ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

21 вересня 2023 рокусправа № 380/12575/23

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про  зобов`язання вчинити  дії, -

                                                       в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить суд зобов`язати Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 травня 2022 року по 25 травня 2023 року з урахуванням положень ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою від 12.06.2023 суддя відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Ухвалою від 17.08.2023 суд витребував у Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про виплату всієї суми грошового забезпечення, яка була здійснена ОСОБА_1 при його звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач 10.05.2022  виключений зі списків особового складу військової частини. При звільненні з військової служби відповідач не здійснив виплату індексації грошового забезпечення. Виплату індексації грошового забезпечення у сумі 79088,03 грн відповідач здійснив 25.05.2023. При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідач не сплатив.

      Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 30.06.2023 (вх. № 49204), у якому зазначає, що положеннями ст. 117 КЗпП України, спірні правовідносини не регулюються, оскільки предметом спору в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, за результатом розгляду якої Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки був зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, був не розмір належних позивачу при звільненні сум, а право на їх отримання. Просить відмовити у задоволенні позову.

      Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно з витягом з наказу начальника Сихівського  районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Львова  (по стройовій частині) від 10.05.2022 № 120 майора ОСОБА_1 , начальника відділення забезпечення Сихівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Львова  призначеного наказом  командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 02.05.2022 № 388 на  посаду заступник начальника тилу військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що 10.05.2022 справи та посаду здав і прибув до нового місця служби. 10.05.2022 виключити з списків особового складу центру та всіх видів забезпечення.

Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 07.11.2022 у справі № 380/12185/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнив; визнав протиправною бездіяльність Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії щодо неврахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12.02.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003; зобов`язав Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (79005 м.Львів вул.І.Франка 25; код ЄДРПОУ 08412340) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 12.02.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із урахуванням раніше проведених виплат.

На виконання рішення суду відповідач 25.05.2023 здійснив виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 79088,03 грн.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме відповідач протиправно не виплатив індексацію грошового забезпечення останній звернувся до суду з даним позовом.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України).

Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено строки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно з статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Як встановлено судом, зі списків особового складу частини позивача виключено 10.05.2022.

Відповідач 25.05.2023 перерахував позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі  79    088,03 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Водночас суд бере до уваги, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (25.05.2023) суд уважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”.

Тому, із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 185  календарних дні з 11.05.2022 (наступний день після звільнення з військової служби) по 11.11.2022.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020  у справі № 480/3105/19.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України “Про оплату праці” визначається за правилами, закріпленими у “Порядку обчислення середньої заробітної плати”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно довідки про доходи від 20.06.2023 № 10233, грошове забезпечення позивача становило у березні 2022 року  - 19 852,73 грн та у квітні 2022 року -  19 852,73 грн). Всього 39705,46 грн.

Кількість календарних днів за березень  2022  року – квітень 2022 року становить 61 день. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 650,91 грн (39705,46 грн / 61 день).

Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 120    418,35 грн (650,91 грн х 185 календарних днів).

Крім того, враховуючи наведене усе вище, суд звертає увагу на те, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинен був складати 118    299,55 грн (100%), з яких: виплачені на час звільнення – 39    211,52 грн (33,15 %) та індексація грошового забезпечення, виплачена 25.05.2023 в розмірі 79    088,03 грн (66,85 %).

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, а також принцип розумності, справедливості та пропорційності, поведінку учасників справи у спірних правовідносинах, із застосуванням критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, таке стягнення становить 80    499,67 грн (66,85 % від 120    418,35 грн).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України  суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                         вирішив:

      Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. І.Франка, 25, м. Львів, 79005) про  зобов`язання вчинити  дії  - задовольнити частково.

Стягнути із Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 11.05.2022 по 11.11.2022 у сумі 80  499,67 (Вісімдесят тисяч чотириста дев`яносто  дев`ять) гривень 67 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

 Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений  21.09.2023.

          Суддя                                                                        Кедик М.В.