П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

12 вересня 2023 р.м. ОдесаСправа № 487/4235/23

Перша інстанція: суддя Сухаревич З.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача – судді Косцової І.П.,

суддів – Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на  ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1  до  Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанов про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати постанови серії АА №00009538 від 12.06.2023 року, серії АА №00010102 від 21.06.2023 року, АА №00010108 від 21.06.2023 року, серії АА №00008371 від 11.05.2023 року про притягнення його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу та закрити провадження  справах про адміністративне правопорушення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу.

При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при подачі позову були порушені правила об`єднання позовних вимог, визначені положеннями ст.172 КАС України, що з урахуванням приписів п. 6 ч. 4 статті 169 КАС України, є підставою для його повернення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 просить скасувати її та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що всі оскаржувані постанови були винесенні за результатами проведеного зважування та встановлення перевищення нормативних параметрів, зазначених у п. 22.5 ПДР України. Отже, позовні вимоги пов`язані між собою підставою виникнення, оскільки підставою для винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення, передбачене ст.132-1 КУпАП, а в деяких постановах ще й за участі одних і тих самих транспортних засобів позивача. При цьому суб`єктний склад спору по всім оскаржуваним позивачем постановам є ідентичним.

На думку апелянта, суд 1-ї інстанції не врахував вищезазначених доводів позивача та помилково дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позову.

Державна служба України з безпеки на транспорті своїм правом на подання відзиву не скористалась.

У відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

За приписами статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Тобто, формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

За приписами частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, установленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням установленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5).

Згідно з частиною 1 статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою, передбачено також частиною 1 статті 21 КАС України.

З наведених правових норм вбачається, що об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.

При цьому, під підставами позову, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.

Тобто, у випадку пред`явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.

Ухвалюючи судове рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, виходив з того, що між заявленими позовними вимогами відсутній нерозривний зв`язок, вони не пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Разом з тим, судом 1-ї інстанції конкретно не зазначено, які саме обставини, заявлені у позові, та підстави позову є різними. Судом першої інстанції не надано належну правову оцінку обставинам, на які посилається сторона позивача, а саме, що суб`єктний склад спору є ідентичним по кожній з оскаржуваних постанов, при цьому кожна з оскаржуваних постанов прийнята за результатом розгляду даних, сформованих системою зважування у русі «WAGA WIM 35».

Апеляційний суд зауважує, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції керувався положеннями п.6 ч.4 ст.169 КАС України, якими визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції помилково застосував до позовної заяви наслідки, передбачені вищезазначеною нормою, оскільки відповідно до частин 4 та 5 статті 172 КАС України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, та не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

При цьому, зі змісту позовних вимог позивача не вбачається підстав, передбачених частинами 4 та 5 статті 172 КАС України.

Більш того, за правилами ч.6 ст.172 КАС України, суд вправі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Зазначена правова норма спрямована на те, щоб суб`єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.

З налізу вищенаведених правових норм вбачається, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Таке роз`єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднав позовні вимоги.

Апеляційний суд зауважує, що фактично стверджуючи про недоцільність розгляду заявлених позовних вимог у межах однієї справи, суд першої інстанції не скористався процесуальним правом, передбаченим частиною 6 статті 172 КАС України, відповідно до якого суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 640/27758/20, від 28 листопада 2019 року у справі №640/16147/19.

Колегія суддів також зауважує, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У рішенні в справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду 1-ї інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви є необґрунтованим та передчасним.

Відповідно до ст.320 КАС України ухвала суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви в частині позовних вимог підлягає скасуванню, а справа - направленню до Заводського районного суду м. Миколаєва для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.308, 311, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2023 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог – скасувати, адміністративну справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач І.П. Косцова

Судді Ю.В. Осіпов  В.О. Скрипченко