УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/19/22 Головуючий у 1-й інст. Кириленко  О.О.

Категорія 10 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,  

                                 суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Зінчук Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №289/19/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 лютого 2023 року, яке ухвалено під головуванням судді Кириленка О.О. у м.Радомишлі,

в с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Просила визнати за нею право власності на 1/4 ід.частки будинку разом із будівлями та спорудами, домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності, яка належала на праві власності ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 01 жовтня 1988 року державним нотаріусом Радомишльської державної нотаріальної контори за реєстром №1686.

Позов обґрунтовувала тим, що вона з 26 січня 1993 року зареєстрована та постійно проживає в будинку АДРЕСА_1 і володіє на праві власності 1/4 ідеальної частки від всього будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину, реєстраційний номер №1688 від 01 жовтня 1988 року. Співвласником будинку є її рідна сестра ОСОБА_6 , якій належить 2/4 ідеальних часток, та яка також проживає у будинку. Також у цьому будинку зареєстроване право власності у 1/4 ід. частки за її дядьком (рідним братом її батька ОСОБА_8 ) - ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину, реєстраційний №1686 від 01 жовтня 1988 року. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та похований на кладовищі в м. Радомишлі. Її батько помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а її мати ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкоємцями першої черги померлого ОСОБА_7 є дружина - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_4 , які проживають і зареєстровані у різних містах України та спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_7 не приймали, спадкова справа не заведена. Вона (позивач) добросовісно і відкрито володіє квартирою АДРЕСА_2 вищевказаного будинку в цілому, в тому числі й частиною дядька ОСОБА_7 , використовує її за призначенням для постійного проживання, сплачує комунальні послуги не менше 10 років, є споживачем електроенергії, водопостачання і продовжує відкрито володіти і користуватись будинком по даний час. Будь-які інші особи в частині будинку ОСОБА_7 не зареєстровані і не проживають, не мають права користування квартирою, але ід.частина будинку продовжує бути зареєстрованою за ОСОБА_7 , тобто дядьком. Інше житло, крім цієї квартири, у неї відсутнє. Вона не може здійснювати повноцінно повноваження власника будинку, передбачені ст.319 ЦК України. Строки для прийняття спадщини спадкоємцями сплинули. Частка ОСОБА_7 у натурі не виділена, як і частки інших співвласників. Земельна ділянка не приватизована та не має кадастрового номеру. Наполягає на тому, що на підставі ст.344 ЦК України набула право власності на частину житлового будинку, що належала покійному ОСОБА_7 , оскільки з 1993 року володіє квартирою.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 лютого 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4  та ОСОБА_5  про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу аргументує тим, що суд першої інстанції не спростував того, що вона добросовісно і відкрито володіє квартирою АДРЕСА_2 у будинку в цілому, в тому числі використовує за призначенням частку ОСОБА_7 для постійного проживання, сплачує комунальні послуги не менше 10 років, є споживачем електроенергії, водопостачання. Лічильники встановлені на всю частину будинку. Вона користується послугами водопостачання з 02 лютого 2002 року та сплачує за них. Проте, висновок суду протилежний змісту документів. Так, висновок суду про «волю власника» не підтверджений, наприклад, договорами дарування, купівлі-продажу або заповітами, а висновок про відсутність спадкоємців померлого спростовуються текстом її позовної заяви. Також суд першої інстанції неправильно застосував судову практику та допустив некоректні посилання на позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі №910/17274/17 від 14 травня 2019 року, та постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі №755/16913/16-ц та від 28 квітня 2020 року в справі №552/1354/18, які суттєво різняться із тими обставинами, які мають місце у цій справі. Наполягає на тому, що вона добросовісно і, маючи на те підстави, не могла знати, що за наявності трьох спадкоємців першої черги право спадщини ними не оформлено і вони не мають або не претендують на оформлення спадщини у свою власність. Окрім того, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Так, не застосовані до спірних правовідносин положення ст.328 та положення частин першої та четвертої ст.344 ЦК України, але при цьому безпідставно застосовані норми ст.555 ЦК УРСР. Обставина, що не один із спадкоємців не прийняв спадщину не доведена, оскільки під діями, що свідчать про прийняття спадщини, розуміється фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном, тобто участь у похоронах, поминальних обідах, користування майном спадкодавця тощо, тому висновок суду про неприйняття спадщини спадкоємцями - відповідачами у справі не відповідає письмовим доказам та свідчить про неправильне застосування положень ст.549 ЦК УРСР 1963 року. Це стосується і відповідача ОСОБА_6 , як спадкоємця п`ятої черги, та співвласника будинку. Суд безпідставно вважав, що частина будинку мала відійти державі на підставі норми права на дату смерті спадкодавця. На переконання скаржника, суд мав внести на обговорення та ухвалити про притягнення в якості відповідача Радомишльську міську раду, у тому числі за наявності або відсутності таких клопотань у сторони позивача відповідно до ст.51 ЦПК України. При цьому процесуальні права спадкоємців (відповідачів) мали дотримуватися за любих умов, оскільки відсутні докази про те, що вони відмовилися від прийняття спадщини. Зазначає, що заперечення судом першої інстанції її права на набуття власності в порядку набувальної давності і фактично невизнання у праві спадкоємців на спадкове майно без отримання відповідних доказів в частині їх заміни на відповідача – Радомишльську міську раду є порушенням ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині її житла та ст.1 Першого протоколу до Конвенції щодо дотримання принципу «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право власності, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від такого втручання.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. За змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити у повному обсязі, визнавши за нею право власності на ід. частки на нерухоме майно за набувальною давністю, яка належала на праві власності брату її батька – ОСОБА_7 .

Відповідачі у судове засідання не з`явилися. Усі спрямували до апеляційного суду заяви про розгляд справи без їх участі. Заяви приєднані до матеріалів справи. За загальним правилом участь у суді апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Відповідно до частини першої ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати таке.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна.

Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя ст.344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга ст.344 ЦК України).

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що батьками позивача ОСОБА_10 є: батько  ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та мати  ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.13, 14, 15, 16, 35 зворот, 36 зворот).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 жовтня 2019 року, право власності у будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_11 у ід. частці на підставі свідоцтва про право на спадщину від 01 жовтня 1988 року; ОСОБА_6 у ід. частці на підставі свідоцтва про право на спадщину від 01 жовтня 1988 року та договору дарування від 28 лютого 2006 року; ОСОБА_7 у ід. частці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 жовтня 1988 року (а.с.42).

Як убачається із матеріалів справи ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в Росії (а.с.37 зворот).

Відповідно до копій свідоцтва про одруження та свідоцтв про народження дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_3 , донька ОСОБА_7 - ОСОБА_12 ; син ОСОБА_7 - ОСОБА_4 (а.с.32 зворот, 33 зворот, 34 зворот).

Згідно з довідкою ПП «Житлоремсервіс-9» від 06 листопада 2019 року №868, на день смерті ОСОБА_7 у будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані: племінниця ОСОБА_13 ; племінниця ОСОБА_14 та чоловік племінниці ОСОБА_15 (а.с.39 зворот). Відомості про те, що ОСОБА_7 на день своєї смерті був зареєстрований за цією ж адресою в матеріалах справи відсутні. Спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заведена (а.с.51).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст.ст.15,16 ЦК України, а також частини четвертої ст.344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявляє про давність володіння нею ід. частки у нерухомому майні, яка зареєстрована на праві власності за її дядьком по батьківській лінії – ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником цієї ід. частки у нерухомому майні за набувальною давністю, а тому звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Проте, відповідачем у справі за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Позивач при заволодінні ід. частки нерухомого майна не могла не знати про належить цієї частки ОСОБА_7 та про відсутність у неї підстав для набування права власності у порядку спадкування за відсутності на її ім`я заповіту та належності до кола спадкоємців першої черги за законом, а тому володіння не можна вважати добросовісним та суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка завжди знала, хто є власником відповідного нерухомого майна. Отже, посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції помилково послався на позиції Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 14 травня 2019 року в справі №910/17274/17, та у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року та від 28 квітня 2020 року, сформульованих у справах №№755/16913/16-ц,552/1354/18, є надуманими. Враховуючи вищевикладене, давність володіння не привела до набуття права власності.

Доводи апеляційної скарги відносно застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст.ст.549,555 ЦК УРСР 1963 року та відсутність у матеріалах справи доказів про відмову спадкоємців від спадщини на користь держави спростовується тим, що спадщина після смерті ОСОБА_7 відкрилася у 1994 році, тобто до набрання чинності з 01 січня 2004 року ЦК України, а тому питання прийняття спадщини та переходу спадщини до держави були врегульовані саме цими нормами права, за якими особа, яка фактично вступила в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців із дня відкриття спадщини, мала довести цей факт у суді шляхом подання будь-яких фактичних даних, на підстав яких суд міг встановити наявність або відсутність обставин. Так, під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, мають на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилася. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинкові книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку; інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Інша річ, що ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила ст.344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання винності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року, положення ст.344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року. Коли строк давнісного володіння почався раніше 01 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 01 січня 2001 року.

Послання в апеляційній скарзі на належність відповідача ОСОБА_6 до спадкоємців п`ятої черги не ґрунтується на положеннях закону, який діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 , оскільки ЦК УРСР 1963 року передбачав лише дві черги спадкоємців за законом.

Окрім того, залучення до участі у справі співвідповідача або заміна неналежних первісних відповідачів належним відповідачем можливі лише за клопотанням позивача, що передбачено частинами першою та другою ст.51 ЦПК України. Позивач такого клопотання у суді першої інстанції не заявляла, хоча справа правильно розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження, тобто із призначенням, у тому числі, підготовчого засідання.

Решта доводів апеляційної скарги з огляду на вищевикладене додаткового правового обґрунтування не потребує. Рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Отже рішення суду першої інстанції залишається без змін, що відповідає приписами ст.375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча        Судді: