Справа № 2-а –295/2009 р.

   

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26 лютого 2009 року                                  м. Білопілля

      Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді:                    Свиргуненко Ю. М.

    при секретарі:                Федорченко Г. В.  

   

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в приміщенні суду в м. Білопілля справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до   управління Пенсійного Фонду України в Білопільському районні про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни» та поновлення пропущеного строку для звернення з позовом до суду, -

     

В С Т А Н О В И В:

    15 грудня 2008 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що він має статус дитини війни і, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», щомісячно, починаючи із січня 2006 року, має право на отримання соціальної грошової допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Але   всупереч вимогам Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішенню Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10/рп, управління Пенсійного Фонду України в Білопільському районі перерахунок його пенсії починаючи з 22 травня 2008 року і до цього часу, не здійснило. А тому позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов’язання до здійснення перерахунку його пенсії згідно діючого законодавства за вказаний період.

    В судове засідання позивач ОСОБА_1 . не з’явився, надавши суду письмову заяву про те, що на позові наполягає, просив розглянути справу без його участі.

    Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав суду письмову заяву про слухання справи в його відсутність, а також письмове заперечення проти позову, в якому зазначено, що позивач ОСОБА_1 . має статус дитини війни і відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на пенсію, підвищену на 30% від мінімальної пенсії за віком. Проте, відповідно до ст. 7 зазначеного Закону, якою передбачений механізм цих виплат, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Поряд із цим відповідно до листа Міністерства юстиції України №21-26-561 від 31 серпня 2007 року питання, пов’язане із визначенням величини мінімальної пенсії за віком, що повинна застосовуватись для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус дитина війни, має бути вирішено у законодавчому порядку. Крім цього, п. 4.1 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно яких дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни – 10% прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність. Дана  доплата позивачу виплачується у повному обсязі. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вищенаведені положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані неконституційними. Також у письмовому запереченні зазначено, що управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі діяло у межах повноважень, у порядок та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, і не погоджується на поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом.

    Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

    Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

    Судом встановлено, що  позивач має статус дитини війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 15 грудня 2008 року (а. с. 5).

      Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції Закону від 18 листопада 2004 року, що набрав чинності 1 січня 2006 року) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а це 10% прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року за № 10-рп/2008 вищенаведені положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України у зазначених вище справах мають приюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими.

Таким чином, судом встановлено, що всупереч вимогам ст. 22 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», протягом 2008 року позивачу виплачувалась соціальна грошова допомога в розмірі 10% прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, а не 30% мінімальної пенсії за віком.  

Щодо розміру мінімальної пенсії за віком, з якого   необхідно рахувати підвищення пенсії дітям війни, суд приходить до наступних висновків.

Так, ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на взяті державою зобов’язання, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Offise (Case 47/74 van Duyn v. Home Offise), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей  Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Посилання відповідача на законодавчу неврегульованість питання щодо механізму виплати доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни»,  суд вважає хибними виходячи з наступного.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 8   КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.  

Також ,  суд відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

 Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001  і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни ” покладено на управління Пенсійного Фонду України у Білопільському районі, за місцем проживання останнього.

 Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

 Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань  перед позивачем.

Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих їй Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.    

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 . щодо зобов’язання відповідача до здійснення перерахунку його пенсії по день постановлення рішення суду, суд вважає за необхідне у їх задоволенні відмовити, оскільки рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року стосувалось лише Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік».

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі здійснити перерахунок пенсії позивачу ОСОБА_1 . з підвищенням її на 20% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 22 травня 2008 року по 31 грудня включно 2008 року, та провести відповідні виплати.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк.

Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, розпочалося 22 травня 2008 року. Таким чином, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі по не виконанню приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 22 травня 2008 року, яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування і отримання доплати до пенсії.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 22, 64 Конституції України, ст. ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 р. «Справа про соціальні гарантії громадян», рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 р., Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. ст. 99, 100, 159-163 КАС України, суд  -

П О С Т А Н О В И В  :

Позовні вимоги ОСОБА_1  задовольнити  частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі щодо не нарахування та невиплати щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни – ОСОБА_1 .

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України  в Білопільському районі Сумської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1  з підвищенням її на 20% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, та провести відповідні виплати.

В іншій частині позову відмовити.

    Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду  через Білопільський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня  її проголошення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:

Копія вірно:

Суддя Білопільського районного суду                 Ю. М. Свиргуненко

Постанова суду не набрала законної сили

Суддя Білопільського районного суду                 Ю.М. Свиргуненко