Справа №760/10129/21 2/760/1429/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики в сумі 539 172,19 грн, з яких 504 426,15 грн - сума основного боргу, що станом на 16 квітня 2021 року становить 17 983 дол. США, 14 510,89 грн - 14% річних, 6 529,90 грн - проценти на рівні облікової ставки НБУ, 13 705,25 грн - інфляційні втрати.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем 31 січня 2019 року укладено договір позики № 2, відповідно до якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 498 489 грн, що еквівалентно 17 983 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути позику до 31 січня 2021 року. На підтвердження факту отримання грошових коштів, відповідачем власноручно було написано відповідну розписку від 31 січня 2019 року.

Позивач зазначає, що після спливу кінцевого строку повернення коштів, він з метою мирного врегулювання спору неодноразово звертався до відповідача з письмовими вимогами про виконання боргових зобов`язань за вищевказаним договором, однак останнім всі звернення були проігноровані, зобов`язання не виконані, тому звернувся до суду з указаним позовом для захисту своїх порушених прав.

Крім того, позивач просить, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, стягнути з останнього у порядку статей 625, 1048 ЦК України та з урахуванням положень договору позики, 14% річних в сумі 14 510,89 грн, проценти за користування позикою на рівні облікової ставник НБУ - 6 529,90 грн та інфляційні втрати - 13 705,25 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року у вказаній справі відкрито загальне позовне провадження.

13 грудня 2021 року ухвалою суду задоволено клопотання сторони відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи розписки у цій справі та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

22 вересня 2022 року до суду надійшов висновок експертів від 01 вересня 2022 року № 13369/13370/22-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 760/10129/21.

Ухвалою суду від 27 вересня 2022 року у вказаній справі відновлено провадження та призначено підготовче судове засідання.

13 березня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, однак 31 липня 2023 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомили.

Клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання у зв`язку з тим, що ані відповідач, ані його представники не були повідомлені про дату судового засідання, не підлягає задоволенню, оскільки наведене твердження спростовується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, згідно з яким відповідачем 11 травня 2023 року було отримано судову повістку про виклик його в судове засідання на 31 липня 2023 року о 15-00 год. Таким чином, зазначене клопотання є безпідставним та необґрунтованим.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність сторін.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом установлено, що 31 січня 2019 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики № 2, відповідно до якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у пункті 2.1 цього договору, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 2.1. договору розмір позики становить 498 489 грн, що еквівалентно 17 983 дол. США, згідно з курсом купівлі долара США зафіксованому на момент закриття торгів на Українській міжбанківській валютній біржі на день, що передує дню підписання цієї угоди.

Відповідно до пункту 3.2. договору факт одержання позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.

На виконання зазначеного пункту 31 січня 2019 року відповідачем власноручно написано розписку, з якої вбачається, що він отримав від позивача грошові кошти в розмірі 17 984 дол. США на строк до 31 січня 2021 року.

Пунктом 4.1. договору позики визначено, що строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і становить 24 календарних місяців.

Згідно з пунктом 6.1. договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання договору сторонами, а також передання позики позичальникові. Відповідно до пункту 6.2. строк цього договору починає перебіг у момент, визначений у пункті 6.1. цього договору і закінчується 31 січня 2021 року.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що після повернення всієї суми позики позикодавець повертає позичальнику розписку про отримання позики. Наявність розписки про отримання позики у позичальника підтверджує виконання ним обов`язків передбачених цим договором (пункт 5.5. договору).

Позивачем 02 лютого 2021 року та 16 лютого 2021 року, засобами поштового зв`язку, були направлені відповідачу вимоги про повернення коштів за договором позики, які були ним отримані, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, проте останній їх проігнорував, зобов`язання за договором не виконав.

За таких обставин та встановлених фактів, суд приходить до висновку, що між сторонами існують зобов`язання, що випливають з договору позики.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14.

Так, в судовому засіданні, судом було оглянуто оригінал розписки ОСОБА_2 від 31 січня 2019 року, що свідчить про те, що боргове зобов`язання ним не виконане. Крім того, як встановлено судом, за умовами договору позики наявність розписки у позивача свідчить про не повернення позики відповідачем.

Відповідач не заперечував факт отримання грошових коштів у позивача в борг, однак у нього виникли сумніви щодо розписки від 31 січня 2019 року на суму 17 984 доларів США.

Зазначені сумніви спростовуються висновком експертів від 01 вересня 2022 року № 13369/13370/22-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 760/10129/21, відповідно до якого рукописний текст, що розпочинається словами « ОСОБА_3 », « ОСОБА_4 …» і закінчується словами: «31 января 2019г. ОСОБА_5 » в документі «Расписка» від 31 січня 2019 року, виконано, ймовірно, ОСОБА_2 . Підпис від імені ОСОБА_2 , що міститься між рукописними записами: «31 января 2019 г.» та « ОСОБА_5 » в документі «Расписка» від 31 січня 2019 року, виконано ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Тож, за змістом позову та розписки відповідача предметом позики були грошові кошти в доларах США, однак, позивач, звертаючись до суду, просить стягнути з ОСОБА_2 боргові кошти в гривні за офіційним курсом Національного банку України на 16 квітня 2021 року, в розмірі 504 426,15 грн.

Водночас, пунктом 5.6. договору позики встановлено, що повернення боргу здійснюється в національній валюті України. Сума повернених коштів повинна бути еквівалентна 17 983 дол. США згідно курсу купівлі долара США зафіксованому на момент закритті торгів на Українській міжбанківській валютній біржі на день, що передує дню поверненню позики.

Так, з урахуванням положень договору позивач пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті, однак за курсом НБУ станом на 16 квітня 2021 року, а не згідно курсу купівлі долара США зафіксованому на момент закриття торгів на Українській міжбанківській валютній біржі на день, що передує дню поверненню позики, тобто станом на 15 квітня 2021 року, як передбачено умовами договору позики.

Враховуючи вищевикладене, сума основного боргу відповідача за позикою становить 503 164,34 грн (17 983 дол. СШАх27,98(курс купівлі долара США зафіксований на момент закриття торгів на Українській міжбанківській валютній біржі станом на 15 квітня 2021 року)= 503 164,34 грн).

Правильність нарахованої позивачем суми боргу перевірена.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 14% річних, то суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так, пунктом 5.4. договору позики визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 14% річних від простроченої суми.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач прострочив виконання зобов`язання по поверненню позики, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з ОСОБА_2 14% річних від простроченої суми є правомірною.

Водночас, судом було встановлено, що при розрахунку суми боргу, яка підлягає стягненню з відповідача, позивачем було допущено арифметичну помилку, що свідчить про наявність арифметичної помилки і при визначенні розміру 14% річних.

З урахуванням викладеного, стягненню підлягають 14% річних за період з 01 лютого 2021 року по 16 квітня 2021 року в сумі 14 474,59 грн (503 164,34 грн(сума боргу) ? 14% / 100% ? 75 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 14 474,59 грн).

Щодо стягнення з відповідача процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ станом на 16 квітня 2021 року в розмірі 6 529,90 грн та інфляційних втрат - 13 705,25 грн, то такі вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Так, під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Враховуючи, що у спірному договорі позики визначено розмір відсотків у разі прострочення виконання зобов`язання, предметом договору є грошові кошти в іноземній валюті та період нарахування процентів, визначений позивачем після закінчення строку дії такого договору, відсутні будь-які правові підстави для нарахування процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ.

Що стосується нарахування інфляційних втрат на суму боргу, то позивач пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті станом на 16 квітня 2021 року, тобто втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції були відновлені еквівалентом іноземної валюти, тому нарахування інфляційних втрат за період з лютого по квітень 2021 року є неправомірним.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частинами другою, п`ятою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що на час звернення до суду, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики, грошові кошти позивачу не повернув, при цьому вказаний термін повернення коштів минув, внаслідок порушення позичальником умов такого договору за ним утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку, відповідачем наведені позивачем обставини не спростовані, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 176,05 грн судового збору, пропорційно розміру задоволених повних вимог.

З огляду на викладене, керуючись статями 526, 1046, 1047, 1049, статтями 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 137, 141 258, 263, 264, 265, 273, 280, 284, 289, 354, 355 ЦПК України ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 31 січня 2019 року, з урахуванням 14% річних, в сумі 517 638,93 грн (п`ятсот сімнадцять тисяч шістсот тридцять вісім гривень 93 коп.) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 176,05 грн судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення подається учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя Л. М. Ішуніна