Постанова

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 130/263/20

провадження № 61-3877св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_7 , Служба у справах дітей Жмеринської районної державної адміністрації, Виконавчий комітет Жмеринської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 грудня 2021 року у складі судді Заярного А. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2022 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_7 , Служба у справах дітей Жмеринської районної державної адміністрації, Виконавчий комітет Жмеринської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення.

Позов обґрунтований тим, що14 серпня 2008 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № VIZGA0000001281 (далі - кредитний договір), згідно з яким ОСОБА_7 отримав кредит у розмірі 58 459,70 грн зі ставкою відсотків за користування кредитом - 20,04 % на рік, з кінцевим терміном погашення до 14 серпня 2018 року.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором є іпотека житлового будинку загальною площею 77,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - будинок). Іпотека за цим договором також поширюється на земельну ділянку, на якій розташований будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла іпотекодавець ОСОБА_8 , спадкоємцями якої є відповідачі.

АТ КБ «ПриватБанк» намагалось вирішити питання в досудовому порядку шляхом надсилання вимоги про добровільне виселення, однак відповідачі відмовляються добровільно виселятись.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на будинок шляхом продажу його на публічних торгах із встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій та виселити відповідачів.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 грудня 2021 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2022 року, в позові відмовлено.

Суди виходили з того, що позивач не довів прийняття спадщини відповідачами після смерті ОСОБА_8 . Факт реєстрації відповідачів з померлою на момент смерті та відсутність їх відмови від прийняття спадщини не доводить, що відповідачі є родичами померлої та відповідно спадкоємцями певної черги за законом.

Щодо виселення відповідачів та інших осіб, які зареєстровані у житловому будинку, суди зазначили, що таке виселення може бути проведено тільки з наданням іншого житлового приміщення, яке повинно бути зазначене у рішенні суду.

Доказів, які б підтверджували, що на час відкриття спадщини відповідачі та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, проживали разом із спадкодавцем, позивач не надав.

Суди не взяли до уваги копію довідки квартального комітету «Південно-Західний» від 27 вересня 2019 року про склад сім`ї ОСОБА_1 , оскільки позивач не надав підтвердження законності отримання цієї довідки, оригіналу якої у позивача немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 грудня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2022 року, просило їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 336/3968/16-ц, провадження № 61-13418св18.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 серпня 2008 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_7 отримав кредит у розмірі 58 459,70 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом, передбачених договором (т. 1, а. с. 14-16).

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором є іпотека будинку.

14 серпня 2008 року між ОСОБА_8 та позивачем укладено договір іпотеки № VIZGA0000001281, відповідно до умов якого іпотекодавець забезпечив виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, передавши в іпотеку будинок. Іпотека за цим договором також поширюється на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки (т. 1, а. с. 20-22).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла іпотекодавець ОСОБА_8 .

Позивач направляв претензію кредитора до Жмеринської державної нотаріальної контори та отримав відповідь, що на підставі претензії банку заведено спадкову справу № 221/2019 до майна померлої ОСОБА_8 . Інші спадкоємці до нотаріальної контори не звертались (т. 1, а. с. 31 - 32).

04 грудня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_1 лист-претензію щодо сплати заборгованості за договорами, зазначено, що у випадку невиконання цієї вимоги, позивач звернеться до суду (т. 1, а. с. 33-35).

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Жмеринської міської ради від 12 березня 2020 року, наданої на запит суду, в будинку зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 68).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги.

Конституція України гарантує як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною третьою статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом.

Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основними зобов`язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон)).

Згідно з частиною третьою статті 39 Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 23 Закону у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Суди встановили, що позивач виконав умови кредитного договору, а саме надав кредитні кошти. Позичальник зобов`язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у визначені договорами терміни, а також виконати інші свої зобов`язання згідно з договором.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла іпотекодавець ОСОБА_8 .

Відповідно до матеріалів справи, зокрема відповіді Жмеринськоїміської державної нотаріальної контори від 06 вересня 2019 року № 930/02-14, станом на 06 вересня 2019 року до нотаріальної контори ніхто зі спадкоємців не звертався із заявами про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , спадкова справа № 221/2019 року заведена за зверненням позивача як кредитора.

Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подання нотаріусу заяви про її прийняття.

Таким чином, законом встановлено лише два способи прийняття спадщини: подання відповідної заяви нотаріусу (стаття 1269 ЦК України) або постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України). Причому постійне проживання зі спадкодавцем має бути належним чином підтверджене.

Відповідно до пункту 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від неї.

Таким чином, положення частин третьої, четвертої статті 1268 ЦК України містять правову презумпцію прийняття спадщини, зміст якої становить припущення про те, що певні спадкоємці вважаються такими, що прийняли спадщину без спеціального волевиявлення про це.

Презумпція прийняття спадщини може бути застосована лише щодо спадкоємців, які постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

Існування зазначеної презумпції можливе за умови, що такі спадкоємці не відмовилися від прийняття спадщини в установленому законодавством порядку.

Установлення законом презумпції прийняття спадщини, зумовлене одним лише фактом спільного й постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем, є своєрідним «способом» прийняття спадщини. У такому випадку спадкоємець набуває право на спадщину автоматично, не висловлюючи при цьому волі на прийняття спадщини, що не узгоджується з правовою природою акта прийняття спадщини, який є правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття цивільних прав та обов`язків.

Як і будь-яка презумпція, презумпція прийняття спадщини може бути спростована. Зокрема, інша сторона може заперечувати факт-основу презумпції, а саме факт спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем.

У пункті 43 рішення у справі «Кобець проти України» (заява № 16437/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з критерієм «поза розумним сумнівом» доведення має випливати з обов`язково наявної сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, які повинні бути достатньо вагомими, чіткими та взаємоузгодженими.

Верховний Суд зауважує, що якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем не може свідчити, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті із спадкодавцем за адресою реєстрації (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц (провадження № 61-27212св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452св18) та від 29 вересня 2021 року у справі № 464/566/19 (провадження № 61-1688св21).

У справах про стягнення заборгованості за кредитними договорами зі спадкоємців боржника, реєстрація місця проживання особи, яку банк визначає як спадкоємця і відповідача у справі, за адресою місця проживання боржника не є безумовним підтвердженням того, що ця особа є його спадкоємцем та фактично прийняла спадщину після його смерті (постанова Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 572/1497/22, провадження № 61-12653св22).

Отже, державна реєстрація особи не є самостійним та беззаперечним доказом її постійного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті та оцінюється в сукупності з іншими належними та допустимими доказами фактичного проживання, наданими суду та оціненими, зокрема довідкою уповноваженого органу про осіб, що фактично проживали зі спадкодавцем на час його смерті зі вказанням періоду такого проживання (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, провадження № 61-27212св19, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, провадження № 61-3620св21).

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що відповідно до інформації, наданої Виконавчим комітетом Жмеринської міської ради, відповідачі зареєстровані за тією ж адресою, що і іпотекодавець ОСОБА_8 , не відмовились від прийняття спадщини після її смерті та проживали разом з нею на час відкриття спадщини, тому успадкували обов`язки спадкодавця.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Таким чином, предметом доказування у цій справі є обставини постійного проживання відповідачів із спадкодавцем на час відкриття спадщини з метою встановлення їхнього обов`язку відповідати за боргами спадкодавця.

На виконання зазначених норм процесуального закону позивач разом з первісною редакцією позовної заяви, де відповідачкою зазначено лише ОСОБА_1 , надав суду копію паспортів ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , які містять інформацію про реєстрацію цих відповідачів станом на 2008 рік за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з позовною заявою представник банку подав до суду клопотання про витребування у відповідного виконавчого органу місцевого самоврядування інформацію про реєстрацію осіб у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з відповіддю Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області від 02 березня 2020 року на запит суду від 27 лютого 2020 року за даними картотеки з питань реєстрації фізичних осіб ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Приймаючи позов до розгляду, суд першої інстанції задовольнив клопотання позивача та витребував з Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області інформацію про реєстрацію осіб у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Вінницькій області ОСОБА_1 була прописана за адресою: АДРЕСА_1 , виписалася 13 квітня 2018 року.

Також згідно з відповіддю Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області від 12 березня 2020 року на запит суду від 10 березня 2020 року за даними картотеки з питань реєстрації фізичних осіб за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7

15 грудня 2020 року до суду надійшла заява банку про залучення до участі у справі належних відповідачів: ОСОБА_1 (яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а ОСОБА_7 - третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

З метою підтвердження актуальної інформації про реєстраційні дані відповідачів 28 жовтня 2021 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Сауляк Є. В. звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про направлення до Жмеринської міської ради запиту про надання довідки про осіб, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане клопотання суд не вирішив.

Водночас згідно з матеріалами справи всю вихідну кореспонденцію, адресовану судом за адресою реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), остання отримувала особисто, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення та підписами ОСОБА_1 (т. 1: а. с. 147, 191, 216, 217; т. 2: а. с. 77, 99, 123, 179, 181, 208, 207; т. 3: а. с. 39, 40, 55, 58 та ін.).

Також у матеріалах справи є відомості про отримання судової кореспонденції дочкою ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , а також вручення ОСОБА_1 листів, адресованих ОСОБА_2 .

На момент розгляду справи ОСОБА_2 досягла повноліття.

Зазначені вище обставини не узгоджуються з твердженнями судів попередніх інстанцій про те, що у матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували що на час відкриття спадщини відповідачі постійно проживали разом із спадкодавцем.

Також Верховний Суд критично оцінює посилання судів на те, що позивач не довів існування родинних зв`язків між відповідачами і ОСОБА_8 та належність відповідачів до конкретної черги спадкування.

У контексті встановлення зазначених обставин, крім принципу змагальності сторін, необхідно також враховувати характер процесуальної поведінки учасників процесу.

Перевіряючи в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права з урахуванням встановлених обставин, Верховний Суд застосовує одну із загальних засад цивільного законодавства: справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України), а також доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з доктриною venire contra factum proprium ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.

Намагаючись забезпечити належне виконання зобов`язань за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, позивач звернувся до нотаріуса з претензією до спадкоємців іпотекодавця, на підставі якої було заведено спадкову справу.

Водночас спадкоємці також наділені певними обов`язками: згідно зі статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

АТ КБ «ПриватБанк», як до моменту звернення до суду з указаним позовом, так і під час судового розгляду, з метою встановлення кола осіб-спадкоємців після смерті іпотекодавця неодноразово зверталось з клопотанням про витребування у відповідного виконавчого органу місцевого самоврядування інформації про реєстрацію осіб у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Отримуючи відомості про існування справи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення та рух справи, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали б проявити розумну обачність та поцікавитись розглядом справи, ознайомитися з матеріалами справи, оскільки зазначене стосується їх майнових прав (права на житло), а також встановлення обставин, зокрема, щодо наявності у них статусу спадкоємця, що зумовлює виникнення обов`язків відповідно до статті 1282 ЦК України.

Така бездіяльність відповідачів свідчить про їх суперечливу поведінку та порушення принципу добросовісності.

У такому випадку передчасними є висновки судів про недоведеність обставин прийняття спадщини відповідачами після смерті ОСОБА_8 ,суперечать попередній поведінці відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які, як випливає з матеріалів справи, тривалий час отримують кореспонденцію за адресою: АДРЕСА_1 , що може вказувати на їх проживання у спірному будинку, а у інший спосіб, ніж без згоди ОСОБА_8 , не могли бути зареєстровані за вказаною адресою. Протилежне відповідачі мають спростувати належними і допустимими доказами.

Ймовірним є припущення, що своєю процесуальною поведінкою відповідачі розумно покладаються на майнові претензії позивача.

Надання судами оцінки правовій позиції позивача за вказаних обставин не вказує про добросовісність процесуальної поведінки відповідачів.

Суди не врахували, що позивач обмежений у доведенні певних обставин, які стосуються персональних даних осіб, та можуть бути отримані (встановлені) лише у випадках, передбачених законом.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів враховує посилання заявника на постанову Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 336/3968/16-ц, провадження № 61-13418св18 як підставу для відкриття касаційного провадження у справі.

За подібних обставин у справі, Верховний Суд зазначив, що відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що на момент смерті позичальниці відповідачі були зареєстровані разом з нею, у зв`язку з чим не перевірили чи вступили вони в управління або володіння спадковим майном, що свідчить про прийняття ними спадщини, оскільки відсутність свідоцтва про право на спадщину не свідчить про неприйняття особою спадщини.

У контексті зазначеного та з урахування обставин цієї справи для встановлення факту проживання/непроживання за вказаною адресою необхідно також надати правову оцінку обставинам повідомлення інших відповідачів про розгляд справи.

Згідно з відповіддю Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області відповідно до картотеки з питань реєстрації фізичних осіб від 12 березня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідно до матеріалів справи, надіслана вказаним відповідачам за адресою: АДРЕСА_1 , кореспонденція поверталась до суду з відміткою про причини невручення «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2, а. с. 82-83, 85-86, 88-89, 91-92).

Ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження.

Згідно з матеріалами справи відповідачі жодного разу у судові засідання не з`являлися, письмових заперечень на позов не подавали.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завдання цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Статтею 223 ЦПК України визначено наслідки неявки в судове засідання учасника справи, зокрема відповідача.

Отже, суд відповідно до норм (правил) цивільного процесуального закону, які призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя, має вирішити спір та ухвалити рішення у справі.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 грудня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко