Справа № 752/6393/22

Провадження по справі № 1-кп/752/1014/23

В И Р О К

іменем України

"03" жовтня 2023 р. Голосіївський районний суд м. Києва у складі колегії суддів:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) кримінальне провадження № 42016000000002723, дані про яке 06.10.2016 внесені до ЄРДР, відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Душанбе Республіки Таджикистан, громадянки України, що має вищу освіту, раніше несудимої, остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

встановив:

ОСОБА_5 вчинила злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.

Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 збройної агресії Російської Федерації (далі за текстом - «РФ») проти України, відбулася окупація і анексія невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та м.Севастополя (далі за текстом «АР Крим»).

Під час цих подій, ОСОБА_5 , обіймаючи згідно із Постановою Верховної Ради України №643-IV від 20.03.2003 посаду судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим, будучи особою, що має достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів окупації та анексії АР Крим, у порушення ст.65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України захищати незалежність та територіальну цілісність України, з власної ініціативи добровільно вирішила надати допомогу РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканності України.

З вказаною метою ОСОБА_5 взяла безпосередню участь в утворенні та функціонуванні на тимчасово окупований території АР Крим системи незаконних органів судової влади РФ. Зокрема, діючи умисно з метою реалізації умислу на вчинення державної зради, з березня 2014, перебуваючи в приміщенні апеляційного суду АР Крим, який розташований по вул. Павленка, 2 в м. Сімферополь АР Крим, використовуючи матеріально-технічну базу суду, власні теоретичні знання і практичні навички, на підставі ч.5 ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ, відправляла «правосуддя» у незаконно створеному на тимчасово окупованій території України судового органу РФ - «апелляционном суде Республики Крым РФ», застосовуючи при цьому законодавство РФ. Такі дії ОСОБА_5 вчинювала до початку створення на окупованій території України судів РФ, коли указом президента РФ від 19 грудня 2014 №786 була призначена на посаду заступника голови «Евпаторийського городского суда Республики Крым РФ», та продовжила здійснювати «правосуддя» від імені РФ, тим самим забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади й сприяла іноземній державі у підриві основ національної безпеки України.

Суд визнає винуватою ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України, а саме: у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України: надані іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Застосовані судом правові процедури.

ОСОБА_5 на судові виклики не з`являлася, показання суду не надавала. Будь-які заяви, клопотання до суду не направляла.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), про що судом 17.10.2022 постановлено відповідну ухвалу (а.с. 88). Таке рішення суду ґрунтувалося на положеннях ч.1 ст.323 КПК України, враховуючи пред`явлене ОСОБА_5 обвинувачення, відомості про її перебування на тимчасово окупованій території України - АР Крим, та неодноразові неявки на судові виклики, які були здійснені відповідно до вимог ч.8 ст. 135 КПК України, шляхом публікації судових повісток в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора та суду.

У даному кримінальному провадженні також проводилось спеціальне досудове розслідування, відтак обґрунтованість підозри, факт ухилення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності під час досудового розслідування, вже були предметом ретельної оцінки слідчим суддею. На стадії досудового розслідування вживалися передбачені КПК України заходи щодо виклику ОСОБА_5 , повідомлення її про вчинення процесуальних дій тощо, зокрема шляхом публікацій в засобах масової інформації та офіційному сайті Офісу Генерального прокурора певних оголошень, викликів тощо.

Обвинувачена ОСОБА_5 зі стадії досудового розслідування забезпечена захисником з числа адвокатів Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у місті Києві.

За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_5 , яка перебуває на тимчасово окупованій території України, знає (повинна знати) про розпочате щодо неї кримінальне провадження, відмовилася від права предстати перед українським судом за діяння, які їй інкримінуються, та захищати себе безпосередньо тощо.

Суд використав всі можливості для того, щоб забезпечити обвинуваченій ОСОБА_5 права, які гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, зокрема щодо таких гарантій як: бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку розуміє, про характер і підставу пред`явленого обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту і спілкуватися з обраним захисником; бути засудженим у її присутності та захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника; бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безоплатно.

Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (підпункт «g» пункту 3 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Суд, зберігаючи безсторонність, забезпечив повний та неупереджений судовий розгляд з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження.

Позиція сторони захисту.

Захисник, з його слів, не мав можливості зв`язатися з обвинуваченою та погодити правову позицію захисту.

Вважав, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не доведена, посилаючись на відсутність відомостей про те, що ОСОБА_5 склала присягу судді РФ. Просив її виправдати.

Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.

Тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 19 лютого 2014, а також наступна анексія, зокрема й території АР Крим, є загально відомими фактами, які: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України, зокрема і «Республики Крым», законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування. Відтак, ці факти не потребують окремого судового доведення.

Так, постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Об использовании вооруженных сил РФ на территории Украины» від 01 березня 2014 року № 48-СФ, надано згоду президенту РФ на використання збройних сил РФ на території України.

11 березня 2014 постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою АР Крим проголошено «суверенным государством - Республикой Крым». Указом Президента України від 14 березня 2014 №296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 за № 3-рп/2014 - визнана неконституційною.

16.03.2014 в умовах воєнної окупації на території АР Крим проведений референдум, а Верховна Рада АР Крим, яка втратила повноваження на підставі постанови Верховної Ради України від 15.03.2014 №891-VII, якою була розпущена, у порушення ст.2, 72, 73, 85, 132 Конституції України та ст.3, 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» ухвалила незаконні постанови №1745-6/14 «О независимости Крыма» та № 1748/14 «О правопреемстве Республики Крым».

18 березня 2014 представниками розпущеної Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 №891-VII «Верховної Ради АР Крим», підписаний «Договір» між РФ та «Республикой Крым» про прийняття до РФ «Республики Крым» та утворення у складі РФ нових суб`єктів. Цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014.

21 березня 2014 прийнятий федеральний закон № 6-ФКЗ «О принятии в РФ Республики Крым и образовании в составе РФ новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» далі за текстом - «закон № 6-ФКЗ»), тобто відбулася анексія АР Крим.

У подальшому з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупаційної влади й недопущення відновлення контролю України над цією територією, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на анексованій території органи державної влади, місцевого самоврядування, зокрема законом РФ №154-ФЗ від 23.06.2014 "О создании судов РФ на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя …..» (далі за текстом - «закон № 154-ФКЗ» була створена система судів

15 квітня 2014 Верховною Радою України прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон №1207-VII), за яким перебування підрозділів збройних сил РФ на території України, яке відбулося з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями - тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України від 27 березня 2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 № 71/205 та від 19 грудня 2017 № 72/190, «Проблеми мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим, а також підтверджено невизнання її анексії.

Вказані резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, Постанови Верховної Ради України та Укази Президента України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у даній справі.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Указом Президента України від 20 серпня 2001 №642/2001 «Про мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів» на базі Верховного суду АР Крим утворено Апеляційний суд АР Крим з кількісним складом суддів 91 особа та адресою розташування: Україна, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Павленка, 2.

На підставі висновку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 25 листопада 2002, Постановою Верховної Ради України від 20 березня 2003 №643-IV, громадянка України ОСОБА_5 обрана на посаду судді апеляційного суду АР Крим безстроково (а.с. 118-123).

Звільнення ОСОБА_5 з вказаної посади відбулося на підставі Постанови Верховної Ради України від 19 квітня 2016 за №1133-VІІІ, у зв`язку із порушенням нею присяги (а.с 130).

Згідно зі ст.9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території «Республики Крым» судів РФ, правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття «Республики Крым» до РФ, тобто станом на 21 березня 2014.

Обставини здійснення обвинуваченою ОСОБА_5 правосуддя від імені РФ на території тимчасово окупованої АР Крим без припинення статусу судді апеляційного суду АР Крим відповідно до законів України як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «апелляционного суда Республики Крым», знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні листа заступника департаменту міжнародного права та співробітництва від 31 грудні 2014 за №06-124593/14 на адресу Міністерства юстиції України Мінюстру України щодо виконання доручення «апелляционного суда Республики Крым» про вручення судових документів в рамках Конвенції о правову допомогу і правові відносини з цивільний, сімейних та кримінальних справах 1993 року. Зокрема додатком до вказаного листва є певні процесуальні документи (поручение о производстве отдельных процессуальных действий, судебная повестка извещение, данные о личности гражданского ответчика, апелляционная жалоба), які підписані ОСОБА_5 як суддею «апелляционного суда Республики Крым» (а.с. 139-154)

Згідно із федеральним законом № 154-ФЗ на окупованій території АР Крим були створені суди РФ, які розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014.

Обставини щодо призначення ОСОБА_5 на посаду «судді суду РФ», який було утворено окупаційною владою РФ на території АР Крим, знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду інтернет-видань від 31 березня 2021 та додатків до нього, якими є нормативні акти РФ про призначення суддів, розміщених на офіційних сайтах РФ (а.с.157-174). Так, згідно із п. «б» п.1 указу президента РФ від 19 грудня 2014 №786 ОСОБА_5 призначено на посаду «заместителя председателя Евпаторийського городского суда», який у свою чергу був створений на підставі федерального закону № 154-ФЗ.

Суд вважає, що за відсутності можливості у сторони обвинувачення витребувати у РФ належним чином засвідчені нормативні акти, зокрема і акти індивідуальної дії щодо призначення ОСОБА_5 на посаду заступника голови незаконно створенного «Евпаторийського городского суда», що пов`язано з розірвання договорів про правову допомогу між нашими державами, відомості, які здобуті за наслідками дослідження інтернет ресурсів, можуть буть визнані судом належними та допустимими, враховуючи також, що сторона захисту їх достовірність не оспорювала.

За даними листа Департаменту контррозвідки СБУ № 212/8-22047 від 14 червня 2016 (а.с. 131-137) ОСОБА_5 , колишнє місце роботи, якої є апеляційний суд АР Крим, станом на 14 червня 2016 постійно проживала на території АР Крим. Відомості про те, що вона здійснила виїзд з тимчасово окупованої території АР Крим, суду не надані.

Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_5 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу вироку.

Надання прокурором протоколів огляду в копіях, було обґрунтовано останнім як наслідки виділення шляхом копіювання матеріалів даного провадження з іншого кримінального провадження, про що зазначено під час судового розгляду. Суд погоджується з доводами прокурора, що таке оформлення не змінює зміст доказів.

Доводи захисника щодо відсутності даних про прийняття ОСОБА_5 присяги судді РФ суд вважає безпідставними, оскільки предметом розгляду у даному провадженні не є встановлення належної правової процедури призначення ОСОБА_5 на посаду судді РФ, оскільки стороною обвинувачення останній інкримінується вчинення умисних дій в наданні іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, що полягало у тому, що обвинувачена взяла безпосередню участь у створенні та функціонуванні незаконно створених органах судової влади.

Що стосується даних про громадянство обвинуваченої ОСОБА_5 , суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 №2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання. Згідно із ст. 17-19 вказаного Закону громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави. При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. 18 та 19 Закону). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20 Закону).

Згідно із ч.4 ст. 5 Закону № 1207-VII, примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Згідно із правилами ст. 4 згаданого вище Закону РФ № 6-ФКЗ з дня прийняття «Республики Крым» до РФ, тобто з 21 березня 2014, автоматично визнавалося громадянство РФ у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим. За ними також залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття «Республики Крым» до РФ. На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території «Республики Крым» судів РФ, правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували відправляти правосуддя до створення і початку діяльності на території «Республики Крым» судів РФ за умови наявності в них громадянства РФ, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах РФ (ч. ч. 2 та 5 ст. 9), які, як вже відомо, розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014.

Отже, з урахуванням встановлених фактичних обставин, ОСОБА_5 , здійснюючи з 21 березня 2014 «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судов РФ», фактично отримала за законодавством РФ громадянство останньої, як необхідну умову такої діяльності. Відомостей про те, що вона відмовилася від громадянства України у зазначеному вище порядку, суду не надано.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону №1207-VII, дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_5 по теперішній час залишається громадянкою України, незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянкою України, яка проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ, не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України.

Окрім того, фактичне набуття обвинуваченою громадянства РФ, не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянином України.

Суд дослідивши всі обставини даного кримінального провадження, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, проаналізувавши діюче законодавство України, РФ, норми міжнародного гуманітарного права, дійшов таких висновків.

Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України - АР Крим, а в подальшому і незаконна анексія цієї території, що є формами триваючої підривної діяльності з боку РФ проти України на шкоду її суверенітетові, територіальної цілісності та незалежності. З метою становлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією, РФ утворила на ній, зокрема, федеральні органи судової системи.

Термін «підривна діяльність» вживається в Деклараціях Генеральної Асамблеї ООН про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 №36/103, Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держави, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 №2131 (ХХ) та інших.

У контексті положень ст. 111 ККК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

За результатами оцінки доказів суд вважає доведеним поза розумним сумнівом те, що громадянка України ОСОБА_5 у період окупації АР Крим і по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 по 19 квітня 2016, формально-юридично мала статус судді апеляційного суду АР Крим. Не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді апеляційного суду АР Крим, ОСОБА_5 упродовж березня - листопада 2014 як «суддя» незаконно створеного «апелляционного суда Республики Крым» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 на посаду «заместителя председателя Евпаторийського городского суда Республики Крым» прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави РФ, яка незаконно окупувала та анексувала територію АР Крим. Здійснення ОСОБА_5 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді (яке зокрема встановлено під час її звільнення із займаної посади), оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а, відтак, надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та незалежності України.

Що стосується періоду незаконної діяльності ОСОБА_5 як «судьи апелляционного суда Республики Крым» упродовж березня-квітня 2014, який ставиться у провину обвинуваченій згідно обвинувального акту, однак не доводиться відповідними «судовими рішеннями», ухваленими за її участі, то суд бере до уваги прямі приписи з цього приводу ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ, юрисдикцію якого для себе визнала ОСОБА_5 , згідно яз яким, починаючи з 21 березня 2014 року, тобто дати, з якої за законодавством РФ «Республика Крым» вважається прийнятою до РФ, застосування російського законодавства на анексованій території АР Крим було безапеляційним та обов`язковим, чим і керувалася ОСОБА_5 з огляду на її подальшу «кар`єру» в системі правосуддя РФ. Відтак, обвинувачення і в цій частині суд вважає доведеним.

Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_5 , для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки як судді України, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя в суді апеляційної інстанції з функціями контролю за законністю рішень судів першої інстанції.

Використання ОСОБА_5 під час здійснення такого «правосуддя» від імені РФ матеріально-технічної бази апеляційного суду АР Крим, її власних теоретичних знань і практичних навичок, підтверджується даними досліджених вище «судових доручень» тощо.

На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_5 з надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та незалежності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку.

Між тим, інкриміновані згідно обвинувального акту ОСОБА_5 діяння з надання допомоги представникам іноземної держави (РФ), є недоведеними. Керуючись правилами ч.3 ст. 337 КПК України, суд виключає з доведеного обвинувачення причетність ОСОБА_5 до надання допомоги представникам іноземної держави (РФ), оскільки таких конкретних фактів не встановлено, протиправна діяльність обвинуваченої, яка спрямована на вчинення державної зради, охоплюється наданням з її боку допомоги іноземній держави (РФ) в цілому.

Інші подані стороною обвинувачення та досліджені судом документи доказового значення в межах даного провадження не мають.

Отже, дії ОСОБА_5 , яка будучи громадянкою України та суддею апеляційного суду АР Крим, умисно, починаючи з березня 2014 по грудень 2014 забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, колегія суддів кваліфікує за ч. 1 ст. 111 КК України як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Мотив вчиненого судом не встановлені, але вони не впливають на кваліфікацію діяння.

При призначенні обвинуваченій покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який з урахуванням санкції ч.1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, її ставлення до вчиненого, яка свідомо, розірвавши всі правові стосунки з державою, яка надала їй право діяти від її імені, більш того, особистим прикладом як суддя суду апеляційної інстанції, до повноважень якої входило формувати правозастосовну практику судів нижчої інстанції на всій території АР Крим, вплинула на прийняття рішення зрадити Україні іншими менш досвідченими суддями, а також дані про її особу, яка раніше не судима, компрометуючі дані щодо неї відсутні. Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_5 , не встановлено. Водночас, в контексті тяжкості вчиненого обвинуваченою злочину, суд бере до уваги і загальну обстановку на території АР Крим, в якій вимушено опинилися громадяни України внаслідок збройної агресії з боку РФ, швидкоплинність за якої відбулася повна окупацію цієї території України та подальша незаконна анексія іноземною державою.

Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 та № 1689-VII від 07 жовтня 2014), оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нового злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07жовтня 2014) конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченої, яка на час вчинення нею злочину мала статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного їй майна.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. 368, 373-376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частииною 1 статті 111 КК України, та призначити їй покарання (в редакції Законів України №1183-VII від 08 квітня 2014 та №1689-VII від 07 жовтня 2014) у виді позбавлення волі строком на 13 (Тринадцять) років з конфіскацією всього належного їй майна.

Початок строку відбування покарання рахувати ОСОБА_5 з дня її затримання під час приведення вироку до виконання.

Заходи забезпечення кримінального провадження залишити без зміни.

Речові докази після набрання вироком законної сили залишити зберігати в матеріалах судового провадження.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 395 КПК України, до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якої судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст.138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.

Копія вироку, яка підлягає врученню обвинуваченій, вручається захиснику, а інформація про вирок суду підлягає опублікуванню у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Судді:

______________ _______________ ______________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3