РІШЕННЯ

Іменем України

15.09.2023 Справа №607/1467/23 Провадження № 2/607/1203/2023

                                                                                                м. Тернопіль

       Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючої судді                                                Марциновської І.В.,

за участю: секретаря судового засідання                        Хавщ Я.А.,

представника ДВС                                                Бойка Д.О.,

представника позивача                                        адвоката Кузьменко І.О.,

третьої особи                                                         ОСОБА_1 ,

представника третьої особи                                адвоката Кноля П.М.,

відповідача                                                         ОСОБА_2 ,

представника відповідача                                        адвоката Майки М.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в інтересах ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами,

УСТАНОВИВ:

Головний державний виконавець Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Польська Т.М. в інтересах ОСОБА_3 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Позовні вимоги державний виконавець обґрунтувала тим, що на примусовому виконанні у Тернопільському відділі державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 59406637 з примусового виконання виконавчого листа № 607/12426/18, виданого 07.05.2019 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, на підставі якого з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягуються кошти у розмірі 96000,20 долара США та судовий збір у сумі 8810 грн. Постанова про відкриття виконавчого провадження винесена державним виконавцем 25.06.2019. Станом на 12.01.2023 заборгованість ОСОБА_3 у межах виконавчого провадження становить 47764,82 долара США та 8810 грн, що відповідно до офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним Банком України, станом на 12.01.2023 становить 1755502,60 грн.

Державний виконавець зазначила, що відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Так, 30.09.1989 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.06.2010 у справі № 4193/10.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 320036818 від 12.01.2023 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на індивідуальний (садибний) житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з відомостями Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації вказане вище домоволодіння було збудоване у 2001 році, а технічний паспорт на даний об`єкт був виданий 09.04.2004.

Державний виконавець вважає, що оскільки зазначене домоволодіння, яке зареєстроване за ОСОБА_2 , створене у період з 2001 року до 2004 року, тобто під час її перебування в зареєстрованому шлюбі з боржником ОСОБА_3 , останній набув право власності на 1/2 частку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому факт реєстрації цього майна за ОСОБА_2 у 2012 році, тобто після розірвання шлюбу, не позбавляє ОСОБА_3 відповідної частки у праві спільної власності.

З урахуванням викладеного державний виконавець просить визначити, що частка майна боржника ОСОБА_3 у домоволодінні загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705 та зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_2 , становить 1/2 частка.

25.01.2023 частково задоволено заяву державного виконавця та забезпечено позов у даній цивільній справі шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, а саме 1/2 частки домоволодіння загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705.

27.02.2023 відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 21.03.2023 та надано сторонам строк для подання заяв по суті справи.

21.03.2023 за клопотанням державного виконавця підготовче засідання відкладено на 10.04.2023.

10.04.2023 за клопотанням представника відповідача підготовче засідання відкладено на 05.05.2023.

05.05.2023 за клопотанням представника відповідача підготовче засідання відкладено на 26.05.2023.

16.05.2023 засобами поштового зв`язку до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 , в якому відповідач позов не визнала та просила у позові відмовити повністю. Відзив мотивований тим, що під час процесу розлучення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 усно домовились щодо поділу майна подружжя, зокрема, визначили, що об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , залишається за ОСОБА_2 та сином ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 отримує у власність усе інше рухоме та нерухоме майно, яке було набуте сторонами у шлюбі. Письмову домовленість з даного питання сторони не оформляли. Відтак ОСОБА_2 після розірвання шлюбу самостійно здійснювала ремонтні роботи на об`єкті незавершеного будівництва, ввела такий об`єкт нерухомого майна в експлуатацію та набула на нього право власності.

Відповідач зауважила, що державний виконавець не надала докази, які б підтверджували, що нею вживалися заходи щодо встановлення у боржника ОСОБА_3 іншого рухомого та нерухомого майна чи конкретних побутових предметів, на які можливо першочергово звернути стягнення на погашення наявної заборгованості за виконавчим документом. Відтак звернення державного виконавця з даним позовом є передчасним. При цьому ОСОБА_3 на праві приватної власності належіть 1/2 ідеальної частки житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

26.05.2023 без виходу до нарадчої кімнати усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято відмову позивача ОСОБА_3 від позову. Державний виконавець зазначила, що підтримує позов та просила здійснювати подальший розгляд справи. За клопотанням представника третьої особи у підготовчому засіданні оголошено перерву до 23.06.2023.

23.06.2023 витребувано докази, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.08.2023.

17.08.2023 за клопотанням представника відповідача судове засідання відкладено на 15.09.2023.

У судовому засіданні державний виконавець Бойко Д.О. позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та просив позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Кузьменко І.О. заперечувала щодо задоволення позову та просила у позові відмовити повністю. Пояснила, що у власності ОСОБА_3 перебувало інше нерухоме майно, а саме 1/2 частки житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яке перейшло до стягувача в рахунок погашення наявної у позивача заборгованості в межах виконавчого провадження. Разом з тим, зловживаючи своїми правами, стягувач та державний виконавець здійснили реалізацію вказаного майна за ціною, яка значно нижче ринкової, що призвело до погашення заборгованості у нижчій сумі. Такі дії стягувача та державного виконавця були оскаржені та суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оцінки майна. Разом з тим державний виконавець не вживає заходів з метою реалізації майна ОСОБА_3 за ринковими цінами, що надало б можливість повністю сплатити наявну у позивача заборгованість в межах даного виконавчого провадження. Представник позивача вважає, що подання даного позову є передчасним. Вказала, що не обізнана про обставини будівництва спірного домоволодіння та вкладення ОСОБА_3 коштів у таке будівництво. Разом з тим зазначила, що обізнана про наявність усної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо поділу майна подружжя, зокрема, що ОСОБА_3 залишається 1/2 частка житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 залишається спірне нерухоме майно.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Майка М.Б. позов не визнали з підстав, зазначених у відзиві, та просили у позові відмовити повністю.

Представник відповідача додатково вказав, що надані державним виконавцем копії технічних документів на спірне майно є неналежними та недопустимими доказами, оскільки не відповідають вимогам ст. 95 ЦПК України у зв`язку з відсутністю їх оригіналів. Вказав, що позов подано неуповноваженою особою, оскільки посилання державного виконавця на постанову Верховного Суду щодо підстав звернення державного виконавця з даним позовом суперечить верховенству права, а Верховний Суд не є законодавчим органом і не може тлумачити норми права. На думку адвоката, згідно зі ст. 366 ЦК України з даним позовом мав звертатись кредитор. Не заперечував, що відповідач не оскаржувала постанову Тернопільського апеляційного суду від 06.12.2022 у справі № 607/12426/18, у якій суд роз`яснив, що саме державний виконавець має звертатися з даним позовом. Вважає, що сама по собі презумпція права спільної сумісної власності не може бути єдиною підставою для задоволення даного позову, оскільки мають бути доведені обставини щодо порядку набуття спірного майна, походження коштів, за які таке майно було набуте чи створене, тощо.

У судовому засіданні третя особа ОСОБА_1 та його представник адвокат Кноль П.М. висловили думку про можливість задоволення позову та визначення частки майна ОСОБА_3 в майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_2 . Вказали, що усі доводи як позивача, так і відповідача, зокрема, щодо передачі в межах виконавчого провадження № 59406637 стягувачу іншого майна, а також щодо того, що спірне майно не є спільною сумісною власністю подружжя, є такими, що надані сторонами з метою уникнення боржника ОСОБА_3 від виконання судового рішення. Зазначили, що виконавче провадження станом на даний час не завершене, оскільки судове рішення в повному обсязі не виконане. Вважають, що у разі задоволення даного позову, одразу не відбудеться відчуження та звернення стягнення на спірне майно, а відбудеться лише визначення частки боржника у такому майні. Відтак у випадку добровільного виконання боржником судового рішення необхідність у зверненні стягнення на спірне майно відпаде, а права сторін жодним чином порушені не будуть. Вказали, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які підтверджують, що спірне нерухоме майно було побудоване під час перебування сторін у шлюбі. Доводи відповідача про те, що копія декларації про готовність спірного об`єкта не є належним доказом, не ґрунтуються на інших доказах, які б спростовували відомості, які містяться у цій декларації. Вважають, що усі докази в сукупності підтверджують той факт, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю позивача та відповідача як подружжя.

У судове засідання позивач ОСОБА_3 не з`явився, однак приймає участь у судовому процесі через свого представника.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (далі за текстом - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема, таких засад, як обов`язковості виконання рішень, справедливості, неупередженості та об`єктивності, розумності строків виконавчого провадження.

За змістом ст. 10 Закону заходом процесуального примусу є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Згідно з ч. 5 ст. 48 Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

За змістом ч. 6 ст. 48 Закону стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до ст. 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Разом з тим згідно з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами ст. 443 ЦПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право. Відтак Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ст. 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. Державний виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний, водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

Так, суд встановив, що 07.05.2019 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист № 607/12426/18 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 96000,20 доларів США та судового збору у розмірі 8810 грн (а.с. 16).

25.06.2019 головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Лірук І.П. відкрито виконавче провадження № 59406637 з примусового виконання виконавчого листа № 607/12426/18 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 96000,20 доларів США та судового збору у розмірі 8810 грн (а.с. 17).

25.06.2019 головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Лірук І.П. винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 59406637, якою накладений арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_3 (а.с. 18).

Згідно з відомостями про рух виконавчого провадження № 59406637 (а.с. 8-14) станом на даний час вказане виконавче провадження перебуває на примусовому виконанні у Тернопільському відділі державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Станом на даний час у боржника ОСОБА_3 в межах виконавчого провадження № 59406637 наявна заборгованість, що свідчить про те, що судове рішення боржником не виконане.

В обґрунтування даного позову державний виконавець зазначив, що домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстроване за ОСОБА_2 , створене у період перебування боржника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. Відтак боржник набув право власності на 1/2 частку вказаного домоволодіння як на спільне майно подружжя, а тому відповідно до положень ч. 6 ст. 48 Закону наявні підстави для визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у ст. 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 63 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Так само і відповідно до ст. 22 КпШС України, яка діяла до 01.01.2004, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Так, суд встановив, що 30.09.1989 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб, про що відділом ЗАГСу міськвиконкому м. Тернополя складений актовий запис 1458. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6 . Вказане підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с. 21). Аналогічні відомості вбачаються з актового запису про шлюб № 1485 від 30.09.1989 (а.с. 19).

28.12.2010 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірваний, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського районного управління юстиції складений актовий запис 132. Указане підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с. 21 зв.бік) та актовим записом про розірвання шлюбу № 132 від 28.12.2010 (а.с. 20).

Відповідно до копії довідки виконавчого комітету Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області № 599 від 26.01.2004 (а.с. 23 зв.бік) за ОСОБА_2 рахується житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у Тернопільській області 03.09.2012 № ТП18212155018, будівництво індивідуального (садибного) будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було розпочато та закінчено у 2001 році. Датою видачі технічного паспорта є 09.04.2004 (а.с. 24-25).

Відповідно до копії виписки з рішення виконавчого комітету Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області № 78 від 02.10.2012 вирішено оформити право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Згідно з копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане 27.11.2012 Великоберезовицькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області (а.с. 26), та копією витягу про державну реєстрацію прав № 36428512, який виданий 27.11.2012 Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації (а.с. 26 зв.бік), за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705.

З урахуванням викладених обставин суд доходить висновку, що домоволодіння загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , побудоване та введене в експлуатацію під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, а відтак належить останнім на праві спільної сумісної власності як подружжю у рівних частках.

При цьому суд не приймає до уваги доводи позивача та відповідача про наявність усної домовленості щодо поділу спільного майна подружжя, зокрема те, що спірне домоволодіння залишається у власності ОСОБА_2 , та вважає, що такі доводи викладені сторонами з метою уникнення боржника ОСОБА_3 від виконання судового рішення.

Так, сторони у судовому засіданні не заперечували, що у провадженні Яремчанського міського суду Івано-Франківської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Зі змісту позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог, яка була подана ОСОБА_2 в межах розгляду такої справи, вбачається, що ОСОБА_2 першочергово зазначала, що домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як подружжя. У подальшому ОСОБА_2 , не спростовуючи таких своїх доводів, просила виділити у її власність таке майно у порядку поділу майна подружжя, тим самим відмовившись від права власності на інше майно, яке також є спільною власністю сторін як подружжя.

Такі обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 фактично не заперечувала, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, однак, обираючи спосіб поділу майна подружжя, вважала за необхідне залишити спірне домоволодіння у своїй власності.

Крім цього, зі змісту протоколу судового засідання № 1860738 від 04.09.2023 у справі № 607/15841/23 та ухвали Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04.09.2023 вбачається, що у межах розгляду вказаної справи ОСОБА_3 подав заяву про визнання позовних вимог, які викладені у заяві про уточнення позовних вимог, однак така заява про визнання позову не була прийнята судом.

Така поведінка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо поділу майна подружжя під час перебування у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позову про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, про що сторони беззаперечно обізнані, свідчить про те, що таким чином останні вчиняють дії з метою ухилення боржника ОСОБА_3 від виконання судового рішення та звернення стягнення на належне йому на праві спільної сумісної власності майно.

Так, у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц зазначено, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в позові про поділ майна подружжя в обраний позивачами спосіб.

Аналогічні по суті висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.10.2018 у справі № 654/1528/17, від 03.04.2019 у справі № 726/831/15-ц, від 11.11.2019 у справі № 337/474/14-ц.

Так само суд критично оцінює процесуальну поведінку ОСОБА_3 під час розгляду даної справи, який першочергово подав до суду заяву про відмову від позову, тим самим маючи намір уникнути від ухвалення судового рішення у даній справі та визначення його частки в спірному майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_2 . Однак надалі, враховуючи те, що розгляд справи продовжився, ОСОБА_3 подав заяву про намір знову бути учасником справи та приймати участь у судовому процесі. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_3 фактично вчиняв недобросовісні дії та зловживав своїми процесуальними правами з метою створення перешкод для виконання судового рішення.

Також суд відхиляє доводи представника відповідача щодо неналежності первинних технічних документів на спірне нерухоме майно у зв`язку з відсутністю їх оригіналів, зокрема, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у Тернопільській області 03.09.2012 № ТП18212155018.

Так, суд приймає до уваги те, що копії вказаних вище доказів були надані державному виконавцю Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації на офіційний запит.

При цьому суд вживав заходи з метою витребування від Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації для огляду у судовому засіданні оригіналу декларації про готовність об`єкта експлуатації, яка міститься в матеріалах інвентаризаційної справи на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим з відповіді Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації № 259 від 03.06.2023 вбачається, що останнє позбавлене можливості надати оригінал витребуваного доказу, оскільки в матеріалах інвентарної справи міститься тільки його копія (а.с. 198).

При цьому суд приймає до уваги те, що інвентарна справа на нерухоме майно формується за рахунок документів, які надаються особою, яка має намір здійснити державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна. Указане дає підстави дійти висновку, що матеріали інвентарної справи на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , містять копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка була подана саме ОСОБА_2 .

Також копії таких доказів вже були предметом дослідження та оцінки під час судового розгляду, зокрема, у постанові Тернопільського апеляційного суду від 06.12.2022 у справі № 607/12426/18. Відомості про те, що суд дійшов висновку про недопустимість чи неналежність таких доказів указане судове рішення не містить.

Докази, які б містили суперечливі відомості та спростовували інформацію, яка міститься в копії декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у Тернопільській області 03.09.2012 № ТП18212155018, відповідачем суду не надані. Клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи для встановлення достовірності підпису, проставленого у даній декларації від імені ОСОБА_2 , відповідач та її представник суду не заявляли.

Указані обставини в сукупності з іншими дослідженими судом доказами не дають підстав сумніватися в достовірності наданих державним виконавцем доказів.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що свідчить про те, що не лише позивач має надати докази на підтвердження свої вимог, але й відповідач має подати відповідні докази, якими заперечує проти позовних вимог.

Так само суд відхиляє доводи представника відповідача про наявність підстав для відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя.

Так, при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України).

Однак про наявність будь-яких підстав для відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя ні відповідач, ні її представник не вказували. Докази на підтвердження таких обставин суду також не надані.

Також суд відхиляє доводи представника відповідача про звернення з даним позовом неуповноваженої особи.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 зроблено висновок про те, що обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені Державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від Держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу.

З урахуванням викладеного вище висновку Верхового Суду суд дійшов висновку, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії з метою виконання судового рішення та відновлення порушених прав стягувача.

Щодо пропорційності втручання у право власності сторін на нерухоме майно суд зазначає таке.

Так, Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 464/2227/17 зазначив, що визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності з іншою особою, є необхідним для здійснення виконавчого провадження і визначення частки не призведе до звуження належних боржнику прав на житло, оскільки предметом розгляду подання не є звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.

Відтак суд доходить висновку, що визначення частки майна ОСОБА_3 у майні, що перебуває у спільній сумісній власності з ОСОБА_2 , не призведе до звуження належних боржнику чи відповідачу прав та беззаперечного звернення стягнення на таке майно.

При цьому ОСОБА_3 не позбавлений можливості в добровільному порядку виконати судове рішення та погасити наявну у нього заборгованість.

Так само ОСОБА_7 , інтереси якого представляє кваліфікований адвокат, будучи стороною виконавчого провадження не позбавлений можливості вчиняти дії з метою спонукання державного виконавця вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на інше нерухоме майно, яке є у власності ОСОБА_3 , відчуження такого майна за ціною, яку він вважає достатньою та належною. При цьому у разі бездіяльності державного виконавця чи вчинення, на думку боржника, державним виконавцем неправомірних дій, ОСОБА_3 не позбавлений можливості звертатися до суду з відповідними скаргами на дії або бездіяльність державного виконавця з метою захисту та відновлення порушених прав.

Також суд звертає увагу, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на положення ст. 129-1 Конституції України щодо обов`язковості судових рішень та порушує права стягувача, який за наявності відповідного судового рішення позбавлений можливості відновити свої порушені права впродовж тривалого часу.

При цьому відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необгрунтована тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

З урахуванням викладених обставин в сукупності суд доходить висновку про необхідність визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а саме, що частка майна боржника ОСОБА_3 у домоволодінні загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705 та зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_2 , становить 1/2 частка.

За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Також відповідно до ч. 7, 8 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

З урахуванням даних норм закону, враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, та приймаючи до уваги відсутність клопотань учасників справи про скасування заходів забезпечення позову, суд не вбачає підстав для скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.01.2023.

Керуючись ст. 4, 13, 76-82, 89, 158 ч. 7, 8, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в інтересах ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, задовольнити повністю.

Визначити, що частка майна боржника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у домоволодінні загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705 та зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_2 , становить 1/2 частка.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.01.2023, у виді заборони ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, а саме 1/2 частки домоволодіння загальною площею 330,8 кв. м, житловою площею 112,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38331705, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Тернопільський відділ державної виконавчої служби у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місцезнаходження: Майдан перемоги, буд. 1, м. Тернопіль; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 34905338.

Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання: с. Возилів, Чортківський район, Тернопільська область, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Представник позивача: адвокат Кузьменко Ірина Олександрівна, місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Представник відповідача: адвокат Майка Максим Борисович, місцезнаходження: вул. О.Кульчицької, буд. 7, офіс 6, м. Тернопіль.

СуддяІ. В. Марциновська

Повне судове рішення складене 25.09.2023.