Ухвала

18 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 335/5841/19

провадження № 61-10717сво22

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство економічного розвитку і торгівлі України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Горлов Денис Олександрович, та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов Сергій Валерійович, до яких приєдналися Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка-2010», на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року у складі судді Яцуна О. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (правонаступник - Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності»)), просив суд визнати недійсними договори відчуження майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки, скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на вказані об`єкти та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг відомості щодо спільного права власності його та ОСОБА_2 на торговельні марки та промислові зразки.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він із ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 12 вересня 1986 року до 24 листопада 1994 року та у повторному шлюбі з 27 серпня 2005 року до 19 червня 2018 року.

У 2000 році він створив та зареєстрував за собою олійницю. У 2006 році запропонував дружині організувати виробництво насіння соняшника смаженого та зареєструвати торговельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1»).

У 2007 році він продав олійницю за суму, що в еквіваленті становить 20 000,00 дол. США, і ці кошти вклав у розвиток виробництва насіння соняшника смаженого ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1». Таким чином, їхнє подружжя організувало спільну підприємницьку діяльність, яку спочатку здійснювала фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_2 .

З 2010 року він із колишньою дружиною є співвласниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» (далі - ТОВ «Лакомка 2010»), що займається виробництвом та продажем смаженого насіння ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1».

З метою здійснення спільного бізнесу за весь період спільного подружнього життя були створені об`єкти інтелектуальної власності у вигляді торговельних марок та двох промислових зразків упаковок для насіння, реєстрація вказаних об`єктів була проведена на ім`я ОСОБА_2 .

У травні 2019 року з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та з Державного реєстру патентів України на промислові зразки він дізнався, що замість ОСОБА_2 власником зазначених торговельних марок та промислових зразків вже зареєстрована їхня донька - ОСОБА_3 .

У зв`язку із тим, що відчуження майнових прав на об`єкти інтелектуальної власності, які є спільним майном подружжя, відбулося без його згоди, просив суд:

визнати недійсними договори відчуження майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки;

скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на вказані об`єкти;

внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг та Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомості щодо його спільного права власності із ОСОБА_2 на торговельні марки та промислові зразки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заводський районний суд м. Запоріжжя своїм рішенням від 20 січня 2022 року позов задовольнив частково.

Визнав недійсними договори відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3

торговельної марки, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 ;

торговельної марки, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 ;

промислового зразка ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі патенту № НОМЕР_3 ;

промислового зразка ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі патенту № НОМЕР_4 .

Інші позовні вимоги залишив без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що торговельні марки та промислові зразки були зареєстровані ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_1 . Кожен із подружжя своїми спільними коштами та працею брав участь у набутті та розвитку цих об`єктів, тому право на ці об`єкти є спільною сумісною власністю подружжя.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на відчуження торговельних марок та промислових зразків сторонами не оспорюється, у зв`язку із чим суд першої інстанції вважав за можливе відновити права позивача у спосіб, зазначений у позовній заяві, а саме визнати недійсними спірні договори відчуження об`єктів інтелектуальної власності.

Позовні вимоги про скасування державної реєстрації за ОСОБА_3 права власності на торговельні марки і промислові зразки та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей щодо спільного сумісного права власності подружжя на спірні об`єкти інтелектуальної власності, суд першої інстанції вважав такими, що не підлягають задоволенню, як передчасні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Запорізький апеляційний суд від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування державної реєстрації за ОСОБА_3 права власника на торговельні марки та промислові зразки скасував та ухвалив в цій частині нове рішення.

Скасував у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг:

запис щодо реєстрації за ОСОБА_3 прав власника на торговельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 ;

запис щодо реєстрації за ОСОБА_3 прав власника на торговельну марку, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 ;

запис щодо реєстрації за ОСОБА_3 прав власника на промисловий зразок ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі патенту № НОМЕР_3 ;

запис щодо реєстрації за ОСОБА_3 прав власника на промисловий зразок ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований в Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі патенту № НОМЕР_4 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо наявності підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, оскільки відсутність згоди одного з подружжя на розпорядження майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном подружжя, недійсним.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що сам лише факт визнання оспорюваних правочинів недійсними не забезпечить відновлення порушених прав позивача у повному обсязі, оскільки наявність відповідних записів у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державному реєстрі патентів України на промислові зразки стане перешкодою для внесення нових відомостей щодо права власності на торговельні марки та промислові зразки, а також буде фіксувати таке право за ОСОБА_3 .

Тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування державної реєстрації за ОСОБА_3 прав власника на торговельні марки та промислові зразки підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що вимоги про внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей щодо спільного сумісного права власності подружжя на спірні об`єкти інтелектуальної власності, не підлягають задоволенню, оскільки законодавство, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності передбачає певний порядок та процедуру внесення відомостей у відповідні реєстри, який не може бути змінений судовим рішенням.

Аргументи учасників справи

1) У жовтні 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов С. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов С. В., посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 926/1795/18, від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20, від 12 червня 2019 року у справі № 627/1761/16-ц, від 08 липня 2020 року у справі № 345/4199/13-ц, постановах Верховного Суду України від 02 листопада 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15;

прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або)обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України);

недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);

необґрунтоване відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України);

встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі ТОВ «Лакомка 2010» та ФОП « ОСОБА_4 », оскільки оскаржувані судові рішення впливають на їхні права, інтереси та обов`язки.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про подання зустрічного позову та поновлення строку на його подання, до якого було долучено висновок судово-економічної експертизи від 12 квітня 2021 року, чим порушив право ОСОБА_2 на доступ до правосуддя.

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотань про залучення доказів та призначення експертизи, а суд апеляційної інстанції взагалі не розглянув клопотання, долучені до матеріалів апеляційної скарги, про призначення експертизи.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що спірні об`єкти права інтелектуальної власності не є ні майном, ні майновим правом у розумінні Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Сімейного кодексу України (далі - СК України), а тому не можуть бути об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Спірні об`єкти права інтелектуальної власності є лише позначенням товару, виробництво та реалізацію якого спочатку здійснювала під час своєї підприємницької діяльності ОСОБА_2 , а в подальшому - ТОВ «Лакомка 2010».

Знак для товарів і послуг це лише позначення товару, яке не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Суди не встановили реального обсягу спільно нажитого майна подружжя, не врахували, що усі об`єкти права інтелектуальної власності були створені та в подальшому зареєстровані безпосередньо ОСОБА_2 .

Спірні об`єкти права інтелектуальної власності належать виключно заявникові, оскільки реєстрація зазначених об`єктів здійснювалася за кошти від її діяльності як підприємця і використовується в її підприємницькій діяльності, не в інтересах сім`ї. Суди не надали належної оцінки показанням свідків та наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження зазначеного.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач вчиняв будь-які дії, спрямовані на створення спірних об`єктів права.

Необ`єктивність судового розгляду призвела до подання до суду першої інстанції численних заяв про відвід судді.

2) У жовтні 2022 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Горлов Д. О., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Горлов Д. О., подібні до доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов С. В.

3) У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційних скарг ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Горлов Д. О., та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов С. В., на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.

Заява ТОВ «Лакомка 2010» мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій впливають на права та інтереси ТОВ «Лакомка 2010», оскільки товариство здійснює продаж продукції «ІНФОРМАЦІЯ_1» в оригінальній упаковці, яка маркована спірними об`єктами права інтелектуальної власності. Тому ТОВ «Лакомка 2010» є суб`єктом господарювання та здійснює використання спірних об`єктів права інтелектуальної власності на підставі ліцензійних договорів з правовласником. Заборона використання позивачем спірних торговельних марок може завдати підприємству значної майнової шкоди. Тому суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не залучили до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «Лакомка 2010».

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що спірні об`єкти права інтелектуальної власності не є ні майном, ні майновим правом, а тому не можуть визнаватись об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Знак для товарів та послуг це лише позначення товарів, яке не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

4) У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка-2010» (далі - ТОВ «Лакомка-2010») із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційних скарг ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Горлов Д. О., та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов С. В., на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.

Заява ТОВ «Лакомка-2010» мотивована тим, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій впливають на права та інтереси товариства, оскільки ОСОБА_1 надіслав на адресу товариства лист щодо заборони випуску та продажу продукції ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Спірні об`єкти права інтелектуальної власності є лише позначенням товару, виробництво та реалізацію якого здійснювали такі суб`єкти господарювання: ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Лакомка 2010», ТОВ «Лакомка-2010» у межах укладених ліцензійних договорів з правовласником об`єктів права інтелектуальної власності.

Спірні свідоцтва на знаки для товарів та послуг і патенти на промислові зразки є документами (актами), виданими на підставі Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та Закону України «Про промислові зразки» та належать особі, яка у них зазначена, - ОСОБА_2 , а тому вони не можуть бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

У квітні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи відповідачів щодо упередженості суду першої інстанції є безпідставними, оскільки суд дотримувався принципу змагальності сторін, водночас відповідачі після кожної відмови судом першої інстанції у задоволенні їхніх клопотань, заявляли відводи судді.

Суд першої інстанції мотивував ухвали щодо відмови у призначенні судової економічної експертизи бухгалтерського обліку та відмови у прийнятті зустрічного позову.

Також суд апеляційної інстанції, на думку ОСОБА_1 , обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань про долучення до матеріалів справи нових доказів. Крім того, зазначені відповідачем докази не стосуються предмета доказування у цій справі.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірні об`єкти інтелектуальної власності є спільним майном подружжя.

Клопотання про залучення до участі у справі як третіх осіб ТОВ «Лакомка 2010» та ФОП « ОСОБА_4 » були подані до суду після закриття підготовчого провадження у справі, тобто з пропуском строку. Крім того, оскаржувані судові рішення не впливають на їхні права та інтереси.

У травні 2023 року надійшли письмові пояснення, в яких ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов С. В., просить її касаційну скаргу задовольнити. Доводи, викладені у поясненнях, подібні до доводів касаційної скарги.

Рух справи

Верховний Суд своєю ухвалою від 10 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Горлов Д. О., та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов С. В., з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктами 2, 8 частини першої, пунктом 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України. Зупинив дію рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.

Верховний Суд своєю ухвалою від 30 січня 2023 року прийняв до касаційного провадження заяву ТОВ «Лакомка 2010» про приєднання до касаційних скарг ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Горлов Д. О., та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов С. В., на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.

Верховний Суд своєю ухвалою від 12 червня 2023 року прийняв до касаційного провадження заяву ТОВ «Лакомка-2010» про приєднання до касаційних скарг ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Горлов Д. О., та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов С. В., на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.

Верховний Суд своєю ухвалою від 26 червня 2023 року задовольнив заяву ДП «Український інститут інтелектуальної власності» про заміну сторони у справі правонаступником. Замінено відповідача у справі ДП «Український інститут інтелектуальної власності» на правонаступника - Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій».

Верховний Суд своєю ухвалою від 28 червня 2023 року призначив справу до розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Верховний Суд в ухвалі від 10 листопада 2022 року вказав, що як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Горлов Д. О., та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов С. В., посилаються на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 13 серпня 2019 року у справі № 926/1795/18, від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20, від 19 червня 2019 року у справі № 627/1761/16-ц, від 08 липня 2020 року у справі № 345/4199/13-ц, постановах Верховного Суду України від 02 листопада 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15.

Верховний Суд своєю ухвалою від 05 липня 2023 року передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами першою, другою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, промислові зразки, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Відповідно до статті 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

У справі, що переглядається, між учасниками справи виник спір про те, чи може бути торговельна марка об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 926/1795/18, на яку посилаються ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у касаційних скаргах, зазначено, що Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» згідно з його преамбулою регулює відносини, що виникають у зв`язку із здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні. Вміщені в цьому Законі норми є спеціальними стосовно норм інших законодавчих актів, які регулюють відповідні правовідносини або безпосередньо стосуються таких правовідносин. Так, приписи статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» цілком однозначно закріплюють право на використання знаку для товарів і послуг (далі - ЗТП) тільки і виключно за власником (власниками) свідоцтва України на ЗТП, або особою, якій ним передано право власності на ЗТП, або особою, якій власником свідоцтва надано дозвіл на використання відповідного ЗТП. Із встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи не вбачається належності відповідача до будь-яких з числа зазначених осіб, що виключало правомірність використання ним (відповідачем) спірного ЗТП. Наявність між позивачем і відповідачем будь-яких інших відносин, окрім зазначених у пункті 14 цієї постанови, в т. ч. перебування їх у шлюбі, не означала виникнення у відповідача саме права на використання спірного ЗТП, свідоцтво на який належало позивачеві. Свідоцтво № НОМЕР_5 не було ні майном, ні майновим правом у розумінні статей 190, 191 ЦК України, статей 60, 63, 68 Сімейного кодексу України, а було документом (актом), виданим на виконання і на підставі Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» конкретній вказаній в ньому особі. Сам, власне, ЗТП був лише позначенням товару, а не об`єктом спільної сумісної власності подружжя, про що правильно зазначено апеляційним господарським судом.

Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 06 листопада 2019 року, від 21 квітня 2022 року у справі № 161/11764/15, вирішуючи питання щодо поділу між подружжям прав інтелектуальної власності на торговельні марки, зазначив, що реєстрація цих знаків для товарів і послуг за відповідачем сама по собі не виключає їх віднесення до спільного майна подружжя і можливості поділу за правилами, визначеними главою 8 СК України.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погодилась із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, від 21 квітня 2022 року у справі № 161/11764/15, з огляду на таке.

Відповідно до статті 493 ЦК України суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом (частина перша статті 493 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 495 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пунктів 2, 3, 5 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом.

Взаємовідносини при використанні торговельної марки, свідоцтво на яку належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати торговельну марку на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання торговельної марки та передавати право на торговельну марку іншій особі без згоди решти власників свідоцтва. Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом.

Отже, майнове право на торговельну марку має лише та особа, яка зазначена у свідоцтві, виданому на виконання і на підставі Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Право на торговельну марку не може бути об`єктом спільного майна подружжя.

Тому, якщо один із подружжя є власником свідоцтва на торговельну марку, то у разі укладення правочину щодо передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, положення статті 65 СК України щодо необхідності отримання згоди іншого з подружжя до таких відносин не застосовується, оскільки у такому випадку необхідно керуватися статтею 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та враховувати, що за відсутності угоди щодо використання торговельної марки власник свідоцтва може використовувати торговельну марку на свій розсуд.

За результатами повторного касаційного розгляду справи № 161/11764/15 Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2022 року погодився із висновком суду апеляційної інстанції про визнання права інтелектуальної власності на торговельні марки як спільного майна подружжя з тих мотивів, що вони були зареєстровані в установленому законом порядку за відповідачем під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вирішення правового питання щодо можливості віднесення права на торговельну марку до об`єктів спільного майна подружжя та його поділу за правилами, визначеними главою 8 СК України (з урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах), потребує необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, що підлягає вирішенню об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року, від 21 квітня 2022 року у справі № 161/11764/15.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 вересня 1986 року до 24 листопада 1994 року та у повторному шлюбі з 27 серпня 2005 року до 19 червня 2018 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 та рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2018 року (т. 1, а. с. 29-32).

За час повторного шлюбу ОСОБА_2 зареєструвала об`єкти інтелектуальної власності на власне ім`я, про що свідчать такі документи:

свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , зареєстроване у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10 грудня 2007 року (т. 1, а. с. 17, 21, 22);

свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 , зареєстроване у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 25 листопада 2010 року (т. 1, а. с. 18, 23, 24);

патент на промисловий зразок № НОМЕР_3 «ІНФОРМАЦІЯ_2», зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки 10 березня 2010 року (т. 1, а. с. 19, 25-28);

патент на промисловий зразок № НОМЕР_4 «ІНФОРМАЦІЯ_2», зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки 27 липня 2015 року (т. 1, а. с. 20).

ОСОБА_2 була зареєстрована як ФОП з 25 лютого 1998 року, а ОСОБА_1 - з 06 квітня 2000 року, про що свідчать витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (т. 3, а. с . 20-22, 153-155).

Позивач і відповідачка займалися різними видами підприємницької діяльності, прибуток формував спільний сімейний бюджет, підтвердженням чому є затверджена ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2019 року у справі № 332/3887/18 мирова угода, відповідно до якої ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погодили між собою порядок поділу спільного майна подружжя (т. 3, а. с. 198-205).

Зі змісту зазначеної ухвали випливає, що обладнання, яке замовляла і придбала ФОП ОСОБА_2 в особі директора ОСОБА_2 , укладаючи договори, які містяться у матеріалах цивільної справи (т. 3, а. с. 33-40, 42, 48, 52), було поділено між подружжям, а не було залишено у власності ОСОБА_2 для здійснення її самостійної підприємницької діяльності (виробництво, зберігання, пропонування до продажу/рекламування та продаж насіння смаженого).

Договір купівлі-продажу від 03 вересня 2008 року нежилого приміщення ХІІІ першого поверху літ. А-4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 228-230), та договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 09 жовтня 2008 року, а саме нежилого приміщення № НОМЕР_7 , що знаходиться на АДРЕСА_2 (а. с. 231?232), які були укладені ОСОБА_1 , та на які посилалася ОСОБА_2 як на підтвердження своїх заперечень, навпаки свідчать про спільну діяльність подружжя в інтересах сім`ї, оскільки за мировою угодою право приватної власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , було визнане за ОСОБА_2 .

На підтвердження ведення спільного сімейного бізнесу слугує той факт, що засновниками та учасниками ТОВ «Лакомка 2010» були як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , гроші яких складали статутний капітал зазначеного товариства (т. 3, а. с. 100-109).

ТОВ «Лакомка 2010» використовувало спірні об`єкти інтелектуальної власності, про що свідчать відповідні ліцензійні договори (т. 3, а. с. 111-152, 156-170).

За час шлюбу сторін ОСОБА_2 передала виключні майнові права інтелектуальної власності дочці ОСОБА_3 .

Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 20 червня 2018 року № 1 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 118?120).

04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Тітарчук М. І. на підставі заяви ОСОБА_3 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак, свідоцтво України № НОМЕР_1 , ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 115-116).

Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_2 від 20 червня 2018 року № 2 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 125?128).

04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Тітарчук М. І. на підставі заяви ОСОБА_3 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак, свідоцтво України № НОМЕР_2 , ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 122-123).

Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_2» (шість варіантів) за патентом України № НОМЕР_3 від 20 червня 2018 року № 3 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 17-19).

04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Тітарчук М. І. на підставі заяви ОСОБА_3 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей про передачу права власності на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_2» (шість варіантів), патент України № НОМЕР_3 , ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 14?15).

Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_2» (одинадцять варіантів) за патентом України № НОМЕР_4 від 20 червня 2018 року № 4 ОСОБА_2 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 10-12).

04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Тітарчук М. І. на підставі заяви ОСОБА_3 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей про передачу права власності на промисловий зразок «ІНФОРМАЦІЯ_2» (одинадцять варіантів), патент України № НОМЕР_4, ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 7-8).

Частково задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що торговельні марки та промислові зразки були зареєстровані ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_1 , кожен з подружжя своїми спільними коштами та працею брали участь у набутті та розвитку цих об`єктів, тому право на ці об`єкти є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до статей 60, 70 СК України, статей 355, 368 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).

Спір у цій справі виник щодо застосування положень глави 8 СК України до подібних правовідносин.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне переглянути висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року, від 21 квітня 2022 року у справі № 161/11764/15, відповідно до яких реєстрація знаків для товарів і послуг за одним із подружжя сама по собі не виключає їх віднесення до спільного майна подружжя і можливості поділу за правилами, визначеними главою 8 СК України.

При вирішенні питання про прийняття справи до провадження об`єднаної палати були встановлені процесуальні обставини, які унеможливлюють прийняття справи до провадження.

У справі № 201/14163/13-ц, де предметом позову було визнання недійсним договору про оплатну передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на торгову марку з підстав укладення такого договору одним із подружжя без згоди іншого, Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2017 року зазначив, що задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відчуження майнових прав на торговельну марку, яка є спільним майном подружжя, відбулось без отримання письмової згоди позивача, як це передбачено частиною третьою статті 65 СК України, та без погодження з ним істотних умов договору, тобто оспорюваний договір було укладено з порушенням вимог частини першої статті 203 ЦК України, а тому на підставі статті 215 цього Кодексу такий договір є недійсним. Задовольняючи решту позовних вимог, суди виходили з того, що вони є похідними від основної вимоги, а тому підлягають задоволенню.

Отже, Верховний Суд України у вказаній постанові зробив висновок, що майнові права на торговельну марку можуть бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд України у цій постанові зробив висновок, що з аналізу положень пункту 6 статті 3, частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України у їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) відступила від висновку, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним (пункти 8.61-8.66).

Від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13-ц, що майнові права на торговельну марку є спільним майном подружжя Велика Палата Верховного Суду не відступила.

Відповідно до пункту 7 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, зокрема й шляхом уточнення.

Наведене свідчить, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду фактично поставила правове питання про необхідність відступлення (перегляду) також і від висновків Верховного Суду України щодо врегулювання подібних правовідносин нормами, передбаченими главою 8 СК України.

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Компетенційна складова цього поняття пов`язана із правильним використанням судами функціональних повноважень за результатами розгляду справи.

ЄСПЛ вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження» (FIRMA VERITAS, TOV v. UKRAINE, ЄСПЛ, № 2217/07, § 26-30, від 15 травня 2012 року).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду, оскільки не є функціональним повноваженням цього суду (об`єднаної палати) розгляд питання про відступлення від висновку Верховного Суду України, яке належить до функціональних і виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду. У такому випадку суд (Об`єднана палата) не буде вважатися судом, встановленим законом.

Керуючись статтями 7, 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Повернути справу № 335/5841/19 на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська

Судді:Б. І. Гулько

А. І. Грушицький

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

С. О. Погрібний

М. Є. Червинська