Апеляційний суд Житомирської області
м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44
УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
Іменем України
17 липня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Жигановської О.С.
суддів: Косигіної Л.М., Котік Т.С.
при секретарі судового ОСОБА_1
засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційні скарги ОСОБА_2, приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 17 квітня 2009 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування,-
встановила :
В січні 2008 року ОСОБА_4, ОСОБА_6 звернулись до суду з вищеназваним позовом. Зазначили, що 04.08.2003 року їх батько ОСОБА_7 подарував відповідачці житловий будинок №40 Jno вул. Червоноармійській в м. Житомирі. Вказаний будинок батько отримав у спадщину від своєї матері. Проте, під час перебування у шлюбі з ОСОБА_8ЕО. даний будинок істотно збільшився у своїй зартості внаслідок їх спільних грошових і трудових затрат, а тому є їх спільною сумісною власністю. Будинок було відчужено без згоди ОСОБА_8, яка є співвласницею спірного будинку. Крім того, підпис ОСОБА_7 на договорі дарування суттєво відрізняється зід того, який він звичайно ставив на документах, що дає підстави зважати, що договір підписаний не ним, а іншою особою. Враховуючи наведене, просили задовольнити позовні вимоги і визнати недійсним зищевказаний договір дарування як такий, що не відповідає вимогам закону (ст.48 ЦК в редакції 1963 року) .
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 17 квітня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування килого будинку №40 по вул. Червоноармійській в м.Житомирі від ^[14.08.2003 року.
В апеляційних скаргах відповідачка ОСОБА_2 та приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_9 просять скасувати згадане рішення та направити справу" на новий розгляд до суду 1 інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.ЗОЗ ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив з того, що згідно вимог ст.209 ЦК України правочин щодо нерухомого майна має бути вчинений в нотаріальній формі. А відповідно до висновку експерта №1/11 від 04.03.2009 року підписи в оригіналі та другому примірнику оспорюваного договору дарування виконані не ОСОБА_7, а іншою особою. Отже, відсутнє волевиявлення особи щодо відчуження належного йому майна, тому даний договір є недійсним.
Проте, з такими висновками суду погодитись не можна з наступних підстав.
Так, у відповідності до роз'яснень, чинної на час виникнення спірних правовідносин, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року за №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" /з наступними змінами і доповненнями/ угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Як передбачено ст.48 ЦК (в редакції закону 1963 року), що поширюється на спірні правовідносини, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Судом встановлено, що 04.08.2003 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2, укладено та нотаріально посвідчено договір дарування житлового будинку №40 по вулиці Червоноармійській в м.Житомирі.
Відповідно до ч.З ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Межі судового розгляду визначає позивач (ч.І ст.11 ЦК) .
Позивачі просили визнати недійсним договір дарування з тих підстав, що він не відповідає вимогам закону /ст.48 ЦК в редакції закону від 1963 року/, а саме: вчинений без згоди колишньої дружини ОСОБА_10, яка є співвласником будинку, та підписаний не ОСОБА_7, а іншою особою.
Судом встановлено, що спірний будинок належав дарителю ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою Житомирською держнотконторою 23.10.1987 року (а.с.12). З 01.09.1973 року по 30.10.1998 року ОСОБА_7перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 (а.с. 7).
Відповідно до вимог чинного на той час законодавства, майно, яке придбане кожним із подружжя до шлюбу, або одержане під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них І (ст. 2 4 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР) .
Отже, право власності на будинок ОСОБА_7 набув в порядку спадкування, а його дружина ОСОБА_8 на підставі , ст.25 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР не порушувала питання про визнання цього будинку спільною сумісною власністю подружжя. Тому {при укладенні оспорюваного договору дарування нотаріусом правомірно не запитувалась згода ОСОБА_8 на відчуження даного майна, оскільки вона не є його співвласником.
Доводи позивачів про те, що договір дарування був підписаний не їх батьком ОСОБА_7, а іншою особою, також не знайшли підтвердження в ході судового розгляду. Покладений в основу рішення суду 1 інстанції висновок експерта №1/11 від 04.03.2009 року не може бути прийнятий як належний доказ на підтвердження вказаних обставин. Так, при проведенні даної експертизи не були застосовані положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз, затверджені Наказом Міністерства юстиції України 18.10.1998 року за №53/5 /з наступними змінами/, що є обов'язковим. Зокрема, експертом було взято до уваги лише один іідпис і при тому у висновку не вказано який саме підпис і на якому документі був порівняльним при проведенні дослідження.
Крім того, даний висновок експерта спростовується висновком повторної судово-почеркознавчої експертизи №1841, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз, відповідно до якої підписи від імені ОСОБА_7 в двох примірниках договору дарування жилого будинку від 04.08.2003 року на користь ОСОБА_2, розміщені на зворотньому боці рядках „Даритель", виконані ОСОБА_10 а.с.354-361). Предметом дослідження вказаної експертизи став найбільший і максимально можливий об' єм документів з особистим лідписом дарителя ОСОБА_7, що збереглися після його смерті і зібрані у відповідності до вимог процесуального закону. Дана експертиза проведена з дотриманням чинного законодавства, а тому є належним та допустимим доказом при вирішенні спору.
Доводи, викладені в апеляційних скаргах, щодо порушення судом 1 нстанції норм процесуального права, що є підставою для вправлення справи на новий розгляд, є необгрунтованими.
Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси) .
Особи, які беруть участь у справі, є суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин і відрізняються від інших суб' єктів :им, що мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення удом справи і в реалізації постановленого по ній судом рішення.
Самостійну групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин становлять особи, які не беруть участь у справі. Ці особи характеризуються відсутністю у справі юридичної заінтересованості. Проте, вони сприяють суду у встановленні фактичних обставин у справі шляхом надання висновків, пояснень, консультацій.
Приватний нотаріус у справі про визнання договору недійсним не є юридично зацікавленим у наслідках вирішення спору (на відміну від справ за позовами про оскарження нотаріальних дій чи відмову в їх вчиненні). У цьому випадку немає потреби залучати його до участі у справі у якості третьої особи, як на то посилаються апелянти.
За таких обставин колегія суддів вважає, що неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового - про відмову у задоволенні ' позовних вимог.
Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційні скарги ОСОБА_2, приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_9 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 17 квітня 2009 року скасувати і ухвалити нове.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування жилого будинку.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Суддя Судді