СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/7075/22

пр. № 2/759/674/23

18 вересня 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Радзівіл А.Б., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шевченко І.Л., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Озеран О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 з позовною заявою про повернення безпідставно набутого майна, в якій просив, з урахуванням зміни предмету позову, стягнути на його користь грошові кошти у розмірі 1 056 101,86 грн.

Позовні вимоги мотивував тим, що між ним та його племінником ОСОБА_3 було укладено усний договір доручення, за умовами якого він доручив, а ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання у разі, якщо з ним щось станеться, розпорядитись його грошовими коштами, накопиченим за життя, шляхом передачі частини заощаджень його дружині, частини - витратити на його поховання, а решту заощаджень - залишити собі.

На виконання вказаної домовленості 15.07.2019 року ним було знято з власного депозитного рахунку 11 422,99 доларів США, 1 422,99 доларів США були внесені ним на власний новий депозитний рахунок, а кошти у розмірі 10 000,00 доларів США передані ОСОБА_3 , які були одразу зараховані на депозитний рахунок останнього, який був відкритий того ж дня.

12.11.2019 року ним було передано ОСОБА_3 суму коштів у розмірі 10 970,33 доларів США, які ж цього дня були зараховані на депозитний валютний рахунок останнього. Таким чином, ним було передано на виконання договору доручення грошові кошти у розмірі 1 056 101,86 грн., які знаходяться за депозитних рахунках ОСОБА_3 .

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, внаслідок чого зобов`язання останнього щодо вчинення дій з розпорядження його грошовими коштами припинились в силу п. 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК України, а його грошові кошти підлягають поверненню йому, оскільки ОСОБА_3 не набув права власності на вказані грошові кошти, оскільки не настала відповідна відкладальна обставина - його смерть, а правова підстава для безоплатного набуття права власності на валютні цінності відсутня, оскільки б мала бути нотаріально посвідчена.

Спадкоємцем померлого ОСОБА_3 є його дружина - відповідач по справі, до якої ним було заявлено вимоги, проте, остання їх не виконала, що й послугувало підставою для звернення до суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30 серпня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з проведення підготовчого засідання (т. 1 а.с. 100-101).

Представником позивача - адвокатом Балицьким І.В. подано відповідь на відзив, що надійшла до суду 11.01.2023 року, в якому останній вказав на доведеність та обґрунтованість позовних вимог, поведінка позивача та ОСОБА_3 повністю засвідчувала їх волю, просив долучити відповідь на відзив до справи (т. 2 а.с. 78-84).

07.02.2023 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Мироненко М.Д. подано заперечення на відповідь на відзив, в якій представник підтримала позицію, викладену у відзиві, просила у задоволенні позову відмовити (т. 2 а.с. 113-118).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Балицького І.В. про зміну предмета позову (т. 3 а.с. 63, 64).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шевченко І.Л. від 16.05.2023 року про зміну предмету позову (т. 3 а.с. 86-87).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 липня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т. 3 а.с. 93).

03 листопада 2022 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мироненко М.Д. подала письмовий відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невірно обраний позивачем спосіб захисту, а також недоведеність укладення договору доручення та суті конкретних домовленостей (т. 1 а.с. 238-250, т. 2 а.с. 1-63).

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засідання просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, за необґрунтованістю та безпідставності.

Заслухавши представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, допитавши свідка, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що на ім`я ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у філії - Головному управлінні по місту Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» було відкрито наступні депозитні рахунки: НОМЕР_1 , валюта UAН, дата відкриття 12.11.2020 року, дата закриття - 18.08.2022 року; НОМЕР_2 , валюта UAН, дата відкриття 12.11.2019 року, дата закриття - 13.11.2020 року; НОМЕР_3 , валюта USD, дата відкриття 12.11.2019 року, дата закриття - 18.08.2022 року; НОМЕР_4 , валюта USD, дата відкриття 15.07.2019 року, дата закриття - 18.08.2022 року (т. 1 а.с. 208-233).

Згідно свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_5 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 137).

04.08.2022 року ПН КМНО Чібісовим Г.О. відповідачу - ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке складається з грошових вкладів з відповідними відсотками та компенсаціями, що знаходяться у філії Головному управлінні по місту Києву та Київській області АТ «Ощадбанк»: у ТВБВ № 10026/0168 на рахунках: НОМЕР_4 ; у ТВБВ № 10026/084 на рахунках: НОМЕР_3 , НОМЕР_1 ; у ТВБВ № 10026/0124 на рахунках: НОМЕР_6 ; НОМЕР_7 , що належали померлому на підставі повідомлення, наданого АТ «Ощадбанк» від 21.12.2021 року за № 46/12-05/ НОМЕР_8 (т. 1 а.с. 197).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність , строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконання доручення (ч. 1 ст. 1006 ЦК України).

За своєю правовою природою договір доручення є консенсуальним та двостороннім. Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згод з усіх істотних умов договору ( ч. 1 ст. 638 ЦК України). Згідно з договором доручення кожна зі сторін має певні права та обов`язки, які кореспондуються одне одному.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору ( ч. 3 ст. 626 ЦК України).

Предметом договору доручення є певні юридичні дії повіреного. Вони мають бути правомірними, конкретними та здійсненними, а також чітко визначеними у договорі доручення або у виданій на його підставі довіреності (ст. 1003 ЦК України).

На договір доручення, крім гл. 68 ЦК України, присвяченої йому, також поширюються відповідні норми про представництво (гл. 17 ЦК України), в тому числі загальні правила про форму правочину (ст. 205-210 ЦК України) та про форму договору (ст. 639 ЦК України).

Договір доручення укладається в простій письмовій формі (ст. 208 ЦК України). За бажанням сторін він може бути засвідчений у нотаріуса.

Договір доручення вважається укладеним із моменту його підписання сторонами, а якщо сторони вирішать засвідчити договір у нотаріуса, тоді з моменту такого посвідчення.

В обов`язковому порядку довіритель видає повіреному довіреність (ст. 1007 ЦК України). У довіреності треба вказати, які конкретно дії повинен учинити повірений (тобто визначити обсяг його повноважень), а також дату складання (без неї довіреність вважається нікчемною, тобто недійсною) і строк дії.

Форма довіреності на укладання правочинів повинна відповідати формі самого правочину (ч. 1 ст. 245 ЦК України). Це означає, що якщо договір, який повинен укласти повірений, потребує нотаріального посвідчення, то й видана повіреному довіреність повинна бути засвідчена нотаріусом.

Відповідно до роз`яснень, наданих в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (ст. ст. 205 - 210, 640 ЦК України). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Звертаючись до суду, позивач вказав, що доручив, а ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання у разі, якщо з ним щось станеться, розпорядитись його грошовими коштами, накопиченим за життя, шляхом передачі частини заощаджень його дружині, частини - витратити на його поховання, а решту заощаджень - залишити собі.

Разом з тим, доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на визначення обов`язків для ОСОБА_3 , не надав.

За наведеного, суд дійшов висновку, що між сторонами на час виникнення спірних правовідносин не було укладено договору доручення, водночас, саме лише посилання на визначення обов`язків повіреного, наявність депозитних договорів у позивача, відсутність уОСОБА_3 рахунків у відділенні банку, визначеному позивачем, спільне відвідування відділень банку, місце розташування яких є ближчим до місця проживання позивача, не є підтвердженням досягнення згоди щодо мети, предмета договору доручення, його істотних умов, не встановлено, що ОСОБА_3 було уповноважено на створення реальних правових наслідків - виникнення, зміну або припинення прав та обов`язків позивача, як довірителя та відповідно не є підтвердженням укладенням договору доручення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В матеріалах справи відсутні докази, що між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір доручення, що відповідач взяв на себе зобов`язання, визначені позивачем.

Дану обставини підтвердив допитаний в судовому засідання свідок ОСОБА_4 .

Суд дійшов висновку про те, що позивач не довів в судовому засіданні тієї обставини, що з ОСОБА_3 був укладений договір доручення, його умови, а також припинення зобов`язань останнього.

Як встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Спадкоємцем останнього є відповідач - ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 133-200).

Згідно з нормою ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права й обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком прав і обов`язків, зазначених у ст. 1219 ЦК України (ст. ст. 1218, 1231 цього кодексу).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст.1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені в ч. ч. 3, 4 ст. 1268, ст. 1269 ЦК України.

Так, згідно із ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Чинне законодавство розмежовує поняття «прийняття спадщини» (гл. 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та «оформлення спадщини» (гл. 89 цього кодексу «Оформлення права на спадщину»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса щодо видачі йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого ст. 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення майна входять до складу спадщини, то підлягають застосуванню норми ст. 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги позивача в порядку, передбаченому ч. 2 цієї норми. Саме на підставі норм ст. ст. 1281, 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до спадкоємця.

Так, згідно з ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто в розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм ст. 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Отже, встановлені ст. 1281 ЦК України строки - це строки, в межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право.

Зазначена норма не встановлює певного порядку пред`явлення таких вимог і має на меті у передбачений законом строк інформувати спадкоємців про зобов`язання спадкодавця перед кредитором, а частина перша цієї норми зобов`язує спадкоємців повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борг.

При цьому вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений ст. 1281 ЦК України приймає претензії кредиторів спадкодавця.

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені ч. ч. 2, 3 ст. 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі ч. 4 ст. 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених ст. 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України.

Вбачається, що позивачем претензія-вимога була направлена ПН КМН Чібісову Г.О. 01.06.2022 оку (т. 1 а.с. 21-25).

Враховуючи викладене, суд надійшов до висновку про пропуск позивачем строку пред`явлення вимог до спадкоємця, встановленого ст. 1281 ЦК України.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

З точки зору закону, при вирішенні спору суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають через їх безпідставність та необґрунтованість.

Питання судових витрат слід вирішити відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повний текст рішення складено 26 вересня 2023 року.

Суддя Н.О. Горбенко