ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2023 р. Справа№ 927/810/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 06.09.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Любецької селищної ради

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 (повний текст складено 16.01.2023)

у справі № 927/810/22 (суддя - Моцьор В.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Любецької селищної ради

про стягнення 512 935,12 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерним товариством Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця акціонерного товариства Українська залізниця подано позов до Любецької селищної ради про стягнення 512 935,12 грн витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, ротягом 2021 року надав послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян у приміському сполученні на території Любецької об`єднаної територіальної громади на загальну суму 512 935,12 грн. Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Норми вказаних законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категорія громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати таки пільги. Відповідачем, у свою чергу, не виконано зобов`язання по відшкодуванню витрат на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено повністю. Стягнуто з Любецької селищної ради на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" 512 935,12 грн витрат та 7 694,03 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Закон України «Про залізничний транспорт» та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 грудня 2006 року № 1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Суд першої інстанції зауважує, що перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього.

Таким чином суд першої інстанції зробив висновок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, 11.02.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) Любецька селищна рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі № 927/810/22, в якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі №927/810/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу Акціонерному товариству "Українська залізниця", в особі регіональної філії "Південно - Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" у стягненні з Любецької селищної ради 512 935, 12 грн та 7 694, 03 грн витрат судового збору.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що відповідно до ЗУ «Про місцеве самоврядування» Любецька селищна рада самостійно розпоряджається коштами відповідних місцевих бюджетів, визначає напрями їх використання. Рішенням другої сесії восьмого скликання Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області від 24.12.2020 «Про селищний бюджет Любецької об`єднаної територіальної громади на 2021 рік» видатки на відшкодування витрат пов`язаних з пільговим перевезенням громадян приміським залізничним транспортом на 2021 рік не передбачались, виходячи з фінансової спроможності місцевого бюджету. Жодних рішень, які б надавали право на пільговий проїзд окремих категорій громадян АТ «Укрзалізниця», Любецькою селищною радою не приймалось.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/810/22 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Любецької селищної ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Чернігівської області

28.02.2023 від Господарського суду Чернігівської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 927/810/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 апеляційну скаргу Любецької селищної ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі № 927/810/22 залишено без руху усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази (конверт, роздруківка з сайту Укрпошти), що підтверджують дату отримання апелянтом оскаржуваного рішення.

Головуючий суддя Гончаров С.А з 01.04.2023 по 09.04.2023 перебував у відрядженні, а з 10.04.2023 по 05.05.2023 перебував у відпустці.

Судді Яковлєв М.Л. та Шаптала Є.Ю. з 08.05.2023 по 09.05.2023 перебували у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 поновлено Любецькій селищній раді пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі № 927/810/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Любецької селищної ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 та повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 14.06.2023. Зупинено дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі № 927/810/22

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 поновлено Любецькій селищній раді пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі № 927/810/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Любецької селищної ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 та повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 14.06.2023. Зупинено дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі № 927/810/22

29.05.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Так, відзив обґрунтовано тим, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Також, позивач у відзиві вказує, що аналіз правових положень свідчить про те, що із виконанням позивачем обов?язку перевезення усіх пільгових категорій громадян кореспондує обов?язок відповідача компенсувати всі витрат, понесені позивачем у зв?язку з таким перевезенням.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 клопотання представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про зупинення апеляційного провадження у справі №927/810/22 - задоволено. Зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Любецької селищної ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі № 927/810/22 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №916/3938/21.Зобовязано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №916/3938/21 та надати відповідні докази.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 апеляційне провадження у справі № 927/810/22 поновлено. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Любецької селищної ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі № 927/810/22. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 19.07.2023.

Суддя Шаптала Є.Ю. з 17.07.2023 по 30.07.2023 перебував у відпустці.

Головуючий суддя Гончаров С.А. 31.07.2023 перебував у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 призначено до розгляду в судовому засіданні справу № 927/810/22 за апеляційною скаргою Любецької селищної ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023. Повідомлено сторін, що судове засідання відбудеться 06.09.2023.

У судове засідання, що відбулось 06.09.2023 з`явились обидва представника сторін та надали пояснення щодо суті спору.

Представник позивача у судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з необхідністю залучення у якості третьої особи Кабінет Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволені вказаного клопотання, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Частиною 2 ст. 50 ГПК України встановлено, що якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Згідно з ч. 3 ст. 50 ГПК України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Так, у клопотання про залучення Кабінету Міністрів України, в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору, Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" не вказала яким саме чином може вплинути рішення по справі у разі задоволення позовних вимог, одночасно доводи позивача про те, що сума, яка є предметом позовних вимог, підлягає стягненню з Кабінету Міністрів України, колегією суддів відхиляються оскільки це не є підставою для залучення вказаної особи саме у якості третьої особи у даній справі.

Одночасно, вказані обґрунтування необхідності відкладення судового засідання, судом апеляційної інстанції відмовлено, оскільки ст. 202, 216, п. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України не пов`язує вказані у клопотанні обставини з підставами для відкладення розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» впродовж 2021 року надавала послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян у приміському сполученні, на підтвердження чого долучено до матеріалів справи рахунки на відшкодування недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян та облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджетів за відповідний період з січня по грудень 2021 року.

Згідно наявних у справі рахунків заборгованості та облікових форм, позивач за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року надав послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян на суму 512 935,12 грн.

Позивач листами від 14.12.2020 № ДН-2-09-15/854, від 05.02.2021 № ДН-2-09-15/99, від 28.04.2021 № ДН-2-09-15/459, від 14.06.2021 № ДН-2-09-15/649, від 05.08.2021 № ДН-2-09-15/76, від 07.09.2021 № ДН-2-07-15/887, від 12.10.2021 № ДН-2-07-15/1043, від 09.11.2021 № ДН-2-07-15/1080, від 22.12.2021 № ДН-2-07-15/1277 звертався до відповідача з проханням щодо підписання договорів на відшкодування збитків залізниці за пільгові перевезення пасажирів пільгової категорії приміським залізничним транспортом.

Листом № ДН-1-16/309 від 28.01.2021 позивач просив підписати та направив до відповідача два примірники договору на пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування та про відшкодування витрат за надані послуги на 2021 рік.

Листами № ДН-1-16/976 від 27.03.2021, № ДН-1-16/1347 від 16.04.2021, № ДН-1-16/1518 від 12.05.2021, № ДН-1-16/1709 від 17.06.2021, № ДН-1-16/1846 від 12.07.2021 позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням вирішити питання виділення коштів та укладення договору на відшкодування збитків за перевезення пільгових категорій громадян на 2021 рік.

Лише 23.11.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір №НЗ/ДН-1- 215803/НЮ, згідно якого позивач (Перевізник за договором) зобов`язується надавати послуги з перевезення залізничним, транспортом окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на пільговий проїзд у приміському сполученні (надалі Пільгові категорії громадян), а відповідач (Замовник за договором) здійснює компенсаційні виплати за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян.

Протягом 2021 року позивач листами № ДН-1-16/544 від 16.02.2021, № ДН-1-15/938 від 12.03.2021, № ДН-1-16/1240 від 08.04.2021, № ДН-1-14/131 від 12.05.2021, № ДН-1-14/410 від 09.06.2021, № ДН-1-16/1800 від 07.07.2021, № ДН-1-14/970 від 10.08.2021, №ДН-1-14/1164 від 09.09.2021, № ДН-1-14/1324 від 12.10.2021, № ДН-1-14/1537 від 09.11.2021, № ДН-1-14/1875 від 09.12.2021, № ДН-1-14/55 від 13.01.2022 звертався до відповідача з проханням вирішити питання компенсації пільгового перевезення окремих категорій громадян приміським залізничним транспортом та передбачити у місцевому бюджеті відповідні кошти.

Відповідач листами № 03-05/258 від 11.03.2021, № 03-05/538 від 24.06.2021, № 03-05/624 від 20.07.2021 повідомив про відсутність призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

09.02.2021 на адресу відповідача було направлено Вимогу № ДН-1-16/118 про сплату заборгованості в сумі 512 935,12 грн у зв`язку з перевезенням 16 640 пасажирів пільгових категорій.

Відповідь відповідачем на вказану вимогу надано не було.

Оскільки відповідач не вирішив питання відшкодування витрат на перевезення пільгових категорій громадян залізниці, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

Розглянувши апеляційну скаргу Любецької селищної ради, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", предметом діяльності якого є, зокрема надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України "Про залізничний транспорт".

Відповідно до частини першої статті 8 Закону "Основи організації перевезень на залізничному транспорті" перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.

За частиною шостою статті 9 цього Закону для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Як вже зазначалось, Товариство є суб`єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.

Таким чином, у Товариства виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України "Про залізничний транспорт"), а не БК України, який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить. Тому застосування положень цього Кодексу у контексті визначення особи-боржника у цивільних правовідносинах є помилковим.

Між тим, визначення особи, зобов`язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах, із застосуванням частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" відповідає і приписам БК України.

Так, розділ ІV цього кодексу регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (стаття 81 БК України).

Статтею 89 БК України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України).

Одночасно за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Тобто законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.

Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 БК України, за частиною першою якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Норми, викладені в абзаці 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України, як і статті 102 БК України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України", який набрав чинності 01.01.2017.

Однак, це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.

За підпунктом "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною демократичною, соціальною, правовою державою.

Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема, на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло" (стаття 48), "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом" (частина третя статті 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування (відповідні висновки викладені в пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).

Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв`язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Відповідно до частини шостої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки визначаються виключно законами України.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму

Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону).

За статтею 19 Закону "Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону).

Наведене свідчить, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Колегія суддів, звертає увагу, що у даному випадку, матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами даної справи договору на компенсацію понесених витрат на пільгове перевезення громадян.

Підсумовуючи усе вищенаведене, апеляційна колегія вказує, що з огляду на приписи чинного законодавства, задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а оскільки колегією суддів не встановлено наявність відповідної державної програми, як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Вказана позиція також наведена Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 06.07.2023 у справі №916/3938/21.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні встановленим обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права до даних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Любецької селищної ради підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі № 927/810/22 -скасуванню.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства Українська залізниця.

Керуючись ст. ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Любецької селищної ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі № 927/810/22 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.01.2023 у справі № 927/810/22 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства Українська залізниця - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (вул. Тверська, 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815), в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця акціонерного товариства Українська залізниця (вул. Лисенка, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40081221) на користь Любецької селищної ради (вул. Добринінська, 60, смт. Любеч, Чернігівський район, Чернігівська область, 15041; код ЄДРПОУ 04412478) 11 541 (одинадцять тисяч п`ятсот сорок одну гривню) 04 коп витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Чернігівської області.

Матеріали справи повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 18.09.2023

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв