ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 вересня 2023 року

м.Харків

справа № 638/4539/22

провадження № 22-ц/818/1340/23

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Браташ Ольги Олександрівни на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 травня 2023 року, постановлене під головуванням судді Семіряд І.В.,

в с т а н о в и в :

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 травня 2023 року позовну заяву позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради «Про визначення місця проживання дитини»- задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 992 грн 40 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвоката Браташ Ольга Олександрівна просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Крім того в апеляційній скарзі містяться заперечення на ухвалу суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , не врахував інтереси дитини, його психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання, а також не дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, дійшов не обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, оскільки це не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини. Водночас, суд не врахував, що дитина досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (оскільки через 7 місяців, йому виповниться 14 років, він вже зможе самостійно прийняти рішення з ким із батьків йому проживати). Врахування думки дитини є необхідним у звичайних обставинах, а тим більше в умовах повномасштабної війни, коли перебування в Україна є небезпечним, а дитина прямо говорить про те, що має бажання залишитися з бабусею в Німеччині. Водночас, не визначено за якою адресою має проживати неповнолітня дитина разом з матір`ю. Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою. Визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні. Приймаючи рішення суд першої інстанції, не надав належної оцінки висновку Управлінням сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей м. Тернопіля щодо недоцільності визначення місця проживання дитини разом із матір`ю. Суд не залучив до участі у справі управління у справах сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей міста Харкова. Не врахував бажання дитини проживати з бабусею в Німеччині та його прихильності до батька. Відповідач вважає, що у задоволенні позовних вимог позивачки слід відмовити у повному обсязі за необґрунтованістю.

Також вважає, що суд безпідставно відмовив у зупиненні провадження у справі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив, що враховуючи вік дитини, психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання ОСОБА_3 разом з матір`ю, при цьому визначення місця проживання дитини з матір`ю не свідчить про неможливість участі ані батька, ані баби з дідом у вихованні дитини та спілкуванні з ним. Більш того, зазначення дитиною та представником відповідача у судовому засіданні, що ОСОБА_3 хоче мешкати з батьком, а також батько цього хоче, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки батько дитини - відповідач у справі, не скористався своїм правом та не пред`явив зустрічну позовну заяву про визначення місця мешкання дитини разом з ним, окрім того, заперечуючи проти позову відповідачем не подано навіть відзиву проти позовної заяви ОСОБА_1 , а за відсутності заяви батька про визначення місця проживання дитини з ним, відмова у задоволені позову матері дитини не сприятиме вирішенню спору між батьками щодо дитини та не відповідатиме її інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері. Посилання представника відповідача, що позивач не міг скористатись своїми правами, оскільки, як військовий залучений до захисту Батьківщини, не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки представник відповідача, яка була присутня при розгляді справи, має аналогічні права, обов`язки як і відповідач, також згідно ордеру повноваження Браташ О.О. не обмежуються. Судом першої інстанції при ухваленні рішення, враховано, що на території України введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, враховано обмеження, введені у зв`язку з воєнним станом, проте введення воєнного стану в Україні не може бути підставою для відмови матері у задоволені зазначеного позову, оскільки судом були оцінені докази вцілому. Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб батьки не позбавлені права в майбутньому змінити як добровільно, так і в судовому порядку встановлений судовим рішенням у цій справі порядок почергового проживання за графіком з кожним з батьків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої-третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини другої та третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

01 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини (ЄСПЛ) було ухвалено рішення у справі «М.С. проти України», яке набуде статусу остаточного відповідно до порядку, передбаченого пунктом 2 статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, в якому ЄСПЛ констатував порушення Україною права заявника, гарантованого статтею 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя» Конвенції, у зв`язку з рішеннями національних судів про визначення місця проживання дитини заявника та зазначив, що під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватись статтею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що в свою чергу узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.01.2012 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 20 т.1).

Сторони, є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11 т.1).

Наразі сторони проживають окремо, в судовому засіданні суду першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що малолітній ОСОБА_3 на теперішній час проживає у Німеччині з бабою по лінії батька.

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова. Під час шлюбу, а також після фактичного припинення сумісного проживання з відповідачем, позивач виховує дитину, працює, матеріально забезпечує, займається її моральним та фізичним розвитком. Їх з відповідачем спільна дитина проживала з позивачкою, відповідач проти цього не заперечував та мав можливість безперешкодно бачитись з сином, виконувати свої батьківські обов`язки. ОСОБА_2 спілкувався з дитиною, іноді забирав його на вихідні. Також вказує, що за період їх окремого мешкання відповідач несистематично надавав сину матеріальну допомогу на задоволення його потреб у вигляді подарунків та розваг. На підставі викладеного ОСОБА_1 звернулась з заявою про видачу судового наказу на отримання аліментів на дитину. Після початку військових дій позивачка разом з дитиною змінила постійне місце проживання, з березня 2022 року ОСОБА_3 зареєстрований та проживав з матір`ю за адресою АДРЕСА_1 . З початку бойових дій на території України, відповідач почав здійснювати на позивачку психологічний тиск з метою зміни місця проживання дитини. 16.03.2022 року ОСОБА_2 звернувся до поліції в Тернопільській області та повідомив, що бажає забрати сина до баби у Німеччину. 19.03.2022 року ОСОБА_2 обманним шляхом взяв дитину на побачення на вихідні та не повернув, перестав відповідати на дзвінки, змінив номер телефону, після чого позивач звернулась до поліції з заявою про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності та оголошення дитини у розшук. 21.03.2022 року вона звернулась до прикордонної служби і лише 26.07.2022 року отримала відповідь, що дитина ОСОБА_3 перетинав державний кордон на виїзд з України 28.06.2022 року. Вказує, що ОСОБА_2 завжди мав можливість спілкуватись з дитиною, але активної участі у житті сина не приймав, єдності та однакової стратегії виховання дитини між сторонами не було, через що виникали суперечки і позивачка змушена була звертатись до дитячого психолога з метою корекції поведінки дитини підліткового віку. Також зазначає, що не чинила жодних перешкод для спілкування батька з дитиною. У зв`язку з чим просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_2 судовий збір (а.с. 1-6 т.1).

Згідно ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Частиною 5 ст. 157 СК України передбачено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Згідно із ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч.5 ст. 19 СК України).

Матеріали справи свідчать про те, що згідно висновку Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради 07.12.2022 року про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено, що після припинення фактичних шлюбних відносин між батьками, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишився мешкати з матір`ю ОСОБА_1 і зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 (а.с.9,13 т.1).

29.03.2022 року ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками, виданими структурним підрозділом з питань соціального захисту населення №6117-5000557247 та №6117-5000557540 (а.с. 22, 23 т.1).

Питання щодо визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , додатково було розглянуто на засіданні Комісії. У висновку Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради зазначено, що працівникам служби не вдалось провести бесіду з дитиною з метою з`ясування її думки щодо визначення місця проживання з одним із батьків. Також зазначено, що у зв`язку з неможливістю з`ясування об`єктивних обставин, вважає недоцільним визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до проведення обстеження умов проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено, що ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_3 на підставі договору оренди. Зазначена квартира складається з 2 кімнат загальною площею 45 кв.м., з усіма комунальними зручностями. Для дитини відведена окрема кімната, ліжко для сну, шафа, письмовий стіл, шкільні приладдя, комп`ютер та дитячий одяг, тобто створено належні житлово-побутові умови для проживання дитини(а.с. 123-125 т.1).

З довідок закладів охорони здоров`я вбачається, що ОСОБА_1 ознак психічного захворювання не має та на диспансерному обліку з приводу розладів психіки та поведінки, внаслідок вживання алкоголю, опіоїдів не перебуває, за медичної допомогою не зверталась (а.с. 27,28 т.1).

04.08.2022 року Головою правління ОСББ «Павлове поле» надано характеристику ОСОБА_1 , з якої вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , фактично проживала за вказаною адресою з 2009 по 2022 роки, за період проживання скарг від сусідів на неї не надходило, громадський порядок не порушувала, правил, встановлених ОСББ «Павлове поле» дотримувалась, ініціативи членів ОСББ підтримувала. Неконфліктна, привітна, ввічлива, в побуті доброзичлива, суперечок з сусідами немає. Займається вихованням дитини, бере участь у громадському житті житлового комплексу. Разом з ОСОБА_1 проживає син ОСОБА_3 , дитина привітна, комунікабельна, доглянута (а.с. 29 т.1).

ФОП ОСОБА_6 03.06.2022 року надала характеристику на ОСОБА_3 , з якої вбачається, що ОСОБА_3 проживав з матір`ю. Батьки ОСОБА_3 , на момент відвідування дитиною дошкільного навчального закладу були розлучені, але дитина спілкувалась з обома батьками. Відвідував заклад дошкільної освіти з 2013 по 2016 роки включно. За цей період хлопчик майже не хворів, регулярно відвідував дитячий садок, дитина комунікабельна, весела, доглянута, розвинута розумово та фізично, приводила дитину до навчального закладу, а також забирала матір. Нарікань та зауважень щодо виховання та догляду за дитиною у співробітників дитячого садка до матері не було, мати завжди цікавилась поведінкою свого сина, його успіхами та взаємодією з іншими дітьми та вихователями (а.с. 30 т.1).

Директором Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №11 надано довідку від 25.07.2022 року №125, відповідно до якої ОСОБА_3 був зарахований за заявою матері, ОСОБА_1 до 6-Б класу на тимчасове відвідування Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №11 Тернопільської міської ради. Згідно із заявою матері ОСОБА_3 відрахований 04.06.2022 року з числа учнів. Питаннями організації освітнього процесу ОСОБА_3 , займалася мати ОСОБА_1 (а.с. 32 т.1).

З наданої довідки директором Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 довідки від 04.08.2022 року №78-в вбачається, що ОСОБА_3 навчається в зазначеній школі з першого класу, закінчив 6 клас у 2022 році. За час навчання ОСОБА_3 оволодів навчальним матеріалом на середньому та достатньому рівнях. Школу відвідував регулярно, вміє працювати самостійно, відстоювати власну думку, займається спортом. Мати, ОСОБА_1 , займається навчанням та вихованням сина. ОСОБА_3 мешкає з матір`ю, мати відвідує батьківські збори, цікавиться поведінкою та контролює сина, підтримує тісний зв`язок з адміністрацією школи та класним керівником (а.с. 33 т.1).

Довідкою громадської організації «Запорізька обласна федерація тенісу» від 15.08.2021 року підтверджується, що ОСОБА_3 був учасником турніру з великого тенісу серед хлопчиків до 12 років, який проходив у м. Запоріжжя , у супроводі матері ОСОБА_1 (а.с. 35 т.1).

Першим заступником Голови Державної прикордонної служби України 26.07.2022 року повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 25.07.2022 року громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перетинав державний кордон на виїзд з України 28.06.2022 року у пункті пропуску «Ужгорд» (а.с. 38 т.1).

З копії рапорту інспектора- чергового Тернопільського РУП ГУ НП в Тернопільській області від 16.03.2022 року вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до РУП ГУ НП з повідомленням, що його дитина знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з чужим чоловіком, заявник має намір забрати дитину. Заявник не проживає з сином, оскільки з матір`ю розлучені, мати з сином переїхали з м. Харкова, проживають на орендований квартирі. Заявник повідомив, що хоче забрати сина до баби у Німеччину, однак його мати категорично проти (а.с. 37 т.1).

Відповідно до психолого- педагогічної характеристики, яка складена Центром сімейної психології 17.07.2022 року вбачається, що у ОСОБА_3 спостерігається образа та підозрілість по відношенню до близьких (наводив приклад того, як дорослі щось забороняли, або не виконували своїх обіцянок). Ставлення до матері може змінюватись в залежності від зовнішніх обставин та середовища, яке його оточує. Дитина про матір говорить з теплом, але до того поки не торкаються теми правил, домашніх обов`язків, рамок дозволеного - відразу думка змінюється на протилежну - демонструє ознаки характерні підлітковому віку - категоричність, відстоювання своїх ідей, не бажання дотримуватись правил встановлених старшими, відповідальними особами. До батька відношення сформоване: образ батька, який виконує забаганки та ні в чому не відмовляє (а.с. 24-25 т.1).

При розгляді справи в суді першої інстанції представником відповідача надано рішення Дільничного суду м. Франкфурт - на - Майні від 08.03.2023 року №456 F5025/23ЕАSО, від 08.03.2023 року №456 F5023/23 UG, в яких судом зазначено, що представник для захисту прав та інтересів особи, що потребує опіки в судовому процесі заявляє, «у ОСОБА_3 з абсолютною точністю існує більш тісний зв`язок з бабусею, проте у мене також склалось дуже приємне враження від спілкування з матір`ю хлопчика. Вона поводилась дуже добре і ставила дружні питання. Це був приємний запит від мами дитини. Мати дитини висловлювала мені свої занепокоєння стосовно того, що родина батька ОСОБА_3 має достатні фінансові можливості для того, щоб заохотити ОСОБА_3 залишитися жити з бабусею». Також в цих же рішеннях суду Німеччини зазначено, що мати дитини погоджується і на відвідини психолога, і на спілкування з дитиною за участі третьої неупередженої сторони, що, на думку суду, може свідчити про бажання матері діяти виключно в інтересах дитини.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є матеріально забезпеченою, працює на посаді молодшого наукового співробітника в Науково- дослідному інституті державного будівництва та місцевого самоврядування національної академії правових наук України. На обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, за адресою її місця мешкання та дитини створені належні умови для проживання та розвитку. Дитина з народження проживає разом з матір`ю, яка ним опікується.

ОСОБА_2 не надано належних та достатніх доказів того, що проживання дитини разом з матір`ю суперечитиме інтересам дитини.

Суд першої інстанції, враховуючи передусім інтереси дитини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що комфортне проживання та належне виховання дитини буде забезпечено у разі проживання його разом із матір`ю.

Посилання апелянта та його представника на те, що ОСОБА_3 хоче мешкати з батьком, а також батько цього хоче судовою колегією не приймається, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи на час її розгляду встановлено, що ОСОБА_2 згідно з копією витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону імені князя ОСОБА_3 Великого Державної прикордонної служби від 22.06.2022 року №291-ОС, відповідно до якого солдат ОСОБА_2 , який прибув для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період з ІНФОРМАЦІЯ_4 , зарахований до списків особового кладу загону, на всі види забезпечення, призначений на посаду та вважається таким, що приступив до виконання службових обов`язків з 22.06.2022 року (а.с. 67 т.1). Відповідно до довідки, виданої начальником відділу кадрів військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України від 05.08.2022 року №12/282 вбачається, що ОСОБА_2 , відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №п69/2022, проходить військову службу за призовом у військовій частині НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 , з 22.06.2022 року по теперішній час (а.с. 85 т.1).

В судовому засіданні суду першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 на теперішній час проживає у Німеччині з бабою по лінії батька.

Отже, посилання апелянта, що він має намір проживати разом з сином та приймати участь у його забезпеченні та вихованні, на теперішній час спростовується матеріалами справи. Оскільки дитина проживає з бабусею по лінії батька, а не з самим батьком, що порушує вимоги законодавства України щодо визначення місця проживання дитини з однім із батьків.

Щодо посилання апелянта, що судом першої інстанції в судовому рішення не зазначено адресу проживання дитини судовою колегією не приймається, оскільки така вимога не передбачена вимогами чинного законодавства України.

Що стосується заперечень апелянта та його представника на ухвалу суду першої інстанції про відмову в зупиненні провадження у справі, судова колегія виходить з наступного.

Відмовляючи в задоволені клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - Браташ Ольги Олександрівни про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що з довідки, яка видана 05.08.2022 року №12/282 вбачається, що ОСОБА_2 проходить військову службу у м. Чернігів. При цьому довідка №12/282 та витяг з наказу начальника прикордонного загону №291-ОС не підтверджують наявності підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Також відповідачем не надано підтвердження, що він знаходиться в зоні бойових дій. Окрім того, як вбачається з наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» на всій території Чернігівської області бойові дії розпочались 24.02.2022 року та 03.04.2022 року завершились бойові дії. Також, судом зазначено, що адвокат Браташ О.О. є представником відповідача ОСОБА_2 , який перебуває на військовій службі та має аналогічні права, обов`язки як і відповідач, також згідно ордеру повноваження Браташ О.О. не обмежуються, а відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у вказаній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

При цьому згідно з п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з довідкою, виданою начальником відділу кадрів військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України від 05.08.2022 року №12/282 - ОСОБА_2 , відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №69/2022, проходить військову службу за призовом у військовій частині НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 , з 22.06.2022 по теперішній час (а.с. 85 т.1).

Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» - на території України введено воєнний стан.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України.

Судова колегія погоджується з даним висновком суду, оскільки такий висновок відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 09.11.2022 року по справі № 753/19628/17, а в даній справі ставиться питання про вирішення місця проживання дитини.

Відповідно до вимог Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України, Конвенції про права дитинита Європейської конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Тому доводи апеляційної скарги і в цій частині є безпідставними.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Браташ Ольги Олександрівни - залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 травня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення виготовлено 20.09.2023 року