ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2023Справа № 24/142-б

За позовом Відкритого акціонерного товариства "Радикал" (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 61)

до Товариства з обмеженою відповідністю Фірма "Маг" (25006, м. Кропивницький, вул. Арсенія Тарковського, буд. 76/3)

про витребування майна з чужого незаконного володіння

В межах справи № 24/142-б

За заявою Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Відкритого акціонерного товариства "Радикал" (код ЄДРПОУ 05757570)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П. (головуючий) Суддя Мудрий С.М.

Суддя Пасько М.В.

Представники сторін:

Від позивача Кучерявий Д.В. - представник

Від відповідача Будова Н.М. - представник

Від ПАТ "ДТЕК Київські електромережі" Кирищук В.П. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 24/142-б за заявою АЕК "Київенерго" про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Радикал" на стадії ліквідації, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 30.11.2016.

15.11.2019 до Господарського суду м. Києва звернулось Відкрите акціонерне товариство "Радикал" з позовом до Товариства з обмеженою відповідністю Фірма "Маг" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.11.2019 прийнято позовну заяву Відкритого акціонерного товариства "Радикал" до Товариства з обмеженою відповідністю Фірма "Маг" про витребування майна з чужого незаконного володіння до розгляду в межах справи № 24/142-б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Радикал" та підготовче засідання призначено на 03.12.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.12.2019 розгляд справи відкладено на 21.01.2020.

21.01.2020 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

Судове засідання 21.01.2020 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Паська М.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.01.2020 підготовче засідання призначено на 12.03.2020.

18.02.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла відповідь позивача на відзив відповідача.

19.02.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про зміну предмету заяви витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.03.2020 позовну заяву Відкритого акціонерного товариства "Радикал" до Товариства з обмеженою відповідністю Фірма "Маг" про витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без руху, підготовче засідання призначено на 16.04.2020.

Судове засідання 16.04.2020 не відбулось.

До Господарського суду м. Києва надійшла заява Відкритого акціонерного товариства "Радикал" про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалами Господарського суду м. Києва від 01.12.2020 прийнято позовну заяву Відкритого акціонерного товариства "Радикал" до Товариства з обмеженою відповідністю Фірма "Маг" про витребування майна з чужого незаконного володіння до розгляду в межах справи № 24/142-б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Радикал" та призначено підготовче засідання на 21.01.2021.

22.12.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.12.2020 задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.01.2021 відкладено розгляд справи на 04.03.2021.

04.03.2021 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.03.2021 задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 08.04.2021.

У судовому засіданні 08.04.2021 представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду судом апеляційної інстанції ухвали Господарського суду м. Києва від 24.12.2020 про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києві від 08.04.2021 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду м. Києві від 08.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено позовну заяву Відкритого акціонерного товариства "Радикал" до Товариства з обмеженою відповідністю Фірма "Маг" про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи № 24/142-б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Радикал" до судового розгляду по суті на 20.05.2021.

У судовому засіданні 20.05.2021 було оголошено перерву до 15.07.2021.

Судове засідання 15.07.2021 не відбулось у зв`язку з відправленням матреріалів справи № 24/142-б до Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 08.09.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 по справі № 24/142-б залишено без змін.

Матеріали справи № 24/142-б повернуто до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києві від 30.11.2021 розгляд справи призначено на 27.01.2022.

17.01.2022 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідністю Фірма "Маг" про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 27.01.2022 було оголошено перерву до 24.03.2022.

Судове засідання 24.03.2022 не відбулось, у зв`язку з запровадженням Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" воєнного стану з 5:30 год. 24.02.2022.

Ухвалою Господарського суду м. Києві від 20.06.2022 розгляд справи призначено на 28.07.2022.

Судове засідання 28.07.2022 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Чеберяка П.П. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.09.2022 розгляд справи призначено на 27.10.2022.

Судове засідання 27.10.2022 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.11.2022 розгляд справи призначено на 08.12.2022.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.12.2022 розгляд справи відкладено на 26.01.2023.

Судове засідання 26.01.2023не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Чеберяка П.П. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.03.2023 розгляд справи призначено на 23.03.2023.

У судових засіданнях 23.03.2023 та 20.04.2023 оголошувались перерви.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.06.2023 розгляд справи призначено на 03.08.2023.

У судовому засіданні 03.08.2023 представник позивача надав пояснення по суті заявлених позовних вимог та підтримав їх в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

В ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Ткачуком О.В. було встановлено, що на підставі рішення Арбітражного суду м. Києва від 18.06.2001 у справі 24/142-б/323 було визнано право власності ВАТ "Радикал" на два нежитлових будинки по вул. Краківській, 28-А та 28-Б у м. Києві.

На підставі зазначеного рішення Арбітражного суду за ВАТ "Радикал" було зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна право власності на будівлі за адресою: вул. Краківська, 28-а та 28-б у м. Києві:

№ 006789 від 01.02.2005р. на 2-х поверховий нежилий будинок (літ. А) площею 865,6 кв.м по вул. Краківській, 28-А у м. Києві,

№ 010969 від 13.10.2005р. на нежилий будинок (літ. А) площею 849,5 кв.м по вул. Краківській, 28-Б у м. Києві.

Дані обставини також були встановлені в постанові Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.03.2009р. у справі №13/449 за позовом заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Санітарно-епідеміологічної станції Дніпровського району м. Києва про скасування державної реєстрації та визнання недійсним реєстрації посвідчення прав власності на об`єкти нерухомого майна по вул. Краківській, 28-а та вул. Краківській, 28-б у м. Києві, зареєстрованих за ВАТ "Радикал".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №13/449 від 10.06.2010 було скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2009, відмовлено в задоволенні позову заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Санітарно-епідеміологічної станції Дніпровського району м. Києва, провадження у справі закрито.

З Єдиного державного реєстру судових рішень ліквідатор дізнався, що Дніпровським УП ГУ НП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018101040000178 від 28.11.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, за фактом незаконного відчуження майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Краківська, 28-а, 28-б.

З ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 11.01.2019 у кримінальному провадженні № 42018101040000178 від 28.11.2018 вбачається, що 19.04.2013 право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Фірма "Маг" та видано свідоцтва на право власності:

- нежитловий будинок (літ. "А"), загальною площею 865,6 кв.м в м.Київ, вул. Краківська, 28-а, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 45548780000, свідоцтво про право власності № 2649359;

- нежитловий будинок (літ. "А"), загальною площею 849,5 кв.м в м. Київ, вул. Краківська, 28-б, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 45386580000, свідоцтво про право власності № 2640732.

На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 24/142-б щодо витребування документів, Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м Київ) було надано належним чином завірені копії матеріалів реєстраційних справ відносно об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Краківська, 28-а, 28-б (реєстраційні номери 4554878000 та 45386580000).

Із наданих матеріалів реєстраційних справ вбачається, що право власності ТОВ «Фірма «МАГ» на два нежитлових будинки по вул. Краківській, 28-А та 28-Б у м. Києві було зареєстровано на підставі, зокрема, договору від 25.12.2007, що укладений між ВАТ «Радикал» (боржник, позивач) та ТОВ «Фірма «МАГ» (кредитор, відповідач), згідно з яким кредитор зобов`язується передати боржнику кредиторські вимоги (майнові права) до боржника в частині 3 513 000,00 грн., а боржник взамін зобов`язується передати кредитору майно, визначене даним договором, внаслідок чого зобов`язання боржника перед кредитором задовольнити кредиторські вимоги, визнані ухвалою господарського суду м. Києва від 04.09.2006 по справі № 24/142-б шляхом сплати грошових коштів припиняється в частині 3 513 000,00 грн. (п. 1.2. Договору).

Згідно з п. 3.1 договору боржник передає у власність, а кредитор - приймає у власність наступне майно - об`єкти нерухомості:

об`єкт нерухомості, що утворює цілісний майновий комплекс ВАТ «Радикал», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Краківська, 28-А та складається з 2-поверхового нежилого будинку (літ. А) загальною площею 865,6 кв.м.;

об`єкт нерухомості, що утворює цілісний майновий комплекс ВАТ «Радикал», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Краківська, 28-Б та складається з нежилого будинку (літ. А) загальною площею 849,5 кв.м..

Відповідно до п. 3.7 договору цей договір укладено у відповідності до плану санації ВАТ «Радикал», затвердженого ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.12.2002 по справі № 24/142-б та доповнення до плану санації ВАТ «Радикал», затвердженого ухвалою Господарського суду м. Києва по справі № 24/142-б від 29.12.2005, схваленого на засіданні комітету кредиторів ВАТ «Радикал» 13.10.2005 (протокол засідання від 13.10.2005).

У наданих матеріалах реєстраційних справ також наявні копії: доповнення до плану санації ВАТ «Радикал» без дати, акту приймання передачі вищевказаних об`єктів нерухомого майна від ВАТ «Радикал» на користь ТОВ «Фірма «МАГ» від 25.12.007 та Довідка ВАТ «Радикал» від 25.12.2007 про списання з балансу ВАТ «Радикал» таких об`єктів та передачу їх ТОВ «Фірмі «МАГ».

Всі вищевказані документи мають звичайну письмову форму та підписані зі сторони ВАТ «Радикал» керуючим санацією Стадник Д.В.

При цьому, згідно з доповненням до плану санації ВАТ «Радикал», дата створення якого відсутня, та яке підписано одноосібно керуючим санацією ВАТ «Радикал» Стадником Д.В., дане доповнення до плану санації ВАТ Радикал» складено у відповідності до ст. 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та плану санації ВАТ «Радикал», затвердженого ухвалою Господарського суду м. Києва по справі №24/142-б від 27.12.2005.

Умовами вказаного доповнення до плану санації ВАТ «Радикал» передбачено, зокрема:

- обмін вимог кредиторів на активи (майно) боржника. При цьому обміну підлягають вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів судом, що здійснює провадження у справі про банкрутство ВАТ «Радикал». В обмін на кредиторські вимоги кредитор набуває право власності на будь-які активи (майно) боржника - ВАТ «Радикал» вартістю (яка визначена у висновку про експертну вартість майна) згідно розміру кредиторських вимог;

- здійснити у відповідності до ст. 604 ЦК України заміну первісних грошових зобов`язань боржника - ВАТ «Радикал» (повністю або частково) новими зобов`язаннями, в тому числі передачею у власність кредиторів (чиї кредиторські вимоги включені до реєстру вимог кредиторів судом, що здійснює провадження у справі про банкрутство ВАТ «Радикал») майна боржника вартістю (яка визначена у висновку про експертну вартість майна) згідно розміру кредиторських вимог;

- задоволення кредиторських вимог, включених до реєстру вимог кредиторів ВАТ «Радикал» проводиться з дня затвердження доповнення до плану санації ВАТ «Радикал» судом, що здійснює провадження у справі про банкрутство ВАТ «Радикал» в порядку черговості, установленої ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Однак, в матеріалах справи № 24/142-б про банкрутство відсутні ані план санації, ані доповнення до нього, відсутні ухвали суду про затвердження плану санації, зокрема від 27.12.2002, від 27.12.2005, доповнення до плану санації, зокрема від 29.12.2005, відсутні протоколи засідання комітету кредиторів, на яких були розглянуті та затверджені план санації та доповнення до нього, зокрема від 13.10.2005, відсутні звіти та висновки про оціночну вартість об`єктів нерухомого майна ВАТ «Радикал» за адресою м. Київ, вул. Краківська, 28-А та 28-Б, про які йдеться у п.п. 3.7,3.8 договору від 25.12.2007.

Більш того, в матеріалах справи № 24/142-б про банкрутство ВАТ «Радикал» відсутні будь-які документи, які б підтверджували кредиторські вимоги ТОВ «Фірма «МАГ» до ВАТ «Радикал», зокрема на суму 3 513 000,00 грн., а також ухвали суду про визнання ТОВ «Фірма «МАГ» кредитором ВАТ «Радикал», реєстр вимоги кредиторів ВАТ «Радикал», до якого були б включені такі вимоги, докази розгляду керуючим санацією Стадником Д.В. грошових вимог ТОВ «Фірма «МАГ» та визнання кредитором ВАТ «Радикал».

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, договір від 25.12.2007, за яким фактично відбулась міна між позивачем та відповідачем, а саме кредиторські вимоги були обміняні на нерухоме майно боржника був укладений в простій письмовій формі та не був нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 209 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час укладення договору) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", на вимогу замовника підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Відповідно до ст. 716 Цивільного кодексу України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, оскільки умовами договору від 25.12.2007 було передбачено обмін кредиторських вимог на нерухоме майно позивача, то такий договір в силу закону повинен бути посвідчений нотаріально.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України).

З огляду на встановлені обставини та наведені норми, суд погоджується з доводами позивача, щодо нікчемності укладеного між сторонами договору від 25.12.2007.

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство). Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ураховуючи дату порушення провадження у справі 24/142-б про банкрутство ВАТ "Радикал", а також те, що договір щодо передачі нерухомого майна позивача в обмін на кредиторські вимоги відповідача від 25.12.2007 укладений до набрання чинності КУзПБ - до спірних правовідносин у цій справі мають застосовуватися положення Закону про банкрутство (у відповідній редакції).

Відповідно до ч. 8 ст. 43 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на час укладення договору) з метою задоволення вимог кредиторів у процедурі санації може бути здійснено продаж майна боржника лише як цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу в порядку, встановленому статтею 19 цього Закону та законодавством з питань приватизації.

Цілісний майновий комплекс - об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку відокремлюються в самостійні об`єкти (п. 1.1. Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001 № 787).

Таким чином, керуючим санацією ВАТ «Радикал» Стадником Д.В. було відчужено нерухоме майно позивача за адресою м. Київ, вул. Краківська 28-А, 28-Б в процедурі санації особливо небезпечного підприємства в порушення встановленого Законом порядку вчинення таких дій, а саме:

- без затвердження судом та комітетом кредиторів ВАТ «Радикал» відповідних змін до плану санації, які б передбачали можливість продажу нерухомого майна боржника не в складі цілісно майнового комплексу, а частинами;

- без проведення конкурсу з продажу майна особливо небезпечного підприємства частинами, із покладенням обов`язків на покупця щодо виконання плану санації ВАТ «Радикал»;

- майно було відчужено фактично безкоштовно на користь третьої особи - ТОВ «Фірма «МАГ», яка не має жодного відношення до процедури банкрутства боржника.

Щодо заявлених позивачем вимог, з рахуванням заяви про зміну предмету позову, про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 ).

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Так, у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 Цивільного кодексу України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20).

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. З огляду на приписи частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України, добросовісність набувача майна презюмується. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним потрібне встановлення наміру чи грубої необережності, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача (постанова Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 911/3312/17).

Судом встановлено, що договір від 25.12.2007 є нікчемним, а також обставини його укладення керуючим санацією ВАТ "Радикал" з порушенням встановленого Законом про банкрутство порядку реалізації майна боржника.

Воля власника майна - боржника вже при відкритті справи про банкрутство обмежується як у силу закону, так і шляхом призначення спеціального суб`єкта - арбітражного керуючого. Обмеження правосуб`єктності у цьому випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання відносин банкрутства (неспроможності), що виходять з інтересів підтримки усталеного господарського обігу, недопуску серйозних економічних потрясінь, з необхідності захисту інтересів не тільки боржника, а й осіб, пов`язаних із ним.

З огляду на наведені висновки, суд приймає до уваги доводи ліквідатора позивача, що спрямовані на доведення обставин відсутності волі власника.

У зв`язку зі встановленням відсутності волевиявлення та необхідного вираження волі позивача - власника спірного майна доведеним є факт належності права власності позивачу та вибуття спірного майна з його володіння у протиправний спосіб.

Доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача не з його волі.

Отже, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку щодо наявності порушених прав боржника та правових підстав для звернення ліквідатора боржника до суду з позовом про витребування майна у відповідача.

В свою чергу відповідачем у письмових поясненнях від 20.05.2021, заявлено вимогу про застосування строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України ).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Суд зауважує, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України ).

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц та відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16.

У постанові від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09 судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшла висновків, що для суб`єкта підприємницької діяльності, як сторони правочину (договору), днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Така ж правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 21.07.2021 у справі № 910/8137/19 (910/13186/20).

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 10/5026/995/2012 сформовано висновок про те, що у разі пред`явлення позову у межах справи про банкрутство як особою, право якої порушене (боржником), так і в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою (арбітражним керуючим) перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила; оскільки в протилежному випадку має місце безпідставне наділення арбітражного керуючого як особи, що у справі про банкрутство діє від імені боржника, особливим статусом з наданням тим самим боржнику як носію права у спорі не передбаченої нормами закону переваги перед іншими учасниками цього спору у захисті своїх прав та інтересів, зокрема, обмежує протилежну сторону спору у захисті своїх прав та інтересів щодо предмета спору, і, відповідно, ставить її у нерівне становище перед суб`єктом звернення - боржником/арбітражним керуючим.

Враховуючи, що ані Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ані чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником), Верховний Суд акцентував, що при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство, так і дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні положення стосовно позовної давності. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/8137/19 (910/13186/20), від 30.04.2020 у справі № 5023/5847/11.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, в якій наведено висновок, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Також слід відзначити, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Отже, враховуючи вищенаведене, початок перебігу строку позовної давності, у даному випадку, належить обчислювати саме від дня вибуття спірного майна з володіння власника, а саме з 25.12.2007 тобто дати укладення договору між ВАТ «Радикал» в особі керуючого санацією Стадника Д.В. та відповідачем.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача стосовно спливу встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.09.2023.

Суддя Чеберяк П.П. (головуючий)

Суддя Мудрий С.М.

Суддя Пасько М.В.