обмеження можливостей господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися майном за таких обставин, може призвести до незворотних наслідків, яке пояснюється тим, що боржник позбавляється можливості здійснювати господарську діяльність у нормальному режимі, зокрема планомірно та своєчасно забезпечувати виконання заходів з вирощування сільгоспкультур на своїх земельних ділянках, доглядати та вирощувати худобу, що може спричинити пошкодження або втрату незавершеного сільгоспвиробництва, худоби.

Врожай сільськогосподарських культур є швидкопсувним продуктом, в той час як арешт посівів фактично унеможливлює збір врожаю на земельних ділянках боржника, що може призвести до його знищення.

Більш того, згідно ч. 10 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відтак, накладення арешту на посіви та біологічні активи, в даному випадку, є втручанням в оперативно-господарську діяльність ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України", оскільки основна господарська діяльність останнього полягає саме у вирощуванні та продажу сільськогосподарської продукції та тваринництва.

Обмеження у розпорядженні майном боржника, на яке накладено арешт, може призвести до припинення господарської діяльності ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України", що є не співмірним з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.

Судом апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку також встановлено, що станом як на дату звернення розпорядника майна з відповідним клопотанням до місцевого господарського суду (25.07.2023 року), так і на дату прийняття оскаржуваної ухвали (27.07.2023 року) попереднє засідання у даній справі №927/1064/21 господарським судом Чернігівської області проведено не було, реєстр вимог кредиторів не затверджено, грошові вимоги кредиторів судом першої інстанції не розглядались по суті з прийняттям відповідного процесуального документа про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), та відповідно до реєстру вимог кредиторів боржника не внесені.

У даному випадку справа про банкрутство перебуває на проміжному етапі до проведення попереднього засідання, на якому відсутні інші визнані судом кредитори боржника, окрім ініціюючого кредитора - ПП "Трансвіт".

Разом з тим, єдиний кредитор у справі - ПП "Трансвіт", в інтересах якого фактично звернувся арбітражний керуючий, у поданій суду апеляційної інстанції заяві не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо накладення арешту на майно боржника та підтримує апеляційну скаргу, оскільки такий арешт фактично паралізує господарську діяльність боржника та позбавить його можливості відновити нормальну прибуткову господарську діяльність.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 40 КУзПБ господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може вжити інших заходів для збереження майна боржника, у тому числі шляхом накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника.

В даному випадку, арбітражний керуючий при зверненні з клопотанням не визначив, а суд першої інстанції, накладаючи арешт на всі посіви, врожай та на біологічні активи боржника, не дослідив співмірність вартості арештованого майна та загального розміру визнаних кредиторських вимог боржника, чим не дотримався приписів до ч. 1 ст. 40 КУзПБ.

Також апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зобов`язання розпорядника майна ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" арбітражного керуючого Лященка П.В. укласти договори охорони посівів, врожаю, біологічних активів, у тому числі поголів`я великої рогатої худоби, свиней, коней тощо, що знаходяться у власності ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України", з огляду на таке.

Згідно ч.11 ст.44 КУзПБ, призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.

Повноваження керівника боржника та виконавчих органів його управління, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені в разі, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства (ч.12 ст.44 Кодексу України з процедур банкрутства).

Ліквідатор з дня свого призначення приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження (ч.1 ст.61 КУзПБ).

Тобто, забезпечення збереження майна боржника відноситься до повноважень ліквідатора, оскільки він виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута та виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; повноваження по збереженню майна боржника у розпорядника майна відсутні.

У процедурі розпорядження майном боржника обов`язок щодо укладення договорів з охоронною організацією щодо збереження майна боржника (в даному випадку посівів, врожаю, біологічних активів) відноситься до повноважень керівника боржника.

Тільки у разі, якщо судом буде постановлено ухвалу про припинення повноважень керівника боржника та виконавчих органів його управління, з цього моменту розпорядник майна буде мати повноваження щодо укладення договорів, спрямованих на збереження майна боржника.

Крім того, розпорядник майна Лященко П.В. не має права від свого імені укладати договори з охоронною організацією щодо збереження посівів, врожаю та біологічних активів, оскільки не є власником такого майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про охоронну діяльність", замовник послуг з охорони майна зобов`язаний надати суб`єкту охоронної діяльності для ознайомлення оригінали документів або завірені в установленому порядку їх копії, що підтверджують його право володіння чи користування майном на законних підставах, охорона якого є предметом договору, а також правомірність знаходження такого майна, транспортного засобу чи особи у визначеному місці охорони.

В даному випадку у розпорядника майна відсутні документи, що підтверджують його право володіння чи користування майном боржника, оскільки такі права належать ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України".

Таки чином, оскільки розпорядник майна Лященко П.В. не наділений повноваженнями на укладення зазначених договорів, вимога про покладення на розпорядника майна зобов`язання укласти договори охорони посівів, врожаю, біологічних активів, у тому числі поголів`я великої рогатої худоби, свиней, коней тощо, що знаходяться у власності ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України", є безпідставною та фактично свідчить про намагання арбітражного керуючого, за відсутності ухвали суду про припинення повноважень керівника чи органу управління боржника, втрутитись в оперативно-господарську діяльність підприємства без належних на те підстав.

Посилання арбітражного керуючого у клопотанні на невиконання керівництвом боржника його вимог щодо організації та забезпечення проведення суцільної інвентаризації активів та зобов`язань підприємства-боржника разом з розпорядником майна, аналізу фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища боржника та його становища на ринках, а також надання письмової інформації про заходи, які вживаються керівником для забезпечення збереження майна боржника, як на підставу для вжиття відповідних заходів забезпечення вимог кредиторів боржника у справі про банкрутство, колегією суддів відхиляються, з огляду на таке.

Згідно ч.ч. 12,13 ст. 44 КУзПБ повноваження керівника боржника та виконавчих органів його управління, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені в разі, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства.

У разі виявлення обставин, передбачених абзацом першим цієї частини, за клопотанням кредиторів або інших учасників справи ухвалою господарського суду повноваження керівника та виконавчих органів управління боржника припиняються, а виконання відповідних обов`язків тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника та виконавчих органів управління боржника.

З дня постановлення господарським судом ухвали про припинення повноважень керівника боржника або органів управління боржника керівник, повноваження якого припинені ухвалою господарського суду, зобов`язаний протягом трьох днів передати розпоряднику майна, а розпорядник майна - прийняти бухгалтерську та іншу документацію боржника, його печатки і штампи, матеріальні та інші цінності. У разі ухилення від виконання зазначених обов`язків керівник боржника несе зобов`язання з відшкодування збитків, завданих таким ухиленням.

Таким чином, у разі наявності обґрунтованих на те підстав, зокрема, доведеності належними доказами невжиття керівництвом боржника заходів щодо забезпечення збереження майна боржника, створення перешкод діям розпорядника майна чи вчинення інших порушень законодавства, арбітражний керуючий не позбавлений права та можливості звернутись до господарського суду першої інстанції з відповідною заявою про припинення повноважень керівника боржника або органів управління боржника та покладення на нього відповідних повноважень.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із відповідною заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Здійснивши оцінку доводів скаржника, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що клопотання про забезпечення вимог кредиторів не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення вимог кредиторів із врахуванням дотримання збалансованості інтересів учасників справи про банкрутство.

Вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення не відповідають вимогам ст.40 КУзПБ та ст.ст.136,137 ГПК України щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів кредиторів у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення, порушують принцип співмірності негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, наведених вище фактичних обставин справи у їх сукупності, які встановлені судом апеляційної інстанції, не врахував, чим допустив неповне дослідження обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело до ухвалення помилкового рішення про задоволення клопотання розпорядника майна боржника про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів у справі №927/1064/21.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищевикладене, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку наявним у справі доказам, обставинам справи і доводам скаржника та встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

В силу положень ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу прийнято з порушеннями норм права при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак наявні правові підстави для її задоволення, скасування ухвали господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 у справі №927/1064/21 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні клопотання арбітражного керуючого Лященка П.В. про забезпечення вимог кредиторів.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 року у справі №927/1064/21 задовольнити.

2.Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2023 року у справі №927/1064/21 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким у задоволенні клопотання арбітражного керуючого Лященка П.В. про забезпечення вимог кредиторів відмовити.

4.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

5.Матеріали справи повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 04.10.2023 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді О.С. Копитова

С.В. Сотніков