Дата документу 28.09.2023 Справа № 318/328/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №318/328/21                                 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/1215/23         Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія ст.199 КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року                                 місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Заводського районного суду м.Запоріжжя від 03 серпня 2023 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Кам`янка-Дніпровка Запорізької області, громадянина України, який не працює, не одружений, на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей не має, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції (EASYCON) ,

обвинуваченого ОСОБА_6 – в режимі відео конференції з приміщенням ДУ «Черкаський слідчий ізолятор».

Обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Заводського районного суду м.Запоріжжя від 03 серпня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів тобто до 01 жовтня 2023 року включно.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить змінити йому запобіжний захід із тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід – у виді домашнього арешту та покласти на нього обов`язки, передбачені ст.194 КПК України.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що не погоджується з кваліфікацією інкримінованого йому злочину, вважає, що в даному випадку злочин слід було кваліфікувати за ч.2 ст.121 КК України.

Посилається на відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Крім того, зазначає, що він не має наміру впливати на свідків, чи сховати або спотворити будь-яку річ чи документи, які мають істотне значення для вирішення справи, оскільки перебуваючи під домашнім арештом він буде позбавлений можливості впливати на свідків та інших учасників процесу, які знаходяться на тимчасово окупованій території.

Вказує, що органом досудового розслідування не зазначено, в чому саме полягають ризики зазначені в клопотанні та такі посилання не підтверджені жодними доказами.

Обвинувачений ОСОБА_6 зазначає, що за місцем проживання він характеризується виключно позитивно, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, за час перебування в слідчому ізоляторі жодного разу не порушував поведінку.

Вказує, що матеріали кримінального провадження відсутні, справа щодо нього не розглядається, під вартою він знаходиться з 06 березня 2022 року (17 місяців), а відтак існують всі підстави для зміни запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт.

Окрім того, зазначає, що він має хрещену тітку – ОСОБА_8 , яка надала письмову згоду на його проживання під час застосування до нього домашнього арешту у належному їй домоволодінні.

Згідно з ухвалою суду, в провадженні Василівського районного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020080260000559 від 09 грудня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, відносно обвинуваченого ОСОБА_6 .

Розпорядженням Голови Верховного Суду №49/0/9-22 від 14 вересня 2022 року внесені зміни до розпорядження Голови Верховного Суду від 14 березня 2022 року №7/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Запорізької та Харківської областей)», згідно яких визначено територіальну підсудність судових справ Василівського районного суду Запорізької області за Заводським районним судом м. Запоріжжя.

Начальник Камянсько – Дніпровського відділу Василівської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_7 подав до Заводського районного суду м. Запоріжжя клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, який закінчується 07 серпня 2023 року, оскільки, на його думку , ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме: переховування від суду та незаконний вплив на потерпілу, свідків у цьому ж кримінальному провадженні на даний час не зникли, не зменшилися, та продовжують існувати, також виключають можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який, так, як альтернативні запобіжні заходи на даний час не зможуть забезпечити належний рівень процесуальної поведінки обвинуваченого.

Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання та надав аналогічні пояснення вказані у клопотанні.

Обвинувачений заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив змінити йому запобіжний захід на не пов`язаний із позбавлення волі, обґрунтовуючи тим, що він буде проживати у хрещеної матері в Черкаській області, яка готова його прихистити у себе.

Захисник підтримав думку обвинуваченого та вважав доцільним змінити обвинуваченому запобіжний захід на більш м`який.

Захисник у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилась, про день, час та місце розгляду провадження повідомлялась належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за її участі не заявляла.

Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь захисника при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі захисника.

Заслухавши доповідь судді; думку обвинуваченого ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).

Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.

Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, яке є особливо тяжким злочином.

Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на даний час.

Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на свідків та потерпілу у цьому кримінальному провадженні - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який не працює, постійного джерела доходів не має, в наявних матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, малолітніх, неповнолітніх або інших осіб на його утриманні також не має.

Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.

Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу не зменшились, з огляду на особу обвинуваченого, характер та ступінь тяжкості інкримінованих йому правопорушень та суворість можливого покарання, і інші запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялось судом першої інстанції та спростоване в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою.

В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.

На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції є обґрунтованими та підтвердженими наявними в справі доказами.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що органом досудового розслідування не зазначено, в чому саме полягають ризики зазначені в клопотанні та такі посилання не підтверджені жодними доказами, є необґрунтованими та суперечить фактичним обставинам справи.

Колегія суддів вважає, що прокурором доведено наявність вищевказаних ризиків, ому суд дійшов правильного висновку про необхідність задоволення поданого клопотання.

Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.

Твердження апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що матеріали кримінального провадження відсутні, справа щодо нього не розглядається, під вартою він знаходиться з 06 березня 2022 року (17 місяців), а відтак існують всі підстави для зміни запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт, також не свідчать про безпідставність продовження щодо нього строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

При апеляційному розгляді прокурор зазначив, що наразі вирішується питання щодо відновлення втрачених матеріалів та зроблені відповідні запити до експертних установ.

Строк тримання обвинуваченого під вартою, з урахуванням його тривалості та всіх обставин провадження, не виходить за межі розумного строку.

Посилання апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що він не погоджується з кваліфікацією інкримінованого йому злочину та вважає, що в даному випадку злочин слід було кваліфікувати за ч.2 ст.121 КК України, не є предметом перевірки у цьому провадженні, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого на стадії судового провадження.

Перевіряючи доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що він має хрещену тітку – ОСОБА_8 , яка надала письмову згоду на його проживання під час застосування до нього домашнього арешту у належному їй домоволодінні, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Так, в мотивувальній частині суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що зазначені обставини обвинуваченим окрім його слів не підтверджена жодними доказами.

На думку колегії суддів, обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінуються.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що за місцем проживання він характеризується виключно позитивно, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, за час перебування в слідчому ізоляторі жодного разу не порушував поведінку, на думку колегії суддів, правильність висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки суттєво не зменшує встановлених ризиків та в даному випадку не свідчить про достатність застосування до обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу для забезпечення його належної процесуальної поведінки і запобігання встановлених ризиків.

Більш того, доводи обвинуваченого з зазначеного приводу також нічим не підтверджені.

Дані про те, що обвинувачений за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухвали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.

Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Заводського районного суду м.Запоріжжя від 03 серпня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів тобто до 01 жовтня 2023 року включно, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Судді:

ОСОБА_2                 ОСОБА_4                 ОСОБА_3