Постанова

Іменем України

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 522/18098/19

провадження № 61-3034св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , державний реєстратор Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничук Володимир Олександрович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Лариса Савеліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дячук Павло Миколайович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Абухіна Р. Д. від 20 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., від 17 січня 2023 року.

Зміст позовних заяв та їх обґрунтування

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , державного реєстратора Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничука В. О., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л. С., про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішень про державну реєстрацію прав.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що у

2009 році він вирішив придбати для себе квартиру, загальною площею

150 кв. м, за адресою: квартира, АДРЕСА_1 , з оформленням її на тітку своєї дружини ОСОБА_6 - ОСОБА_7 .

3. 15 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , від імені та в інтересах якої діяла ОСОБА_6 на підставі довіреності, було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, відповідно до якого власником квартири стала ОСОБА_7 . Після укладення правочину він провів розрахунок з ОСОБА_2 .

4. Зазначав, що на підставі усної домовленості з ОСОБА_2 він надав останній тижневий строк на вивіз особистих речей з квартири, через що не забрав у неї ключі від квартири. Згодом виявилося, що отримати доступ до квартири він не може, оскільки ця квартира не могла бути проданою ОСОБА_2 , з огляду на її перебування за межами України.

5. Посилався позивач на те, що в межах кримінального провадження №12014160500002813 від 04 квітня 2014 року, відкритого за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, за результатами почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис

від імені ОСОБА_2 у договорі купівлі-продажу від 15 червня 2009 року виконаний не ОСОБА_2 .

6. Крім того, під час здійснення досудового розслідування неодноразово накладався арешт на спірну квартиру, зокрема на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2019 року у справі № 522/874/19. Станом на дату звернення до суду з позовом зазначений арешт не скасовано.

7. Однак 25 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 249629551101), відповідно до якого кожен із зазначених покупців набув право власності на 1/3 частини квартири.

8. Позивач вважає, що цей правочин було вчинено ОСОБА_2 умисно, з метою приховання майна.

9. Одразу після укладення спірного правочину, а саме 07 травня 2019 року, новими власниками квартири було здійснено поділ квартири на чотири приміщення: нежитлове приміщення, загальною площею 39,5 кв. м, приміщення 2/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1825833151101; нежитлове приміщення, загальною площею 44,6 кв. м, приміщення 2/2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1825933251101; нежитлове приміщення, загальною площею 50,2 кв. м, приміщення 2/3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1826013851101; нежитлове приміщення, загальною площею 31,7 кв. м, приміщення 2/4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1826092551101.

10. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: квартира, АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 249629551101) від 25 квітня 2019 року, серія та номер 433, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л. С.; скасувати рішення державного реєстратора Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничука В. О.

від 10 травня 2019 року №46794307, №46794022, №46788196, №46794207, №46788196, №46789434, №46788986, №46788196, №46790299, №46791475, №46790959, №46790299, №46792049, №46793456, №46792413, №46792049, №46793766, №46794207, №46794022, №46793766, як такі, що прийняті на підставі недійсного договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: квартира, АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 249629551101) від 25 квітня 2019 року, серія та номер: 433, укладеного між вказаними сторонами.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

11. ОСОБА_5 заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що оспорюваним правочином жодним чином не порушено права та інтереси позивача. Зауважував, що про арешт нерухомого майна від 06 березня 2019 року, накладений в межах кримінального провадження, на наявність якого посилається ОСОБА_1 як на підставу недійсності правочину, сторони правочину не були обізнані, а дані про цей арешт на момент укладення оспорюваного договору були відсутні в Державному реєстрі речових прав та обтяжень. Крім того, на дату подачі ОСОБА_1 позову ухвалами від 02 жовтня 2019 року та 21 жовтня 2019 року зазначений арешт було скасовано з посиланням на те, що набувачі майна (квартири АДРЕСА_1 ) є добросовісними набувачами та по суті не мають відношення до кримінального провадження.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду першої інстанцій

12. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси

від 06 листопада 2019 року.

13. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки оспорюваний договір виконаний сторонами, він не стосується прав та інтересів позивача, з огляду на відсутність будь-яких договірних відносин між ним та відповідачами. Протиправності дій відповідачів не доведено.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанцій

14. Постановою Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2020 року залишено без змін.

15. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог, зазначивши, що ОСОБА_1 не був стороною правочину від 15 червня 2009 року, який в судовому порядку визнано недійсним за позовом власника, що не відчужував квартиру. Судом не встановлено підстав для висновку про порушення прав позивача у зв`язку з укладенням оспорюваних договорів. Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що ОСОБА_2 у кримінальному провадженні не має процесуального статусу, відтак потенційно на її майно у вигляді спірної квартири не може бути звернуто стягнення, або за рахунок цього майна забезпечено цивільний позов. Докази визнання квартири речовим доказом не надані, кримінальна справа порушена за ознаками шахрайства.

Узагальнені доводи касаційної скарги

16. 05 березня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Дячук П. М., через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

17. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Дячук П. М., зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 19 жовтня

2016 рокуу справі № 6-1873цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16,

від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17 та у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 535/578/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що правочин щодо відчуження спірного майна, яке перебуває під забороною відчуження на підставі судового рішення, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того чи було зареєстровано таке обтяження відповідно до Закону України «Про державні реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, ураховуючи, що ОСОБА_2 , як власнику майна, було достеменно відомо про встановлену судом заборону його відчуження.

19. Заявник зосереджує увагу на тому, що він визнаний потерпілим в межах кримінального провадження, в його інтересах накладено арешт на спірну квартиру, а тому визначення ступеня порушення його прав щодо спірного майна повинно бути встановлено в межах кримінального провадження. Водночас вважає, що судами попередніх інстанцій його позбавлено доступу до правосуддя та порушено принцип обов`язковості судового рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

21. Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/18098/19, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

22. 30 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

23. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 27 квітня 2023 року ОСОБА_5 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дячук П. М., на рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 20 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

24. Відзив ОСОБА_5 , від імені якої діє адвокат Софронкова Н. О., на касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтований тим, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено відсутність порушених прав позивача внаслідок укладення оспорюваного договору, оскільки він не був стороною договірних відносин щодо відчуження спірного майна, йому достеменно відомо про те, що підпис у договорі від 15 червня 2009 року виконано не ОСОБА_2 . Натомість остання як законний власник спірного майна правомірно розпорядилася своїм правом на користь добросовісних набувачів. Зосереджує увагу на тому, що наведений позивачем, як підстава для оспорення договору купівлі-продажу, арешт є штучним, накладений без повідомлення та участі представників власника майна, а також умисно не внесений до державного реєстру речових прав. Водночас ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2019 року та

від 21 жовтня 2019 року зазначений арешт було знято. Жодних доказів обізнаності ОСОБА_2 про накладення цього арешту, що б підтверджувало недобросовісність її дій з відчуження майна, матеріали справи не містять.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. 25 квітня 2019 року між ОСОБА_2 , в якості продавця, з однієї сторони, та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якості покупців, з іншої сторони, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л. С. за реєстровим номером 433, право власності покупців було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 25 квітня 2019 року.

26. Відповідно до пункту 2 договору вказана квартира належала продавцю ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В. М. 02 серпня

2002 року, за реєстровим № 3438, дублікат якого виданий приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В. М. 04 березня 2009 року за реєстровим № 347. Право власності ОСОБА_2 було зареєстроване у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 3968821.

27. Згідно з пунктом 4 договору, квартира придбана за 2 999 990,00 грн, які продавець отримала в повному обсязі від покупців.

28. Нотаріусом встановлено відсутність заборони на відчуження квартири, а також відсутність її обтяження іпотекою. Також встановлено відсутність інформації щодо сторін договору у санкційному списку, відсутність податкової застави активів платників податків продавця та покупців (пункт 7 договору).

29. Відповідно до пункту 10 договору сторони засвідчили звільнення квартири продавцем та передачу її покупцям до підписання цього договору.

30. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2012 року у справі № 1522/6844/12 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , за участю третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 15 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н. В. та зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» 17 липня 2009 року за № 26820755. Зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2012 року.

31. Судовими рішеннями у справі № 1522/6844/12 встановлено, що власник квартири ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири не підписувала.Постановою прокуратури Одеської області від 26 січня 2009 року порушено кримінальну справу за фактом заволодіння шахрайським шляхом квартирою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, та справа для організації досудового слідства направлена до Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області. Згідно з витребуваним судом висновком експерта №5516/02 від 09 липня 2010 року, складеним в рамках кримінальної справи №051201000009, встановлено, що підпис ОСОБА_2 у договорі виконано іншою особою.

32. В межах кримінального провадження №12014160500002769, у якому ОСОБА_1 визнано потерпілим, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року за його клопотанням було накладено арешт на спірну квартиру.

33. 20 грудня 2018 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року, з посиланням на те, що арешт було накладено в закритому постановою слідчого від 26 грудня 2014 року кримінальному провадженні, тому відсутні потреби подальшого обтяження.

34. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси

від 06 березня 2019 року за клопотанням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12014160500002813 від 04 квітня 2014 року накладено арешт на спірну квартиру.

35. 25 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, за умовами якого ОСОБА_4 набув 1/3 частини квартири, ОСОБА_5 набув 1/3 частини квартири та ОСОБА_3 набув 1/3 частини квартири.

36. 07 травня 2019 року новими власниками квартири було здійснено поділ квартири на чотири приміщення: нежитлове приміщення загальною площею 39,5 кв. м, приміщення 2/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1825833151101; нежитлове приміщення загальною площею 44,6 кв. м, приміщення 2/2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1825933251101; нежитлове приміщення загальною площею 50,2 кв. м, приміщення 2/3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1826013851101; нежитлове приміщення загальною площею 31,7 кв. м, приміщення 2/4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1826092551101.

Позиція Верховного Суду

37. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

38. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

39. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

40. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

41. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

42. У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

43. Під порушенням необхідно розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

44. Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

45. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

46. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня

2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

48. Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

49. За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

50. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

51. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

52. Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

53. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

54. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

55. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

56. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

57. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

58. Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

59. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

60. Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України). Водночас для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

61. Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

62. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

63. Оспорюючи договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , укладений 25 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 стверджував про порушення його цивільних прав, які випливають із обставин укладення

15 червня 2009 року договору купівлі-продажу зазначеної квартири, між ОСОБА_2 та тіткою його дружини ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , за придбання якої він, з його слів, сплатив грошові кошти.

64. Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2012 року у справі

№ 1522/6844/12, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 15 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н. В. та зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» 17 липня 2009 року за № 26820755.

65. Судовими рішеннями у справі № 1522/6844/12 встановлено, що договір купівлі-продажу, укладений 15 червня 2009 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_7 , який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н. В., не підписаний продавцем ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність вільного та такого, що відповідає внутрішній волі учасника правочину волевиявлення на його укладення.

66. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

67. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).

68. Встановивши, що позивач не був стороною оспорюваного договору, як і стороною договору купівлі-продажу від 15 червня 2009 року, який визнано недійсним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири від 25 квітня 2019 року відсутні, а повернення квартири у власність продавця за оспорюваним договором ( ОСОБА_2 ) не спрямоване не відновлення чи захист прав ОСОБА_1 .

69. Судами враховано, що за заявою ОСОБА_1 в межах здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014160500002813 від 04 квітня 2014 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2019 року було накладено арешт на спірну квартиру. Водночас, з огляду на відсутність доказів обізнаності ОСОБА_8 з відомостями про арешт належного їй майна, відсутність даних про обтяження майна у відповідних державних реєстрах на час вчинення оспорюваного правочину, скасування зазначеного арешту на підставі ухвал слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2019 року та від 21 жовтня 2019 року, а також наданих органом досудового розслідування відомостей, згідно з якими спірна квартира не є речовим доказом, а ОСОБА_2 не має жодного процесуального статусу у зазначеному кримінальному провадженні, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відчуження ОСОБА_2 належного їй майна на підставі оспорюваного договору не свідчить про порушення прав позивача, а визнання його недійсним не призведе до відновлення його прав.

70. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

71. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

72. Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та з урахуванням встановлених обставин дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

73. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

74. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

75. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дячук Павло Миколайович, залишити без задоволення.

2. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович