Справа № 559/2288/18 Головуючий у 1 інстанції: Панчук М. В.

Провадження № 22-ц/802/843/23 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,

секретар Ганжа М. І.

з участю: представника відповідача Мацея А. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Дубенської міської ради Рівненської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 березня 2023 року,-

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2018 року Дубенська міська рада Рівненської області звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з протоколом земельного аукціону від 14 березня 2012 року № 470-з ОСОБА_1 отримав право на укладення договору оренди земельної ділянки, загальною площею 1,4561 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

На підставі протоколу між сторонами укладено договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки від 06 червня 2012 року, який зареєстрований в реєстрі за № 1256 (далі - договір купівлі-продажу № 1256). Пунктами 1.8, 8.1 цього договору було передбачено, що після виконання покупцем зобов`язань за цим договором сторони зобов`язані в 45-денний термін укласти договір оренди земельної ділянки.

25 червня 2012 року Дубенською міською радою підготовлено проект договору оренди земельної ділянки загальною площею 1,4561 га, розташованої на АДРЕСА_1 . Однак договір оренди земельної ділянки у 45-денний термін не був укладений.

Договір оренди землі між сторонами було підписано лише 06 травня 2015 року. Цього ж дня було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.

Незважаючи на те, що договір оренди землі був підписаний 06 травня 2015 року, ОСОБА_1 не здійснив державну реєстрацію права оренди землі, хоча фактично використовував земельну ділянку. Сплачувати оренду плату він почав лише в 2016 році.

Внаслідок цих дій органу міського самоврядування було завдано збитків.

Відповідно до акта про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді м. Дубно у сфері земельних відносин, затвердженого рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 19 липня 2018 року № 329, розмір збитків за невчасне укладення договору (невчасну його державну реєстрацію) на земельну ділянку площею 1,4561 га (кадастровий номер 5610300000:02:01:3213) на АДРЕСА_1 за період з 06 травня 2015 року по 21 лютого 2016 року становить 247 074,56 грн.

З огляду на викладене просила стягнути з ОСОБА_1 збитки в розмірі 247 074,56 грн.

У зустрічному позові, поданому у грудні 2018 року, ОСОБА_1 з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог просив визнати неправильним розмір заподіяних територіальній громаді м. Дубно збитків, що визначений рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради № 329 від 19 липня 2018 року.

Позов мотивував тим, що 19 липня 2018 року Дубенською міською радою було прийнято рішення № 329 «Про затвердження акта про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді м. Дубно у сфері земельних відносин ОСОБА_1 ». Позивач вважає, що рішення № 329 як і сам акт № 5 «Про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді у м. Дубно у сфері земельних відносин ОСОБА_1 » від 18 липня 2018 року є протиправними.

22 лютого 2016 року ОСОБА_1 та Дубенською міською радою було укладено договір оренди землі, відповідно до якого в оренду передається тільки земельна ділянка кадастровий номер 5610300000:02:001:3213 (пункт 4 Договору). Державна реєстрація даного договору була проведена 29 лютого 2016 року. Відтак, договір оренди земельної ділянки набрав чинності 29 лютого 2016 року.

Згідно із п. 8 договору оренди землі від 22 лютого 2016 року «Договір укладено до 06 червня 2017 року. Після закінчення строку оренди, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію». Оскільки ОСОБА_1 не повідомив письмово Дубенську міську раду про намір продовжити дію оренди землі не пізніше, ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору, то договір оренди землі із 22 лютого 2016 року не був ним оновлений. Відтак, 06 червня 2017 року закінчився строк дії договору оренди землі від 22 лютого 2016 року.

Оскільки станом на 05 листопада 2015 року Дубенська міська рада не зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5610300000:02:001:3213, то Дубенська міська рада не мала права укладати будь-які правочини щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, в тому числі і договори оренди, а укладені договори оренди даної земельної ділянки є нікчемними та не породжують жодних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного, вважає що жодних збитків Дубенській міській раді не спричиняв.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 жовтня 2021 року позов Дубенської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків задоволено.

Постановлено стягнув з ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дубно, від імені якої діє Дубенська міська рада, завдані збитки у розмірі 247 074,56 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Дубенської міської ради Рівненської області про визнання рішення та акту протиправними залишити без розгляду.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 10 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 жовтня 2021 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 жовтня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Дубенської міської ради Рівненської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 березня 2023 року позов Дубенської міської ради Рівненської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дубно, від імені якої діє Дубенська міська рада Рівненської області кошти у розмірі 113 440 гривень 84 копійки.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дубно, від імені якої діє Дубенська міська рада Рівненської області сплачений судовий збір в розмірі 1 701 гривню 61 копійку.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обсотаним, проте, позивач не довів протиправної поведінки відповідача, розміру збитків та причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками. Також розрахунок заборгованості зроблений судом першої інстанції не відповідає вимогам ст. 13 Закону України «Про оцінку земель».

У відзиві на апеляційну скаргу позивач Дубенська міська рада в задоволенні вимог апеляційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів. Вказує, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Для визначення вартості користування земельними ділянками державної та комунальної власності береться нормативна грошова оцінка землі, а не її експертна грошова оцінка, як зазначає відповідач.

Відповідач подав до апеляційного суду відповідь на відзив та пояснення по суті апеляційної скарги, в яких вказує що судом першої інстанції невірно встановлено момент з якого позивач довідався про порушення свого права внаслідок чого судом невірно визначено початок перебігу строку позовної давності.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

З матеріалів справи вбачається, що 06 червня 2012 року між Дубенською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки № 1256. Предметом продажу за даним договором є земельна ділянка площею 1,4561 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5610300000:02:001:3509 (Том І а. с. 17, 18).

Пунктами 1.8, 8.1 договору передбачено, що після виконання покупцем зобов`язань за цим договором сторони зобов`язані у 45-денний термін укласти договір оренди земельної ділянки.

Договір оренди вказаної земельної ділянки Дубенською міською радою та ОСОБА_1 було укладено 06 травня 2015 року. Крім того, 06 травня 2015 року було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки (Том І а. с. 19, 21).

Відповідно до п. 19 договору оренди земельної ділянки передача земельної ділянки орендарю здійснюється протягом 5 днів після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

У пункті 38 зазначено про те, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Також пункт містить відмітку про те, що договір укладено в трьох примірниках, що мають однаково юридичну силу, один з них знаходиться у орендодавця, другий в орендаря, третій в органі, який провів його державну реєстрацію.

Однак, як встановлено і це визнається сторонами, договір оренди земельної ділянки від 07 травня 2015 року не був зареєстрований.

16 лютого 2016 року укладено договір про внесення змін у договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки від 06 червня 2012 року щодо кадастрового номеру земельної ділянки та місця її розташування.

22 лютого 2016 року сторони уклали договір оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:3213, площею 1,4561 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Державна реєстрація останнього договору була проведена 29 лютого 2016 року.

Пред`являючи позов, Дубенська міська рада покликалась на те, що ОСОБА_1 зволіканням у виконанні договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки від 06 червня 2012 року, а саме невчасним укладенням договору оренди землі (невчасною його державною реєстрацію) в період з 06 травня 2015 року по 21 лютого 2016 року, завдав позивачу збитків.

Збитки, на переконання позивача, полягали в тому, що незважаючи на підписання сторонами договору оренди землі 06 травня 2015 року, ОСОБА_1 не здійснив державну реєстрацію права оренди землі, а сплачувати оренду плату почав лише в 2016 році.

Згідно з актом про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді м. Дубно у сфері земельних відносин, затвердженим рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 19 липня 2018 року № 329, розмір збитків за невчасне укладення договору (невчасну його державну реєстрацію) на земельну ділянку площею 1,4561 га (кадастровий номер 5610300000:02:01:3213) на АДРЕСА_1 за період з 06 травня 2015 року по 21 лютого 2016 року становить 247 074,56 гривень.

В акті вказувалося про те, що Управлінням архітектури, будівництва та земельних питань 03 червня 2015 року на адресу ОСОБА_1 направлялись лист та три примірники договору оренди земельної ділянки для підписання та проведення державної реєстрації. У зв`язку з тим, що у договорі купівлі-продажу була допущена помилка у кадастровому номері земельної ділянки він не був зареєстрований. Лише 16 лютого 2016 року був укладений договір про внесення змін у договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки від 06 червня 2012 року (зміни стосувалися кадастрового номера земельної ділянки та місця розташування). Договір оренди від 22 лютого 2016 року земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:3213 площею 1, 4561 га зареєстрований 07 квітня 2016 року. Орендна плата почала нараховуватися з моменту реєстрації договору оренди, заборгованості по сплаті орендної плати немає (Том І а. с. 25, 26).

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Згідно із частиною першою статті 19 Закону № 161-XIV право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За змістом частини першої статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

З наведених норм права вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом № 1952-IV, на підставі договору оренди землі та інших документів, що згідно із законодавством підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Встановлено, що 06.05.2015 між Дубенською міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі. З моменту укладення вказаного договору у відповідача виник обов`язок здійснити державну реєстрацію права оренди землі, проте останній державної реєстрації не здійснив та використовував спірну земельну ділянку без відповідних документів (договору), які б посвідчували право на таке користування та орендну плату за період з 06 травня 2015 року (день передачі земельної ділянки в користування відповідача згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки) до 21 лютого 2016 року не сплачував.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою без укладення відповідного договору.

Задовольняючи частково позов, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг в себе кошти, які мав заплатити за користування землею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Згідно з пунктом в) частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Отже, єдиною формою здійснення плати за користування спірною земельною ділянкою для ОСОБА_1 , як землекористувача, могла бути орендна плата. Таким чином, розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою має визначатися як розмір неодержаної орендної плати за землю.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 646/4738/19 (провадження № 61-17197 сво 20)

Відповідно до Витягу №05-10-34 від 06.05.2015 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Дубно, вулиця Грушевського, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 8197697 грн., а відповідно до Витягу №409/0,86-16 від 22.02.2016 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - 11747232 грн.

Приписи пунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Рішенням Дубенської міської ради від 21.11.2014 № 3524 затверджено «Положення про оренду земельних ділянок у м. Дубно та порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки», з якого вбачається, що ставка орендної плати на землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі становить 3%.

Рішенням Дубенської міської ради від 28.01.2015 № 3737 внесено зміни в Положення про оренду земельних ділянок у м. Дубно та порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки від 21.11.2014 № 3224, згідно яких ставка орендної плати на землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі становить 3,5%.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що нарахування безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за використання нею земельної ділянки без правовстановлюючих документів повинне здійснюватися виходячи з 3,5 % ставки орендної плати від нормативно - грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Як вбачається з акту про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді м. Дубно у сфері земельних відносин, затвердженого рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 19 липня 2018 року № 329, розмір збитків за невчасне укладення договору (невчасну його державну реєстрацію) на земельну ділянку площею 1,4561 га (кадастровий номер 5610300000:02:01:3213) на АДРЕСА_1 за період з 06 травня 2015 року по 21 лютого 2016 року становить 247 074,56 гривень.

Отже, виходячи із нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до технічної документації із застосуванням відповідних коефіцієнтів та площі цієї ділянки, розмір безпідставно збережених відповідачем коштів становить 247074,56 грн за період з 06.05.2015 по 21.02.2016.

При розрахунку орендної плати колегією суддів взято до уваги розрахунок, наданий позивачем, оскільки відповідачем не надано доказів на спростування вказаного у ньому розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

В справі, яка переглядається, ОСОБА_1 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статей 256, 257, 260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 251 - 254 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Згідно зі ст. 10 та 265 Податкового кодексу України, плата за землю є місцевим податком.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 65 Бюджетного кодексу України, вона зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Разом з цим згідно пунктів 287.3 та 287.4 ст. 287 ПК України, податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податкове зобов`язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Позивач звернувся до суду з позовом 22.10.2018, тому суд першої інстанції правильно вилучив період з 06.05.2015 по 22.10.2015 з розрахунку, та провів розрахунок коштів, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 за період з 23.10.2015 по 21.02.2016, застосувавши строк позовної давності на підставі заяви відповідача.

Посилання відповідача у відповіді на відзив та поясненнях по суті апеляційної скарги на помилковість висновків суду першої інстанції щодо початку перебігу строку позовної давності, то вони апеляційним судом відхиляються, оскільки як вірно встановлено місцевим судом, саме наступного робочого дня після 30 числа звітного місяця (30 травня 2015 року), тобто з 01 червня 2015 року (понеділок), так як 31 травня 2015 року є неділею - вихідним днем, Дубенська міська раді, як орган місцевого самоврядування, могла довідатись про порушене право тому, що договір оренди землі між Дубенською міською радою та ОСОБА_1 було укладено 06.05.2015. Акт прийому-передачі земельної ділянки також було підписано 06.05.2015.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дубно 113440,84 грн безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за використання ним земельної ділянки без правовстановлюючих документів за період з 23.10.2015 по 21.02.2016.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності протиправної поведінки відповідача, розміру збитків та причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками є помилковим, оскільки правова конструкці збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та поняття безпідставно набутого майна мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Як зазначалося вище, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

Аргументи відповідача щодо обов`язковості проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок для визначення вартості користування земельними ділянками апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до положень ст.. 1 Закону України «Про оцінку земель» експертна грошова оцінка земельних ділянок - результат визначення вартості земельної ділянки та пов`язаних з нею прав оцінювачем (експертом з питань оцінки земельної ділянки) із застосуванням сукупності підходів, методів та оціночних процедур, що забезпечують збір та аналіз даних, проведення розрахунків і оформлення результатів у вигляді звіту; нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами;

Статтею 5 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об`єкта оцінки.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Таким чином, для визначення вартості користування земельним ділянками державної та комунальної власності береться нормативно грошова оцінка землі, а не її експертна грошова оцінка.

Доводи представника відповідача ОСОБА_2 в апеляцйному суді про те, що договір купівлі продажу земельної ділянки укладено з приводу земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:3509, а нормативно грошова оцінка, розрахунок коштів проведено щодо земельної діялнки з кадастровим номером 5610300000:02:01:3213, не мають правового значення та не дають підстав для висновку про те, що суд першої інстанції не з`ясував обставини, якою саме земельною ділянкою користувався відповідач, а розрахунок проведений щодо неналежної земльної ділянки у зв`язку з таким.

Дійсно, 06 червня 2012 року між Дубенською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки № 1256. Предметом продажу за даним договором є земельна ділянка площею 1,4561 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5610300000:02:001:3509.

16 лютого 2016 року між сторонами у справі укладено договір про внесення змін у договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки від 06 червня 2012 року щодо кадастрового номеру земельної ділянки та місця її розташування, та змінено попередній кадастровий номер на номер 5610300000:02:001:3213.

22 лютого 2016 року сторони уклали договір оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:3213, площею 1,4561 га, що знаходиться за адресою: вулиця Грушевського, м. Дубно Рівненської області.

Саме з приводу використання цієї, а не будь - якої іншої земельної ділянки, без правовстановлюючих документів, виник спір.

Аргументи представника відповідача з приводу виходу суду за межі заявленого позову з посиланням на зміст позовної заяви, у якій позивач просив відшкодувати збитки, є помилковими, оскільки із змісту позовної заяви вбачається, що позивач збитками назвав кошти, які підлягають стягненню з відповідача у зв`язку із тим, що останній користувався земельною ділянкою, не виконавши обов`язку про реєстрацію підписаного між сторонами договору оренди земельної ділянки, та не сплачував орендної плати, розрахунок коштів, які просив стягнути з відповідача, проведено виходячи із орендної плати із застосуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів, які характеризують функціональне використання земельної ділянки та її місце розташування, тобто фактично здійснив розрахунок і просив стягнути розмір втрат неодержаної орендної плати, яку, у свою чергу, безпідставно зберіг у себе відповідач.

Про необхідність надати належну правову кваліфікацію правовідносинам, які склалися між сторонами, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та про необхідність застосувати при вирішенні спору ті норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, зазначив Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року, скасовуючи рішення судів у цій справі та передаючи справу на новий судовий розгляд.

Щодо застосування судом першої інстанції при вирішенні справи положень статті 1212 ЦК України, нормами якої позивач не обгрунтовував своїх вимог, то самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета та/або підстав обраного позивачем способу захисту. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 березня 2023 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови апеляційного суду.

Головуючий

Судді: