УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 592/5781/22

провадження № 51-5841 ск 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 січня 2023 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року,

встановив:

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 січня 2023 року

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку, зареєстровану та проживаючу у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно), таку, що не має судимості відповідно до ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме, у таємному викраденні чужого майна, вчиненому в умовах воєнного стану, повторно, за обставин, викладених у вироку.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , не оспорюючи доведеності винуватості засудженої та правильності кваліфікації її дій, порушує питання про зміну рішень суду першої та апеляційної інстанцій у зв`язку із невідповідністю призначеного засудженій покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість. В обґрунтування своїх вимог стверджує, що судами при призначенні засудженій покарання належним чином не враховано всі пом`якшуючі покарання обставини, зокрема, стан її здоров`я, оскільки вона хворіє на тяжкі інфекційні захворювання та потребує спеціальне лікування, яке не зможе отримати в установах виконання покарань. При цьому дії засудженої були направлені на спричинення незначної шкоди суспільним інтересам. Враховуючи наведене, захисник вважає, що судами не в повній мірі враховано положення ч. 2 ст. 65 КК України та не достатньо обгрунтовано призначення покарання засудженій у виді позбавлення волі, із застосуванням ст. 69 КК України, строком саме на 4 роки та просить його призначити строком на 2 роки.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 та кваліфікація її дій у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судами через призначення засудженій суворого покарання за ч. 4 ст. 185 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України, є такими, що не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисником фактично порушується питання про дотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення «інші обставини справи», або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання.

Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті, водночас визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивовано у вироку.

Водночас, кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням особи винного. Підставами призначення більш м`якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинене кримінальне правопорушення так і особу винного: 1) наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; 2) дані, які певним чином характеризують особу винного.

При цьому, суд повинен встановити наявність не однієї, а кількох таких обставин та ці обставини повинні істотно знижувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення. Одночасно їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи винного.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень статей 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Судами першої та апеляційної інстанцій зазначені вимоги кримінального процесуального закону було дотримано, про що свідчить нижченаведене.

Як вбачається із копій судових рішень, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, призначаючи покарання ОСОБА_5 , врахував всі обставини в їх сукупності, а саме, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, те, що ОСОБА_5 вину визнала повністю, в скоєному щиро розкаялася, згідно ст. 89 КК України раніше не судима, на обліках у диспансерах не перебуває, має поганий стан здоров`я, що підтверджується довідкою, наданою Сумською міською медичною частиною «Центру охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» у Сумській області, представники потерпілих не наполягали на суворому покаранні. Вказані обставини були визнані як такі, що пом`якшують покарання обвинуваченої, а обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Враховуючи всі обставини в їх сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про необхідність призначення винній покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке буде необхідним й достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, з чим погоджується і колегія суддів.

При цьому апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги засудженої погодився із висновками суду першої інстанції щодо виду та розміру призначеного засудженій покарання, вказавши, що підстави для заміни такого покарання на більш м`яке, як просить винна у поданій апеляційній скарзі, в даному конкретному випадку, відсутні.

Водночас доводи касаційної скарги захисника про неврахування належним чином судами стану здоров'я засудженої є необгрунтованими, враховуючи наступне.

Як убачається із копій судових рішень, судами було враховано стан здоров`я засудженої, що у сукупності з іншими обставинами, стало підставою для призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч. 4 ст. 185 КК України. При цьому ОСОБА_5 не було наведено додаткових обставин, які б не були враховані, чи залишились поза увагою суду, за яких останній, із застосуванням ст. 69 КК України, можливо було б призначити ще менше покарання, ніж було призначено.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на неправильність застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, що призвело б до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини.

Таким чином, на переконання колегії суддів, призначене засудженій покарання, з огляду на вимоги ст. 50 КК України, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 і попередження нових кримінальних правопорушень, справедливим, та відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі засудженої, в тому числі і тим, на які посилається захисник у касаційній скарзі, та вмотивовано відмовив у їх задоволенні. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Отже, обґрунтування касаційної скарги захисника не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 січня 2023 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3