ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 554/11994/22                 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/1222/23                         Суддя доповідач ОСОБА_2

Категорія: Розбій

У Х В А Л А

                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого                         - ОСОБА_2

суддів                                - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

­­­­за участю секретаря                - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора Салтівської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_7 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12022221170002349 від 26.07.2022 року, за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_6 до 22 вересня 2023 року.

Також цією ухвалою продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_8 до 22 вересня 2023 року.

На зазначену ухвалу суду обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід стосовно нього на домашній арешт.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_6 посилався на поганий стан свого здоров`я. Вказував, що клопотання прокурора є необґрунтованим. Вважає, що відсутні докази існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.

01.09.2023 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява захисника ОСОБА_9 , яка просила розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_6 без її участі, вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та просила її задовольнити.

Поряд з цим, 04.09.2023 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява прокурора ОСОБА_10 , в якій він просив розглянути апеляційну скаргу обвинуваченого без участі прокурора, а також просив відмовити в задоволенні цієї скарги.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 422 та ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду справи, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши доповідь судді,дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З апеляційної скаргою на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25.07.2023 року звернувся лише обвинувачений ОСОБА_6 , а тому колегія суддів дійшла висновку, що в апеляційному порядку належить переглянути оскаржувану ухвалу суду лише в частині щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 .

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України.

25.07.2023 року прокурор у кримінальному провадженнізвернувся до суду першої інстанції з клопотанням  про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 .

В обґрунтування клопотання прокурор посилався на існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, тяжкість інкримінованого ОСОБА_6 злочину. Звертав увагу на відомості про особу обвинуваченого. А також зазначав про неможливість запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції зазначив, що враховуючи відомості про особу обвинуваченого, тяжкість покарання, що йому загрожує в разі його визнання винним, інші обставини кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченими дій, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилався прокурор в клопотаннях про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинувачених під вартою, та жодний з інших, більш м`яких запобіжних заходів, не здатний запобігти вказаним ризикам.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням вимог чинного та міжнародного законодавства.

Прокурор в судовому засіданні довів поза розумним сумнівом наявність вищенаведених ризиків, а колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про продовження існування цих ризиків, які передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчиняти інші кримінальні правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачуєтьсяу вчиненні умисного, особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років, з конфіскацією майна. Крім того, обвинувачений може незаконно впливати на свідків. Також, матеріали провадження не містять фактичних відомостей про те, що ОСОБА_6 працевлаштований, що об`єктивно свідчить про відсутність у нього постійного джерела доходу, а тому є підстави вважати, що перебуваючи на свободі він може продовжувати свою злочинну діяльність, що унеможливлює запобігання ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який згідно обвинувачення інкримінуються ОСОБА_6 , а саме того, що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти власності, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, а також окремих громадян.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 не одружений, офіційно не працевлаштований, а отже соціальних зв`язків та постійного джерела доходів він не має.

Отже, враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції, необхідність продовження такого запобіжного заходу, тобто тримання ОСОБА_6 під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об`єктивно вбачається з обставин кримінального провадження.

За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суперечать наявним у матеріалах провадження відомостям.

Крім того, доводи обвинуваченого щодо відсутності ризиків та вимога обрати інший більш м`який запобіжний захід є взаємовиключними, оскільки підставою для застосування запобіжного заходу, відповідно до вимог ст. 177 КПК України, є окрім іншого, наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Тобто без наявності ризиків не можна обирати будь-який запобіжний захід.

Щодо доводів обвинуваченого стосовно наявності у нього певних захворювань, які унеможливлюють перебування його під вартою, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити, що наявність захворювань, які унеможливлюють перебування підозрюваного в умовах СІЗО повинні підтверджуватися відповідними висновками судово-медичної експертизи, щодо проведення якої підозрюваний має процесуальне право заявляти клопотання слідчому.

Відсутність вищевказаного висновку судово-медичних експертів позбавляє суд апеляційної інстанції процесуальної можливості враховувати зазначені доводи, без їх підтвердження певними висновками експертів, як підстави для скасування або зміни раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув`язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я. Порядок надання ув`язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув`язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров`я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.

Тобто, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув`язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.

Отже, доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо необґрунтованості ухвали суду першої інстанції є безпідставними, оскільки судом було належним чином перевірено та досліджено докази, надані прокурором та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченого, його вік та сімейний стан. При цьому, висновки суду належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а також не містять доводів, що не оцінювались слідчим суддею.

       Отже, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо продовження існування раніше встановлених ризиків, а саме того, що   ОСОБА_6 може переховуватись від органів досудового розслідування або суду, впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчиняти інші кримінальні правопорушення.

За таких обставин, з огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції постановив рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,  при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення, що свідчить про належне дотримання вимог ст. 370 КПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою і підстав для її скасування, на цей час, за доводами апеляційної скарги не вбачає.

Керуючись ч.2 ст. 376,ст.ст. 392, 404, 405, 407 п.1 ч.3, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2023 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

          Головуючий -

        Судді :