справа № 624/165/22

провадження № 1-кп/631/36/23

У Х В А Л А

про продовження строку дії запобіжного заходу

у вигляді тримання під вартою

14 вересня 2023 року                         селище міського типу Нова Водолага

Колегія суддів Нововодолазького районного суду Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання         ОСОБА_4 ,

а також

з боку сторони обвинувачення:

прокурора ОСОБА_5 ,

з боку сторони захисту:

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника         ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 1 Нововодолазького районного суду Харківської області справу з єдиним унікальним № 624/165/22 за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 січня 2022 року під № 12022221090000028 щодо вчинення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 125, частиною 2 статті 15, пунктом 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України,

                                                      В С ТА Н О В И В:

В провадженні Нововодолазького районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 січня 2022 року під № 12022221090000028 щодо вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 125, частиною 2 статті 15, пунктом 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України.

Через канцелярію суду прокурор Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_5 надав клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , що було зареєстроване 14 вересня 2023 року за вхідним № 4954/23-вх, яке підтримав у судовому засіданні, посилаючись на продовження існування у провадженні обставин, визначених пунктами 1, 3 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України. Вважав за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого, зважаючи на вагомість наявних доказів у вчиненні останнім кримінального правопорушення, та існування на даний час ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України. Підстави для зміни міри запобіжного заходу, на думку прокурора, відсутні, а характеризуючи особистість ОСОБА_6 дані не змінилися. А тому з метою забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні, беручи до уваги неможливість запобігання вищезазначеним ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, прокурор просив продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого на строк 60 днів, без визначення розміру застави.

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні, заперечував проти продовження дії обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив суд змінити тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, зауважив, що свідки у справі вже допитані, переховуватися він не має наміру. Просив змінити тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, а саме, на домашній арешт.

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечувала проти продовження дії обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На її думку, ризики зазначені прокурором, значно зменшились. Потерпілі та свідки допитані у судовому засіданні, не допитано тільки лікаря, який не був очевидцем подій, тому ризик впливу відсутній. Обвинувачений має постійне місце проживання й запевнив що не буде ухилятися від явки до суду. Просила змінити тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, а саме, на домашній арешт.

Уважно вислухавши позиції сторін з приводу заявленого клопотання, ретельно дослідивши матеріали кримінального провадження в межах питання, яке вирішується, колегія суддів дійшла наступного.

Положеннями частини 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України).

Частинами 1, 2 ст. 331 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого . Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Перелік запобіжних заходів, які підлягають застосуванню наведений у ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України, при цьому, як указано у ч. 3 наведеної норми, найбільш суворим запобіжним заходом – є тримання під вартою.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

З положень ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у тому числі ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Судом встановлено, що за обставин, викладених у сформульованому обвинуваченні, у вказаному кримінальному провадженні  ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125,  частиною 2 статті 15, пунктом 13 частини 2 статті 115  Кримінального кодексу України. Кримінальне правопорушення за частиною 2 статті 115  Кримінального кодексу України, відповідно до приписів статті 12 Кримінального кодексу України, відноситься до особливо тяжких злочинів і передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Судом встановлено, що обвинувачений має прийнятну репутацію, за місцем мешкання характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, тимчасово непрацюючий, що свідчить про відсутність стійких соціальних зв`язків, неодноразово судимий, у тому числі за тяжкі злочини проти особи. За станом здоров`я ОСОБА_6 не має специфічних особливостей, до осіб з інвалідністю не відноситься.

Також, у ході вирішення питання доцільності продовження дії запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого, судом встановлено, що ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досі продовжують існувати.

На цей час останні є дійсними та не зменшились, та оцінюються як реальні, в світлі: 1) обставин даного кримінального провадження та 2) особистості обвинуваченого (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).

Окрім іншого, суворість передбаченого покарання також є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для тримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96) зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 червня 2019 року у справі № 166/313/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 674/1202/19, усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчать про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

При цьому, Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Отже, реальним є ризик переховування, адже наявність певного ризику/ризиків, зокрема ризику втечі, має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, а у даному конкретному випадку, такий ризик є обґрунтованим, оскільки він належним чином умотивований прокурором та підтверджується наявними матеріалами.

Слушним є і ризик впливу на свідків, оскільки на даний час не всі свідки допитані, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмеженим у спілкуванні із цими особами, може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Реальним є ризик учинення іншого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений раніше неодноразово судимий.

Щодо можливості запобігання наявним ризикам шляхом застосування до обвинуваченого інших, більш м`яких запобіжних заходів, суд, уважно вислухавши та ретельно проаналізувавши доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , з урахуванням даних, які характеризують обвинуваченого, тяжкості злочину, у вчиненні якого ОСОБА_6 обвинувачується, стану здоров`я, щодо якого на даний час у розпорядженні суду відсутні об`єктивні медичні застереження про неможливість перебування вказаної особи під вартою, вважає недостатнім застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання наявним ризикам.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та зможе запобігти ризикам, передбаченим положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.

Відповідно, колегія суддів сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності необхідності продовження дії обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та зміни тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, оскільки на даний час обставини, визначені приписами статті 199 Кримінального процесуального кодексу України, є дійсними, а ризики, зазначені пунктами 1, 3, 5 ч. 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України є триваючими, а тому, виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Частиною 3 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України покладено на суд обов`язок, при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначити розмір застави, достатньої для виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ураховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.

В даному випадку, беручи до уваги, що ОСОБА_6 вчинено особливо тяжкий злочин із застосуванням насильства колегія суддів не вбачає підстав аби визначити розмір застави у кримінальному провадженні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1 – 29, частинами 1 та 11 статті 31, статтею 33, частиною 2 статті 110, частиною 5 статті 115, статтями 131 – 132, 176 – 178, 182 – 184, 186, 193 – 194, 196, 197, 199, 205, 331, 369 – 372, частиною 2 статті 392, частиною 5 статті 532, статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити застосований (обраний) щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 125, частиною 2 статті 15, пунктом 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківській слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів, а саме, до 12 листопада 2023 року (включно) без визначення розміру застави.

Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме, Харківського апеляційного суду, протягом п`яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Головуючий суддя:                         ОСОБА_1

Суддя: ОСОБА_2

Суддя: ОСОБА_3