РІШЕННЯ                                          справа № 2-38/2009

                                       ІМ”ЯМ  УКРАЇНИ

08 квітня 2009 року                        Верхньодніпровський районний суд

                                                           Дніпропетровської області

В складі: головуючого - судді Петрюк Т.М.

                При секретарі – Рудовій Л.В.

                За участю представників:  адвоката ОСОБА_1, та ОСОБА_2

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3  до ОСОБА_4  про відшкодування матеріальної та моральної  шкоди, спричиненої злочином -

                                          ВСТАНОВИВ:

                  До суду звернувся позивач ОСОБА_5, з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди до відповідача ОСОБА_4, посилаючись на слідуюче: 14.02.2008 року Верхньодніпровським районним судом ОСОБА_4 був засуджений до 4 років позбавлення волі умовно з іспитовим строком на 2 роки без позбавлення права керувати транспортним засобом за ч. 2 ст. 286 КК України.

        Відповідач ОСОБА_4, був засуджений за те, що 16.12.2007 року приблизно о 10-00 керуючи транспортним засобом автомобілем НОМЕР_1, без пасажирів  рухався автодорогою по вул. Ілляшевської в с. Пушкарівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області від м. Верхньодніпровська  в направленні кругового роз”їзду зі швидкістю приблизно 30-40 км за годину, де в районі автобусної зупинки, розташованої з лівої сторони по ходу його руху  у вищевказаному населеному пункті, не впевнившись у безпеці маневру, що ним виконувався, не зупинив свій автомобіль для переваги у русі транспорту, що рухався по пересічній дорозі, виконуючи маневр лівого повороту на вул. л.Комсомола виїхав на сторону зустрічного руху  , де в цей момент рухався мотоцикл ИЖ.Ю.5 державний номерний знак 52-53 ДНЖ під керуванням ОСОБА_6, з ним в якості пасажира і допустив зіткнення з ним, з послідуючим перекиданням мотоцикла на проїздну частину по ходу його руху.

      В результаті цього ДТП йому були спричинені тілесні ушкодження в вигляді: закритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалась множинними переломами кісток черепа,  забою головного мозку 2-го ступеню і крововиливом під мозкові оболонки з саднами на голові, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент спричинення.

      Діями ОСОБА_4, йому була спричинена матеріальна  та моральна шкода. Матеріальна шкода полягає у затратах на лікування, поїздках на консультації до лікаря, витрат на придбання лікарських засобів, витрат на додаткові методи лікування УЗІ, рентген  та інше, витрат на операцію, а також затрати на санаторно-курортне лікування та на допомогу адвоката. Загальна сума матеральної шкоди скаладає 12727 грн 06 коп., а саме: витрати на поїздки – 1000 грн, титанова пластина 1314 грн і 13.14 грн за платіж, лікарські засоби – 3549 грн 92 коп., УЗІ, ренген, комп”ютерна томографія -5000 грн, послуги адвоката – 500 грн, операція -1000 грн.

        Моральна шкода полягає в тому, що йому були спричинені тілесні пошкодження та фізичний біль, страждання, він тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, були порушені нормальні життєві зв”язки, для поновлення нормальних життєвих зв”язків йому потрібні були додаткові затрати. Моральну шкоду він оцінює 20000 грн., та просить суд стягнути їх на його користь.

    В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав, давши пояснення фактично установлені матеріалами справи.

         Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному об”ємі, просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі  12727 грн 06 коп,, та моральну шкоду в сумі 20000 грн.

          Відповідач в судове засідання не з”явився подавши заяву про слухання справи у його відсутність, за участю його представника, від дачі пояснень відмовляється посилаючись на ст. 63 Конституції України.

              Представник  відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позовні вимоги взагалі не можуть бути задоволені, так як  сама подія злочину відбулася не 16.12.2007 року, а 16.12.2006 року. Позивач та його представник не надали суду ніяких доказів про те,  ОСОБА_4, вчинив злочин 16.12.2007 року. Суд не може за власною ініціативою змінити цей вирок. Він звертався до прокурора, щоб було внесено подання на  даний вирок як незаконний, але прокурор нічого не зробив. ОСОБА_7 не бажає оскаржувати вирок, так  як з покаранням він згодний і воно вже закінчується. Згідно чинного законодавства вирок є обов”язковим для суду. Що розглядає справу в порядку цивільного судочинства, а позивачем не подано ніяких доказів на обгрунтування своїх вимог, тому позов за даних обставин задоволений бути не може.

      Вислухавши позивача його представника, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали цивільної та кримінальної справи суд вважає, що позовні вимоги повинні бути задоволені частково за такими обставинами.

      14.02.2008 року вироком Верхньодніпровського районного суду  ОСОБА_4 був засуджений до 4 років позбавлення волі,умовно з іспитовим строком 2 роки без позбавлення права керувати транспортним засобом за ч. 2 ст. 286 КК України.

       Як вказується в мотивувальній частині вироку ОСОБА_4, був засуджений за те, що 16.12.2007 року приблизно о 10-00 керуючи транспортним засобом автомобілем НОМЕР_1, без пасажирів  рухався автодорогою по вул. Ілляшевської в с. Пушкарівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області від м. Верхньодніпровська  в направленні кругового роз”їзду зі швидкістю приблизно 30-40 км за годину, де в районі автобусної зупинки, розташованої з лівої сторони по ходу його руху  у вищевказаному населеному пункті, не впевнившись у безпеці маневру, що ним виконувався, не зупинив свій автомобіль для переваги у русі транспорту, що рухався по пересічній дорозі, виконуючи маневр лівого повороту на вул. Л.Комсомола виїхав на сторону зустрічного руху  , де в цей момент рухався мотоцикл ИЖ.Ю.5 державний номерний знак 52-53 ДНЖ під керуванням ОСОБА_6, з ним в якості пасажира і допустив зіткнення з ним, з послідуючим перекиданням мотоцикла на проїздну частину по ходу його руху.

       Досліджуючи матеріали кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4, судом встановлено, що 03.09.2007 року була порушена кримінальна справа по факту ДТП за ознаками ч. 2 ст. 286 КК україни. В мотивувальній частині цієї постанови зазначається, що 16.12.2006 року  о 11-00 годині на вулиці Ілляшевської в с. Пушкарівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області відбулося зіткнення мотоцикла ІЖ-Ю-5 номер 53-54 ДНЖ під керівництвом ОСОБА_6, і автомобіля ВАЗ 2109 державний н.з. 26430 АА під керівництвом ОСОБА_4О, що рухався в зустрічному напрямку в результаті чого пасажир мотоцикла ІЖ-Ю-5 д.н. 53-54  ОСОБА_8, отримав тяжкі тілесні ушкодження..

        Протокол огляду місця ДТП також датований 16.12.2006 року. 21.12.2007 року ОСОБА_4, був допитаний як підозрюваний у вчиненні злочину підтвердивши факт ДТП, яке відбулося 16.12.2006 року.

             Таким чином судом встановлено, що  подія злочину відбулась 16.12.2006, а не 16.12.2007  року і повністю відповідає встановленим обставинам, за виключенням року вчинення ДТП.

              Далі за матеріалами кримінальної справи 21.12.2007 року слідчим був обраний запобіжний захід до відповідача ОСОБА_4, у вигляді підписки про невиїзд, де в описовій частині вже зазначається , що подія відбулась 16.12.2007 року (а.с.52), дана дата також була зазначена в постанові про притягнення ОСОБА_4, в якості обвинуваченого та в обвинувальному висновку.

                  Допитаний в судовому засіданні в якості свідка слідчий Верхньодніпровського РО Зима А.Л, в судовому засіданні пояснив, що дійсно подія даного злочину відбулась 16.12.2006 року, а зазначений  в частині документів кримінальної справи   2007 рік є опискою. Проте під час всього слідства по даній справі  ОСОБА_4, визнавав себе винним. Він був ознайомлений з пред”явленим йому звинуваченням в якому вже був помилково зазначений 2007 рік і ніяких зауважень з цього приводу не надавав. Наскільки йому відомо ОСОБА_4, визнав себе винним у вчиненні даного злочину і в суді. В даний час вирок суду стосовно нього перебуває на виконанні і ОСОБА_4, ніяких  претензій чи зауважень з цього приводу не заявляє.

                  Згідно дослідженого в судовому засіданні вироку Верхньодніпровського суду Дніпропетровської області від 14.02.2008 року встановлено, що в мотивувальній частині цього вироку зазначена дата події злочину 16.12.2007 року так як в звинувачувальному висновку. Проте так як ОСОБА_4, свою вину визнав в повному об”ємі справа розглядалась за скороченою формою відповідно до ст. 299 КК України. При цьому оголошувався обвинувачувальний висновок і ОСОБА_4, ніяких зауважень з приводу дати вчинення злочину не виражав, навпаки визнав його в повному об”ємі. Особисто сам він не виразив свою думку чи заперечення щодо цього факту і в судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, так як відмовився давати показання суду.

            В матеріалах кримінальної справи є також постанова Верхньодніпровського районного суду від 18.02.2008 року,  постановлена в порядку ст. 409 КПК України в якій вказується, що у вироку Верхньодніпровського районного суду  від 14.02.2008 року виходячи із матеріалів кримінальної справи судом вказаний рік вчинення злочину засудженим ОСОБА_4, 2007, тоді як вчинення злочину мало місце в 2006 році. Тому суд постановив вважати вірним 2006 рік. Дана постанова ніким не оскаржувалась та набрала чинності.

                      Суд вважає безпідставними посилання представника відповідача про те, що суд не мав права постановляти таку постанову в порядку ст. 409 КПК України, так як згідно ч. 1 ст. 409 КПК України питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають під час виконання вироку, вирішуються судом, який постановив вирок.

     До них відноситься також виправлення описок та арифметичних помилок, якщо вони очевидні і виправлення їх не стосується суті вироку і не тягне за собою погіршення становища підсудного.

      А так як  ОСОБА_4, під час як досудового слідства так і судового слідства по кримінальній справі визнав свою вину у вчинені злочину, вирок не оскаржував. І не вчинив ніяких дій, щоб спростувати його в цей час. Навпаки, представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_4, згоден з призначеним йому покаранням, суд вважає, що його вина у вчинені цього злочину підтверджується вищезазначеним вироком та постановою і доказуванню не підлягає.

        Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

               Позивачеві ОСОБА_3, спричинена матеріальна шкода, яка полягає у оплаті лікарських засобів необхідних для його лікування та оплаті проїзду, затрат на проведення операції.

          Згідно виписних епікризів клінічної лікарні ім. Мечнікова ОСОБА_3, перебував на лікуванні з 16.12.2006 року по 27.12.2006 року з приводу травми в результаті ДТП 16.12.2006 року, доставлений в лікарню по лінії санітарної авіації та з 26.02.2007 року по 11.03.2007 року проведена операція для усунення дефекту черепа. В даних виписних епікризах зазначаються і ліки , які застосувались при лікуванні хворого, та які рекомендовано йому вживати після виписки з лікарського закладу.

      26.02.2007 року було проведено оплату на користь лікарського закладу в сумі 1314 грн.,що підтверджується наданою квитанцією,  також в матеріалах справи є аптечні чеки на загальну суму 3346 грн. 36 коп., в більшості з них зазначені лікарські засоби, які купувались і які відповідають призначенням за виписними епікризами та копіям рецептів.  Заперечення представника відповідача про те, що ці рецепти не можуть бути доказами призначення лікарських засобів так як не мають печатки та підпису лікаря на думку суду є безпідставними. Так як в рецепті зазначено прізвище лікаря , який його видав, дата видачі, яка відповідає датам перебування позивача на лікуванні. Назви лікарських препаратів та їх кількість, яка співпадає з назвою лікарських засобів зазначених в епікризі хворого ОСОБА_3 Свідок ОСОБА_9, в судовому засіданні пояснила, що  за цими рецептами вона  купувала лікарські препарати для сина, чому відсутній підпис лікаря та печатка вона пояснити не може, так як такі рецепти  їй були видані і в аптеках за ними були відпущені лікарські засоби. Тому на думку суду  дані рецепти є доказами понесених позивачем матеріальних затрат, крім того відповідач відшкодувавши затрати на лікування хворого ОСОБА_3, в добровільному порядку своїми діями  визнав ці витрати.

       До матеріальних затрат, понесених позивачем,  суд відносить затрати на поїздки позивача до лікарні, які підтверджуються розпискою  ОСОБА_10, та його поясненнями даними в судовому засіданні, який вказав, що за поїздки мати позивача платила йому 1000 грн, з цієї  суми 200 грн., йому ще не повернені, так як мати чистинами сплачує йому цю суму. Тому заперечення представника відповідача про те, що дана сума ще повністю не сплачена  і тому не може підтвердити понесені позивачем затрати є безпідставними, оскільки дані затрати позивач несе ще й на час розгляду справи.

           Також до понесених позивачем матеріальних затрат суд відносить затрати на надання правової допомоги  в сумі 500 грн., що підтверджується квитанцією про оплату.

                  Затрати на суму 1350 грн., тобто на проведення операції, УЗІ , рентген, комп”ютерна томографія, не знайшли свого підтвердження під час судового слідства  по справі, тому на думку суду відшкодуванню не підлягають.

               В матеріалах справи є є довідка для проходження санатрно-курортного лікування відповідно до якої ОСОБА_11, рекомендовано лікування в Одесі, Слав”янську, Євпаторії в санаторії неврологічного профілю.

                   Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа зобов”язана відшкодувати потерпілому додаткові витрати на  санаторно-курортне лікування, придбання ліків, протезування стороннього  догляду.

                Таким чином позивач має право на відшкодування йому затрат на санаторно-курортне лікування, навіть якщо він його ще не пройшов, як пояснив в судовому засіданні із-за відсутності коштів. Проте суду позивачем не надану  докази про вартість цього лікування. Тому сума 5000 грн., яку просить стягнути позивач на санаторно-курортне лікування ніякими доказами не підтверджується  і на думку суду не підлягає відшкодуванню.

            Виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, встановлено, що позивач поніс матеріальні затрати на загальну суму    6160 грн. 36 коп. Згідно поданої суду розписки та пояснень свідка ОСОБА_9, вона отримала від позивача 6236 грн., на лікування сина. Таким чином суд вважає, що понесені позивачкою матеріальні затрати відповідачем відшкодовані в повному обсязі і відшкодуванню не підлягають.    

       Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній  або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала  за наявності вини.

       Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду Ураїни від 31.03.21995 р. № 4 ( зі змінами, внесеними постановою від 25.05.2001 року № 5) „Про судову практику в справах, про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою треба розуміти втрати не майнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

   Моральна шкода може полягати зокрема: в приниженні честі та гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв”язку з ушкодженням здоров”я, у порушенні права власності та інш.

     Суд вважає, що в результаті протиправних дій відповідача  позивачеві спричинена  моральна шкода, яка полягає у спричинені позивачеві тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, що підтверджується висновком судово-медичної  експертизи  № 189-Е від 13.09.2007 року. Відповідно позивач в зв”язку з отриманими тілесними ушкодженнями  переносив фізичний біль, йому було встановлено другу групу інвалідності. Згідно до медичного висновку йому були протипоказані всі види праці. Тобто  отримавши інвалідність у молодому віці, та позбавлення можливості працювати, звичайно призвело до душевних страждань та хвилювань позивача, до необхідності затрачати додаткові зусилля для відновлення звичайних життєвих зв”язків. В 2008 році під час  чергового переосвідування позивачеві  встановлена третя група інвалідності. Таким чином наявність інвалідності та висновку щодо можливого працевлаштування позбавляє позивача  можливості вільно обрати професію та вид занять в повній мірі використовувати свої навики та здібності. Тому враховуючи ступінь та глибину фізичних та душевних страждань, тривалість цих страждань та зусиль необхідних для відновлення нормальних життєвих зв”язків суд вважає, що на відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди потрібно стягнути з відповідача  12000 грн.

    На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним і документально підтверджені витрати, пов”язані з розглядом справи в суді, а саме затрати на надання  правової допомоги  на суму 900 грн., відповідно до суми задоволених вимог, а також судовий збір на користь держави в сумі 8 грн., 50 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.

    На основі ст. 22, 23, 1166, 1167 ЦК України. керуючись ст. 10.60,88,212 ЦПК України, суд.-

                                             ВИРІШИВ:

            Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково

           Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 12000 грн в рахунок відшкодування спричиненої йому моральної шкоди.    

                 У стягненні з ОСОБА_4 матеріальної шкоди в сумі 12727 грн., позивачеві ОСОБА_3  - відмовити.

                   Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 900 грн., на відшкодування витрат на надання правової допомоги

                   Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір на користь держави в сумі 8 грн 50 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.

   Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з моменту його проголошення, шляхом подачі заяви до Верхньодніпровського районного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом 20 днів після подачі заяви, через Верхньодніпровський районний суд. Або шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту проголошення рішення.

Головуючий