Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

РІШЕННЯ

Іменем України

13 травня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Балашкевича С.В.

суддів: Рафальської І.М., Зарицької Г.В.

при секретарі Пюрі Г.В.

з участю позивача, представників відповідача ОСОБА_1, прокурора

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунськогр районного суду м. Житомира від 28 січня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_1 та ТОВ «Мережа ОСОБА_3» про розірвання договору, стягнення пені, сплачених коштів, вартості довідки з витягу з Єдиного державного реєстру, вартості послуг з ксерокопіювання документів та відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

8 грудня 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом на обґрунтування якого зазначав, що 18 червня 2008 року уклав з приватним підприємцем ОСОБА_1 договір № ЖТ 112479 за умовами якого остання зобов’язалася придбати від свого імені та встановити в квартирах його батьків дві металопластикові конструкції, а він, позивач, зобов’язався оплатити вказані послуги в сумі 7 755 грн. Посилаючись на те, що він виконав свої зобов’язання, а приватний підприємець до цього часу не приступив до виконання умов договору, позивач просив розірвати вказаний договір, стягнути сплачені ним кошти в сумі 7 755 грн., пеню в сумі 76 624,80 грн., 57,80 грн. витрат, пов’язаних з одержанням витягу з Єдиного державного реєстру, 20 грн. вартості послуг з ксерокопіювання документів та 15 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 28 січня 2010 року позов задоволено частково. Постановлено розірвати договір № ЖТ 112479, укладений 12 червня 2008 року між ОСОБА_2 та приватним підприємцем ОСОБА_1 Стягнуто з останньої на користь позивача 7755 грн. сплачених ним за договором коштів та пеню в сумі 76 624,80 грн., авсього 84 379,80 грн. У решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю. Ухвалено стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 30 грн. витрат, пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи, та на користь держави 843,79 грн. державного мита.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи й ставить питання про скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно частини 2 статті 651 ЦК договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 12 червня 2008 року між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір № ЖТ 112479 за умовами якого ОСОБА_1 зобов’язалася придбати від свого імені і за рахунок замовника металопластикові конструкції згідно специфікації, що є додатком до договору, та не пізніше 16-ти робочих днів з моменту отримання виробу передати їх замовнику за накладною, а останній зобов’язався сплатити виконавця кошти в сумі 7755 грн. для придбання виробу та комісійну винагороду (пункти 1.1, 2.1., 2.3.1, 3.1 та 3.2 договору, (а.с. 6-7)).

Встановивши, що приватний підприємець ОСОБА_1 порушила взяті на себе зобов’язання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для розірвання договору та стягнення на користь позивача сплачених за цим договором коштів.

Посилання ОСОБА_1 на те, що при укладенні договору вона діяла як представник ТОВ «Мережа ОСОБА_3», а тому останнє має бути відповідальним за невиконання договору, є безпідставними, оскільки на підтвердження цих обставин вона не надала суду належних доказів (доручення, трудовий договір).

Факт відсутності документального підтвердження представництва ОСОБА_1 не заперечувався і її представниками.

Як вбачається зі змісту договору, ОСОБА_1 підписала його як суб’єкт підприємницької діяльності, а не як представник ТОВ «Мережа ОСОБА_3» та скріпила своєю печаткою (а.с.6-9).

Доводи ОСОБА_1 про те, що її представництво ТОВ «Мережа ОСОБА_3» при укладенні спірного договору підтверджується змістом постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 19 листопада 2008 року не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до вимог частини 4 статті 61 ЦПК обов’язковим для суду є вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили або постанова у справі про адміністративне правопорушення.

Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови №5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» роз’яснив, що оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обгрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, тому колегією суддів не приймається до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що в позовній заяві ОСОБА_2 неправильно визначив норми матеріального права, відповідно до яких має бути вирішено спір.

Суд обгрунтовано визнав неявку відповідача ОСОБА_1 та її представників у судове засідання, що відбулося 28 січня 2010 року, неповажною і розглянув справу без їх участі, оскільки доказів причин неявки в судове засідання вони не надали.

Постановляючи рішення в частині стягнення на користь позивача пені, суд керувався пунктом 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та виходив з того, що на користь позивача підлягає стягненню пеня за кожний день прострочення зобов’язання на загальну суму 76 634,80 грн.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Правові наслідки розірвання договору визначені статтею 653 ЦК.

Відповідно до частин 2, 5 цієї статті у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Крім того, як убачається з пункту 2.1.1 договору сторони не обумовили у договорі строк придбання виробу, а обов’язок виконавця передати замовнику виріб визначили не пізніше 16-ти днів з моменту одержання виконавцем виробу (пункти 2.1.2; 4.1 договору).

Встановлено, що виконавець виріб не одержав з причин не дотримання своїх обов’язків контрагентом.

Доказів того, що відповідно вимог частини 2 статті 530 ЦК боржнику була пред’явлена вимога про виконання умови договору щодо придбання виробу позивач не надав.

За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для стягнення на користь позивача пені, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.

Керуючись ст.ст. 209,303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 січня 2010 року в частині стягнення пені скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення пені за безпідставністю.

Рішення цього ж суду в частині стягнення державного мита змінити, зменшивши суму стягнутого державного мита з 843,79 грн. до 77,55 грн.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.