УХВАЛА

19 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/5088/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2023 (суддя Бажанова Ю. А.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023 (Чус О. В. - головуючий, судді Орєшкіна Е. В., Кощеєв І. М.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"

про стягнення 1 401 128,40 грн,

(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Хлабистін Д. М.),

ВСТАНОВИВ:

1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на свою користь 1 361 190,84 грн. плати за користування вагонами, 39 937,56 грн. збору за зберігання вантажу.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем плати за користування вагонами за час, протягом якого вагони простоювали на коліях станції Терни, а також на станціях підходу до неї, з вини відповідача.

2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2023 у справі № 904/5088/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023, позов задоволено.

Рішення суду аргументовані тим, що в березні-квітні 2022 року за накладними на адресу ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" були прийняті до перевезення порожні власні вагони, станція призначення - Терни Придніпровської залізниці.

Відповідно до наказів від 03.04.2022 № 786, від 07.04.2022 № 226, від 05.04.2022 № 820 та від 07.04.2022 № 845 на підходах до станції призначення Терни, зокрема, станціях Жовті Води, П`ятихатки, затримувались вагони.

Позивачем нарахована відповідачу плата за користування и вагонами та збір за зберігання вантажу у загальній сумі 1 401 128,40 грн., яка включена до Відомостей плати за користування вагонами форми ГУ-46, які підписані представником відповідача із застереженнями "з нарахованою сумою не згодні, вагони затримані не з вини ПрАТ" ПІВЗГК". У зв`язку з конвенцією ЦЦО/99 від 22.02.2022 та запровадження військового стану по Україні".

Відповідач не надав доказів в обґрунтування відсутності своєї вини в затримці вагонів на станції призначення Терни, факт чого був підтверджено залізницею належним чином у вигляді повідомлення про затримку вагонів, актами форми ГУ-23.

При цьому, викладені у відомостях форми ГУ-46 зауваження відповідача не підпадають під жоден з випадків звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами, передбачених пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами.

Також доказів на підтвердження повідомлення залізниці прямим телефонним зв`язком відповідно до умов договору чи іншим чином щодо готовності забрати на свою під`їзну колію вагони зі станції призначення відповідач суду не надав. Доказів на підтвердження прийняття заходів до залізниці з приводу порушення нею умов договору в частині дотримання строку здачі вагонів на під`їзну колію вантажовласника відповідач також не надав.

Відхилено посилання скаржника на телеграмне розпорядження від 05.04.2022 № ЦМ-13/693, враховуючи що рішенням правління Акціонерного товариства "Укрзалізниця" від 02.04.2022 (протокол № Ц-54/42 Ком.т) затверджено "Перелік виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів, від обов`язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та зборів/платежів Акціонерного товариства "Укрзалізниця" під час дії воєнного стану в Україні".

До підрозділів Укрзалізниці зміст рішення правління було доведено телеграфним розпорядженням № ЦМ-13/693 від 05.04.2022.

В Переліку зазначено, що у разі виникнення затримок навантажених вагонів та контейнерів незалежно від їх власності, порожніх власних вагонів (контейнерів) або орендованих вагонів на своїх осях, під час перевезення на станціях відправлення, на підходах до станції призначення, в тому числі у "кинутих" поїздах чи затримок на станціях в очікуванні подачі вагонів (контейнерів) на під`їзні колії, до часу користування вагоном (контейнером) не включається час затримки вагону (контейнеру), що виник у випадках, зокрема, запровадження комендантської години на території, на якій розташована станція відправлення та/або станція призначення. В такому разі до часу користуванні вагоном не включається час дії комендантської години за місцезнаходженням станції. Замовник звільняється від плати за користування вагонами за час існування цієї обставини. Зазначена обставина засвідчуються актом загальної форми ГУ-23, який складається згідно з Додатком 6 до Правил користування вагонами. Акти загальної форми ГУ-23, складені у випадку затримки вагонів з підстав, визначених у Переліку, мають містити конкретний опис обставин, що стали підставою затримки вагонів та складання акта. Акт загальної форми ГУ-23 є підставою не враховувати в час користування вагоном час існування обставин, вказаних вище.

Затримка спірних вагонів відбулася у квітні 2022 року.

Наявні в матеріалах справи акти загальної форми ГУ-23 не містить посилань на комендантську годину (на виконання вказаного вище Переліку) та свідчать про те, що вагони подавалися та забиралися відповідачем у тому числі й в період дії комендантської години.

При цьому, рішення правління АТ "Укрзалізниця" від 02.04.2022 (протокол № Ц-54/42 Ком.т) є локальним (внутрішнім) документом залізниці, яке не вносить змін/доповнень до Статуту залізниць України та Правил перевезень вантажів.

Крім того, сторонами не були внесені відповідні зміни до спірного договору щодо ненарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажів під час дії комендантської години.

Доводи про неправомірність нарахування плати за користування вагонами за весь час затримки без виключення періодів часу дії комендантської години є безпідставними з огляду на те, що матеріалами справи не підтверджується, що затримка вагонів виникла саме у зв`язку з запровадженням комендантської години на території, на якій розташована станція призначення.

3. ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося з касаційною скаргою, у якій просити рішення судів попередніх інстанцій скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення плати за користування вагонами в розмірі 565 406,34 грн з ПДВ, збору за зберігання вантажу в розмірі 16 737 грн з ПДВ, а всього 582 143,34 грн з ПДВ.

Як на підставу касаційного оскарження ухвалених судами попередніх інстанцій зазначених рішення та постанови у цій справі скаржник послався на пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункти 6, 12 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, в частині визначення часу користування вагонами за час затримки вагонів з вини вантажовласника, з урахуванням приписів телеграмного розпорядження Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № ЦМ-13/693 від 05.04.2022, виданого на підставі рішення правління Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 02.04.2022 (протокол № Ц-54/42 Ком.т), яким затверджено Перелік виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів, від обов`язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та зборів/плат АТ «Укрзалізниця» під час воєнного стану в Україні.

При цьому, скаржник зазначив про відсутність остаточних та однозначних висновків Верховного Суду щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.

Заявник стверджує, що посилання суду апеляційної інстанції на правові висновки, викладені Верховним Судом в постановах від 19.04.2023 у справі № 904/2019/22 та від 17.05.2023 у справі № 904/2252/22, є помилковим, оскільки Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 904/2020/22 дійшов висновку про передчасність надання висновку щодо питання застосування статті 16 Правил користування вагонами та телеграми від 05.04.2022 ЦМ-13/693 в період введення воєнного стану в України, з урахуванням введення комендантської години та обставин у спірних правовідносинах, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

4. Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави є: (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, (2) відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Колегією суддів встановлено, що у провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебували справи № 904/2019/22 та № 904/2252/22 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення плати за користування вагонами за час їх простою з вини відповідача у зв`язку із затримкою їх прийняття відповідачем. Правовідносини у справах № 904/2019/22, № 904/2252/22, так, як і у цій справі № 904/2677/22, виникли на підставі договору № ПР/М-17-2/14-744/Нюдч від 14.12.2017, після введення в Україні воєнного стану та стосувалися, зокрема можливості зменшення нарахованої залізницею до стягнення з відповідача плати за користування вагонами за час затримки вагонів в період дії комендантської години.

Отже, як вбачається спірні правовідносини у справі № 904/2019/22, № 904/2252/22 та у справі, що переглядається є подібними за ключовими критеріями.

За результатом касаційного розгляду справи № 904/2019/22 Верховний Суд ухвалив постанову від 19.04.2023, якою касаційну скаргу ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишив без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2022 у справі № 904/2019/22 про задоволення позову залишив без змін.

Верховний Суд у постанові від 19.04.2023 у справі № 904/2019/22 виклав висновок щодо комплексного застосування положень Правил користування вагонами і контейнерами (з додатками), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, а також телеграмного розпорядження Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № ЦМ-13/693 від 05.04.2022 та рішення правління Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 02.04.2022 (протокол № Ц-54/42 Ком.т) про затвердження Переліку виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів, від обов`язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та зборів/плат АТ «Укрзалізниця» під час воєнного стану в Україні (далі по тексту - Перелік).

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.04.2023 у справі № 904/2019/22, щодо застосування зазначених Правил користування вагонами і контейнерами та Переліку, затвердженого рішенням правління позивача від 02.04.2022 (протокол № Ц-54/42 Ком.т), згідно з положеннями Переліку обставини, за наявності яких час затримки вагону не включається до часу користування вагоном, мають бути засвідчені актом загальної форми ГУ-23, який складається згідно з додатком 6 до Правил користування вагонами та має містити конкретний опис обставин, що стали підставою для затримки вагонів та складання актів. Саме акт загальної форми ГУ-23, є підставою не враховувати в час користування вагоном час існування обставин, зазначених вище (у тому числі обставин запровадження комендантської години на території, на якій розташована станція відправлення/призначення).

Перелік є локальним (внутрішнім) нормативним актом залізниці, який не вносить змін/доповнень до Статуту залізниць України, Правил перевезень вантажів та укладеного сторонами договору, а тому за відсутності складених залізницею актів про засвідчення відповідних обставин, а саме: обставин запровадження комендантської години на території, на якій розташована станція відправлення/призначення, відсутні підстави не враховувати в час користування вагоном час комендантської години (пункти 5.22., 5.26. постанови).

Постанова Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 904/2252/22 містить аналогічні висновки.

Суди попередніх інстанцій дійшли змістовно аналогічних висновків щодо застосування Правил користування вагонами і контейнерами та Переліку, затвердженого рішенням правління позивача від 02.04.2022 (протокол № Ц-54/42 Ком.т), та встановили, що наявні в матеріалах справи акти загальної форми ГУ-23, складені позивачем, не містять посилань на комендантську годину та свідчать про те, що вагони подавалися та забиралися відповідачем у тому числі й в період дії комендантської години.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі щодо застосування Правил користування вагонами і контейнерами та Переліку, затвердженого рішенням правління позивача від 02.04.2022 (протокол № Ц-54/42 Ком.т), відповідають (не суперечать) висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.04.2023 у справі № 904/2019/22 та від 17.05.2023 у справі № 904/2252/22, що не підтверджує доводи скаржника про неправильне їх застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин.

Більше того, хоча скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції посилався на правові висновки, викладені Верховним Судом в постановах від 19.04.2023 у справі № 904/2019/22 та від 17.05.2023 у справі № 904/2252/22, однак зазначене не відповідає змісту постанови Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023. З вказаної постанови слідує, що суд апеляційної інстанції фактично розглянув справу відповідно до вказаних висновків, попри відсутність відповідних посилань.

У свою чергу, колегія суддів не вбачає підстав відступати від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.04.2023 у справі № 904/2019/22 та від 17.05.2023 у справі № 904/2252/22.

Доводи касаційної скарги про відсутність остаточних та однозначних висновків Верховного Суду щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, з огляду на те, що Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 904/2020/22, скасовуючи постановлені у справі рішення судів попередніх інстанцій та направляючи її на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив про передчасність надання висновку щодо питання застосування статті 16 Правил користування вагонами та телеграми від 05.04.2022 ЦМ-13/693 в період введення воєнного стану в України, з урахуванням введення комендантської години та обставин у спірних правовідносинах, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами, не можуть бути підставою для формування іншого висновку. Прийняття зазначеної постанови обумовлено тим, що суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, не встановив істотні обставини у справі, які належало встановити для вирішення даного спору, допустивши порушення норм процесуального права, а саме вимоги статей 5, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України.

Інших висновків, щодо застосування спірних норм, ніж ті, що викладені у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/2019/22 та від 17.05.2023 у справі № 904/2252/22, чи обґрунтування незгоди з такими висновками, постанова від 15.06.2023 у справі № 904/2020/22 не містить.

Крім того, у постанові від 20.06.2023 у справі № 904/2442/22 (прийнята пізніше ніж постанова від 15.06.2023 у справі № 904/2020/22) Верховний Суд залишив без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022 у справі № 904/2442/22 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» до ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення 535 800,00 грн заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасного внесення оплати за користування вагонами за договором №ПР/М-17-2/14-744/НЮдч. Зазначив, що судом апеляційної інстанції враховано, що інформація, яка зазначена в актах загальної форми ГУ-23 вказує на те, що ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" працювало та забирало вагони на свої під`їзні колії цілодобово. Посилань на наявність перешкод пов`язаних із встановленням комендантської години, складені акти загальної форми ГУ-23 не містять. Також, на станцію призначення не надходило будь-яких повідомлень щодо неможливості забирання вагонів з під`їзної колії, у зв`язку з введенням воєнного стану. Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем не було надано доказів неможливості своєчасного виконання зобов`язань із забирання вагонів з під`їзної колії саме через запровадження комендантської години і у відповідний період.

Рішення правління АТ "Українська залізниця" від 02.04.2022 (протокол № Ц-54/42 Ком.т) є локальним (внутрішнім) нормативним актом залізниці, який не вносить змін/доповнень до Статуту залізниць України, Правил перевезень вантажів та укладеного сторонами договору.

Отже доводи касаційної скарги про відсутність однозначної позиції Верховного Суду у спірних правовідносинах свого підтвердження не знаходять.

Відповідно до пункту 4 частин першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

З огляду на те, що Верховний Суд уже сформував та виклав в інших справах з подібними правовідносинами свій висновок щодо застосування Правил користування вагонами і контейнерами та рішення правління Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 02 квітня 2022 року (протокол № Ц-54/42 Ком.т) про затвердження Переліку, про неправильне застосовування яких судами попередніх інстанцій зазначив відповідач у касаційній скарзі, і висновки судів попередніх інстанцій у справі № 904/5088/22 відповідають зазначеним висновкам Верховного Суду, від яких Верховний Суд у межах цієї справи не вбачає підстав відступати, касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "Brualla Gуmez de la Torre v. Spain", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а неможливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 4 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2023 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023 у справі № 904/5088/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ