Справа № 521/17981/21

Номер провадження 1-кп/521/698/23

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 року                                                                 м. Одеса

Малиновським районним судом м. Одеси у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021167470000173 від 10.04.2021 року відносно:

ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, українця, із середньою освітою, неодруженого, не працевлаштованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

Обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 164 КК України, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 будучи батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають спільно зі своєю матір`ю ОСОБА_8 , за адресою АДРЕСА_2 , діючи умисно, всупереч рішенню суду, нехтуючи правом малолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток, а також встановленим законом обов`язком батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини та з грудня місяця 2019 року, не здійснює виплат по аліментам, через що, згідно відповіді Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса), ОСОБА_4 станом на 01.10.2021 року має заборгованість по виплаті аліментів на користь ОСОБА_8 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка складає 137550 гривень 50 копійок.

Своїми умисними діями ОСОБА_4 , посягає на нормальний розвиток і здоров`я своїх дітей.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, ствердив суду обставини його вчинення, встановлені під час досудового розслідування, пояснивши, що не сплачував щомісячно аліменти на утримання дітей у розмірі встановленому рішенням суду. Який-сь період спочатку платив, так як до 2019 року підробляв у таксі, потім почався короновірус і не було роботи. Пізніше в нього забрали права. Сам жив зв рахунок того, що йому допомогали друзі. Планує шукати якусь роботу та виплачувати заборгованість. Розмір заборгованості, зазначений в обвинувальному акті у розмірі 137550 гривень 50 копійок визнає, але на даний час її не сплатив. Із заявленим потерпілою уточненим цивільним позовом про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 гривень не згоден. Із заявленим потерпілою уточненим цивільним позовом про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 399717,15 гривень не згоден.

Потерпіла ОСОБА_8 до суду не з`явилась, надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності

Окрім повного визнання своєї вини, вина обвинуваченого ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні повністю доказана і підтверджується зібраними в порядку ст. ст. 84-86, 91-93 КПК України доказами, дослідження яких відповідно до ст. 349 ч. 3 КПК України, за згодою учасників кримінального провадження, судом визнано недоцільним щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються і обмежено допитом обвинуваченого та дослідженням обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого та обтяжують чи пом`якшують покарання. Також предметом дослідження, судом доцільним було визначено дослідження матеріалів, які підтверджують наявність судових витрат та речових доказів.

При цьому судом з`ясовано правильність розуміння обвинуваченим обставин щодо недоцільності дослідження доказів, добровільність його позиції, та роз`яснено положення ч. 3 ст. 349 КПК України.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у скоєному кримінальному правопорушенні повністю доведена та кваліфікує його дії за ч. 1 ст.164 КК України тобто злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

Об`єктом даного кримінального проступку є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.

Відповідно до ст.ст.18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною, Держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України ( ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства»). Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Згідно положень ч.1 ст.3 Конвенції ООН, ч.ч.7, 8 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання.

Таке право кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дитину до її повноліття, який закріплений в Основному Законі (ст.51 Конституції України), а також в Сімейному кодексі (ст.180) та гарантується Державою. В свою чергу, статтею 15 Сімейного кодексу чітко регламентовано, що сімейні обов`язки не можуть бути перекладені на іншу особу.

Предметом кримінального правопорушення, яке аналізується, є кошти, що за рішенням суду підлягають сплаті на утримання дітей.

З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ст.164 КК України, може бути вчинене у формі злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості зі сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.

При цьому діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.

Обставини кримінального проступку свідчать про злісне ухилення обвинуваченого ОСОБА_4 від сплати аліментів, а його доводи відсутності постійної роботи , суд вважає неспроможними у зв`язку з тим, що вказані ним обставини, хоча і мали місце, не перешкоджали йому виконувати свої обов`язки батька.

За змістом ст.27 Конвенції ООН та вимог ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» саме батьки несуть основну відповідальність за забезпечення фінансових можливостей та умов життя, необхідних для розвитку дитини, яка потребує піклування кожного дня, а тому, навіть у випадку тимчасової втрати доходу, батьки зобов`язані невідкладно вжити всіх необхідних заходів для її належного забезпечення, зокрема шляхом працевлаштування на іншу роботу чи звернення до центру зайнятості.

Таким чином, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_4 не вчиняв будь-яких заходів для належного матеріального забезпечення своїх неповнолітніх дітей. Обставин, які б не дозволили обвинуваченому протягом тривалого часу виконувати належним чином покладені на нього законом обов`язки щодо утримання своїх неповнолітніх дітей суд не встановив.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети, кари, виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості. При цьому суд враховує визначені ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи.

Відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання – щире каяття.

Відповідно до ст. 67 КК України, визначити обставин, що обтяжують покарання не встановлено.

Обвинувальним актом не зазначено інших обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, а суд відповідно до ст. 337 КПК України позбавлений можливості самостійно відшукувати вказані обставини.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує суспільну небезпеку та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, тяжкість скоєного, а також дані які характеризують особу обвинуваченого, який не одружений, не працює , на обліку в центрі зайнятості не перебуває, його вік та стан здоров`я, те що він раніше не судимий, вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії кримінальних проступків, його каяття у скоєному.

Враховуючи сукупність наведених обставин справи, та дотримуючись принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, та враховуючи, що за приписами ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, суд доходить до висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання у виді громадських робіт.

Потерпілою у кримінальному провадженні заявлено цивільний позов, в якому вона просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на її користь матеріальну шкоду в сумі 137550 грн 50 коп., згідно обвинувального акту. Останній же уточнений цивільний позов, поданий через канцелярію суду від імені потерпілої ОСОБА_8 , вже на суму 399717 грн. 15 коп. В обґрунтування позову ОСОБА_8 зазначає, що заборгованість зі сплати аліментів з дати подачі позовної заяви, а саме з 29.10.2021 року, збільшилась, та станом на 14.07.2023 року становить 399717, 15 грн. (згідно розрахунку заборгованості № 44672 від 14.07.2023 р. Другого Малиновського ВДВС м. Одеси ПМУМЮ). Також потерпілою ОСОБА_8 заявлено уточнений цивільний позов щодо стягнення з обвинуваченого моральної шкоди у сумі 50 000 грн.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Ч.1, 2 ст. 22 ЦК України визначають, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Потерпіла не навела у позовній заяві критеріїв, які б відповідали визначенню збитків, зазначених у ч.2 ст.22 ЦК України.

Натомість, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що на підставі судових рішень на користь потерпілої з обвинуваченого стягнуто аліменти на утримання їх неповнолітніх дітей. На підставі судових рішень були видані виконавчі документи, які, в свою чергу, були пред`явлені до виконання до виконавчої служби. В подальшому були відкриті виконавчі провадження та внаслідок невиконання обвинуваченим судових рішень у нього утворилася заборгованості зі сплати аліментів за період по 14.07.2023 в сумі 399717, 15 грн, що підтверджується відповідними розрахунками.

Отже, виконавчі провадження щодо стягнення аліментів з відповідача (обвинуваченого) перебуває на виконанні у державній виконавчій службі, сума, яку заявляє до стягнення потерпіла не є збитками, а є заборгованістю за аліментами, яка вже нарахована обвинуваченому та підлягає обов`язковому стягненню в порядку Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, повторне стягнення з обвинуваченого шкоди у розмірі 399717, 15 грн., суперечить положенням ст.61 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення цивільного позову щодо стягнення матеріальної шкоди, заявленого потерпілою у кримінальному провадженні та відмовляє у його задоволенні.

Вирішуючи заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов щодо стягнення моральної шкоди, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.    

По справі встановлено, що внаслідок злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_8 була завдана моральна шкода, яка виразилася у глибоких фізичних та душевних стражданнях та переживаннях від позбавлення ОСОБА_8 , з вини ОСОБА_4 , у повній реалізації можливостей в утриманні двох неповнолітніх дітей, які мають право на повноцінне життя та всебічний ( фізичний, психічний та соціальний) розвиток, а недоотримання коштів з вини ОСОБА_4 вплинуло тільки на погіршення здібностей дітей. Утрачені можливості, завдані заборгованостями ОСОБА_4 , вже тривалий час лягають тяжким моральним тягарем на їх матір ОСОБА_8 .

З урахуванням характеру, обсягу, тривалості душевних страждань потерпілої ОСОБА_8 , викликаних внаслідок ухилення обвинуваченого від сплати аліментів на утримання малолітніх дітей, суд вважає, що позов про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню.

Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 до набуття вироком законної чинності суд вважає за доцільне не обирати.

Судові витрати та речові докази по кримінальному провадженню відсутні.

Керуючись ст. ст. 100, 349, 368, 370, 373, 374, 376, 392-395 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ

ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, та призначити йому покаранняу виді громадських робіт на строк 100 (сто) годин.

У відповідності до положень частини 4 статті 36 Кримінально-виконавчого кодексу України судове рішення про застосування до засудженого покарання у вигляді громадських робіт приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили або звернення його до виконання.

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відмовити.

Уточнену позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили, не обирати.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку для подачі апеляційної скарги, яка може бути подана до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, що перебуває під вартою, - з дня отримання його копії.

Обмеження права оскарження даного вироку визначені ч. 3 ст. 349 КПК України.

Суддя                                                                         ОСОБА_1