Справа № 553/746/23

Провадження № 2/553/2129/2023

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11.09.2023м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді Москаленко В.В.

за участю секретаря судового засідання Микуці К.В.,

без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Полтава, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача про визнання права власності на частку квартири. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 03 березня 1979 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. У спільній власності подружжя перебуває квартира АДРЕСА_1 . Титульним власником вказаної квартири є відповідач .Право власності на спірну квартиру відповідач отримав на підставі договору міни, зареєстрованого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шимкою О.М. 25 вересня 2009 року, за реєстровим №6098. Право власності відповідача на спірну квартиру зареєстроване у реєстрі речових прав на нерухоме майно що підтверджується витягом від 29.10.2009. Однак на даний час відносини між позивачем та відповідачем є ускладненими, відповідач постійно намагається змусити позивача залишити вказану квартиру, в особистих розмовах стверджує, що зазначена квартира зареєстрована виключно на нього та він є її повноправним власником. Враховуючи постійні конфлікти, а також позицію відповідача про статус квартири як його особистої власності, позивач вважає за необхідне звернутись до суду із позовною заявою та просить визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,4 кв.м., житловою площею 17,6 кв.м.

13.04.2023 ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави було відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою суду від 10.05.2023 підготовче провадження було закрито.

05.09.2023, до початку розгляду справи по суті, позивачем було подано заяву , якою вона уточнила позовні вимоги та остаточно просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном подружжя та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , позбавивши відповідача права власності на цілу частку на вказану квартиру, а також, стягнути з відповідача судові витрати.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися. Представник позивача адвокат Оніпко Є.А. надав до суду заяву, у який підтримав позовні вимоги, просив розглядати справи без участі позивача та його участі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяву про розгляд справи за його відсутності та відзиву на позов не подав.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи повторну неявку в судове засідання належним чином повідомленого

відповідача, відсутність заяви про розгляд справи без його участі, неповідомлення відповідачем про причини неявки до суду, відсутність відзиву на позов та заперечень позивача проти ухвалення заочного рішення у справі, суд дійшов висновку розглянути справу за відсутністю відповідача та ухвалити заочне рішення у цій справі в порядку ст. ст.280, 281 ЦПК України.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, об`єктивно оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Так, судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03 березня 1979 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Відповідно до умов договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шимкою О.М. 25.09.2009 за реєстровим № 6098, ОСОБА_2 обміняв належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , що належала на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Зі змісту пункту 4 договору міни від 25.09.2009, виходить,що квартира АДРЕСА_3 , належала ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право власності ( НОМЕР_2 ), виданого Управлінням житлово-комунального господарства 05.05.2008, зареєстрованого в Електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 08.05.2008, в КП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 10.05.2008, номер запису 16225, в книзі 118, реєстраційний № 321119352. Обмін проводився з доплатою, ОСОБА_3 сплатила ОСОБА_2 доплату у розмірі 126 900 гривень до підписання цього договору.

Право власності відповідача на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване 29.10.2009, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24289746.

Відповідно до копії звіту визначення оціночної (ринкової) вартості, оціночна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 414 268 грн без ПДВ, а оціночна (ринкова) вартість частки цієї квартири становить 207 134 грн без ПДВ.

Згідно з довідкою виданою головою правління ЖБК «НИВА» Бойко О.І. ,

ОСОБА_1 проживала разом із чоловіком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , з 26.05.1989 по 30.10.2009. Будинок знаходиться на балансі ЖБК «НИВА». Членом ЖБК був ОСОБА_2 з дня одержання квартири (1989-2009). Пай виплачено повністю в 1990 році.

У відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

У відповідності до ст.81ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При застосуванні норм законодавства, які повинні бути застосовані до спірних правовідносин суд враховує таке.

Судом встановлено, що право власності на спірну квартиру відповідач отримав шляхом обміну на квартиру АДРЕСА_3 , яка перебувала у його власності на підставі свідоцтва про право власності від 08.05.2008.

Оскільки право власності відповідача на квартиру АДРЕСА_3 , яку було обміняно на спірну квартиру, набуте в період після 2004 року, тому правовідносини щодо визначення статусу вказаного майна регулюються правовими нормами Сімейного кодексу України (надалі - СК України).

Так, згідно з умовами ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. (частини 1, 3 ст.61 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина 1 ст. 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст. 70 СК України).

Згідно до роз`яснень, що містяться у п.п.«а,б» п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Оскільки сторони перебувають у шлюбі з 03 березня 1979 року, а відповідач отримав право власності на квартиру АДРЕСА_3 , тобто під час спільного проживання з позивачем, відповідно ,зазначена квартира перебувала у спільній сумісній власності подружжя.

Оскільки право власності на спірну квартиру було набуте відповідачем шляхом обміну квартири що перебувала у спільній сумісній власності (тобто за рахунок спільного майна), відповідно спірна квартира АДРЕСА_1 , є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами на загальних підставах.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі справа № 725/1776/18 (провадження № 61-7911св19).

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних

коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Відповідачем не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбана ним за кошти, які належали йому особисто, та неспростована презумпція спільності права власності подружжя на спірну квартиру.

Отже, враховуючи, що спірна квартира набута сторонами під час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , в частині визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири квартира АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного майна.

При цьому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині позбавлення відповідача права власності на цілу частку спірної квартири, оскільки позивачем не обґрунтовані позовні вимоги у цій частині та не надано суду належних та допустимих доказів на їх підтвердження.

Згідно ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2071 грн 35 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.60,68,69,70 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 19, 76, 77, 81, 131, 141, 247, 258, 264, 265, 280, 281 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні вимог про позбавлення відповідача ОСОБА_2 права власності на цілу частку квартири - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 2071,35 грн. (дві тисячі сімдесят одна грн. 35 коп.).

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Полтавського апеляційного суду через Ленінський районний суд Полтавської області, або безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складений 21.09.2023.

Суддя: В.В. Москаленко