Апеляційний суд Житомирської області

Справа № 22-ц-585/11 Головуючий в 1 інст. Шидловський           

Категорія 27 Доповідач Широкова

У Х В А Л А

Іменем України

17березня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого                     Широкової Л.В.,

                    суддів                               Снітка С.О., Худякова А.М.,

при секретарі судового

                    засідання                              ОСОБА_1

                    з участю                               

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 14 січня 2011 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за договором позики,-

В с т а н о в и л а :

В листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення процентів за договором позики.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11 жовтня 2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір про надання позики, відповідно до якого він надав відповідачці позику в сумі 40000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування позикою в розмірі 1000,00 грн. на місяць. Позика надавалась до 11.10.2009 року.

Оскільки відповідачка своїх зобов’язань щодо сплати процентів не виконала, просив стягнути з останньої 19 000,00 грн. заборгованості по процентам.

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 14 січня 2011 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду першої інстанції відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія судів дійшла висновку , що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.

Установлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 11 жовтня 2008 року укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_3М позику у розмірі 40 000,00 грн., а ОСОБА_3 зобов'язувалася прийняти позику, сплачувати передбачені у договорі проценти за користування позикою та повернути позику у визначений договором строк. За користування позикою ОСОБА_3 зобов’язана сплачувати щомісячно пеню у розмірі 1 000,00 грн..

Однак, пунктом 5 розділу VIII прикінцевих положень Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (далі - Закон) передбачено, що до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 4 Закону надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою.

Фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (пункт 5 частина перша статті 1 Закону).

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом.

В інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що 11 травня 2010 року відповідачка повернула позивачу борг в повному обсязі, про що свідчить розписка від імені позивача по справі/а.с.5/ , а вимоги в частині стягнення процентів за користування позикою не ґрунтуються на законі, оскільки позивач по справі не був суб’єктом підприємницької діяльності, який мав право надавати фінансові послуги з отриманням прибутку за рахунок процентів. При цьому суд першої інстанції послався на Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до яких вбачається, що до приведення законодавства у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає, що справа була розглянута судом першої інстанції відповідно до вимог статті 8 ЦПК України, в межах заявлених вимог та на підставі доказів сторін. Суд першої інстанції керувався нормами права, які регулюють спірні правовідносини.

Рішення постановлено з дотриманням норм процесуального права .

Обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції , оскільки відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою (п.6 ст.4 Закону), фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (п.5 ч.1 ст1 Закону). Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами суб’єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом. Отже в інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається, до приведення законодавства у відповідність із цим Законом . Позивач не був суб’єктом підприємницької діяльності, який надавав фінансові послуги, про що свідчать матеріали справи, а тому суд першої інстанції правильно відмовив задоволені позовних вимог.

Виходячи із встановленого, колегія суддів вважає, що підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції у апеляційного суду немає , а тому рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,308,313,314,315 ЦПК України колегія суддів,-

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 14 січня 2011 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді

.