ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" вересня 2023 р. Cправа № 902/776/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ШКІВ" (вул. Виноградна, буд. 105, с. Леськи, Черкаський р-н., Черкаська обл., 19640)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємільчине Агроком" (вул. Данила Галицького, буд. 6, корп. Б, м. Вінниця, 21036)

про стягнення 171572,76 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

Зза участю представників сторін:

позивача: Гончар С.М.

відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

09.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "ШКІВ" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємільчине Агроком" про стягнення 171 572,76 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 09.06.2023 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 13.06.2023 відкрито провадження у справі № 902/776/23. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 28.06.2023.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 13.06.2023, яка надсилалась останньому за адресою вказаною в єдиному державному реєстрі. При цьому суд заважує, що представник відповідача ухвалу суду від 13.06.2023 отримав, про що свідчить поштове повідомлення № 2101804110397, яке наявне в матеріалах справи.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 03.07.2023 повідомлено учасників справи судове засідання по суті, що відбудеться 04.09.2023.

На визначену дату судом 04.09.2023 в судове засідання з`явився представник позивача, який позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача не з`явився, дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 03.07.2023.

Водночас, відповідачу ухвала суду від 03.07.2023 вручена останньому 06.07.2023, що підтверджується витягом з сервісу відстежень підприємства "Укрпошта".

Суд вважає за необхідне зазначити, що при неявці в судове засідання представника відповідача суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов`язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідач належним чином був повідомлений про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, встановив.

Між Товариство з обмеженою відповідальністю "ШКІВ" (ПОСТАЧАЛЬНИК) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ємільчине Агроком" (ПОКУПЕЦЬ) було укладено договір № 58 від 15.08.2022.

Відповідно до пункту 1.1. Договору, на умовах цього Договору, ПОСТАЧАЛЬНИК зобов`язується передати ПОКУПЦЕВІ у власність, а ПОКУПЕЦЬ зобов`язується прийняти і своєчасно оплатити: по ДК 021:2015 код 16600000-1 Сільськогосподарська та лісогосподарська техніка спеціального призначення, а саме Лісовий мульчувач SM-1400T 1 шт. (далі Товар) на умовах, викладених в цьому Договорі.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування, асортимент, одиниця вимірювання, кількість та ціна Товару зазначаються у видаткових накладних (специфікаціях), що становлять невід`ємну частину цього Договору.

В розділі 2 Договору Сторони погодили кількість, асортимент та якість Товару: кількість та асортимент товару передбачається в накладних на кожну окрему поставку. Якість Товару, що постачається за цим Договором, повинна відповідати ТУ виробництва та сертифікату якості, виданому виробником Товару (п.п. 2.1.,2.2.).

Відповідно до п. 4.1. Договору ціна товару встановлюється в національній валюті України. Ціна за одиницю Товару становить 450 000,00 (чотириста п`ятдесят тисяч) гри 00 коп, разом з ПДВ. Загальна ціна договору складає 450 000,00 грн разом з ПДВ (пункт 4.2.).

За змістом п. 4.3. Договору ПОКУПЕЦЬ здійснює оплату вартості Товару на підставі рахунку-фактури, виписаної на підставі замовлення ПОКУПЦЯ, узгодженого обома Сторонами, шляхом перерахування 50% передплати, та решту 50% в день прибуття Товару на поточний рахунок ПОСТАЧАЛЬНИКА.

Сторони погодили безготівкову форму розрахунків у п. 4.4. Договору.

Як вбачається із п. 5.1. Договору, ПОСТАЧАЛЬНИК зобов`язаний передавати ПОКУПЦЮ товар згідно умов даного Договору (п. 5.1.1.). Надавати ПОКУПЦЮ всі необхідні документи на кожну партію Товару, в тому числі: - сертифікат якості виробника (при необхідності); - видаткову накладну; - рахунок на оплату (при необхідності) (п. 5.1.2.).

У п.5.3. Договору визначено зобов`язання ПОКУПЦЯ, а саме: приймати товар за кількістю та якістю в порядку і терміни, встановлені даним Договором (п.5.3.1.) та оплатити товар в розмірах і терміни, встановлені даним Договором (п.5.3.2).

Згідно з п. 6.2. Договору за невиконання ПОСТАЧАЛЬНИКОМ своїх зобов`язань щодо своєчасної поставки товару, ПОСТАЧАЛЬНИК сплачує ПОКУПЦЮ пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення поставки товару.

Договір вступає в силу з моменту підписання Сторонами і діє до « 31» грудня 2022. Договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих саме умовах, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за 10 днів до закінчення строку, на який було укладено даний Договір (п.п. 9.1. - 9.2. Договору).

Як слідує з матеріалів справи, відповідачеві було поставлено товар («Лісовий мульчувач SM-1400T), який він прийняв, що підтверджується видатковою накладною № 115 від 06.09.2022 та товарно-транспортною накладною № 26 від 06.09.2022, що підписані обома сторонами.

Позивачем було отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємільчине Агроком" платіж на суму 40 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 164 від 19.10.2022 та 15 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 338 від 25.01.2023.

21.03.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №01/21.03, в якій вимагав невідкладно сплатити на користь позивача залишок платежу за Договором №58 від 15.08.2022 у розмірі 170 000,00 грн.

Відповідачем надано відповідь на претензію №30/03-23 ВП від 30.03.2023, де останній визнав суму основної заборгованості в розмірі 170 000,00 грн та зазначив, що таку заборгованість буде погашено протягом 30 днів у повному обсязі.

Із матеріалів позовної заяви судом встановлено, що після отримання відповіді на претензію на рахунок позивача надійшла оплата заборгованості у розмірі 20 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 396 від 02.05.2023, решта суми у розмірі 150 000,00 грн залишилась непогашеною.

Порушення умов договору щодо внесення відповідачем повної оплати за наданий товар слугувало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ШКІВ" з позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору свідчить про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтями 173, 174, 175, 264-269 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509, 655, 662, 663, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України).

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дані норми кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого позивачем товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, судом встановлено, що позивачем відповідачеві було поставлено товар («Лісовий мульчувач SM-1400T), який він прийняв, що підтверджується видатковою накладною № 115 від 06.09.2022 та товарно-транспортною накладною № 26 від 06.09.2022, що підписані обопільно сторонами.

Матеріали справи не містять доказів заявлення відповідачем зауважень по кількості, комплектності та якості поставленого позивачем товару.

Оплата по даному Договору, здійснюється на підставі рахунку-фактури, виписаної на підставі замовлення ПОКУПЦЯ, узгодженого обома Сторонами, шляхом перерахування 50% передплати, та решту 50% в день прибуття Товару на поточний рахунок ПОСТАЧАЛЬНИКА.

Отже, основна сума заборгованості відповідача з оплати за поставлений товар згідно Договору 58 від 15.08.2022 станом на день пред`явлення позову становила 150 000,00 грн.

Крім того, заборгованість відповідача визнається останнім у відповіді на претензію №30/03-23 ВП від 30.03.2023.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару згідно Договору підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 150 000,00 грн основного боргу, які підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 17 469,75 грн інфляційних збитків та 4 103, 01 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних збитків у сумі 17 469,75 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 17 469,75 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Проаналізувавши норми наведеного діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок суми 3% річних є правильним та виконаним з дотриманням вказаних норм права, тому вимога позивача щодо 4 103,01 грн 3 % річних судом задовольняється.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємільчине Агроком" (вул. Данила Галицького, буд. 6, корп. Б, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 37442263) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШКІВ" (вул. Виноградна, буд. 105, с. Леськи, Черкаський р-н., Черкаська обл., 19640, код ЄДРПОУ 34795192) 150 000,00 грн основного боргу, 17 469,75 грн інфляційних втрат, 4 103,01 грн 3% річних та 2 573,59 грн витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - director.shкiv.com, представника позивача - yarosvityar@ukr.net.

Повне рішення складено 14 вересня 2023 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Виноградна, буд. 105, с. Леськи, Черкаський р-н., Черкаська обл., 19640)

3 - відповідачу (вул. Данила Галицького, буд. 6, корп. Б, м. Вінниця, 21036)