Справа № 201/9817/23

Провадження № 1-кс/201/3664/2023

УХВАЛА

Іменем України

30 серпня 2023 року                                                 м. Дніпро

Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , розглянувши клопотання слідчого СВ 3 управління (з дислокацією в м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погодженого з прокурором Луганської обласної прокуратури ОСОБА_4 , про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022052420000078 від 03.03.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Слідчий звернувся до суду із погодженим прокурором клопотанням про продовження строку досудового розслідування.

В обґрунтування клопотання зазначив, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі – ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі – РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, – установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

-        вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

-        бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

-        блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

-        напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

-        застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

-        дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

-        засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі – Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим (далі – АР Крим), м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1 – 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних сил Російської Федерації (далі – ЗС РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України – в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації (далі – ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі – ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.

Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.

Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.

У подальшому військовослужбовцями ЗС РФ здійснено захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлено контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень. Крім того здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин ЗС України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.

Відтак всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20 лютого 2014 року, представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та військової окупації території АР Крим і м. Севастополя.

Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території України.

Так, вказаними особами у березні – квітні 2014 року організовувалися та проводилися антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких – у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях з метою поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією – здійснення терористичної діяльності, створювали враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі – «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України – терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі – «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і по теперішній час.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.

Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів – здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.

Оскільки окупація АР Крим і м. Севастополя, частини Донецької і Луганської областей України не принесла бажаних результатів у вигляді встановлення впливу над політичними та економічними процесами в Україні, відмови від співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та відмови від євроінтеграційного курсу розвитку країни, вищим політичним і військовим керівництвом РФ вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, розв`язаної ще з лютого 2014 року, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням ЗС РФ та інших воєнізованих формувань РФ.

З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.

Станом на 08 лютого 2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.

З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали в імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.

Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «ДНР» і «ЛНР» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України (далі – ЗС України).

На виконання зазначених намірів, 15 лютого 2022 року Державна дума РФ звернулася до Президента РФ з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».

18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що ЗС України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.

19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.

В цей же день, Президент РФ скликав позачергове засідання Ради безпеки РФ, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.

Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «ДНР» та «ЛНР».

Цього ж дня Президент РФ підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.

22 лютого 2022 року Президент РФ підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ.

В цей же день Президент РФ, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації РФ звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке було задоволено.

23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.

24 лютого 2022 року о 5 годині Президент РФ оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні, а в дійсності – повномасштабне вторгнення з декількох напрямків із застосуванням різних видів і родів ЗС РФ та інших військових формувань РФ.

В подальшому, цього ж дня, ЗС РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.

У період з 5 години 24 лютого 2022 року та щонайменше до 30 червня

2022 року (включно) підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Керівництво вищевказаними злочинними діями здійснюється представниками влади та ЗС Російської Федерації, зокрема начальником Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації ОСОБА_5 , Міністром оборони Російської Федерації ОСОБА_6 , Директором Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації ОСОБА_7 , Головою Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації ОСОБА_8 та іншими.

Так, починаючи з листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, реалізуючи план підготовки та повномасштабного нападу на Україну, серед військових формувань, задіяних в нападі на Україну, визначили військові підрозділи для здійснення захвату Луганської області, зокрема:

-        8 ГЗВА РФ в/ч 61877: 20 ГМСД в/ч 58550, 33-й МСКП в/ч НОМЕР_1 , 150 МСД в/ч НОМЕР_2 (163-й гвардійський танковий полк в/ч НОМЕР_3 , 102-й МСП в/ч 91706).

-        49 ЗВА РФ в/ч 35181 - 4-ї військов база в/ч 58 ГВС РФ в/ч НОМЕР_4 : 136 ГОМСБ в/ч НОМЕР_5 , 42 ГвМД в/ч НОМЕР_6 , 291-й ГвМП в/ч НОМЕР_7 (71-й мотострілецький полк в/ч НОМЕР_8 , 70-й мотострілецький полк в/ч НОМЕР_9 ).

-        20 ЗВА в/ч НОМЕР_10 - 144 ГвМСД в/ч НОМЕР_11

-        5 армія в/ч НОМЕР_12 : 60 МСБр в/ч НОМЕР_13 , 57 ОГМСБр в/ч НОМЕР_14 , 61 ОБрМП в/ч 38643

-        ВМФ РФ:

-        Каспійська флотилія Південний військовий округ - 177 ОП МП в/ч НОМЕР_15 , 197 Бр Десантних кораблів

-        Чорноморський флот рф п/військовий округ: 810 ОМГМСБр МП в/ч НОМЕР_16 , 197 Бр Десантних кораблів

-        БМФ РФ ЗВО - 336 ОБР МП в/ч НОМЕР_17

-        Тихоокеанський флот - 155 ОБрМП в/ч 30926

-        ВКС РФ:

-        4 АРМІЯ ВПС та ППО РФ в/ч НОМЕР_18 : 22 дивізія дальньої авіації ВВС рф, 27-а змішана авіадивізія, 16-а бригада армійської авіації в/ч НОМЕР_19 , 1-а дивізія ППО в/ч НОМЕР_20 , 231-й винищувальний авіаполк в/ч НОМЕР_21 , 559-й бомбардувальний авіаційний полк в/ч НОМЕР_22 1 ГвЗБД (39-й гелікоптерний полк, 38-й винищувальний авіаполк, 37-й змішаний авіаполк).

-        СПЕЦНАЗ ГРУ РФ: 346 окрема гв.бр.спецпризначення в/ч НОМЕР_23 , 22 окрема гв.бр. спецпризначення в/ч НОМЕР_24 .

З 24.02.2022 невстановленими особами з числа Збройних Сил Російської Федерації та інших контрольованих Російською Федерацією незаконних збройних формувань, Л/ДНР, здійснюються інтенсивні артилерійські обстріли, ракетні та авіаційні удари по населених пунктах Луганської області, внаслідок чого, зазнали руйнувань та пошкоджень житлові масиви, приватний житловий сектор, об`єкти критичної інфраструктури, інше рухоме та нерухоме майно різних форм власності, а також призвело до загибелі людей, що є порушенням законів та звичаїв війни, які передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Вторгнення ЗС РФ та інших підрозділів російських окупаційних військ, що входять до їх складу, на територію України супроводжувалось у подальшому окупацією українських міст, бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки й іншого озброєння. При цьому, вогневі удари здійснювались по об`єктах, що захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна й інфраструктури.

З метою повного та всебічного розслідування даного кримінального провадження було проведено наступне:

- призначені (95) вибухотехнічні, молекулярно- генетичні, судово-медичні експертизи, які скеровані в НДЕКЦ МВС в Волинській, Дніпропетровській, Харківській, Львівській, Вінницькій, Хмельницькій областях, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз, Дніпровське обласне бюро судової медичної експертизи та інші;

- допитано 35 свідків та 178 потерпілих;

- направлено запити до різноманітних оперативних, військових та цивільних підрозділів, організацій, підприємств, установ.

На теперішній час для досягнення мети досудового розслідування та встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні необхідно:

- допитати всіх свідків та потерпілих, які були зареєстровані та проживали у населених пунктах Луганської області (встановлено кількість потерпілих та ВПО, мешканців Луганської області – 157);

- отримати висновки молекулярно-генетичних, судово-медичних експертиз;

- здійснити огляди місць подій;

- отримати відповіді від оперативних, військових та цивільних підрозділів, організацій, підприємств, установ.

Також, для завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні необхідно виконати інші слідчі та процесуальні дії, спрямовані на встановлення осіб, що вчинили вказані злочини та притягнути їх до кримінальної відповідальності, для чого потрібен додатковий строк.

На теперішній час у провадженні проводяться слідчі (розшукові) та процесуальні дії направлені на встановлення всіх обставин вчинення даного злочину та свідків/очевидців вчинення даного кримінального правопорушення.

Крім того, на даний час, більшість території Луганської області окупована зс рф та іншими підрозділами російських окупаційних військ, що унеможливлює проведення слідчих дій на окупованій території.

Вищевказані обставини обумовили неможливість виконати вказані вище слідчі дії у встановлений законом строк. Здійснення вказаних вище слідчих та процесуальних дій не надавалося зробити раніше через об`єктивні чинники, пов`язаним у тому числі з перебуванням осіб причетних до вчинення даного злочину на тимчасово окупованій території та з великою кількістю постраждалих, а також проведенням активних бойових дій на території Луганської області.

Слідчий у судовому засіданні подане ним клопотання підтримав та наполягав на його задоволенні.

Відповідно до положень частин 1, 2, 4 статті 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить:

1) дванадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину;

2) вісімнадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 цього Кодексу.

За положеннями частин першої та 4 статті 294 КПК України, якщо досудове розслідування злочину до моменту повідомлення особі про підозру неможливо закінчити у строк, зазначений у частині другій статті 219 цього Кодексу, вказаний строк може бути продовжений неодноразово слідчим суддею за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, на строк, встановлений пунктами 2 і 3 частини четвертої статті 219 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 295-1 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про продовження строку досудового розслідування до повідомлення особі про підозру у разі його протиправності та необґрунтованості.

Згідно матеріалів клопотання вбачається, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022052420000078 від 03.03.2022р. підозра нікому не пред`являлася.

Слідчий суддя вважає доведеним, що було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1, ч. 2 ст. 438 КК України.

Також слідчий суддя вважає доведеним, що з об`єктивних причин завершити досудове розслідування у зазначений строк неможливо, оскільки, як вбачається з клопотання слідчого, в кримінальному провадженні необхідно провести ряд слідчих дій, які можуть бути використані як докази під час судового розгляду.

На переконання слідчого судді, для здійснення зазначених слідчих дій є доцільним продовження строку досудового розслідування до 12 місяців, оскільки є очевидним той факт, що внаслідок особливої складності провадження провести такі слідчі дії у строк неможливо, проте вони можуть мати суттєве значення для кримінального провадження.

Таким чином, клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 219, 294, 295-1 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання - задовольнити.

Продовжити строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022052420000078 від 03.03.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, до 12 місяців.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали суду оголошений 30 серпня 2023 року о 19 год. 05 хв.

Слідчий суддя                                                         ОСОБА_1