Народицький районний суд Житомирської області

Справа № 284/465/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2023 року                                                                     смт. Народичі

Народицький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді         Дубовика П.В.,

з секретарем Галенчик О.В.,

    розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в судовому засіданні в залі суду в смт.Народичі адміністративну справу №284/465/23 за позовом ОСОБА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 до Головного управління національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

   Позивач звернувся до суду та просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії БАД №109616 від 25.04.2023 року, винесену поліцейським  Коростенського РУП ГУНП в Житомирській областіза ч.5 ст.121 й ч.1 ст.122 КУпАП. Мотивує свої вимоги тим, що поліцейський притягнув його до адміністративної відповідальності з порушенням норм права, постанова є незаконною, у звязку з чим підлягає скасуванню з таких підстав. При розгляді справи не були з`ясовані і доведені обставини, які б свідчили про наявність в діях позивача ознак правопорушень, передбачених ч.5 ст.121 й ч.1 ст.122 КУпАП, не була дотримана процедура розгляду справи, а саме: не пред`явлено жодного доказу, правопорушення не зафіксовано у передбачений законодавством спосіб. Позивачу не було надано можливості подати свої пояснення та інші докази.

Відповідно до ч. 5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спроще-ного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідачеві був наданий п"ятнадцятиденний строк з моменту отримання копії позову з додатками та ухвали суду про відкриття провадження, для надання відзиву на позов.

Головне Управління національної поліції в Житомирській області подало до суду відзив на позов, в якому просило відмовити в його задоволенні, мотивуючи тим, що вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими, оскільки постанова поліцейським винесена правомірно, факт вчинення позивачем правопорушень підтверджений матеріалами справи, зокрема відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, будь-яких доказів, які спростовують дану постанову позивачем суду не надано, останній таким чином намагається уникнути адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, а відтак підстави для задоволення вимог щодо скасування постанови відсутні.

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувається за відсутності учасників справи, на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.

Згідно матеріалів справи, постановою серії БАД №109616 від 25.04.2023 року ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121 ч.1 ст.122 КУпАП, а саме що він 25.04.2023 року о 06 годині 00 хвилин на вулиці в м.Коростень керував автомобілем «ВАЗ-21099» д.н. НОМЕР_1 , не був пристебнутий ременем безпеки руху та проігнорував вимоги знаку (проїзд без зупинки заборонено), чим скоїв адміністративні правопорушення, передбачені ч.5 ст.121 ч.1 ст.122 КУпАП (а.с.5).

Не погодившись із вказаною постановою позивач оскаржив її до суду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст.9 КУпАП України визначено, що адміністративним правопоруше-нням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 5 статті 121 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за порушення правил користування ременями безпеки, а ч.1 ст.122 КУпАП – за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об`єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.

При накладенні стягнення за скоєне адміністративне правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі (ч. 2ст. 33 КУпАП).

Положення ст.22 КУпАП встановлюють право органу (посадової особи), які уповноважені вирішувати справу, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.

Згідно з ч.1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ч.5 ст.121 та ч.1 ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Положеннями ч. 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У відповідності до ч.4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу.

Разом з цим, згідно ч.5 ст. 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, п-оясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Крім того, даною постановою зазначено:судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

Між тим, на думку суду, жодним доказом наявність адміністративного пра-вопорушення в діях позивача встановлена не була.

Після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов`язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.

Дійсно, за змістом ч.5 ст.258 КУпАП, він не був зобов`язаний складати протокол про адміністративне правопорушення. Разом з тим, він мав право це зробити. У випадку, коли особа заперечує факт вчинення правопорушення, саме протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст.251 КУпАП міг бути доказом його вчинення, такими доказами могли бути пояснення правопорушника, свідків, рапорти працівників поліції.

При цьому не є належним доказом усне твердження працівника поліції, озвучене правопорушнику. Спостереження працівником поліції правопорушення може мати місце, однак воно має бути зафіксоване на матеріальному носії. Таким матеріальним носієм міг бути протокол про адміністративне правопорушення із зазначенням тих матеріалів, що до нього додаються, рапорт або протокол та рапорт.

Як встановлено судом, працівниками поліції, окрім оскаржуваної постанови, не складалися жодні матеріали взагалі, хоча позивач як вбачається це із позовної заяви та із дослідженого судом відеозапису з нагрудної камери поліцейського заперечував вчинення правопорушення на місці події, просив поліцейського надати йому докази, що підтверджують його вину, також останньому не було надано можливості подати свої пояснення та інші докази.

Крім того вищезазначений відеозапис з нагрудної камери поліцейського не містить достатніх та об`єктивних доказів вчинення ОСОБА_1 правопорушень, передбачених ч.5 ст.121 й ч.1 ст.122 КУпАП, зокрема на ньому чітко не зафіксовано момент проїзду останнім дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», оскільки саме в цей час камера поліцейського повертає ліворуч та чітко не фіксує момент проїзду автомобіля «ВАЗ-21099» д.н. НОМЕР_1 зазначеного дорожнього знаку. Крім того, на відео не зафіксовано відсутність на водієві ременів безпеки саме під час руху автомобіля під керуванням позивача.

Згідно з «Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженою наказом МВС України 18.12.2018 № 1026, зареєстрована в МЮ України 11.01.2019 за № 28/3299 (далі Інструкція), включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський повинен переконатися в точності встановлених на пристрої дати та часу. Відсутність безперервного відеозапису ставить під сумнів законність проведених поліцейськими процесуальних дій та позбавляє можливості об`єктивно перевірити обставини пов`язані із виявленням та фіксацією адміністративного правопорушення у випадку їх оспорювання.

Суд зазначає, що відеозапис з нагрудної камери поліцейського, наданий суду є не відповідним Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапиису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 р. №1026, оскільки є не суцільний, складається з фрагментів (містить два окремі відеофайли).

Зміст вказаного запису об`єктивно не підтверджує відомості викладені в постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії БАД №109616 від 25.04.2023 року за ч.5 ст.121 й ч.1 ст.122 КУпАП і не містить таких даних стосовно фактичних обставин правопорушень, які б вказували поза розумним сумнівом на наявність вини позивача.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що матеріали справи відносно позивача не містять безумовних та беззаперечних доказів на підтвердження вчинення останнім інкримінованих адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121 та ч.1 ст.122 КУпАП.

Відповідно ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч.1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 74 КАСУ).

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем будь-яких належних і допустимих доказів, які б містили об`єктивні дані, що підтверджують вину позивача у вчиненому ним правопорушенні, суду надано не було.

У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.

Суд зазначав у наведеному Рішенні, що КУпАП визначає систему правових ме-ханізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (п .2.2 Рішення).

Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому у скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.

Тобто, позиція Суду полягає у тому, що навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов`язковою і має передувати такому розгляду справи.

Крім того, суд вказує, що словосполучення "за місцем його вчинення", застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення "за місцем його вчинення", яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

За загальним правилом розгляд справи починається оголошенням про те, яка справа розглядається, зясовується хто прибув на розгляд справи, встановлюються анкетні дані особи, яка притягається до відповідальності, роз`яснюються її права, надається можливість подати докази, заявити клопотання.

Після цього особа, яка розглядає справу, має оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Керуватися попереднім спостереженням певних подій за відсутності доказової бази така особа не має права.

Це повязано з тим, що в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Однак, як слідує з матеріалів справи поліцейський при розгляді даної справи не дотримався вищевказаного порядку розгляду справи, не прийняв від позивача пояснення, не надав йому можливість подати докази, заявити клопотання, не склав протокол про адміністративне правопорушення, не вручив позивачу його копію, не пред`явив для ознайомлення жодних доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративних правопорушень та не зазначив мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Тобто поліцейський розглянув справу без оцінки доказів, без всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

За таких обставин суд вважає, що факт вчинення позивачем правопорушень, передбачених ч.5 ст.121 ч.1 ст.122 КУпАП, відповідачем не доведений.

За змістом п. 8 статті 23 Закону України "Про національну поліцію"поліція у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Разом з тим, це не є основною функцією цього центрального органу виконавчої влади. Головна функція поліції служити суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (стаття 1).

Реалізація цієї функції не може полягати виключно у поставленні мети притягнення особи до відповідальності, пріоритетними є підтримання публічної безпеки і порядку, забезпечення охорони прав і свобод людини.

З цією метою Національна поліції України здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

У даній конкретній справі, більш доречним було б витрачання часу на заходи превентивної та профілактичної роботи. Натомість працівниками поліції вчинені дії, які були явно сумнівними з юридичної точки зору, виглядали небезсторонньо (упереджено), недобросовісно, нерозсудливо, без дотриманням принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте рішення.

Отже, відповідачем не надано жодних доказів (протокол, пояснення свідків, інш.) на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121 ч.1 ст.122 КУпАП.

З огляду на вищевказане, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, суд приходить до висновку про задоволення даного позову, а тому постанову про накладення адміністративного стягнення серії БАД №109616 від 25.04.2023 року слід скасувати й провадження у справі закрити.

Керуючись ст. ст. п.1 ч.1 ст.20, 44, 72, 77, 242, 246, 257-262, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 251, 287, 288, 289, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -

                                                                УХВАЛИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Постанову поліцейського Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області у справі про адміністративне правопорушення серії БАД №109616 від 25.04.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.1 ст.122 КУпАП - скасувати.

Провадження по адміністративній справі закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвалу суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач – Головне управління національної поліції в Житомирській області, юридична адреса місцезнаходження: вул.Старий Бульвар, 5/37, м.Житомир, Житомирської області, ЄДРПОУ-40108625.

Повне рішення суду складене 18 вересня 2023 року.

Суддя: П. В. Дубовик