Справа № 420/15065/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року                                                                                                м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом   ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

                                                             встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ДМС України (відповідач 1), ГУ ДМС України в Одеській області (відповідач 2), в якому просить:

-  визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №60 від 24.03.2023 р. про відмову гр. Туркменістану, ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №05-23 від 25.05.2023 р. про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області повторного розглянути заяву громадянина Туркменістану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

          Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така відмова є протиправною оскільки ним наведено достатньо аргументів та доказів того, що в країні звідки прибув, а саме республіки Туркменістан можливі його переслідування, арешт через політичну ситуацію в державі, скасування безвізового виїзду, обмеження вільного пересування, переслідування за ознакою національності, у зв`язку з тривалим неповерненням у країну та вступом у шлюб з іноземкою. Просить задовольнити позовні вимоги.

          Відповідачами надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнали та зазначили, що під час перевірки та аналізу відповідності підстав визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, підтверджено відсутність умов передбачених законом, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування смертної кари до нього або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Просять відмовити у задоволенні позовних вимог.

          Судом встановлені такі обставини по справі.

          Позивач на територію України прибув 21.10.2011, легально, на підставі паспортного документу серії А00101705 від 28.04.2011 для навчання.

На період навчання в Одеському національному політехнічному університеті позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 , терміном дії з 12.11.2014 по 15.10.2018.

З 16.10.2018 позивач знаходився на території України нелегально, без документів на право проживання.

За порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме: ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 203 КУпАП, постановою про накладення адміністративного стягнення від 09.11.2022 ПН МОД № 009234 ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1 700 грн.

09.11.2022 року ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення  № 745 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства громадянина Туркменістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано його покинути територію України у термін до 08.12.2022.

23.01.2023 року за порушення ч. 1 ст. 203 КУпАП відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 009422 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 23.01.2023 ПН МОД № 009514 притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1 700 грн.

24.01.2023 ГУ ДМС в Одеській області подано до суду адміністративні позови до ОСОБА_1 про примусове видворення за межі території України та затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.01.2023 по справі №522/1788/23 задоволено позовні вимоги ГУ ДМС в Одеській області, затримано громадянина Туркменістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 23.07.2023 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Допущено негайне виконання рішення суду.

Постановою П`ятого ААС від 01.03.2023 по справі №522/1788/23 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.01.2023 залишено без змін.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.02.2023 по справі №522/1789/23 задоволено позовні вимоги ГУ ДМС в Одеській області до громадянина Туркменістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Примусово видворено за межі території України громадянина Туркменістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою П`ятого ААС від 01.03.2023 по справі № 522/1788/23 апеляційну скаргу громадянина Туркменістану ОСОБА_1 - задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.02.2023 - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено.

Зазначене постанова обґрунтована виключно фактом звернення ОСОБА_1 до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про надання міжнародного захисту. Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку, що судом першої інстанції на підставі наявних документів було прийнято правильне рішення, однак з урахуванням встановлених під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції нових обставин справи, які мають суттєве значення для справи та наявності доказів перебування відповідача у процедурі визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, позовні вимоги про примусове видворення громадянина Туркменістану ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

          10.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про надання міжнародного захисту.

          24.03.2023 р.  ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ №60 про відмову гр. Туркменістану, ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до ч. 4, 6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та п.п. 4.3, 4.4 Правил наказу МВС від 07.09.2011 № 649, приймаючи до уваги письмовий висновок, стосовно матеріалів особової справи гр. Туркменістану на установчі данні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

           12.04.2023 року ОСОБА_2 подав скаргу на Наказ ГУ ДМС в Одеській області до ДМС України.

          Рішенням ДМС України від 25.05.2023 року скаргу ОСОБА_1 відхилено.

          Наказ № 60 від 24.03.2023 року та Рішення про відхилення скарги є предметом оскарження у цій справі.

          Спірні правовідносини регулюються  Конституцією України,  Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI  , який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

          Пунктом 1 ч.1  ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»  визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

          Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 наведеного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967  року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

          Частиною 1 ст.7 вищезазначеного Закону визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

          Згідно із ч. 4  ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»  рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

          Разом з тим, відповідно до ч. 6  ст.8 вказаного Закону  рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої  статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої  статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

          Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 24.03.2023 р. № 60 ГУ ДМС в Одеській області відмовлено громадянину Туркменістану ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відсутні умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1  ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

          Вищезазначений наказ ГУ ДМВ в Одеській області прийнято на підставі висновку головного спеціаліста управління в якому розглянуті всі обґрунтування позивача щодо необхідності надання йому статусу біженця або особою що потребує додаткового захисту та відповідно до якого відсутні умови визначені законом для прийняття такого рішення.

          Відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, Женева, 1992, Управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців, (далі Керівництво), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

          Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2)неможливість                або                побоювання                користуватися                захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;    

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

          Під час вирішення питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави.

          За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

          Пунктом 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара Організації Об`єднаних Націй передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

          Згідно із Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти, в підтвердження заяв біженців, визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

          Крім того, порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначено  ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

          Згідно з ч. 1 цієї статті оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

          Як вбачається з матеріалів особової справи №20230D0016, а саме заяви-анкети особи,  протоколів співбесід, ОСОБА_1  зазначав про те, що повернення до  Туркменістану загрожує його життю, безпеці та свободі через побоювання переслідування, застосування смертної кари, тортур через те що він тривалий час не повертався в країну, вступив у цивільний шлюб, через систематичне порушення прав інших громадян у його країні про що йому відомо зі слів рідних та знайомих, а також є загальновідомим фактом. При цьому позивач зазначає, що кримінальної відповідальності не притягувався, протиправних діянь не вчиняв, членом політичних партій не є, участі у акціях протесту не приймав і не переслідувався. В 2013 році відвідував Туркменістан і знову повернувся в Україну.

          Всі зазначені у заяві та заяві анкеті факти були перевірені ГУ ДМС в Одеській області про що складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

          Проаналізувавши викладені обґрунтування у позовній заяві та надані позивачем докази, вивчивши матеріали особової справи ОСОБА_1 надані відповідачем та враховуючи їх заперечення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

          На думку суду, відповідач по справі - ГУ ДМС в Одеській області об`єктивно та неупереджено розглянуло заяву позивача, дало оцінку всім наведеним ним аргументам та обґрунтовано прийшло до висновку  про відсутність підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

          Суд погоджується з позицією ГУ ДМС в Одеській області, що незважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту лише 10.03.2023, тобто більш ніж через 11 років після потрапляння на територію України та перебування на території України у якості нелегального мігранта з 16.10.2018, що дає підстави для сумніву у достовірності наведених ним обставин для задоволення заяви.

          Суд також зазначає, що звернення ОСОБА_1 із заявою відбулось саме після неодноразового притягнення до адміністративної відповідальності, прийняття судового рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування та рішення про примусове видворення з України. Таким чином, ОСОБА_1 скористався правом подання такої заяви, що стало підставою для скасування рішення суду про його видворення та зупинення такої процедури.

Суд вважає, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС в Одеській області не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування на території України та подальшого документування.

Щодо посилань позивача на те, що у Туркменістані є загроза його переслідування, життю та здоров`ю та застосування смертної кари, суд зазначає, що зазначені питання  були ретельно дослідженні при розгляді заяви позивача і суд повністю погоджується з висновками ГУ ДМС в Одеській області, що наведені обґрунтування не знайшли свого підтвердження, оскільки носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації і жодним чином не пов`язані з особою позивача.

Позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини неможливості його повернення до країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення.

З матеріалів особової справи позивача спостерігається, що ним не були надані жодні документальні докази власного ймовірного переслідування, не надав жодних конкретних фактів (усних тверджень) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі його повернення. Тобто історія його переслідування в минулому відсутня взагалі, а загроза такого в майбутньому є очевидно необґрунтованою.

Таким чином, суд погоджується з висновками ГУ ДМС в Одеській області, що за результатами аналізу матеріалів клопотання позивача було встановлено, що історія його переслідування є очевидно необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов передбачених пп. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

На необґрунтованість клопотання особи в контексті набуття міжнародного захисту в Україні, свідчать такі обставини:

-          відповідно до пояснень шукача захисту, відсутні елементи його переслідування на території Туркменістану за ознаками раси, громадянства, національності (етнічної належності) або віросповідання;

-          в країні своєї громадянської належності шукача захисту не був членом жодних релігійних, політичних, громадських або військових організацій, політичною діяльністю не займався, побоювань зазнати політичних переслідувань не має;

-          під час проживання на території Туркменістану позивач не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного, психологічного насильства чи дискримінації, пов`язаної з його расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами;

-          матеріали особової справи шукача захисту не містять об`єктивних обставин, які б могли свідчити про його належність до окремої соціальної групи на території Туркменістану.

Слід зазначити, що позивач як у позовній заяві так і при зверненні із заявою до відповідачів не може виокремити чіткі обставини, які можуть створювати загрозу для нього у випадку повернення до країни громадянської належності, враховуючи відсутність жодної підтвердженої загрози.

Під час перебування в країні громадянської належності та перебуваючи поза її межами позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу, біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Безпідставним є посилання позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Туркменістану, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 06 серпня 2020 року по справі № 420/3327/19, від 06.03.2019 по справі № 826/14576/16, постанові від 06.03.2019 по справі № 815/2505/17, постанові від 04.03.2019 по справі № 815/2505/17.

Враховуючи необґрунтованість та відсутність взагалі історії переслідування позивача та проаналізовану особову справу, якою підтверджена відсутність існування серйозних ризиків життю або здоров`ю особи в країні громадянської належності, вбачається, що позивач має усі можливості для повернення до регіону постійного проживання, оскільки виїзд позивача за межі Туркменістану не носив характеру втечі від переслідування, не був обумовлений небезпекою зазнати безпосередньої загрози, не встановлено можливості застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини у разі повернення до Туркменістану.

Зазначене підтверджується тим, що на території Туркменістану скасовано смертну кару та приведення її у виконання з 1999 року, що в ході опитування підтвердив позивач.

У заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявник повідомив також, що може стати об`єктом кримінального переслідування через шлюб з громадянкою України. Разом із тим, під час проведення співбесіди заявник не зміг підтвердити можливість офіційного переслідування громадян Туркменістану через шлюб з громадянами інших країн, а також обґрунтувати твердження про ймовірне кримінальне переслідування, пов`язане з довготривалим проживанням в Україні.

ГУ ДМС в Одеській області додатково встановлено, що на території України ОСОБА_1 в офіційних шлюбних стосунках не перебуває, відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Надані позивачем роздруковані інформаційні матеріали щодо Туркменістану не мають жодного відношення до викладеної позивачем історії щодо небажання повернення до Туркменістану та не вважаються доказами, які мають відношення до заявника та такими, що підтверджують його позовні вимоги.

          Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення за результатами розгляду відомостей, наведених у заяві позивача, у сукупності з проведеними співбесідами, ГУ ДМС в Одеській області дійшли правильного висновку, що не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Туркменістані жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про очевидну необґрунтованість позовної заяви.

          З урахуванням викладеного, суд вважає, що висновок ГУ ДМС в Одеській області, а відповідно і Наказ №60 від 24.03.2023 р. про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або собою яка потребує додаткового захисту стосовно позивача містить достатні та переконливі підстави для відмови позивачу в оформлені документів щодо визнання його таким, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою.

          Крім зазначено наказу позивач оскаржує також і рішення ДМС України №05-23 від 25.05.2023 р. про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке на думку суду не може бути предметом оскарження, оскільки таке оскарження не передбачено законом.

          Рішенням яке впливає на права та обов`язки позивача є саме Наказ №60 від 24.03.2023 р. який позивачем оскаржений і цьому наказу та його відповідності нормам діючого законодавства судом дано оцінку в цьому рішенні.

          ДМС України не приймала рішення за заявою ОСОБА_1 а лише у відповідності до ст. 12 Закону №3671 розглянула скаргу на рішення ГУ ДМС, що не є рішенням суб`єкта владних повноважень яке підлягає оскарженню в розумінні КАС України.

          Відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

          Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність свого рішення про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту відносно позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

          Перевіривши оскаржуване рішення на предмет дотримання критеріїв, визначених частиною другою  статті 2 КАС України,  суд не встановив невідповідності наведеним критеріям.

          Керуючись     ст. 242- 246 КАС України, суд

                                                      вирішив:

Відмовити повністю ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була       подана       у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                                           Попов В.Ф.

          .