ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

11 вересня 2023 року                                                                                 Справа № 906/108/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В. ,  суддя Василишин А.Р.

представники учасників справи не викликались,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Божок Лілії Володимирівни на рішення господарського суду Житомирської області від 09.05.2023, повний текст якого виготовлено 19.05.2023 у справі №906/108/23 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом          Комунального підприємства «Агенція з питань регіонального розвитку»

                         Житомирської обласної ради        

до                         Фізичної особи-підприємця Божок Лілії Володимирівни       

про стягнення  9366,60 грн заборгованості з орендної плати

В січня 2023 року Комунальне підприємство «Агенція з питань регіонального розвитку» Житомирської обласної ради (надалі в тексті – Підприємство) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Божок Лілії Володимирівни (надалі в тексті – Підприємець) 9366,60 грн заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням умов договору оренди нерухомого майна №1433 від 01.12.2017 в частині сплати орендних платежів.(арк.справи 1-3).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.05.2023 у справі №906/108/23 позов повністю задоволено. Суд першої інстанції виходив з того, за період з січня до жовтня 2020 Відповідач не оплачувала орендних платежів відповідно до рахунків, у зв`язку з чим перед Позивачем утворилась заборгованість в сумі 9366,60 грн. З умов неподання Відповідачем суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо) суд повважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню.(арк.справи 66-68).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Позивач подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 09.05.2023 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи скаргу, Апелянт зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що призвело до прийняття незаконного, необґрунтованого рішення, яке ухвалено з порушенням норм матеріального права. Окрім цього, апелянт вважає, що господарський суд Житомирської області припустився порушення норм процесуального права, розглянувши справу за відсутності Відповідача, якого не повідомив належним чином про дату, час і місце засідання суду, а відтак позбавив Підприємця повноцінної можливості надати свої заперечення та відповідні докази.

На переконання Скаржника, Позивач не провів належним чином зарахування авансового платежу в рахунок орендної плати за жовтень місяць 2020р і виставив рахунок на оплату в розмірі 954,50 грн, що вбачається з доказів долучених до заяви.

Апелянт покликається на запровадження в Україні карантину через СОVID-19 та заборону відвідування закладів освіти, чим було зумовлене припинення Відповідачем своєї діяльності на орендованій площі та проханням розірвати договір оренди, про що повідомлено головного бухгалтера Позивача – Остапчук Н.М. Проте, за твердженням Скаржника, розірвання договору оренди погодили лише в жовтні 2020 року, чим сприяли створенню штучної заборгованості. (арк.справи 72-73).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №906/108/23. Позивачу встановлено строк для подання суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) Відповідачу копії відзиву, а також ухвалено розглядати апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.(арк.справи 93).

Ухвалою суду від 25.07.2023 було відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача про розгляд справи №906/108/23 в судовому засіданні з викликом сторін.(арк.справи 95, 136).

24.07.2023 на адресу суду надійшов відзив, в якому Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції – без змін.(арк.справи 101-105).

Крім того, 24.07.2023 від Відповідача надійшла відповідь на відзив, в якому просить апеляційний суд звернути увагу на ч.6 ст.762 ЦК України, відповідно до якої наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Також наголошує, що самим Позивачем було долучено рішення Жито-мирської обласної ради, якими було встановлено перерахунок орендної плати за минулі періоди в розмірі 1 грн/місяць або у вигляді певної знижки для всіх орендарів Житомирської обласної ради, проте не для Відповідачки, що остання вважає і стало причиною виникнення даного спору. (арк.справи 123-126).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

                                                   ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2017 Комунальним підприємством «Агенція з питань регіонального розвитку» Житомирської обласної ради-орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Божок Лілією Володимирівною-орендарем укладено Договір оренди нерухомого майна №1433 (надалі в тексті – Договір), відповідно до п.1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежилого приміщення (коридору) на другому поверсі в будівлі, що знаходяться на балансі Комунального вищого навчального закладу «Житомирський інститут медсестринства» Житомирської обласної ради за адресою: м.Житомир, вул.В.Бердичівська, 46/15, загальною площею 1,00 м2, вартість яких визначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить 5528,00 грн без ПДВ.

Орендар використовує орендоване приміщення тільки за цільовим призначенням, обумовленим договором. Вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно з під-писанням сторонами даного договору та акта приймання-передачі вказаного приміщення. (п.п.1.2, 2.1 Договору).

За користування об`єктом оренди орендар вносить плату незалежно від наслідків госпо-дарської діяльності. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за оренду майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням обласної ради, що становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) – січень 2017, 600,00 грн за 1 м2 (за домовленістю сторін).(п.п. 3.1, 3.2 Договору).

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць та перераховується орендарем у розмірі 100% на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 10 числа наступного місяця.(п.3.3 Договору).

Сторони у п.3.6 Договору погодили, що орендна плата сплачується орендарем по день фактичного повернення нерухомого майна згідно з актом приймання-передачі.

Відповідно до п.3.8 Договору, у день підписання договору орендар перераховує авансовий платіж у розмірі 100% орендної плати за перший місяць оренди на рахунок орендодавця, який буде частково врахований за останній місяць оренди. У разі невиконання чи неналежного виконання Орендарем своїх обов`язків, першочергове стягнення штрафних санкцій, передбачених цим договором або чинним законодавством України, здійснюється за рахунок вищезазначеного платежу.

Пунктом 6.4 Договору, сторони погодили, що у разі несплати орендарем орендної плати більше одного місяця, орендодавець має право ставити питання про дострокове розірвання договору у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно п.2.3 Договору, приміщення вважається повернутим з моменту підписання сторо-нами акта приймання-передачі.

Строк дії Договору з 01.12.2017 по 31.10.2020 включно.(арк.справи 7-8)

Додаток №1 до Договору містить розрахунок плати за оренду приміщення, орендованого Відповідачем, згідно якого вартість за експертною оцінкою станом на 31.01.2017 становить 5528,00 грн за 1 м2; орендна ставка 15%; орендна плата за базовий місяць, встановлена за домовленістю сторін становить 600,00 грн за 1 м2.(арк.справи 9).

Матеріалами справи стверджено, що згідно акту приймання-передачі від 01.12.2017 (додаток №2 до Договору), балансоутримувач-Комунальний вищий навчальний заклад «Житомирський інститут медсестринства» Житомирської обласної ради передає, а орендар-ФОП Божок Л.В. приймає відповідно до договору оренди нерухомого майна від 01.12.2017 №1433 частину нежитлового приміщення (коридору) на другому поверсі в будівлі за адресою: м.Житомир, вул.В.Бердичівська, 46/15, загальною площею 1 м2.(арк.справи 10).

Матеріали справи містять рахунки на оплату, виставлені Позивачем для Відповідача. (арк.справи 11-21).

Матеріалами справи стверджено, що 31.10.2020 Відповідачем та Позивачем підписано акт приймання-передачі, згідно якого орендодавець повернув об`єкт оренди Балансоутримувачу. (арк. справи 22).

Вважаючи, що непогашенням заборгованості за Договором оренди нерухомого майна №1433 від 01.12.2017 за період січень-жовтень 2020 в сумі 9366,60 грн Відповідач завдав шкоди майновим інтересам Позивача, останній звернувся до господарського суду з даним позовом.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Житомирської області від 09.05.2023 позов задоволено.(арк.справи 66-68).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна та не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Предметом даного спору є борг з орендної плати.

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позаяк основним доводом апеляційної скарги є неповідомлення судом першої інстанції Відповідача про час та місце розгляду справи, тобто ненадсилання на його адресу жодного процесуального документу та розгляд справи за його відсутності, колегія суддів дослідивши обставини справи, зазначає наступне.

Порядок вручення судових рішень визначено у ст.242 ГПК України, за змістом пункту 4 частини шостої якої – днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідом-ленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до п.99 постанови КМУ від 05.03.2009 №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку» рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності – будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Таким чином, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі №910/8197/19, від 09.12.2021 у справі №911/3113/20, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).

Матеріалами справи стверджується, що господарський суд Житомирської області надсилав ухвали від 23.01.2023, 07.03.2023, 06.04.2023 на адресу ФОП Божок Л.В.: АДРЕСА_1 , яка міститься в матеріалах справи та зазначена у Договорі оренди. Проте, всі поштові відправлення були повернуті на адресу суду першої інстанції з відміткою відділення підприємства зв`язку: «адресат відсутній за вказаною адресою». (арк.справи 36-38, 42-44, 59-61).

Суд апеляційної інстанції здійснив перевірку місця реєстрації Відповідача та відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановив, що адреса ФОП Божок Л.В. є та сама, на яку направлялися процесуальні документи судом першої інстанції.(арк.справи 139).

З огляду на такі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що надсилання листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу сторони у справі є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку – господарського суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-6);

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом дотримано вимог ГПК України щодо належного повідомлення учасників справи про дату та час судового засідання, тому відхиляє доводи скаржника про протилежне як необґрунтовані та такі, що спростовуються матеріалами справи

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу Відповідача на докази, подані ним до суду апеляційної інстанції разом з відповіддю на відзив.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не прийма-ються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.(ч.8 ст.80 ГПК України).

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуаль-них строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.(ст.118 ГПК України).

Водночас, подані Відповідачем нові докази були відсутні у матеріалах справи на момент ухвалення оскаржуваного рішення.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України дає підстави для висновку, що докази, якими Відповідач заперечує вимоги Позивача, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом і саме на Позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою, а на Відповідача разом з відзивом. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

Як вбачається, 24.07.2023 Відповідач подав суду апеляційної інстанції відповідь на відзив, до якого додав копії довідки від 31.03.2021 №122 та наказів на 8 арк.(арк.справи 123-134).

Колегія суддів зауважує, що вказана відповідь була подана вже після відкриття апеляцій-ного провадження у справі та не містить клопотання про поновлення строку для подачі доказів.

Матеріали справи свідчать, що дані докази не були подані і суду першої інстанції до 09.05.2023 – дати ухвалення Господарським судом Житомирської області рішення у справі №906/108/23.

Крім того, Відповідач не надав обґрунтованого клопотання про об`єктивну неможливість подати документи місцевому господарському суду, попри дату видачі довідки №122, що зумовлює неприйняття апеляційним господарським судом даних документів до розгляду.

Також слід зазначити, що така обставина, як відсутність доказів на момент розгляду спору судом першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст.269 ГПК України незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/ 17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18.

При цьому, апеляційний суд приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Враховуючи вищевикладене та докази, які були у суду першої інстанції на час винесення спірного рішення, переглядаючи справу по суті, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті – ЦК України), однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як визначає частина перша ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (надалі в тексті – ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’-язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч.1 ст.283 ГК України, яка кореспондує з ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, правовідносини за яким регулюються Главою 58 ЦК України, параграфом 5 Глави 30 ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.12.2017 між Підприємцем Божок Л.В. та КП «Агенція з питань регіонального розвитку» Житомирської обласної ради укладено Договір оренди нерухомого майна №1433, розташованого за адресою: м. Житомир, вул.В.Бердичівська, 46/15, загальною площею 1,00 м2.

Відповідно до ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України – зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визна-чених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 610, 612 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.(ст.629 ЦК України).

У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.(ч.1 ст.625 ЦК України).

Матеріалами справи стверджено, що сторони пунктом 3.2 Договору узгодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за оренду майна, та стано-вить 600,00 грн за 1 м2(за домовленістю сторін).

Орендна плата сплачується орендарем по день фактичного повернення нерухомого майна згідно з актом приймання-передачі.(п.3.6 Договору).

Строк дії договору оренди нерухомого майна №1433 від 01.12.2017 визначений у п.7.1 Договору (з 01.12.2017 по 31.10.2020 включно). Тобто, на час звернення з позовом до суду, строк дії Договору оренди закінчився.

Разом з тим, Відповідач за період січень 2020р. – жовтень 2020р. не сплачував орендних платежів відповідно до рахунків (арк.справи 11-21), що не заперечується Скаржником.

Враховуючи все вищевикладене, а також те, що Відповідач не виконав своїх договірних зобов`язань, не провів розрахунки з позивачем в установлені договором терміни,  на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунто-ваність позовних вимог та правомірно стягнув з Відповідача на користь Позивача заборгованість з орендної плати у сумі 9366,60 грн.

Колегія суддів вважає недоведеним твердження Скаржника про безпідставне неврахування Позивачем і судом авансового платежу в сумі 600,00 грн, сплата якого передбачена п.3.8 Договору через відсутність доказів сплати такої суми орендарем.

Інші заперечення та доводи відповідача судом відхилено, оскільки вони правового значення не мають і жодним чином не спростовують висновки суду у даній справі.

Всі доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо характеру правовідносин сторін, змісту зобов`язань Відповідача, рівно як і твердження про невмотивованість висновку про підставність заявленого позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктив-ному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визна-ються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст.34,86,129,232,233,240,270,275,276,282,284,287 Господарського процесу-ального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Божок Лілії Володимирівни на рішення господарського суду Житомирської області від 09.05.2023 у справі №906/108/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню до Верхов-ного Суду за виключенням випадків, передбачених ст.287 ГПК України.

3. Матеріали справи №906/108/23 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий  суддя                                                                      Грязнов В.В.

Суддя                                                                                              Розізнана І.В.  

Суддя                                                                                              Василишин А.Р.