Справа № 438/957/22

Провадження № 1-кп/438/38/2023

УХВАЛА

іменем України

03 жовтня 2023 року м. Борислав

Бориславський міський суд Львівської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження відносно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород Закарпатської області, громадянина України, маючого неповну середню освіту, не одруженого, не працюючого, судимого в останнє 30.09.2019 р. Галицьким районним судом м. Львова за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, мешкаючого в АДРЕСА_1

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Борислав Львівської області, громадянина України, не одруженого, не працюючого, судимого 01.04.2022 р. Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області за ч. 4 ст. 296 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, мешкаючого в АДРЕСА_2

обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 21.08.2023 р. відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 19.10.2023 р. без визначення розміру застави.

У зв`язку із тим, що судове провадження не було завершено до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, то прокурором подано письмове клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, оскільки, на думку прокурора, за наявності обґрунтованої підозри про вчинення ними кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, існують ризики переховування обвинувачених від суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків, вчинення нового кримінального правопорушення.

               Обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також захисники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечували, з тих підстав, що ОСОБА_6 може перебувати під домашнім арештом, а ОСОБА_7 потребує операції, і для нього достатньо запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, суд дійшов наступного висновку.

Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені   частиною першою   цієї статті.

Оскільки поняття «обґрунтована підозра» у національному законодавстві не визначене, то, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд має враховувати позицію Суду, відображену у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (§ 175) відповідно до якого «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також див. рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, § 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).

Як вбачається з обвинувального акту, формулювання обвинувачення містить інформацію, яка вказує на те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 дійсно при встановлених досудовим слідством обставинах могли вчинити інкриміноване їм кримінальне правопорушення, за вчинення яких передбачено суворе покарання, що додатково підтверджується дослідженими судом доказами. Та на даній стадії судового розгляду суд не має права оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою або невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Суд, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувальних заходів.

Як встановлено ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.  Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.

Як встановлено судом, обвинувачені ніде не працюють і не вчиться, не мають власних сімей, дітей, інших утриманців, тобто, у них відсутні міцні соціальні зв`язки у місті постійного проживання. Від цього суд вважає, що існує ризик втечі обвинувачених, та як наслідок, ухилення від правосуддя.

Наявність у ОСОБА_6 судимості за вчинення кримінального правопорушення проти власності, дає суду підстави вважати, що не маючи постійного законного доходу, обвинувачений може вчинити нові злочинні дії. Приймаючи до уваги ту обставину, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення під час іспитового строку, будучі звільненим від відбування покарання з випробуванням, а також відсутність у обвинуваченого постійного легального доходу, дає суду підстави вважати, що він також може вчинити нові злочинні дії.

До того ж, у суду немає даних про наявність у ОСОБА_6 будь-якого житла, де він би міг перебувати під домашнім арештом, як немає даних про неможливість лікування ОСОБА_7 без зміни запобіжного заходу.

Крім того, судом призначено стаціонарну судово-психіатричну експертизу щодо ОСОБА_6 , яку на даний час ще не проведено. Це є додатковою підставою для тримання обвинуваченого під вартою.

Суд не виключає можливості здійснення з боку обвинувачених незаконного тиску на потерпілого та свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки прояви неповаги до потерпілого вже мали місце під час судового розгляду і щодо обвинувачених застосовувались заходи процесуального впливу.

Також суд враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованого їм злочину.

Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

               Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

               Як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 24.07.2003 р. по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які, незважаючи на наявність презумпції невинуватості, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що раніше обраний відносно обвинувачених запобіжний захід цілком відповідає характеру та тяжкості діяння, яке їм інкримінується, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, та застосування більш м`яких запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинувачених. Тому законних підстав для зміни запобіжного заходу на даний час немає..

               До того ж, у суду немає об`єктивних даних, які б давали підстави вважати, що стан здоров`я обвинувачених перешкоджає їм перебувати під вартою в умовах слідчого ізолятору.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні злочину із застосуванням насильства, то, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, в суду немає підстав для визначення розміру застави.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 194, 331 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора – задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Ужгород Закарпатської області, громадянину України, до 01 грудня 2023 року включно без визначення розміру застави.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м. Борислав Львівської області, громадянину України, до 01 грудня 2023 року включно без визначення розміру застави.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Суддя:                                                         ОСОБА_1