Номер провадження: 22-ц/813/1619/23

Справа № 522/8253/18

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2023 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя — Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді – Назарова М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Гуденко Д.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступник Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної ради на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 11 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Домусчі Л.В., у приміщенні того ж суду

у цивільній справі за позовом Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича, треті особи: Вищий навчальний комунальний заклад «Одеське художнє училище імені Митрофана Борисовича Грекова», управління обласної ради з майнових відносин, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної ради, третя особа: Вищий навчальний комунальний заклад «Одеське художнє училище імені Митрофана Борисовича Грекова», про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, , -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

До Приморського районного суду м. Одеси 11 травня 2018 року надійшов позов заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича, третя особа Вищий навчальний комунальний заклад «Одеське художнє училище імені Митрофана Борисовича Грекова», який неодноразово уточнявся та в останній редакції від 23 травня 2019 року (т.1, а.с.219-227) просили: визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. від 06 лютого 2018 року (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав 39584065), на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право на приміщення – квартиру АДРЕСА_1 , заг. пл.. 109,4 кв.м., житл. – 58,9 кв.м.; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наступні записи: - від 06 лютого 2018 року №24744794 про право власності за ОСОБА_2 на приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , заг. пл.. 109,4 кв.м., житл. – 58,9 кв.м.; - від 23 лютого 2018 року №24992119 про право власності за ОСОБА_3 на приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , заг. пл.. 109,4 кв.м., житл. – 58,9 кв.м.; - від 28 липня 2018 року №27245452 про право власності за ОСОБА_1 приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , заг. пл.. 109,4 кв.м., житл. – 58,9 кв.м.; витребувати нерухоме майно у вигляді приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , заг. пл.. 109,4 кв.м., житл. – 58,9 кв.м., відповідно до технічного паспорту від 07.07.2008 року, з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Одеської обласної ради; вирішити питання про судові витрати;

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що до Одеської місцевої прокуратури №3 надійшло звернення начальника управління обласної ради із майнових відносин ОСОБА_4 із приводу законності державної реєстрації права власності на об`єкт житлової нерухомості, заг. пл.. 109,4 кв.м., в будинку АДРЕСА_2 та переходу у приватне право власності. Під час перевірки було встановлено, що державним реєстратором Махортовим І.О. на підставі розпорядження Жовтневої районної адміністрації Одеської міської ради №1063 від 03.11.1999 року та технічного паспорту від 02.02.2018 року, виданого ТОВ «Профпроект» було зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , заг. пл.. 109,4 кв.м., житл. – 58,9 кв.м.. У подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.02.2018 року відчужила вказану квартиру ОСОБА_3 , договір було посвідчено приватним нотаріусом ОМНО Борисовою Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №279. ОСОБА_3 , у свою чергу, 28.07.2018 року уклав договір купівлі-продажу вказаної квартири із відповідачем ОСОБА_1 , номер запису про право власності – 27245452. Посилались на те, що відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 03.11.2008 року право власності на об`єкт у цілому, який розташований у АДРЕСА_2 , належить територіальній громаді сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради. Відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 27.01.2009 року будівлі та споруди, розташовані за адресою АДРЕСА_3 , належить на праві власності територіальній громаді сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради. Посилались на те, що приміщення за договором купівлі-продажу від 23.02.2018 року, а саме квартира АДРЕСА_1 , є тим самим приміщенням, яке відображено у технічному паспорті від 07.07.2008 року, виданого КП «ОМБТІ та РОН», власником якої є територіальна громада сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради, яка зазначається літерами «Ж» та «В». Відповідно до розпорядження Жовтневої районної адміністрації Одеської міської ради №1063 від 03.11.1999 «Об утверждении решения Межведомственной райадминистрации №33 от 29.07.99» квартира АДРЕСА_1 визнано жилим приміщенням, заг. пл.. 109,6 кв.м., яка знаходиться в користуванні гр.. ОСОБА_5 .. Розпорядженням пропоновано КП «ОМБТІ та РОН» внести відповідні зміни в інвентаризаційні документи вказаної квартири. Між тим, згідно з інформацією КП «ОМБТІ та РОН» від 18.04.2018 року за №3105-04/142 реєстрація права власності на вказану квартиру АДРЕСА_4 не здійснювалась. Отже, за викладених обставин вважають, що державний реєстратор Махортов І.О. при прийомі документів на реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , заг. пл.. 109,4 кв.м., житл. пл.. – 58,9 кв.м., повинен був відмовити, оскільки заява про державну реєстрацію подана неналежною особою ( ОСОБА_2 не має жодного відношення до спірного майна, не приймала спадщину після ОСОБА_5 ), а також поданий документ для державної реєстрації – розпорядження Жовтневої районної адміністрації Одеської міської ради №1063 від 03.11.1999 року, не встановлює набуття права власності на спірну квартиру, а лише свідчить про право користування гр.. ОСОБА_5 .. Вважають, що державний реєстратор мав прийняти рішення про відмову в державній реєстрації права. За викладених обставин, на думку прокурора, договір купівлі-продажу від 23.02.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та договір купівлі-продажу від 28.07.2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , відповідно до ст. 215 ЦК України є недійсними (нікчемними) правочинами та такими, що порушують інтереси держави в особі Одеської обласної ради. Правовими підставами для визнання правочинів недійсними зазначено положення ст. 203, 215, 228 ЦК України. За викладених обставин, також вважають, що квартира має бути витребувана у відповідача ОСОБА_1 , оскільки вибула із власності територіальної громади поза їх волею.

Короткий зміст зустрічної позовної заяви

10.01.2019 року до суду першої інстанції надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 (т.1, а.с.143-186), пред`явлений до Одеської обласної ради , за участю третьої особи Вищий навчальний комунальний заклад «Одеське художнє училище імені Митрофана Борисовича Грекова», за яким просив скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_2 від 27.01.2009 року про реєстрацію за Одеською обласною радою права власності на навчальний корпус літ. «Б», адміністративно-навчальний корпус літ. «Г», гараж-сарай літ. «Е», навчально-побутове літ. «З», заг. пл.. 1992.8 кв.м., мостіння І, відображені в технічному паспорті від 07.07.2008 року за адресою АДРЕСА_3 (т.1, а.с.143-187).

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначив, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.01.2009 року серії САА №273099 територіальній громаді сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради на праві власності належить навчальний корпус літ. «Б», адміністративно-навчальний корпус літ. «Г», гараж-сарай літ. «Е», навчально-побутове літ. «З», заг. пл.. 1992.8 кв.м., мостіння І, відображені в технічному паспорті від 07.07.2008 року за адресою АДРЕСА_3 . Вказане свідоцтво було видано на підставі рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 року №73-V. Рішенням від 22.09.2006р. № 73-V «Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада» Одеська обласна рада на підставі, в тому числі, пропозицій постійної комісії обласної ради з питань спільної власності територіальних громад області вирішила, зокрема, затвердити нову редакцію переліку об`єктів територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада (далі - Перелік), станом на 01 вересня 2006 року, згідно з додатком 1. У вказаному додатку 1, серед інших, в п. 4.16 вказано і Одеське художньо-театральне училище ім. М.Б. Грекова ( АДРЕСА_5 ). Проте, з аналізу Рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006р. № 73-V, вбачається, що воно не містить в собі пунктів та положень щодо реєстрації права власності на зазначені в ньому об`єкти за Одеською обласною радою. Про реєстрацію, перереєстрацію чи прийняття у власність майна вказаних закладів у Рішенні від 22.09.2006 року №73-V не йдеться. Стверджували, що у рішенні Одеської обласної ради від 22.09.2006р. № 73-V, яке стало підставою для реєстрації за Одеською обласною радою будівель та споруд за адресою АДРЕСА_3 , жодним чином не вказані об`єкти саме за цією адресою. Адреса Одеського художньо-театрального училища ім. М.Б.Грекова визначена в рішенні як, АДРЕСА_5 , а не АДРЕСА_3 . Отже, вважають, що державна реєстрація права власності на будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_3 , була вчинена за Одеською обласною радою на підставі документу, що не містив в собі відомостей та підстав для вказаної державної реєстрації. У рішенні Одеської обласної ради від 22.09.2006р. № 73-V не було визначено ні розпорядження про проведення вказаної державної реєстрації, ні зазначений конкретний об`єкт, державна реєстрація якого відбулась на підставі цього Рішення. Посилались на те, що при виданні оскаржуваного свідоцтва про право власності від 27.01.2009 року серії НОМЕР_2 не було враховано наступних обставин, а саме, що 03.11.1999 року Жовтневою районною адміністрацією Виконавчого комітету Одеської міської ради було видано Розпорядження № 1063 «Про затвердження рішення Міжвідомчої комісії Жовтневої районної адміністрації № 33 від 29.07.1999р.», згідно якого було: 1.Затверджено висновок № 117 «Відповідність кв. 1 жилого будинку АДРЕСА_6 , розробленого о/ф ГПІІ «Укрпроектреконструкція» (замовлення № 143від 04.03.1999р.). 2. Визнано кв. АДРЕСА_1 житловим приміщенням, що складається з 3 кімнат житловою площею 68,9 кв.м., загальною площею 109,6 кв.м., в користуванні гр. ОСОБА_5 , яка було відновлена у 1955р. за рахунок особистих коштів. 3. Запитано ОМБТІ та РОН внести відповідні зміни до інвентаризаційних документів кв. АДРЕСА_1 . 4. Контроль за виконанням розпорядження покладено на заст. Голови Жовтневої райадміністрації Зазибо Б.В.. Для підготовки та винесення вказаного вище Розпорядження ОСОБА_5 було підготовлено повний перелік документів, що підтверджували відповідність вказаного об`єкту вимогам, що ставляться до житлового приміщення-квартири. Зокрема, лист Начальника управління культури Одеської обласної державної адміністрації від 05.12.1996р. № 416, лист СГПЧ-І Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ Одеської області від 25.02.1999р. № 79, Технічний висновок РЕП-1 від 10.05.1999р. Крім того, лист Жовтневої районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 17.02.1999р. № 54, де чітко було зазначено, що вказана квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 , а також Технічний паспорт, виготовлений 13.12.1996р. ОМБТІ та РОН на квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, вказаний об`єкт, кв. АДРЕСА_1 , житловою площею 58,9 кв.м., загальною площею 109,4 кв.м., було визнано окремим об`єктом нерухомого майна, що не входить до складу комплексу приміщень АДРЕСА_3 . Проте, під час вчинення Одеською обласною радою заходів щодо реєстрації права власності на будівлі та споруди за адресою АДРЕСА_3 , вказані обставини враховані не були, у зв`язку із чим відбулося помилкове внесення кв. АДРЕСА_4 до загального переліку об`єктів, право власності на які було зареєстровано за Одеською обласною радою свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.01.2009р. серії НОМЕР_2 . Вважають, що дані приміщення помилково та безпідставно були внесені до загального комплексу будівель та споруд за адресою АДРЕСА_3 , з огляду на наявність Розпорядження про виділення їх в окремий об`єкт - квартиру АДРЕСА_7 . За таких обставин вважає, що реєстрація права власності на нерухоме майно за Одеською обласною адміністрацією, без виключення даного об`єкту із загального майнового комплексу, є протиправною, оскільки у Одеської обласної адміністрації не було жодних правових підстав для отримання права власності на об`єкт, самостійно відновлений родиною ОСОБА_5 та переданий йому, згідно до Розпорядження Жовтневої адміністрації від 03.11.1999р. № 1063 «Про затвердження рішення Міжвідомчої комісії Жовтневої районної адміністрації № 33 від 29.07.1999р.». За викладених обставин, ОСОБА_1 за зустрічним позовом вважає, що державна реєстрація права власності на будівлі та споруди за адресою АДРЕСА_3 , за Одеською обласною радою була вчиненна з порушенням вимог законодавства, що діяло на дату реєстрації, у зв`язку із чим Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27.01.2009 року серія САА № 273099 порушує права законного власника квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 11 травня 2021 рокуу задоволенні позову заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича, третя особа Вищий навчальний комунальний заклад «Одеське художнє училище імені Митрофана Борисовича Грекова», Управління обласної ради з майнових відносин, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування майна з чужого незаконного володіння – відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської обласної ради, за участю третьої особи Вищий навчальний комунальний заклад «Одеське художнє училище імені Митрофана Борисовича Грекова» про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_2 від 27.01.2009 року – відмовлено.

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що заступником керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради обрано не належний спосіб захисту своїх прав, пред`явлено позов до неналежного відповідача (державного реєстратора), а тому приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради. Із приводу зустрічного позову  ОСОБА_1 , суд вбачає, що правовою підставою для звернення до суду ОСОБА_1  вважав порушення його законного права та інтересу видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 27.01.2009 року про реєстрацію за Одеською обласною радою права власності на навчальний корпус літ. «Б», адміністративно-навчальний корпус літ. «Г», гараж-сарай літ. «Е», навчально-побутове літ. «З», заг. пл.. 1992.8 кв.м., мостіння І, відображені в технічному паспорті від 07.07.2008 року за адресою АДРЕСА_3 (т.1, а.с.143-187). Видача оскаржуваного свідоцтва про право власності була передбачена Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затв. наказом МЮ України N 7/5 від 07.02.2002 року, що визначав процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав.

Згідно з пунктом 6 Тимчасового положення про реєстрацію (в редакції, чинній на момент здійснення реєстрації права власності) видача свідоцтва про право власності здійснюється органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об`єкти. БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв. Тобто свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Відповідну позицію висловив Верховний суд у постанові від 03.04.2018 року по справі № 917/927/17. Суд вбачає, що оскаржуване свідоцтво про право власності Одеської обласної ради серії  НОМЕР_2  від 27.01.2009 року було видано на підставі чинного та ніким не оскаржуваного рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 року №73-V, та задовго до набуття  ОСОБА_1  права власності, що виключає можливість визнання його недійсним. Обраний ОСОБА_1  спосіб захисту свого права шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності, не забезпечує захисту його права, як власника майна, за відсутності доказів набуття такого права. Суд вбачав, що згідно свідоцтва серії НОМЕР_2 від 27.01.2009 року за Одеською обласною радою було визнано право власності на навчальний корпус літ. «Б», адміністративно-навчальний корпус літ. «Г», гараж-сарай літ. «Е», навчально-побутове літ. «З», заг. пл.. 1992.8 кв.м., мостіння І, відображені в технічному паспорті від 07.07.2008 року за адресою АДРЕСА_3 (т.1, а.с.31). Між тим, згідно технічного паспорту виготовленого на Одеську обласну раду станом на 07.07.2008 року, та пояснень сторін, квартира АДРЕСА_1 , є приміщеннями відображеними в технічному паспорті згідно літ. «Ж» та «В» (а.с.35, т.1). Отже, ОСОБА_1 в обґрунтування зустрічного позову не надано належних доказів, а судом не встановлено обставин того, яким оскаржуване ним свідоцтво від 27.01.2009 року порушує його права та інтереси. Окрім того, при зверненні з даним позовом до суду про визнання недійсним свідоцтва про право власності, яке лише видається при оформлені права та не є правочином, ОСОБА_1 також не зазначив норму закону, що передбачає захист цивільних прав та інтересів вказаним способом.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з таким рішенням, 05 квітня2023 року, заступник прокурора Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Одеського апеляційного суду подав апеляційну скаргу. В поданій апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної радив повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що відмовляючи прокурору у позові вважали, що суд належним чином не дослідив наступні докази та не надав їм належну оцінку. Так, відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3  від 03.11.2008 право власності на об?єкт в цілому, який розташований в АДРЕСА_2 , належить територіальній громаді сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради. Згідно з свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_4  від 27.01.2009 будівлі та споруди, розташовані за адресою:  АДРЕСА_3 , також належать на праві власності територіальній громаді сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради. Установлено, що державним реєстратором Махортовим І.О., на підставі розпорядження Жовтневої районної адміністрації Одеської міської ради № 1063 віл 03.11.1999 та технічного паспорту від 02.02.2018, виданого ТОВ «Профпроект» за  ОСОБА_2 , зареєстровано право приватної власності на квартиру  АДРЕСА_1 , загальною площею 109,4 кв м, житловою 58,9 кв м. Після чого,  ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 23.02.2018 продала вищевказану квартиру ОСОБА_3 . Приміщення, яке було предметом договору купівлі-продажу від 23.02.2018, а саме квартира АДРЕСА_1 , є тим самим приміщенням, яке відображено у технічному паспорті від 07.07.2008, виданого КП «ОМБТІтаРОН», власником якого є територіальна громада сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради, яка зазначається літерами «Ж» та «В». Відповідно до розпорядження Жовтневої районної адміністрації Одеської міської ради № 1063 від 03.11.1999 «Об утверждении решения Межведомственной райадминистрации № 33 от 29.07.99» квартиру АДРЕСА_1 визнано жилим приміщенням, загальною площею 109,6 кв м, яка знаходиться в користуванні  ОСОБА_6 . Розпорядженням пропоновано КП «ОМБТІтаРОН» внести відповідні зміни в інвентаризаційні документи квартири АДРЕСА_1 . Згідно з інформацією КП «ОМБТІтаРОН» від 18.04.2018 за № 3105-04/142 реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 не здійснювалась. Крім того, представником позивача - Одеською обласною радою у судове засідання надано лист юридичного департаменту Одеської міської ради № 1705вих від 04.08.2020 про те, що в адресному реєстрі міста Одеси адреса: м. Одеса, вулиця Преображенська, 14-16 відсутня, а відповідна довідка щодо її резервування не видавалась. Але суд першої інстанції на це увагу не звернув та не надав належну оцінку зазначеним доказам. Судом в рішенні зазначено, що відсутні правові підстави визнання незаконної реєстрації та скасування рішення державного реєстратора тому, що державні реєстратори не можуть бути належними відповідачами за позовними вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію права власності чи скасування запису, і зазначено, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов?язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, судом відмовлено у задоволенні позову, оскільки позов заявлено до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави заміни неналежного відповідача належним, Разом з тим, такі висновки суду є помилковими, виходячи із наступного. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб?єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені серед іншого до суду. Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданими документами. Відповідно до п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою КМУ від 26.10.2011 № 1141, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію. Судом не прийнято до уваги правову позицію Великої Палати Верховного суду. Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 304/284/18 зазначено, що участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює цивільно-правового характеру спору. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/13067/17 від 01.04.2020 викладено таку ж саму позицію, що державний реєстратор, зокрема приватний нотаріус, зобов?язаний виконувати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, чи не був. Крім того, судом першої інстанції не надано оцінку та не взято до уваги той факт, що державний реєстратор Махортов І.О. повинен був відмовити у реєстрацій права приватної власності на об?єкт нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 109,4 кв м, житловою 58,9 кв м, оскільки заяву про державну реєстрацію прав подано неналежною стороною -  ОСОБА_2 , яка немає жодного відношення до вищевказаного об?єкту нерухомого майна, не приймала спадщину від  ОСОБА_5  та нотаріального переходу права власності не відбувалось, а поданий документ для державної реєстрації - розпорядження Жовтневої районної адміністрації Одеської міської ради від 03.11.1999 № 1063, не встановлює набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 , а лише право користування  ОСОБА_5 . Зазначені дії реєстратора не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки згідно з абз. 4 п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться в поданих документах. Абзацем 6 п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов?язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Вважали, що судом помилково визначено, що, враховуючи те, що первісні позовні вимоги (щодо скасування рішень, запису щодо первісної реєстрації права власності) задоволенню не підлягають як такі, що були пред?явлені до неналежного відповідача, тому вимога про витребування майна як похідна також задоволенню не підлягає. Зазначали, що суд в своєму рішенні вказує на те, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і водночас звертає увагу на те, що пред?явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію не є необхідним для ефективного відновлення його права при заявленій вимозі про витребування майна, обґрунтовуючи позицію правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі No 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18). Однак з таким висновком суду не погоджувались , оскільки згідно з ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства. Застосовуючи в практичному аспекті зазначений припис, суди зазначають, що з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення судових рішень обов?язково має супроводжуватись одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (постанова першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.11.2020 у справі №154/883/19). Також належним прикладом щодо оскарження відомостей у реєстрі нерухомого майна є постанова Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12.11.2020 у справ № 405/812/19, де суд зазначив, що позивачем обрано належний спосіб захисту, оскільки суд першої інстанції при визнанні рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за іпотекодержателям права власності на предмет іпотеки недійсним резолютивній частині судового рішення зазначив номер запису про проведену державну реєстрацію права власності. Тобто цим рішенням суд зазначив, що скасування номеру запису є належним способом захисту. Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Також ст. 388 ЦК України передбачено право власника витребувати майно від добросовісного набувача у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15). Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного У постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Отже, правовідносини, пов?язані з вибуттям об?єкта із комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес, та незаконність засобу, на підставі якого об?єкт вибув із комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Ураховуючи викладене, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, майнове право особи, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства. Таким чином, звернення прокурора із позовом у цій справі в інтересах територіальної громади є виправданим та не суперечить усталеній практиці ЄСПЛ, оскільки є законним, відповідає суспільним інтересам та є пропорційним переслідуваним цілям.

Рух провадження у справі

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року, визначено склад суду, а саме: головуючий суддя: Колесніков Г.Я., судді учасники колегії: Заїкін А.П., Вадовська Л.М..

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя: Колесніков Г.Я., судді учасники колегії: Сєвєрова Є.С., Вадовська Л.М..

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Рішенням Вищої ради правосуддя №96/0/15-23 від 21 лютого 2023 року суддю ОСОБА_7 звільнено у відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя: Ігнатенко П.Я., судді учасники колегії: Сєвєрова Є.С., Вадовська Л.М..

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя: Ігнатенко П.Я., судді учасники колегії: Орловська Н.В., Пузанова Л.В..

Рішенням Вищої ради правосуддя №567/0/15-23 від 30 травня 2023 року (зі змінами, відповідно до рішення №572/0/15-23 від 31 травня 2023 року) достроково закінчилось відрядження суддів Херсонського апеляційного суду Ігнатенко П.Я., Орловської Н.В., Пузанової Л.В..

05 червня 2023 року суддів Ігнатенко П.Я., Орловську Н.В., Пузанову Л.В. відраховано зі штату Одеського апеляційного суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського апеляційного суду від 20 липня 2023 року, визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя: Кострицького В.В., судді учасники колегії: Назарова М.В., Лозко Ю.П..

Явка сторін

Сторони будучи належним чином повідомлені про дату, час, місце, розгляду апеляційних скарг в судове засідання з`явились.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовою колегією та судом першої інстанції досліджено письмові докази, наявні у матеріалах справи, перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов до наступного висновку.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист порушеного права має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який здатний відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує принцип мирного володіння своїм майном.

Згідно статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Доводи прокурора про те, що майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15), не є відносними до обставин цієї справи так як, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Доводи апелянта про те, що суд належним чином не дослідив докази та не надав їм належну оцінку, є передчасними та не відповідаючими вимогам відносності до предмету перегляду , так як суд першої інстанції відмовив у позові з двох причин : не є ефективним способом захисту права власника, та неналежного відповідача.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача.

Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

Отже, державні реєстратори не можуть бути належними відповідачами за позовними вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію права власності чи скасування запису (постанова ВП ВС від 13.06.2018 року №361/4307/16)

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Таким чином, державний реєстратор КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов І.О. є неналежним відповідачем по справі.

Ураховуючи пред`явлення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. від 06 лютого 2018 року (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав 39584065), на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право на приміщення – квартиру АДРЕСА_1 , заг. пл.. 109,4 кв.м., житл. – 58,9 кв.м.; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 06 лютого 2018 року №24744794 про право власності за ОСОБА_2 на приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , заг. пл.. 109,4 кв.м., житл. – 58,9 кв.м., належними відповідачем за якими має бути ОСОБА_2 , проте яка не була залучена прокурором та позивачем, та за якою було зареєстроване первісне право власності на спірний об`єкт, суд першої інстанції вірно вважав, що не вбачав можливості задовольнити вказані позовні вимоги.

Ураховуючи, що те, що первісні позовні вимоги (щодо скасування рішень, запису щодо первісної реєстрації права власності) задоволенню не підлягають як такі, що були пред`явлені до неналежного відповідача, тому вимога про витребування майна як похідна також задоволенню не підлягає.

Окрім того, з аналізу статей 13, 15, 16 Цивільного кодексу України слідує, що право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав. Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16).

Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Відповідна правова позиція висловлена ВС у постанові від 06 квітня 2021 року по справі № 910/10011/19.

Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі №522/11473/15 (провадження №61-47178св18) виходив з того, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Цей припис необхідно розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права при заявлені вимоги про витребовування майна.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256 цс 18)».

Отже, вимоги прокуратури щодо скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є неналежними способами захисту прав позивача.

За викладеного, зважаючи на встановлені обставини та існуючі між сторонами правовідносини, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та приходить до висновку, що заступником керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради обрано не належний спосіб захисту своїх прав, пред`явлено позов до неналежного відповідача (державного реєстратора), а тому приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради.

Із приводу зустрічного позову  ОСОБА_1 , суд вбачає, що правовою підставою для звернення до суду ОСОБА_1  вважав порушення його законного права та інтересу видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 27.01.2009 року про реєстрацію за Одеською обласною радою права власності на навчальний корпус літ. «Б», адміністративно-навчальний корпус літ. «Г», гараж-сарай літ. «Е», навчально-побутове літ. «З», заг. пл.. 1992.8 кв.м., мостіння І, відображені в технічному паспорті від 07.07.2008 року за адресою АДРЕСА_3 (т.1, а.с.143-187).

Видача оскаржуваного свідоцтва про право власності була передбачена Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затв. наказом МЮ України№ 7/5 від 07.02.2002 року, що визначав процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав.

Згідно з пунктом 6 Тимчасового положення про реєстрацію (в редакції, чинній на момент здійснення реєстрації права власності) видача свідоцтва про право власності здійснюється органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об`єкти. БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв.

Тобто свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Відповідну позицію висловив Верховний суд у постанові від 03.04.2018 року по справі № 917/927/17.

Вбачається, що оскаржуване свідоцтво про право власності Одеської обласної ради серії НОМЕР_2 від 27.01.2009 року було видано на підставі чинного та ніким не оскаржуваного рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 року №73-V, та задовго до набуття ОСОБА_1 права власності, що виключає можливість визнання його недійсним.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають .

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Що не заважає в подальшому звернутись до суду за захистом порушеного права до належних відповідачів.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеса від 11 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2023 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко