Дніпровський районний суд м.Дніпродзержинська

Справа № 209/3951/23

Провадження № 2/209/1022/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"22" вересня 2023 р. м. Кам`янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Лобарчук О.О.,

при секретарі Золотих Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кам`янське Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російської федерації в особі Міністерства юстиції в російській федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної порушенням права власності на нерухоме майно у зв`язку з тимчасовою окупацією російською федерацією території України,-

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд: стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріальну шкоду в розмірі 5 539 253 грн.; стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 моральну шкоду в розмірі 4 000 000 грн.; стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації в дохід держави 15000 грн. судового збору.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що в період з 1997 по 2018 роки ним було укладено правочини щодо придбання у приватну власність нерухомого та рухомого майна, яке перебуває на території Луганської області. Так зокрема у 1997 році згідно договору купівлі - продажу квартири він придбав у власність нерухоме майно, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальна площа якої складала 53, 6 кв. м. Кількість житлових кімнат 2. У 2008 році він отримав у власність за правом спадкування квартиру за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 53,4 кв. м. Кількість житлових кімнат 2. Також він успадкував від батьків садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 54,50 (кв.м) та земельну ділянку ( кадастровий номер 442458100:07:001:0092) для садівництва та городництва за № НОМЕР_1 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 . Площа земельної ділянки 680 кв.м. Також гараж та земельну ділянку (кадастровий номер 4410100000:01:020:0004) для гаражного будівництва за АДРЕСА_4 , гаражний кооператив «Олімп». Ще у його власності з 08.04.2008 року перебував автомобіль CHEVROLET AVEO легковий (седан) оранжевий. 26.05.2014 року користуючись своїм законним правом вільно розпоряджатись своїм особистим майном він написав заповіт та оформив його у нотаріуса Цей заповіт був внесений до державного нотаріального реєстру заповітів та спадкових справ України та має номер витягу 30577914, дата видачі 26.05.2012 рік, номер у спадковому реєстрі 52863380, номер бланку ВРС № 156250, номер в реєстрі нотаріальних даних: 376 . Цей документ офіційно підтверджує той факт що він мав право власності на вищезазначене майно. У 2014 році гуманітарна та соціально-політична ситуація в Луганській області стала погіршуватись, оскільки на території Луганщини з`явились російські військовослужбовці, які захопили органи державної влади та українські військові частини. Він намагався вижити та чекав коли ситуація вирішиться та всі окуповані території повернуться під контроль України. В 2017 році йому стало небезпечно для життя знаходитись на території міста Луганськ. Все його майно в нього просто відібрали люди які називали себе теперішньою місцевою владою, погрожуючи йому зброєю. Органів правопорядку на той момент вже не було. Його просто виштовхнули з дому та відібрали все майно. Ці дії повністю порушують всі його права як людини та громадянина. В такій ситуації він нічого не зміг зробити крім того щоб втікати хоч із залишками якихось грошей на проживання до більш безпечного місця, а саме до м. Сєвєродонецька Луганської області. Про цей факт свідчить довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи № 000030707385 № 23 серпня 2017 року. Намагаючись налагодити своє життя та сильно пошкоджене із-за нелюдського поводження до нього з боку окупованої влади він мав надію на спокійне життя 28.04.2017 року між продавцем ОСОБА_2 та ним покупцем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, була придбана у право власності квартира розташована в АДРЕСА_5 . Квартира згідно з даних технічного паспорту виданого Комунальним підприємством «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» 13.12.2002 року реєстраційний номер 887, інвентарний № 4/1562: є однокімнатною на восьмому поверсі дев`ятиповерхового будинку, загальною площею - 33,1 кв.м. Переїжджаючи до м. Сєвєродонецька йому прийшлось перетинати умовний блок пост і для того щоб вивести залишок своїх речей йому прийшлось зробити опис особистих речей які він вивозив. Цей опис в нього зберігся і він його прикладає до справи. Ця нерухомість була придбана для особистого користування та проживання внаслідок втрати попередньої нерухомості в Луганській області. 22.04.2022 року почалось повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України. Знов в його житті почався жах війни і знов йому прийшлось втікати рятуючи своє життя. Цього разу він не мав змоги вивести своє майно і натомість втратив оригінали документів на все своє майно. Втікаючи він втратив оригінали документів, але наголошує на тому, що в єдиному державному реєстрі права власності та в єдиному державному реєстрі заповітів та спадкових справ можна підтвердити його право власності на вищевказане майно. Також він втратив все своє майно, яке в нього було: меблі, цінні та особисті речі. Він має фото та відео підтвердження, що його квартира знищена разом із усіма речами. Йому нікуди вертатись та всі його речі не підлягають відновленню. Також після всіх цих подій, нелюдського поводження з ним з боку окупованої влади, морального тиску, погроз фізичною розправою та стресів значно погіршився його стан здоров`я, що спричинило втрату працездатності та значне погіршення якості життя. Йому потрібно було робити операцію та він витратив великі суми коштів на постійне лікування. Цей факт він підтверджує медичними довідками та наголошує, що він завжди був людиною з міцним здоров`ям. Наразі середня вартість двокімнатної квартири площею 53.4. кв.м. в Київській області становить 1 644 733 грн. (Він таких втратив 2). Наразі середня вартість однокімнатної квартири площею 33. 7 кв.м. в Київській області становить 3 644 733 грн. У зв`язку із тим, що він тричі втратив своє власне житло з усім набутим за життя майном, вважає доцільним на відшкодування завданої матеріальної шкоди та відновлення права на житло в найбезпечнішій області країни, а саме в Київській області. 10.04.2008 року він успадкував та переоформив на себе авто CHEVROLET AVEO легковий (седан) 2005 року випуску, Зараз середня ціна такого автомобіля 167670 грн. Також він втратив садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 54,50 кв.м., приблизна вартість в Дніпропетровській області 510664 грн.; та земельну ділянку (кадастровий номер 442458100:07:001:0092) для садівництва та городництва, площа якої 680 кв.м, приблизна вартість в Кам`янському Дніпропетровської області 367384 грн. На лікування та відновлення його стану здоров`я пішло близько 70000 грн. Враховуючи вищезазначене, його матеріальна шкода встановить повну втрату 2 кімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа якої складала 53, 6 кв. м; 2 кімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 53,4 кв. м; садового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 54,50 кв.м. та земельну ділянку (кадастровий номер 442458100:07:001:0092) для садівництва та городництва за № НОМЕР_1 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 . Площа земельної ділянки 680 кв.м; гараж та земельну ділянку (кадастровий номер 4410100000:01:020:0004) для гаражного будівництва за АДРЕСА_4 , гаражний кооператив «Олімп»; автомобіль CHEVROLET AVEO легковий (седан) оранжевий та квартиру розташовану в АДРЕСА_5 загальною площею 31.1 кв.м. Також витрати на лікування із-за погіршення стану, здоров`я внаслідок війни. Всі ці витрати разом становлять 5539253 грн. Враховуючи тривалість порушень його прав та законних інтересів, а саме більше восьми років, та з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, він вважає законним обраний ним спосіб стягнення компенсації за завдану матеріальну та моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно нього. Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену йому моральну шкоду, просить суд врахувати тривалість порушення, яке продовжує існувати і на даний час, його наслідків для нього, які до цього часу не дають повноцінно влаштувати свій побут, його не молодий вік, наявність важких хвороб, для якого такі кардинальні зміни їх життя є складними та обтяжливими. Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих йому моральних страждань, які полягають у порушенні налагодженого способу життя та змушення їх докладати зусиль для досягнення звичного життя, вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду у сумі, яку визначив позивач в позовній заяві у розмірі 4000 000 грн.

Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, письмово просив суд провести розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Своїм правом надати суду заяву про розгляд справи за його відсутності не скористався та не повідомив суд про причини неявки у засідання. Відзив на позовну заяву не подав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 липня 2023 року цивільна справа прийнята до провадження та призначена до підготовчого судового засідання (а.с.49).

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2023 року підготовче провадження по цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.54).

22 вересня 2023 року судом винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини

Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився у м. Донецьку. (а.с.10)

Згідно копії довідки від 23.08.2017 року № 0000307385 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , фактичне місце його проживання: АДРЕСА_5 . (а.с.12)

Згідно копії довідки від 07.04.2023 року № 1207-5002696141 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , фактичне місце його проживання: АДРЕСА_7 . (а.с.13)

15.05.2023 року ВП №1 Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч.1 ст.438 КК України. (а.с.14)

03 квітня 1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_8 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №811. 15.11.1996 року Державним комунальним підприємством «БТІ» Луганської області на вказану квартиру виданий технічний паспорт. (а.с.15, 16-17)

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 червня 2008 року, виданого державним нотаріусом Четвертої луганської державної нотаріальної контори Ковальовою С.В., спадкоємцем майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його син ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в туму числі 1/4 частки у разі відмови від спадщини спадкоємця дружини померлого ОСОБА_5 спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з 1/2 частки квартири, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , загальною площею 55,0 кв.м., житловою площею 32,5 кв.м. Дане свідоцтво реєстровано в реєстрі за №2-447. (а.с.19, 20)

05.06.2008 року Міським комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації м. Луганськ проведена державна реєстрація права власності на частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.27)

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 13 грудня 1993 року, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.21, 22)

Згідно копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_9 , виданого КМП «Бюро технічної інвентаризації» 17.04.2008 року, власниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Розмір частки власності відповідно. (а.с.24)

Згідно копії свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 16 грудня 2009 року, виданого державним нотаріусом Четвертої Луганської державної нотаріальної контори, спадкоємцем зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , є її син ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видане свідоцтво складається з частки квартири, яка знаходиться в АДРЕСА_10 , загальною площею 55,0 кв.м., житловою площею 32,5 кв.м. Вказане свідоцтво зареєстровано в реєстрі за №3-826. (а.с.28)

05.01.2011 року Міським комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації проведена державна реєстрація права власності на частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.26)

Згідно копії рішення Виконавчого комітету Артьомовської районної ради народних депутатів №260/50 від 10.07.1990 року про дозвіл на будівництво гаража по вул. Куракіна, дозволено ОСОБА_4 будівництво гаража, згідно викопіювання на плечі міста, узгодженої з усіма службами м. Луганська. (а.с.30)

Згідно копії рішення Виконавчого комітету Артьомовської районної у місті ради двадцять четвертого скликання №230/4 від 12.11.2002 року про передачу в приватну власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_1 в гаражному кооперативі «Олімп», передано безоплатно в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 31 кв.м. для гаражного будівництва в гаражному кооперативі «Олімп». (а.с.32)

30.10.2003 року начальником Луганського міського управління земельних ресурсів виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0031 га, яка розташована в АДРЕСА_4 (гаражний кооператив « ІНФОРМАЦІЯ_6 », та яка належить ОСОБА_1 . Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №5363. (а.с.33)

04 жовтня 2008 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав посвідчення водія серії НОМЕР_3 . (а.с.34)

26 травня 2012 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зробив розпорядження: належні йому на праві власності: квартиру АДРЕСА_11 ; квартиру АДРЕСА_9 ; садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку (кадастровий номер 442458100:07:001:0092) для садівництва та городництва за АДРЕСА_12 ; гараж та земельну ділянку (кадастровий номер 4410100000:01:020:0004) для гаражного будівництва за АДРЕСА_4 , гаражний кооператив «Олімп», заповів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області Лисенко О.О. складено заповіт, який зареєстрований в реєстрі за №376. (а.с.35, 36)

28 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно умов якого, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_13 , загальною площею 33,1 кв.м., житловою площею 14,4 кв.м. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Кутовою К.О. та зареєстрований в реєстрі за №1229. (а.с.37, 38)

Згідно копії виписки-епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №1034(22), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 12.07.2022 року по 20.07.2022 року перебував на лікуванні в хірургічному відділенні Верхньодніпровської ЦРЛ КП «Верхньодніпровська ЦМЛ» ВМР». (а.с.44)

Згідно копії виписки-епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №2357(22), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 28.12.2022 року по 18.01.2023 року перебував на лікуванні в хірургічному відділенні Верхньодніпровської ЦРЛ КП «Верхньодніпровська ЦМЛ» ВМР». (а.с.45)

Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв`язку із чим Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України», в Україні введено військовий стан.

Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 760/17232/20-ц.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 вся територія Луганського району Луганської області з 04 квітня 2014 року є тимчасово окупованою територією.

Згідно Указу Президента України «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій Луганській областях» № 32/2019 від 07 лютого 2019 року вся територія міста Луганськ відноситься до тимчасово окупованої території.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 затверджено порядок визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії.

Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, є можливим засобом захисту права.

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації росією окремих територій Української держави, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на державу, що здійснює окупацію (російську федерацію), а держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 25 січня 2023 року.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).

Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це, в тому числі, це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.

Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.

За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

Пунктом 2 Будапештського меморандуму російська федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Суд вважає, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.

Беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема позивачу, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії.

Судом враховується те, що позивач на підтвердження обставин, що він був вимушений покинути територію постійного проживання та виїхати до Дніпропетровської області, де отримав статус внутрішньо переміщеної особи, про що надає докази.

Але, суд не бере до уваги посилання позивача на те, що неможливість використання майна за призначенням є аналогією знищення майна, оскільки в розумінні ст. 8 ЦК України суд не вбачає цю аналогію.

Також, позивач не надає суду будь-яких доказів на спричинення йому будь-якої матеріальної шкоди та завдання збитків у відповідності до норм ст.ст. 22,1166 ЦК України.

Посилання позивача на спричинення матеріальної шкоди у зв`язку з неможливістю користування та розпоряджатися своїм майном у зв`язку зі збройною агресією рф, є фактично посилання на спричинення йому моральної шкоди.

Отже, на підтвердження завданої матеріальної шкоди позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, тобто позивачем не доведено наявності завдання йому матеріальної шкоди.

При цьому, суд вважає, що відшкодування заподіяної позивачу матеріальної шкоди в розмірі вартості квартир, які, на думку позивача ним втрачені, не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю, оскільки на підтвердження завданої матеріальної шкоди позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, приймаючи до уваги приписи статті 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, саме у разі завдання цієї шкоди на час винесення рішення, а не на майбутнє.

Так, враховуючи положення вказаних вище норм закону, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи на підтвердження факту спричинення матеріальної шкоди не було надано доказів, на які він посилався як на підставу своїх вимог в позові, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення майнової шкоди за їх недоведеністю.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

У ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п.15 п.3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.

Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

В частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 4000000 грн., суд враховує, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України, тимчасової окупації м.Луганськ, вимушеного переселення позивача з вказаного місця, де він був зареєстрований та проживав, позивач зазнав моральних страждань. Завдана моральна шкода позивачу обумовлена зокрема тим, що проживаючи на території м.Луганськ, він мав налагоджений побут, був матеріально забезпеченим, мав можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Проте, з 2014 року та з початком повномасштабного вторгнення російської федерації проти України з 24.02.2022 року він був позбавлений можливості користуватися цими благами.

Переміщення на підконтрольну Україні територію в результаті збройної агресії РФ спричинило об`єктивну необхідність позивачу заново облаштовувати звичний для нього спосіб життя. Нанесена позивачу російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного та матеріального стану та продовжує йому завдавати чималих моральних страждань.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 400000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16,22,23,1166,1167 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10-13,76-82,223,258,259, 263-268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави російської федерації в особі Міністерства юстиції в російській федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної порушенням права власності на нерухоме майно у зв`язку з тимчасовою окупацією російською федерацією території України – задовольнити частково.

Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, м.Москва, вул.Житна, буд.14) на користь ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ,  у рахунок відшкодування моральної шкоди 400000 (чотириста тисяч) гривень.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення складений 22.09.2023 року.

Суддя                                         О.О. Лобарчук