02.10.23

22-ц/812/1022/23

Єдиний унікальний номер судової справи: 485/1500/21 Головуючий суду першої інстанції – Соловйов О.В.

Провадження номер 22-ц/812/1022/23 Доповідач суду апеляційної інстанції – Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2023 року                         м. Миколаїв        справа № 485/1500/21

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання – Голощаповою А.О.,

за участі: прокурора - Волкожи С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника керівника Миколаївської прокуратури на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 липня 2023 року, ухвалене за позовом керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Березнегуватське лісове господарство», Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування наказу, повернення земельної ділянки,

встановив:

У листопаді 2021 року керівник Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області (далі - прокурор) подав до суду вищезазначений позов, який обґрунтовував наступним.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 22 вересня 2017 року № 14-13077/17-17-СГ затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4825710100:24:000:0003) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району (за постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ район реорганізовано у Баштанський) Миколаївської області.

На підставі вказаного рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 жовтня 2017 року за індексним № 37413043 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Посилаючись на те, що земельна ділянка отримана відповідачем ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства, оскільки перебувала у державній власності, відносилася до земель державного лісового фонду, не вилучалася із користування ДП «Березнегуватське лісове господарство», передача її у власність належним чином не погоджувалася та відбулася поза волею розпорядника (на час прийняття рішення – Кабінету Міністрів України), прокурор просив:

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконним та скасування вищевказаного наказу з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 ,

- усунути перешкоди власнику – Миколаївській обласній державній адміністрації – у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з правом постійного користування ДП «Березнегуватське лісове господарство» земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Баштанського (Снігурівського) району та стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 липня 2023 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором надано належні докази на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебувала у користуванні ДП «Березнегуватське лісове господарство», була неправомірно вилучена з користування та передана фізичній особі. Натомість суд вважав, що пред`явив негаторний позов прокурор обрав неналежний спосіб захисту права власності.

В апеляційній скарзі перший заступник керівника Миколаївської прокуратури прокурор, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.

Зазначав, що суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 та дійшов помилкового висновку, що задоволення порушеного права Миколаївської обласної державної адміністрації має бути захищено шляхом звернення до суду з позовом про витребування земельної ділянки у власність держави.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Валешинський М.І., посилаючись на правильність висновків суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не подали.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 11 листопада 2016 року № 14-11103/14-16-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га ріллі, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с.106).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22 вересня 2017 року №14-13077/17-17-СГ затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4825710100:24:000:0003) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 21).

На підставі вище вказаного наказу, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 жовтня 2017 року за індексним № 37413043 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4825710100:24:000:0003) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району (за постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ район реорганізовано у Баштанський) Миколаївської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1369964748257 (т. 1 а.с.57-58).

Відповідно до даних Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 розта шована на землях державного лісового фонду.

За даними ДП «Березнегуватське лісове господарство» від 27 серпня 2021 року № 181/56-Б, земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 повністю розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, а саме на території кварталу 7 виділу 7 Снігурівського лісництва (площа 5,4 га), що підтверджується планом лісонасаджень Снігурівського лісництва ДП «Березнегуватське лісове господарство» (т. 1 а.с.28-34).

Факт належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду підтверджується даними відкритих джерел, зокрема даними відкритого вебпорталу геоінформаційної системи «Ліси України», відповідно до яких спірна земельна ділянка розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, а саме на території кварталу 7 виділу 7 Снігурівського лісництва (т. 1 а.с.143-144). Вказане підтверджується наданим Українським державним проектно лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» викопіювання та за повідомленням від 16 лютого 2021 року № 128, проінформовано що технічна документація та рішення про вилучення земельної ділянки із складу земель лісового фонду у ВО «Укрдержліспроект» відсутні (т. 1 а.с.24-25).

Відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 05 березня 2021 року № 211, земельна ділянка кадастровий номер 4825710100:24:000:0003 повністю розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні ДП «Березнегуватське лісове господарство». Ділянка лісогосподарського призначення станом на теперішній час та згідно з планово-картографічними матеріалами 2014 року перебуває у складі земель постійного користування ДП «Березнегуватське лісове господарство» площею 5,4 га, квартал 7 виділ 7 Снігурівського лісництва. Проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення цієї ділянки, вилучення її зі складу земель ДП «Березнегуватське лісове господарство» на розгляд та погодження не надходили. Не розглядалась та не погоджувалась і відмова від користування цією ділянкою. Проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення спірної ділянки, вилучення її зі складу земель ДП «Березнегуватське лісове господарство» на розгляд не надходили та управлінням не погоджувалися (т. 1 а.с.48-56).

За інформаціями ДП «Березнегуватське лісове господарство» від 27 серпня 2021 року № 181/56-Б та Миколаївської облдержадміністрації від 27 серпня 2021 року № 05-67/3553/5-21, рішення про добровільну відмову, вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ДП «Березнегуватське лісове господарство», та зміну її цільового призначення не приймались (т. 1 а.с.28-29, 42-43).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (частина перша статті 84 ЗК України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту ґ частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків визначених цим кодексом.

Частинами першої, другої статті 56 ЗК України передбачено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

В силу статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 57 ЛК України передбачені вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок передбачений статтею 149 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За таких обставин, вилучення земель лісогосподарського призначення не належало до компетенції ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що передана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача – ДП «Березнегуватське лісове господарство» у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, тому оскаржуваний наказ не відповідає положенням чинного законодавства.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27 травня 2021 року, внесено зміни до статей 122, 149 ЗК України та визначено, що власником (розпорядником) земель державного лісового фонду, розташованих за межами населених пунктів, а також земельних ділянок, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, є обласні державні адміністрації.

На час прийняття ГУ Держгеокадастру оскаржуваного наказу та на час розгляду справи судом земельна ділянка розташована в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району за межами населеного пункту. Тому з 27 травня 2021 року власником (розпорядником) спірної земельної ділянки державного лісового фонду є Миколаївська обласна державна адміністрація.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення… Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою».

Виходячи з викладеного вимоги щодо визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру від 22 вересня 2017 року не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельної ділянки шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку державі в особі її розпорядника – Миколаївської обласної державної адміністрації, є необґрунтованими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою».

За змістом статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

Як встановлено, держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння відповідача ОСОБА_1 . Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Встановивши підстави вважати наказ Держгеокадастру таким, що не відповідає положенням чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог (негаторний позов) в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зазначив, що витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим та підтвердила висновок, що «вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності».

За таких обставин висновок суду першої інстанції про неефективний спосіб захисту відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги слід залишити за прокурором.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської прокуратури залишити без задоволення, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий:                                                                        Н.В. Самчишина

Судді:                                                                        В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова        

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2023 року.