Справа № 638/19490/21

        Провадження № 2/638/1273/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2023 Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі головуючого судді: Хайкіна В.М.                                  

за участю секретаря: Черкашиної Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському районі м. Харкова Управління ведення реєстру Територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському районі м. Харкова Управління ведення реєстру Територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, згідно прохальної частини якої позивач просить суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням кімнати АДРЕСА_1 . Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є наймачем кімнати АДРЕСА_1 , що підтверджується ордером на житлове приміщення № 867. Одночасно разом із позивачем в кімнаті зареєстровані колишня дружина – ОСОБА_2 та донька – ОСОБА_4 , які є відповідачами по вказаній справі. Сімейне життя з дружиною не склалось та у квітні 2018 року ОСОБА_2 разом із донькою пішли із сім`ї. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Відповідачі не проживають в кімнаті з квітня 2018 року, комунальних платежів не сплачують, речей в кімнаті не має. Відповідачі з реєстрації добровільно не знялись, місце фактичного проживання позивачу невідоме. З викладених підстав, просить суд позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, у матеріалах справи міститься заява з проханням проводити судовий розгляд за відсутності представника позивача та позивача, також представник позивач не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення судом заочного рішення, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином, про що свідчать поштові документи та матеріали справи, причину неявки суду не повідомили, відзиву на позовну заяву, який би відповідав вимогам статті 178 ЦПК України, чи будь-яких письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів, заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову, до суду не надали.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином, пояснень щодо позову не надано.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, причини неявки визнані судом неповажними, і тому неявка відповідача не може бути перешкодою для заочного розгляду судом справи, що відповідає положенням частини 1 статті 280 ЦПК України.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено матеріалами справи, позивач  ОСОБА_1 , є наймачем кімнати № 4-Д в гуртожитку АДРЕСА_2 , що підтверджується копією ордеру № 867 від 01.02.2005 року на жилу площу у гуртожитку.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 20.10.2018 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

В квартирі за адресою АДРЕСА_3 , зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується ордером № 867 та довідкою дочірнього підприємства «Промжитлосервіс-2», які зареєстровані з 09.02.2005 року.

Факт реєстрації відповідачів за вказаною адресою також підтверджується відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області від 28.12.2021 року.

З позовної заяви вбачається, що відповідачі не проживають за адресою: АДРЕСА_3 . Позивачу місце фактичного проживання відповідачів невідоме, засоби зв`язку з ними відсутні. Позивач самостійно сплачує всі комунальні витрати.

Факт не проживання відповідачів за вказаною адресою також підтверджується актом від 10.11.2021 року за підписами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

У відповідності до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 405 ЦК України встановлено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно із статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до Узагальнення судової практики Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.

Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР). У зв`язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою».

Отже норми Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», рішення суду про позбавлення особи права користування житловим приміщенням є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

З викладених підстав, суд прийшов до висновку, що позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському районі м. Харкова Управління ведення реєстру Територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

В позовній заяві не міститься вимога про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат по справі.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При таких обставинах суд вважає необхідним при вирішенні питання про розподіл судових витрат по справі, не застосовувати приписи ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 81, 265, 274-279 ЦПК України, 15, 16, 317, 321, 386, 319, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 71, 72 ЖК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву  ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП, НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП, НОМЕР_4 ), третя особа: Відділ реєстрації місця проживання у Шевченківському районі м. Харкова Управління ведення реєстру Територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради (м. Харків, пр. Науки, 17-А) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 особами, що втратили право користування житловим приміщенням кімнати АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий: