Постанова

Іменем України

12 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 757/60528/21-ц

провадження № 61-289св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення коштів.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), про стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02 серпня 2011 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу «СТАНДАРТ» № SAMDN01000718486436.

27 грудня 2011 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу «СТАНДАРТ, 3 міс» № SAMDN01000722475104.

05 листопада 2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу «СТАНДАРТ, 3 міс» № SAMDN01000730257585.

08 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу «СТАНДАРТ, 3 міс» № SAMDN01000739063304.

З 2014 року банк позбавив позивача права безперешкодно користуватись своїми грошовими коштами, відмовився від виконання розпоряджень про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку і проведення інших операцій по рахунку, заблокував доступ до рахунку.

Позивач вказує, що неодноразово звертався до банку з проханням розблокувати рахунки, розірвати договір та повернути суму банківського вкладу з нарахованими процентами, проте банк відмовляв у зв`язку із припиненням діяльності на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та неможливістю здійснення банківського регулювання та нагляду на цих територіях.

01 жовтня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання вказаних договорів. Листом від 12 жовтня 2021 року банк відмовив позивачу у задоволенні заяви, кошти не повернув.

Позивач вказує, що із засобів масової інформації йому стало відомо, що 17 листопада 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК Фінілон» начебто укладено договір про переведення боргу за депозитними договорами усіх кримських клієнтів АТ КБ «ПриватБанк», в тому числі і щодо рахунків позивача.

Вказує, що усупереч статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» відповідач без відома та без дозволу вкладників ініціював здійснення переказу грошових коштів на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон», яка не мала ліцензії на надання фінансових послуг.

Вважає незаконною бездіяльність банку, що полягає у неповерненні вкладу з відсотками. Звертає увагу, що відповідач не підтвердив розірвання депозитних договорів, грошові кошти не повернув.

Відповідно до вказаного, позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь заборгованість за договорами банківського вкладу:

- за договором від 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436 в сумі вкладу 345 000,00 грн, нараховані проценти за період з 02 серпня 2011 року до 10 листопада 2021 року в сумі 354 546,58 грн, 72 279,86 грн як 3 % за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, інфляційні втрати в сумі 493 746,60 грн за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, пеню за незаконне списання коштів в сумі 145 240,58 грн за період з 10 листопада 2020 року до 10 листопада 2021 року, всього - 1 410 813,62 грн;

- за договором від 27 грудня 2011 року № SAMDN01000722475104, що був змінений на № SAMDN80000729276181 (№ рахунку НОМЕР_2) в сумі вкладу 39 500,00 дол. США, проценти за період з 28 вересня 2012 року до 10 листопада 2021 року в сумі 25 216,35 дол. США, 8 275,52 дол. США як 3 % річних за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, пеню за незаконне списання коштів за період з 10 листопада 2020 року до 10 листопада 2021 року в сумі 433 850,46 грн, всього - 72 991,87 дол. США та 433 850,46 грн;

- за договором від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585 в сумі вкладу 300 000,00 грн, проценти за період з 05 листопада 2012 року до 10 листопада 2021 року в сумі 459 816,60 грн, 62 852,05 грн як 3 % річних за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, інфляційні втрати за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року в сумі 429 344,87 грн, пеня за незаконне списання коштів за період з 10 листопада 2020 року до 10 листопада 2021 року в сумі 126 296,16 грн, всього - 1 378 309,56 грн;

- за договором від 08 листопада 2013 року № SAMDN01000739063304, що переведено на картку № НОМЕР_1 в сумі вкладу 325 000,00 грн, 68 089,73 грн як 3 % річних за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, інфляційні втрати в сумі 465 123,61 грн за період з 17 листопада 2014 року до 10 листопада 2021 року, пеня за незаконне списання коштів за період з 10 листопада 2020 року до 10 листопада 2021 року в сумі 136 820,84 грн, всього - 995 034,18 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу від 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436 вклад в сумі 345 000,00 грн, проценти за період з 02 серпня 2011 року до 02 серпня 2021 року в сумі 345 189,04 грн, проценти за період з 03 серпня 2021 року до 13 жовтня 2021 року в сумі 6,71 грн, 1 645,12 грн як 3 % річних та 6 211,76 грн інфляційних втрат.

За договором від 27 грудня 2011 року № SAMDN80000737362420, що був змінений на № SAMDN80000729276181 (№ рахунку НОМЕР_2) вклад в сумі 39 500,00 дол. США, проценти за період з 27 грудня 2011 року до 27 березня 2012 року в сумі 746,71 дол. США, проценти за період з 28 березня 2012 року до 27 вересня 2021 року в сумі 26 278,86 дол. США, за період з 28 вересня 2021 року до 13 жовтня 2021 року в сумі 0,17 дол. США та 64,41 дол. США як 3 % річних.

За договором від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585 вклад в сумі 300 000,00 грн, проценти за період з 05 листопада 2012 року до 05 серпня 2021 року в сумі 446 424,65 грн, проценти за період з 06 серпня 2021 року до 13 жовтня 2021 року в сумі 5,67 грн, 1 779,16 грн, як 3 % річних та 6 717,87 грн інфляційних втрат.

За договором від 08 листопада 2013 року № SAMDN01000739063304, кошти за яким переведено на картку № НОМЕР_1 , вклад в сумі 325 000,00 грн, 774,65 грн як 3 % річних та 2 925 грн інфляційних втрат.

Зазначені суми коштів підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача з відрахуванням податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в сумі 11 350,00 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що банк не виконав свій обов`язок, який ґрунтується на законі та договорі про повернення вкладнику суми вкладу та нарахованих процентів.

В частині відмови вимоги про стягнення пені в розмірі 42 % відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», суд першої інстанції вказав, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Тому у цьому випадку відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення пені.

Щодо задоволення частково вимоги про стягнення 3 % річних, суд першої інстанції зробив висновок, що договори банківського вкладу уважаються розірваними з 13 жовтня 2021 року - день отримання банком заяви позивача про розірвання договорів банківського вкладу, плюс 2 банківські дні, тому лише з цієї дати у позивача виникає право на отримання 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України щодо невиплати основних сум вкладів за договорами, оскільки прострочення виконання зобов`язань за договорами банківського вкладу почалося з дати розірвання договорів.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року в оскарженій частині щодо позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436 в сумі 1 645,12 грн як 3 % річних та 6 211,76 грн інфляційних втрат; за договором банківського вкладу від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585 в сумі 1 779,16 грн як 3 % річних та 6 717,87 грн інфляційних втрат - скасовано.

Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 :

- за договором 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436 3 % річних - 822,33 грн, інфляційні втрати - 3 105,00 грн;

- за договором від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585 3 % річних - 715,07 грн, інфляційні втрати - 2 700,00 грн.

В іншій оскарженій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір між сторонами укладено у письмовій формі, який містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не застосовні до правовідносин сторін у цій справі, правочин щодо заміни кредитора також має бути укладено у письмовій формі, тому у цій справі вимоги пред`явлено до належного відповідача.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вказав ті рахунки, на які були переведені грошові кошти, що були внесені позивачем згідно договорів банківського вкладу № SAMDN01000722475104 та № SAMDN01000739063304, тому доводи скаржника щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в цій частині є помилковими.

Суд першої інстанції правильно установив дату розірвання договорів - 13 жовтня 2021 року та після розірвання договорів застосував положення статті 625 ЦК України, а не нарахування процентів згідно умов договору.

Згідно із позовними вимогами в частині застосування статті 625 ЦК України, позивачем обраховано виплати, виходячи із розміру тіла депозиту, проте суд першої інстанції помилково здійснив нарахування, виходячи із суми тіла депозиту та відсотків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог за договорами від 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436 та від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585 скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог. Закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення коштів за договорами № SAMDN01000722475104 та № SAMDN01000739063304.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Печерського районного суду м. Києва.

25 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18-ц та від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що належним відповідачем у цій справі має бути ТОВ «ФК» Фінілон». АТ КБ «ПриватБанк» надало суду належні, достатні та допустимі докази на підтвердження факту надання позивачем згоди на переведення боргу від ПАТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК» Фінілон».

Судами не враховано розірвання спірних договорів, а тому нарахування відсотків на вклад за період після дати розірвання договору неможливе.

Суд першої інстанції неправомірно відхилив клопотання про закриття провадження у справі щодо договорів № SAMDN01000722475104 та № SAMDN01000739063304, оскільки відсутній предмет спору.

Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» з 17 листопада 2014 року не є боржником за договорами, які є предметом спору, отже відсутні підстави для нарахування та стягнення з банку 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані позивачем та стягнуті судом.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 02 серпня 2011 року сторони уклали договір банківського вкладу № SAMDN01000718486436, відповідно до умов якого позивач передав банку кошти в сумі 345 000,00 грн, зі сплатою 10 % річних строком на 3 місяці з наступною пролонгацією на той самий строк (а. с. 6).

Відповідно до пункту 7 цього договору сторони мають право достроково розірвати цей договір згідно умов діючого законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договору. При поверненні вкладу за ініціативою клієнта до спливу мінімального строку вкладу з дати початку продовження строку вкладу, клієнту повертається сума вкладу та сплачуються проценти, нараховані по ставці вкладу «до запитання» за фактичний строк користування вкладом. При запитуванні вкладу після закінчення мінімального строку вкладу з дати початку продовження строку вкладу, клієнту повертається сума вкладу і виплачуються проценти, нараховані, виходячи із діючої процентної ставки по вкладу, помноженої на коефіцієнт 0,5.

27 грудня 2011 року сторони уклали договір банківського вкладу № SAMDN01000722475104 в сумі 39 500,00 дол. США зі сплатою 7 % річних строком на 3 місяці з наступною пролонгацією на той самий строк. Додатковою угодою від 27 грудня 2011 року банк збільшив процентну ставку на 0,5 % строком до 27 березня 2012 року (а. с. 7).

05 листопада 2012 року сторони уклали договір банківського вкладу № SAMDN01000730257585 в сумі 300 000,00 грн зі сплатою 17 % річних на строк 3 місяці з наступною пролонгацією на той самий строк (а. с. 10).

08 листопада 2013 року сторони уклали договір банківського вкладу № SAMDN01000739063304, кошти за яким переведено на картку № НОМЕР_1 , в сумі 325 000,00 грн зі сплатою 16 % річних на строк 3 місяці з наступною пролонгацією на той самий строк (а. с. 12).

01 жовтня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання вказаних договорів, повернення суми вкладів та виплати процентів відповідно до умов договорів за фактичний строк користування вкладом (а. с. 15).

12 жовтня 2021 року листом № 20.1.0.0.0/7-211011/12673 відповідач повідомив позивача про неможливість задоволення його вимог (а. с. 16).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо належного відповідача у справі

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника.

Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора.

Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц зазначено, що «доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договорами банківських вкладів, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 у подібних правовідносинах».

Суд установив, що ОСОБА_1 не надавав згоди на переведення боргу від АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України. Тому, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивача.

Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058, 1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/49871/18-ц та від 31 травня 2023 року у справі № 759/13766/17.

За таких обставин обґрунтованим та правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі, а тому доводи касаційної скарги у цій частині не є прийнятними.

Щодо позовних вимог про стягнення вкладів

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Вирішуючи питання про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суди повинні встановити факт укладення відповідного договору, з`ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошових коштів на вкладний (депозитний) рахунок, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.

У справі, що переглядається, судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що 02 серпня 2011 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк»уклали договір банківського вкладу «СТАНДАРТ» № SAMDN01000718486436. 27 грудня 2011 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк»уклали договір банківського вкладу «СТАНДАРТ, 3 міс» № SAMDN01000722475104. 05 листопада 2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк»уклали договір банківського вкладу «СТАНДАРТ, 3 міс» № SAMDN01000730257585. 08 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк»уклали договір банківського вкладу «СТАНДАРТ, 3 міс» № SAMDN01000739063304.

АТ КБ «ПриватБанк» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження повернення вкладів, закриття рахунків за договорами вкладів та виплати відсотків за ними (довідок, детального розрахунку за депозитами тощо).

Ураховуючи, що факт укладення договорів банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договорами банківських вкладів позивачу на його вимогу не виплачені, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про їх стягнення у судовому порядку.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів на вклад

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України).

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Виплата встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються».

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 вказано, що «у справі, яка переглядається, позивач звертався за поверненням вкладу і лист банком отримано 13 листопада 2014 року, тобто договір вважається розірваним з урахуванням положення пункту 5 договору, за яким у сторін є право достроково розірвати діючий договір, повідомивши один одного за два дні до дати розірвання договору, а саме - 15 листопада 2014 року. Встановивши, що договір депозиту є розірваним з 15 листопада 2014 року, суди не врахували, що з моменту розірвання цього договору нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 16 листопада 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18 зазначено, що «у справі, яка переглядається у пункті 16 договору від 12 березня 2010 року № SAMDN01000709783980 (вклад «Депозит VIP») сторони домовилися, що сторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору; суд першої інстанції встановив, що вимога щодо розблокування депозитних рахунків та повернення суми вкладів і нарахованих відсотків, тобто вимога щодо розірвання договору, була заявлена позивачем у претензії від 14 лютого 2015 року, яку банк отримав 24 лютого 2015 року; правильним є висновок судів про те, що договір банківського вкладу від 12 березня 2010 року вважається розірваним із 26 лютого 2015 року на письмову вимогу вкладника».

Таким чином, у випадку звернення вкладника із заявою про повернення вкладу, договір є відповідно розірваним, у зв`язку з чим договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Виплата встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

Встановлено, що строком вимоги позивача в даному випадку є дата отримання відповідачем заяви про розірвання договорів банківських вкладів плюс 2 банківські дні, що передбачено укладеними сторонами договорами банківських вкладів, а саме 13 жовтня 2021 року. Саме з цієї дати договори вважаються розірваними.

У листі від 12 жовтня 2021 року, яким відповідач повідомив позивача про неможливість задоволення вимог про повернення вкладів, банк посилався на заяву позивача від 11 жовтня 2021 року, що свідчить про те, що вимога позивача від 01 жовтня 2021 року отримана банком саме 11 жовтня 2021 року (а. с. 16).

Положеннями договорів та Умовами та правилами надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» передбачено, що у разі, якщо вкладник вимагає розірвати договір достроково, проценти виплачуються за ставкою вкладу «на вимогу».

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що розрахунок відсотків за процентною ставкою, що зазначена у договорах слід розраховувати до 13 жовтня 2021 року з урахуванням умов, що містяться в укладених сторонами договорах банківських вкладів щодо дострокового розірвання вказаних договорів.

Відповідно до вказаного, доводи скаржника про те, що договори від 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436 та від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585 розірвано з 11 жовтня 2021 року та нарахування процентів на вклад за період після дати розірвання договору неможливе, є помилковими, оскільки суд правильно установив дату розірвання договорів - 13 жовтня 2021 року та після розірвання договорів застосував положення статті 625 ЦК України, а не нарахування процентів згідно умов договорів.

Також, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що за договором від 02 серпня 2011 року № SAMDN01000718486436, згідно із статтею 625 ЦК України за визначений судом період з розрахунку тіла кредиту 345 000,00 грн підлягає стягненню 3 % річних - 822,33 грн, інфляційні втрати - 3 105,00 грн.

Із вказаних вище аналогічних підстав за договором від 05 листопада 2012 року № SAMDN01000730257585, згідно із статтею 625 ЦК України за визначений судом період з розрахунку тіла кредиту 300 000,00 грн підлягає стягненню 3 % річних - 715,07 грн, інфляційні втрати - 2 700,00 грн.

Суди попередніх інстанцій також правильно здійснили розрахунок сум за договором від 08 листопада 2013 року № SAMDN01000739063304, кошти за яким переведено на картку № НОМЕР_1 , стягнувши вклад в сумі 325 000,00 грн, 774,65 грн як 3 % річних та 2 925,00 грн інфляційних втрат.

За договором від 27 грудня 2011 року № SAMDN80000737362420, що був змінений на № SAMDN80000729276181 (№ рахунку НОМЕР_2) суд вирішив стягнути: вклад в сумі 39 500,00 дол. США, проценти за період з 27 грудня 2011 року до 27 березня 2012 року в сумі 746,71 дол. США, проценти за період з 28 березня 2012 року до 27 вересня 2021 року в сумі 26 278,86 дол. США, за період з 28 вересня 2021 року до 13 жовтня 2021 року в сумі 0,17 дол. США та 64,41 дол. США як 3 % річних.

Щодо закриття провадження в частині позовних вимог за договорами № SAMDN01000722475104 та № SAMDN01000739063304

З матеріалів справи відомо, що договір банківського вкладу № SAMDN01000722475104 був змінений на № SAMDN80000729276181.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 28 січня 2022 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій він вказав, що кошти за договором № SAMDN01000722475104 були переведені на вклад SAMDN80000729276181 (№ рахунку НОМЕР_2), а кошти за договором № SAMDN01000739063304 переведено на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Вирішуючи вказаний спір, суд попередніх інстанцій зазначили рахунки, на які були переведені грошові кошти, що були внесені позивачем згідно договорів банківського вкладу № SAMDN01000722475104 та № SAMDN01000739063304, тому доводи скаржника щодо наявності підстав для закриття провадження у справі з огляду на відсутність предмета спору у справі в цій частині є помилковими.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18-ц та від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року у нескасованій судом апеляційної інстанції частині та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров