КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №754/14103/17 Головуючий у суді І інстанції: Панченко О.М.

провадження №22-ц/824/9010/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Олійника В.І.,

секретар судового засідання: Гайдаєнко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ілляшенко Марини Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, відсотків та пені за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу, відсотків та пені за договором позики, обгрунтовуючи його тим, що 13.02.2015 року відповідач отримав у строкову, оплатну позику від позивача грошові кошти у сумі 27 750,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.02.2015 року становило 719 239,00 грн. Отримані у позику грошові кошти відповідач зобов`язувався повернути 13.04.2015 року шляхом передачі позивачу наручно отримані у позику кошти у сумі 27 750,00 доларів США та додатково суми в розмірі 4% в місяць за користування коштами, а саме - 2220 доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ станом на день повернення. Також в розписці сторони визначили відповідальність за порушення умов договору у розмірі 1% від отриманої суми за кожен день прострочення її сплати, що складає 277,50 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти України за курсом Національного банку України складає 7400,93 грн. Прострочення виконання грошового зобов'язання тривало на момент подання позовної заяви (925 днів *7400,923 грн), що становить 6 845 860,25 грн. Оскільки відповідач не повернув позику, позивач був вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12.03.2019 року позовні вимоги задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 13.02.2015року в розмірі 740092,50 грн, суму відсотків за користування позикою в розмірі 59207,40 грн та суму пені в розмірі 740092,50 грн. Стягнуто витрати по сплаті судового збору в розмірі 8000,00 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено. Скасовано заочне рішення від 12 березня 2019 року по цивільній справі №754/14103/17 про стягнення боргу, відсотків та пені за договором позики, призначено підготовче засідання у справі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 березня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 13.02.2015 року в розмірі 740092,50 грн, суму відсотків за користування позикою в розмірі 59207,40 грн та суму пені в розмірі 740092,50 грн, а всього стягнути 1539392,4 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 000,00 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, адвокат Ілляшенко Марина Олександрівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 13 квітня 2023 року подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви на підставі п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України. Також просила судові витрати у розмірі 12 000 грн 00 коп. покласти на позивача.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовувала тим, що в якості забезпечення виконання зобов`язання, ОСОБА_1 , передав ОСОБА_2 , а останній їх прийняв згідно цієї ж розписки, оригінали державних актів на право власності на земельній ділянки (серія ЯЛ№528542, серія ЯК№602206, серія ЯК№602204, серія ЯК№602205).

Представник апелянта зазначила, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 надав пояснення, з яких слідує, що усі зобов`язання згідно боргової розписки ним були виконанні в повному обсязі і підтвердженням цьому були державні акти на право власності на земельні ділянки, які він надав суду. З цього слідує, що вони знаходяться на даний час саме у ОСОБА_1 та були поверненні позикодавцем, тобто ОСОБА_2 вже після виконання зобов`язання в повному обсязі.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник скаржника вказувала, що ОСОБА_2 не надав на вимогу ОСОБА_1 розписку про одержання виконання зобов`язання в повному обсязі. Окрім цього, на думку представника скаржника ОСОБА_2 було порушено засади ст. 527 ЦК України, згідно якої кредитор повинен прийняти виконання особисто. Згідно пояснень ОСОБА_1 , виконання зобов`язання за борговою розпискою ним було погашено шляхом оформлення договору дарування від 19.01.2016, 1/2 будівель складу та навісу по АДРЕСА_1 на невідому раніше особу, на ім`я ОСОБА_4 , з якою його познайомив особисто ОСОБА_2 ..

Зазначила, що одразу після цього переоформлення, ОСОБА_2 і віддав ОСОБА_1 державні акти на право власності на земельні ділянки.

Також зазначила, що дані події та саме погашення боргу підтверджується, як показами самого відповідача в суді першої інстанції так і протоколом допиту потерпілого ОСОБА_1 від 03.03.2023 у кримінальному провадженні № 12022100030000680 від 02.04.2022, які є аналогічними за своїм змістом із показами які були надані в суді.

16 травня 2023 року надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач не виконав покладене на нього грошове зобов`язання в строк та в порядку, передбаченому розпискою від 13.02.2015 року, не повернувши позику у вигляді грошової суми у розмірі 27 750,00 доларів США та додатково суми в розмірі 4% в місяць за користування коштами, а саме - 2 220 доларів США в строк до 13.04.2015 року, про що свідчить відсутність будь-якого письмового доказу, який би свідчив про виконання відповідачем свого зобов`язання, внаслідок чого порушив умови позики та право позивача на повернення коштів переданих відповідачу в позику.

Стосовно пені, яку позивач просив стягнути з відповідача, то суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що сума заборгованості, яку позивач просив стягнути з відповідача складає 740 092,50 грн, а суму пені позивач визначив у відповідності до наявного в матеріалах справи розрахунку в розмірі 6 845 860,25 грн, за період з 14.04.2015 року по 24 жовтня 2017 року. Враховуючи той факт, що розмір пені перевищує розмір заборгованості, діючи у відповідності до принципу пропорційності, суд першої інстанції прийшов до висновку за доцільне зменшити розмір пені до суми основної заборгованості, тобто до суми 740 092,50 грн.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок процентів встановлюється договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (пеня, штрафи), порукою, гарантією, заставою, тощо, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Встановлено, що 13.02.2015 року відповідач отримав у строкову, оплатну позику від позивача грошові кошти у сумі 27 750,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.02.2015 р. становило 719 239,00 грн.

Отримані у позику грошові кошти відповідач зобов`язувався повернути 13.04.2015 р. шляхом передачі позивачу наручно отримані у позику кошти у сумі 27 750,00 доларів США та додатково суми в розмірі 4% в місяць за користування коштами, а саме - 2 220 доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ станом на день повернення.

Також в розписці сторони визначили відповідальність за порушення умов договору у розмірі 1% від отриманої суми за кожен день прострочення її сплати, що складає 277,50 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти України за курсом Національного банку України складає 7400,93 грн. Прострочення виконання грошового зобов'язання тривало на момент подання позовної заяви (925 днів *7400,923 грн), що становить 6845860,25 грн станом на 25.10.2017 року.

Факт передачі відповідачеві грошових коштів у позику підтверджується відповідною розпискою (договором позики) від 13.02.2015 р.

При таких обставинах, як випливає з розписки від 13.02.2015 року відповідач отримав від позивача грошову суму у розмірі 27 750,00 доларів США. Відповідач підтвердив, що підписанням даної розписки підтверджує факт передання коштів йому у позику.

Також, сторони домовилися про те, що, у випадку виникнення спору, пов`язаного з отриманою відповідачем за розпискою позикою, позивач має право звернутися до суду за місцем проживання позикодавця.

Також відповідач у розписці зазначив, що місце виконання зобов`язання є м. Київ місце проживання займодавця, якщо інше місце не буде повідомлено йому письмово.

Також відповідач у розписці зазначив, що в якості застави відповідач передав позивачу державні акти на право власності на земельні ділянки серія ЯЛ№528542, серія ЯК№602206, серія ЯК№602204, серія ЯК№602205.

У строк відповідач на порушення своїх договірних зобов`язань позику не повернув. На прохання позивача про добровільну сплату заборгованості не відреагував.

В суді апеляційної інстанції відповідач пояснив, що йому повернули державні акти, він подарував 1/2 частину складських приміщень і вважав, що борг по розписці сплачений. Він юридично не обізнаний та не знав, що треба вимагати написання розписки від позивача про отримані кошти.

В суді апеляційної інстанції представник позивача пояснив, що підтримує відзив наданий суду та зазначив, що твердження відповідача стосовно дарування частини об`єкта своєї власності в рахунок погашення боргу не підтверджують відсутність боргу перед позивачем. До того ж подароване майно не позивачу, а іншій особі. Жодних письмових доказів того, що ця особа діяла в інтересах позивача відповідачем не надано.

Так само як і твердження що у відповідача знаходяться акти на право власності на земельні ділянки не спростовує необхідність погашення боргу перед ОСОБА_2 . Договір застави, іпотеки при укладення договору позики (розписки) сторонами не укладався, а отже наявність чи відсутність у позивача зазначених актів не дає йому право вимагати виконання зобов`язання за рахунок земельних ділянок. Самі по собі документи (акти) не можуть бути прирівняні до окремого договору іпотеки (застави), що в даному випадку не укладався. До того ж, ці акти (документи щодо реєстрації права власності) відповідач не позбавлений можливості отримати повторно як дублікат.

Стосовно посилання відповідача на кримінальне провадження, представник позивача зазначив, що воно не стосується предмету розгляду справи, пояснення надані слідчому не є доказами наявності чи відсутності вини в діях позивача. Адже розгляд справи судом не відбувся, позивача навіть не викликали на проведення жодних слідчих дій.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , оскільки відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, борг з процентами не повернув.

Щодо висновків суду першої інстанції стосовно зменшення розміру пені за договором позики, суд апеляційної інстанції також погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд виходив з принципу пропорційності та дійшов правомірного висновку про зменшення розміру пені до суми основної заборгованості.

Отже, висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги про те, що в якості забезпечення виконання зобов`язання, ОСОБА_1 , передав ОСОБА_2 , а останній їх прийняв згідно цієї ж розписки, оригінали державних актів на право власності на земельній ділянки, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки документи не можуть предметом застави, оскільки це не майно в розумінні Цивільного кодексу України.

Доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача знаходяться акти на право власності на земельні, суд апеляційної інстанції вважає, що дані обставини не спростовуються необхідність погашення боргу перед ОСОБА_2 .. Судом встановлено, що договір застави, при укладенні договору позики (розписки) сторонами не укладався, а тому наявність чи відсутність у позивача зазначених актів не має значення при вирішенні спору щодо грошового зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги про те, що погашення боргу підтверджується протоколом допиту потерпілого ОСОБА_1 від 03.03.2023 у кримінальному провадженні № 12022100030000680 від 02.04.2022, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вони не були долучені до справи та суд не міг надати їм оцінку.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. ст. 1046-1049 ЦК України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Ілляшенко Марини Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «11» вересня 2023 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді Д.Р. Гаращенко

В.І. Олійник