ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 вересня 2023 р.  Справа № 160/23483/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Криничанського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) (52300, Дніпропетровська область, Кам`янський район, смт. Кринички, вул. Центральна, буд. 13, код ЄДРПОУ: 33670112) про визнання протиправною діяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13 вересня 2023 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі – позивач) до Криничанського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) (далі – відповідач), яка надійшла в системі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Криничанського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо НЕ внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 02 від 16.03.2009 року складений виконавчим комітетом Жовтневої сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, а саме внесення відомостей про батька ОСОБА_3 , громадянина України, який загинув під час бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_2 при виконанні військового обов`язку щодо захисту України від російської агресії;

- зобов`язати Криничанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (52300, Дніпропетровська область, Кам`янський район, селище міського типу Кринички, вулиця Центральна, будинок 13) внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 02 від 16.03.2009 року складений виконавчим комітетом Жовтневої сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, зазначивши батьком дитини ОСОБА_3 , громадянина України та видати нове свідоцтво про народження, змінивши « ОСОБА_4 » прізвище на " ОСОБА_5 ";

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність бездіяльності відповідача щодо невнесення змін до актового запису про народження дитини позивача.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/23483/23 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з`ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених вказаним Кодексом.

Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, суд встановив наявність підстав для відмови у відкритті провадження з огляду на таке.

Відповідно до підстав позову до актового запису про народження дитини позивача відповідач не вносить зміни щодо батька дитини та прізвища дитини, посилається при цьому на ч. 1 ст. 130 Сімейного кодексу України. Позивач вважає таку поведінку протиправною бездіяльністю та просить зобов`язати відповідача внести зміни до актового запису дитини позивача, а саме: внести відомості про батька та видати нове свідоцтво про народження із зміненим прізвищем.

В якості підстав позову щодо особи батька посилається на звіт ДНК-тесту на батьківство, також зазначає, що первинно відомості про батька дитини внесені згідно ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України (за вказівкою матері на іншу особу). В судовому порядку факт батьківства щодо дитини позивача жодним судом не встановлено.

Згідно ч. 1, 2 ст. 130 Сімейного кодексу України У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.

Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу

Відповідно до ч. 1-3 ст. 128 Сімейного кодексу України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Частиною першою статті 135 Сімейного кодексу України встановлено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Заявляючи вимоги про зобов`язання відповідача внести зміни в актовий запис дитини позивача щодо батька такої дитини, обґрунтовуючи такі позовні вимоги результатом ДНК-тестом, позивач імпліцитно має намір шляхом ухвалення рішення за результатом розгляду цієї справи встановити факт батьківства особи щодо дитини позивача, оскільки саме цей юридичний факт є визначальним для вирішення спору про правомірність дій відповідача та зобов`язання його внести відповідні зміни. При цьому жодного рішення по суті цієї справи не можливо прийняти, не становивши як обов`язкове передумову факт батьківства відповідної особи щодо дитини позивача. Тобто, розгляд цього позову в будь-якому випадку передбачає встановлення факту, що має юридичне значення, а саме – встановлення факту батьківства відповідної особи щодо дитини позивача.

Водночас, згідно положень ст. 128, 130 Сімейного кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України батьківство щодо дитини може бути встановлено за рішенням суду цивільної юрисдикції.

Правозастосування, за змістом якого факт батьківства встановлено в суді цивільної юрисдикції, а відповідна справа переглянута Верховним Судом із визнанням належною саме цивільної юрисдикції для розгляду позовів про встановлення факту батьківства, міститься у постановах Касаційного цивільного суду від 28.06.2023 року у справі № 592/6307/16-ц, від 30.05.2023 року у справі №592/4443/17, від 17.02.2022 року у справі №521/4820/19 та послідовно визнається Верховним Судом, іншого за змістом правозастосування не здійснювалося.

Суд підкреслює, що під час розгляду адміністративного позову можуть встановлюватися юридичні факти, які пов`язані з предметом позову (наприклад, ненабуття особою статусу фізичної особи-підприємця, реальність господарської операції і тд), однак виключно у випадках, коли встановлення такого факту спеціально не віднесено законодавством до юрисдикції іншого суду. В свою чергу ч. 2 ст. 128 Сімейного кодексу України конкретно та однозначно визначає іншу юрисдикцію для вирішення питання про факт батьківства особи над дитиною.

Також суд наголошує на тому, що в цій справі не виникли публічно-правові відносини – жоден суб`єкт владних повноважень, в т.ч. відповідач, не вчинив жодного прояву правової поведінки щодо позивача, позивачем не оскарженого жодного конкретного прояву такої правової поведінки, не надано жодного відповідного доказу, що додатково підкреслює дійсну правову природу заявленого позову – встановлення батьківства конкретної особи щодо дитини позивача, а не вирішення публічного-правового спору, який в принципі не виник за обставин цієї справи. Відповідно, відсутня в адміністративного суду відсутня юрисдикція щодо розгляду заявленого позову.

Звертаючись з цим позовом до адміністративного суду позивач посилався виключно на постанову Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 року у справі №290/289/22-ц. Суд надає окрему правову оцінку цим доводам.

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 26.04.2023 року у справі №480/3318/21.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок міститься у Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі №910/719/19.

Передусім суд зазначає, що у справі №290/289/22 взагалі не досліджувалося питання встановлення батьківства, тобто – правовідносини не є подібними, а використання зазначеного правового висновку Верховного Суду є безпідставним.

По-друге, у постанові від 22.03.2023 року у справі №290/289/22 Верховним Судом зазначено: «Вимоги пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства».

На відміну від вказано, встановлення батьківства особи щодо дитини позивача пов`язані саме з визнанням за її дитиною певного соціально-правового статусу, що безпосередньо та очевидно пов`язані з цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Так, встановлення щодо дитини факту батьківства певної особи з необхідністю зумовлює виникнення спадкових прав, особистих немайнових правовідносин щодо відповідних родичів особи, встановлення батьківства якої буде здійснено (наприклад: ч. 3 ст. 161, ч. 4 ст. 167, ч. 1 ст. 170, ч. 2 ст. 232, ст. 257-259, 263-266). При цьому в наявній справі саме питання про встановлення батьківства, без вирішення якого не можливо розглянути заявлені позовні вимоги, не пов`язане з публічно-правовими відносинами заявниці з суб`єктами владних повноважень, йдеться виключно про соціально-правове становище дитини позивача, зміна якого (встановлення судом батьківства однієї особи замість іншої) не утворює жодного публічно-правового спору. Тобто, фактично має місце подання заяви про визнання батьківства, похідним від чого в майбутньому є заявлення певних позовних вимог до органу державної влади.

Проте, згідно ст. 128, 130 Сімейного кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України встановлення батьківства здійснюється саме за рішенням суду цивільної юрисдикції, а не адміністративної юрисдикції.

По-третє, у постанові від 22.03.2023 року у справі №290/289/22 Верховним Судом зазначено: «Верховний суд врахував, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства».

Суд підкреслює, що спору про батьківство щодо дитини позивача не існує, доказів зворотного не надано, не існує і публічно-правового спору з цього питання. Також як вже зазначав суд, встановлення батьківства, навіть якщо про це не подано окремої заяви, однак за змістом позову таке встановлення є неминучим для розгляду позовних вимог, безпосередньо пов`язано з цивільними правами та обов`язками відповідної дитини, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за предметом та можливими правовими наслідками не існує жодного спору наразі у сфері публічно-правових відносин, натомість має місце саме подання заяви про встановлення батьківства, яке розглядається судами цивільної юрисдикції.

По-четверте, у постанові від 22.03.2023 року у справі №290/289/22 Верховним Судом зазначено: «Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення».

Суд наголошує на тому, що ані позивачем не вказано, ані судом не встановлено факту виникнення будь-яких публічно-правових відносин, жодних доказів будь-якої взаємодії з відповідачем суду не надано. Окрім цього, підтвердження певного соціального статусу дитини матиме правове значення саме у приватно-правових правовідносинах, про що судом вказано раніше, в свою чергу будь-якого правового значення встановлення батьківства певної особи щодо дитини позивача саме у публічно-правових правовідносинах позивачем не наведено, а судом не встановлено.

По-п`яте, у постанові від 22.03.2023 року у справі №290/289/22 Верховним Судом зазначено: «Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим».

Суд зазначає, що подання позивачем заяви про встановлення батьківства в порядку цивільного судочинства відповідатиме імперативним положенням ст. 128, 130 Сімейного кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України та засвідчить відповідний юридичний факт. При цьому оскільки не існує жодного публічно-правового спору (що мало місце у справі №290/289/22 між позивачем та Міністерством оборони України), подання позивачем заяви про встановлення батьківства до суду цивільної юрисдикції не суперечитиме викладеному правому висновку.

Суд звертає увагу, що вказаний правовий висновок не передбачає неможливість встановлення юридичних фактів (наприклад, батьківства) в порядку цивільного судочинства через можливе наступне використання таких юридичних фактів в порядку адміністративного судочинства при можливому виникненні публічно-правового спору або в порядку будь-якого іншого виду судочинства. Встановлення юридичних фактів перебуває є повноваженням судів цивільної юрисдикції, оскільки Глава 6 «Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» перебуває саме у Розділі IV Цивільного процесуального кодексу України, в той час як норми права є основним джерелом права.

В свою чергу наведений позивачем правовий висновок стосувався суттєво іншої юридичної ситуації, а його зміст передбачає інше правило поведінки – неприпустимим є ініціювання альтернативного цивільного провадження саме «з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим», а не забороняє встановлення фактів, що мають юридичне значення як таких. При цьому цей правовий висновок жодним чином не врегульовує та не змінює юрисдикцію розгляду заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в т.ч. заяв про встановлення батьківства, оскільки така юрисдикція встановлена нормами права, в наявній справі – положеннями ч. 2 ст. 128, ч. 1 ст. 130 Сімейного кодексу України та п. 1 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України   суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

В свою чергу згідно п. 1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо  позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 6 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Суд роз`яснює, що даний спір повинен вирішуватись місцевим загальним судом відповідно до  вимог  Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Криничанського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про визнання протиправною діяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 Н.В. Боженко